Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №954/1588/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 954/1588/24 Головуючий в І інстанції: Гончаренко О.В.

Номер провадження: 22-ц/819/1265/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: районна адміністрація Запорізької міської ради по Дніпровському району як орган опіки та піклування; Новокаховська міська військова адміністрація Каховського району Херсонської області як орган опіки та піклування; ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Херсонська обласна прокуратура,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Левицької Юлії Василівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Гончаренка О.В. в м. Херсоні, дата складення повного рішення - 28 липня 2026 року, у справі за позовом адвоката Левицької Юлії Василівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Орган опіки та піклування Новокаховської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області, ІНФОРМАЦІЯ_4, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

14 жовтня 2024 року адвокат Левицька Юлія Василівна, яка діє від імені ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позовна заява була залишена без руху, після усунення недоліків сторона позивача подала позов до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, Орган опіки та піклування Новокаховської міської військової адміністрації Каховського району Херсонської області, ІНФОРМАЦІЯ_4, про позбавлення батьківських прав, в якому просила позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позов обґрунтований наступним.

Мати дитини (відповідач) не приймає участі у виховані сина ОСОБА_4 , усунулася від такого виховання, життям дитини не цікавиться, аліменти не сплачує, залишила сина на позивача, створила нову родину долею сина не цікавиться.

Натомість до суду надані докази, що позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, в будинку, у якому мешкає дитина, створені належні умови для проживання та її розвитку. Позивач належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує сина усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про його фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами.

Враховуючи, що сину ОСОБА_4 вже є повних років 12 років, він може висловлювати свою думку, сторона позивача вважала за доцільне при розгляді справи заслухати думку дитини.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Дитина проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується чисельними свідками та підтверджено Актом перевірки умов проживання, який складений працівниками Дніпровського органу опіки та піклування (Акт надається до суду).

Всі події мали місце з 2014 року, тобто ще до повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Ці події послідовні, не надумані та підтверджені документально, рішеннями суду, якими досліджувалися обставини судової справи. Тому, питання щодо бажання позивача уникнути від мобілізації відпадає з підстав, зазначених в позові.

Позивач зазначає, що він є військовозобов`язаним. Згідно військового квитка перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5; який з часом був перейменований в ІНФОРМАЦІЯ_4. Тому, вказаний орган залучається до участі у справі як третя особу без самостійних вимог на предмет спору.

Позивач послався на п.2 ч.1 ст.164 СК України (ухилення батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини) та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 20 грудня 2024 року позовну заяву було залишено без руху й надано строк в 10 днів для усунення недоліків.

Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 29 січня 2025 року було відкрито провадження у справі за вказаним позовом, суд постановив розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Іншою ухвалою цього ж суду від 30 січня 2025 року суд постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження й призначити підготовче судове засідання.

Ухвалою цього ж суду від 29 вересня 2025 року до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено орган опіки та піклування Дніпровського району Запорізької міської ради.

Ухвалою цього ж суду від 25 листопада 2025 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 липня 2026 року у задоволенні позову про позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з рішеннями судів позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2014 року, який рішенням суду від 21.03.2023 по справі № 334/341/23 було розірвано. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також суд взяв до уваги позицію органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, який вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також суд допитав свідків та заслухав думку неповнолітнього сина сторін ОСОБА_3 , який зазначив, що він, мама, тато і сестра разом виїхали з тимчасово окупованої території Херсонської області. Всі разом виїжджали, потім разом проживали. У нього з матір`ю конфліктів не було. Як батьки розійшлися, вирішив жити з батьком. Батько його любить, допомагає, готує їжу, надає кошти, хвилюється за нього, вбирають житло разом. Батько подарував йому телефон. Мати нікуди його не водить. Раніше мати відносилася до нього по-доброму, а зараз нічим в його житті не цікавиться. Мама жодного разу не була на зборах у школі. Як жили в Херсонській області, все було добре, були нормальні відносини. Не пам`ятає, щоб мати вживала алкоголь. Конфліктів між батьками не бачив, батько завжди намагався вирішити все по-мирному. Не проти, щоб матір позбавили батьківських прав щодо нього.

Також суд виходив з того, що позивачем не доведено, що відповідачка не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`ям та займатись її вихованням. Як вказав суд, наданий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав наданий за невеликий проміжок строку проживання позивача разом із дитиною на території м. Запоріжжя. З висновку не вбачається, що мати дитини систематично та постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. На думку суду, висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Також суд виходив з того, що інші надані позивачем докази також не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дитини.

Суд зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України сім`я ОСОБА_5 виїхала з тимчасово окупованої території України. Коли проживали разом сім`єю у дитини, ОСОБА_3 , конфліктів з матір`ю не було, вона цікавилася його життям, добре відносилася. Через деякий час у відповідачки почалися конфлікти з позивачем та з її дочкою та вона почала проживати окремо. Потім, як стверджують свідки, мати перестала піклуватися ОСОБА_6 та він вирішив жити разом із батьком. Суд врахував пояснення ОСОБА_4 про те, що батько забезпечує його всім необхідним, відвідує школу, цікавиться його життям та утримує, натомість мати з моменту розлучення батьків в його житті участі практично не приймає.

Однак, зазначив суд, ОСОБА_2 жодного разу не була притягнута до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків щодо дитини. На думку суду, твердження про зловживання відповідачкою алкогольними напоями ґрунтуються на припущеннях. Показами свідків також не підтверджено, що мати дитини систематично та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Крім того, суд враховував те, що в країні введено воєнний стан, відповідачка проживає окремо, сім`я виїхала з окупованої території, тому вона позбавлена можливості з об`єктивних причин у повній мірі реалізувати свої права і виконати обов`язки. Дитина проживає з батьком, забезпечена всім необхідним у достатньому обсязі. Взагалі відсутні будь-які відомості про неналежне виконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків до початку введення воєнного стану у країні.

Суд вважав, що органу опіки та піклування слід у належному обсязі здійснити соціальний супровід сім`ї ОСОБА_5 , яка виїхала з окупованої території, а саме матері неповнолітнього ОСОБА_7 і після цього прийти до відповідних висновків.

Таким чином, на думку суду, позивачем не надано переконливих доказів щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Суд вважав, що позивачем не доведено, що відповідачка не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`я та займатись її вихованням.

На вказане рішення адвокат Левицька Юлія Василівна, яка діє від імені ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити. При цьому вона послалася на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, зазначила, що суд не прийняв до уваги висновок та твердження компетентного органу опіки та піклування, що дійсно мати дитини не бере участі у вихованні дитини; не утримує сина матеріально; не піклується про його здоров`я; не цікавить навчанням дитини та за весь період навчання дитини у школі жодного разу там не була; не цікавиться успіхами дитини; крім того, у матері дитини (відповідачки по справі ОСОБА_2 ) наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання малолітнього сина. Суд навіть не обґрунтував і не навів підстави щодо рекомендаційного характеру. Суд також не врахував, що мати не приймає участі у виховані дитини з 2023 року. Справа розглянута в суді в 2026 році. Всі 3 роки мати свідомо усунулася від виховання дитини, спілкування з ним, тощо. Крім того, мати жодного разу участі у судовому засіданні не приймала. Документи, які направлялися на її адресу не отримувала. Під час спілкування та перебування в органі опіки та піклування по Дніпровському району у м. Запоріжжя, ОСОБА_2 перебувала у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, мати дитини жодного разу не намагалася боротися за своє право бути матір`ю, брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з дитиною, вона ігнорує можливість змінити своє ставлення до виховання та утримання дитини.

Також вказала, що суд залишив поза увагою докази, які підтверджують обставини, на які позивач посилається на підтвердження свого позову (що відповідачка тривалий час, з моменту розірвання шлюбу з позивачем з 2013 року, самоусунулася від спілкування із своєю малолітньою дитиною, не переймається основними життєвими потребами сина, не цікавиться його внутрішнім світом, не навідує дитину, майже не спілкується з ним, не приймає участі у вихованні свого сина ОСОБА_4 , не створює належних умов для отримання ним освіти, не цікавиться його навчанням, розвитком, не піклується станом здоров`я дитини, не утримує дитину матеріально, має заборгованість зі сплати аліментів на користь позивача на утримання дитини), а саме:

--- відповідь лікарні, згідно якої вбачається, що під час потрапляння дитини до лікарні з отруєнням, догляд за дитиною здійснював батько, матір до лікарні не приходила, здоров`ям дитини не цікавилася; про дитину не піклувалася; лікування оплачував батько дитини;

--- Акт обстеження умов проживання, складений Органом опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському, відповідно до якого вбачається, що для виховання та розвитку дитини батьком створені гарні умови, дитина забезпечена сезонним одягом та іграшками за віком, за цією адресою проживають батько ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 . Зі слів дитини у нього дружні відносини з батьком. Батько не вживає алкогольні напої, не палить, дуже його любить. Утримує, не в чому дитині не відказує. Саме батько здійснює його виховання, відвідує школу, загальні збори, займається його розвитком, вчить готувати, тощо… Батьком створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Збережено належний санітарно-гігієнічний стан житла;

--- покази свідків, які показали суду, що матір на протязі останніх майже 4 років не приймає участі у вихованні та розвитку дитини, не забезпечує дитину матеріально та майже з дитиною не спілкується, не поздоровляє на свята, не бажає забрати дитину до себе. Жодних перешкод з боку позивача ОСОБА_1 матері дитини у спілкуванні з сином не чиниться та не чинилося. Висловлювання в поясненнях ОСОБА_2 , надані до Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району, про те, що саме батько дитини забороняє дитині спілкуватися з матерю, не відповідає дійсності. Це виключно небажання матері спілкуватися з сином, брати участь у його житті та виконувати свої материнські обов`язки по відношенню до дитини.

Також вказала, що суд не врахував того, що під час спікування та перебування у органі опіки та піклування по Дніпровському району у м. Запоріжжя, ОСОБА_2 перебувала у стані алкогольного сп`яніння. При цьому, мати дитини жодного разу не намагалася боротися за своє право бути матір`ю, брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з дитиною, ігнорує можливість змінити своє ставлення до виховання та утримання дитини

Також зазначила, що суд, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, залишив поза увагою правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 15.09.2026 року, відповідно до ч.3 ст.45, ч.6 ст.56 ЦПК України в редакції, чинній з 05.08.2026 року, з метою забезпечення захисту прав малолітньої дитини до участі в розгляді справи було залучено Херсонську обласну прокуратуру.

У своєму поясненні Херсонська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції - змінити, попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 стосовно дитини. Також просить в іншій частині вказане рішення залишити без змін. При цьому зазначив наступне.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п.2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Однак, вказав, зазначена норма не передбачає автоматичного позбавлення батьківських прав у кожному випадку, коли один із батьків проживає окремо від дитини, недостатньо спілкується з нею або неналежно виконує окремі батьківські обов`язки. Правова позиція Верховного Суду є сталою: ухилення від виконання батьківських обов`язків може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Саме по собі існування окремих негативних обставин не є достатнім. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року в справі 127/33102/24).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 2023 року до цього часу неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки щодо свого неповнолітнього сина. Водночас матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів її винної поведінки, яка б полягала в ухиленні від виконання батьківських обов`язків та свідомому нехтуванні ними. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування та фактично проігнорував його позицію, є необґрунтованими. Апелянт фактично ототожнює обов`язковість участі органу опіки та піклування у розгляді справ про позбавлення батьківських прав із обов`язковістю для суду висновку такого органу, що не відповідає вимогам законодавства (ч.6 ст.19 СК України). Саме такий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

У цій справі суд першої інстанції дослідив висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав та зазначив, що його складено за відносно нетривалий період проживання позивача разом із дитиною на території м. Запоріжжя. При цьому з висновку не вбачається, що мати дитини систематично та постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Таким чином, суд надав зазначеному висновку належну оцінку в сукупності з іншими доказами у справі та, встановивши його недостатню обґрунтованість, дійшов мотивованого висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що 23.03.2026 ОСОБА_2 особисто з`явилася до органу опіки та піклування, надала пояснення та зазначила, що цікавиться життям і здоров`ям сина та підтримує з ним спілкування переважно у телефонному режимі. При цьому вона пояснила, що дитина відповідає на її телефонні дзвінки лише за відсутності батька. Разом з тим із матеріалів справи не вбачається, що зазначені пояснення матері були належним чином перевірені, зокрема встановлено причини обмеження її спілкування із сином, а також достовірно з`ясовано, чи є відсутність регулярного контакту з дитиною виключно наслідком небажання матері підтримувати з ним спілкування.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 "жодного разу не намагалася боротися за своє право бути матір`ю", саме по собі не є юридичною підставою для позбавлення батьківських прав. Критерієм застосування п.2 ч.1 ст.164 СК України є не активність особи у відстоюванні свого статусу матері, а встановлення її винного, свідомого та тривалого ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

Апелянт обґрунтовує необхідність позбавлення батьківських прав також наявністю у ОСОБА_2 значної заборгованості зі сплати аліментів. Водночас сама по собі наявність заборгованості зі сплати аліментів та відсутність побачень дитини з тим із батьків, з ким вона не проживає, не є підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки не є підтвердженням ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини, свідомого нехтування батьком своїми обов`язками (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17).

Показання допитаних у судовому засіданні свідків, на які апелянт посилається як на підтвердження невиконання відповідачкою батьківських обов`язків, також не дають достатніх підстав для висновку про необхідність позбавлення матері батьківських прав. Свідок ОСОБА_8 є родичкою позивача, оскільки є донькою його брата, а свідок ОСОБА_9 є рідним братом позивача. Таким чином, їхні показання щодо поведінки ОСОБА_2 підлягають оцінці судом з урахуванням характеру їхніх родинних зв`язків та у сукупності з іншими доказами.

Окремо апелянт посилається на те, що під час перебування в органі опіки та піклування ОСОБА_2 нібито перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Такі твердження самі по собі не можуть бути покладені в основу висновку про систематичне зловживання алкоголем або свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків без належного об`єктивного підтвердження. Втім, у матеріалах справи, відсутні посилання на належні докази, які б об`єктивно підтверджували цей факт. Разом із тим із пояснень неповнолітнього ОСОБА_3 вбачається, що після припинення спільного проживання батьків він обрав проживання з батьком, який надалі забезпечує його повсякденні побутові та матеріальні потреби. Дитина зазначила, що до припинення спільного проживання батьків стосунки з матір`ю були нормальними, конфліктів між ними не виникало, а раніше мати ставилася до нього добре.

Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 06.10.2026 року о 08:30 годині, однак учасники справи, які до суду не з`явилися і про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2014 року, який рішенням суду від 21.03.2023 по справі № 334/341/23 було розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.03.2023 у справі № 334/341/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу шлюб між сторонами розірвано. Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивач наполягав на розірванні шлюбу, з його твердження про те, що збереження сім`ї неможливо та що строк для примирення не потрібний, а також що позивач просить шлюб розірвати, а відповідач заперечень не надала.

Неповнолітня дитина після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з батьком.

З висновку органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району № М-41 від 04.07.2025 року вбачається наступне.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб у 2014 році, зареєстрований Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 501. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 28.03.2023 року стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 06.02.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду набрало законної сили. Видано виконавчий лист, який пред`явлено до ВДВС Дніпровського району ПМУЮ (м. Одеса). Станом на день звернення до суду з позовом мати має заборгованість зі сплати аліментів.

20.03.2026 гр. ОСОБА_1 звернувся до районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою щодо проведення профілактичної бесіди з ОСОБА_2 стосовно неналежного виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього сина ОСОБА_3

23.03.2026 до відділу служби прийшла ОСОБА_2 щоб надати свої пояснення по справі. З нею була проведена бесіда, під час якої було з`ясовано, що мати цікавиться життям та здоров`ям дитини та переважно спілкується з сином по телефону, але хлопець відповідає на дзвінки тільки тоді, коли батька немає вдома.

ОСОБА_2 було ознайомлено з заявою гр. ОСОБА_1 та попереджено про відповідальність і наслідки за неналежне виконання своїх батьківських обов`язків. Матері було роз`яснено чинне законодавство України щодо захисту прав дитини, а саме: щодо належного виконання батьківських обов`язків, відповідальності дорослих за утримання, виховання та здоров`я дитини.

Того ж дня спеціалістами відділу було отримано від ОСОБА_2 письмове пояснення про те, що вона знає про розгляд справи у суді, з позовом вона не згодна.

Орган опіки та піклування вважає, що мати фактично самоусунулася від виконання своїх обов`язків, а саме: не відвідує дитину, не цікавиться його життям та розвитком, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з сином в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення в дуже важливий для формування його особистості вік; не надає дитині доступ до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі і не може бути для сина прикладом та авторитетом; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини не створює умови для отримання освіти. Жінка не розуміє батьківського обов`язку, не виявляє ніяких батьківських почуттів, не займається вихованням та утриманням дитини, не замислюється про долю та його майбутнє.

У зв`язку з викладеним орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району вважає вважати за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У судовому засіданні також були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що є дочкою брата позивача ОСОБА_9 . Знає, що матір ОСОБА_4 не проживає разом із ОСОБА_1 та їх спільним сином. ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями, бачила її одного разу як вона йшла по вулиці у стані алкогольного сп`яніння. Вони намагалися її вилікувати, проте не вийшло. ОСОБА_1 характеризує з позитивної сторони, він дбає про сина, виховує і доглядає за ним, оплачує одяг і навчання. Бачила неодноразові конфлікти між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Свідок ОСОБА_9 повідомив, що він є рідним братом позивача. Підтвердив факт повного утримання сина ОСОБА_4 тільки батьком ОСОБА_1 . Не бачив, щоб мати ОСОБА_4 якимось чином приймала участь у вихованні сина.

Свідок ОСОБА_10 повідомила, що є донькою відповідачки, позивач - її вітчим. З матір`ю має конфліктні відносини. На сьогодні вона проживає окремо від них. До війни також жили в м. Запоріжжя. Під час війни опинилися на тимчасово окупованій території Херсонської області. Між батьками були постійні конфлікти, вони розійшлися, мати зустрічалася з іншими чоловіками, постійно погрожували вітчиму забрати сина ОСОБА_4 . Часто просила гроші. Вітчим фактично самостійно доглядає за сином ОСОБА_4 , має постійне місце роботи по змінам на фабриці. Позитивно його характеризує. Мати до сина не ходить, ніде не працює, коштів ОСОБА_4 не дає, живе з якимось чоловіком. Колись могла подарувати іграшку, зараз ні.

У судовому засіданні також була заслухана думка неповнолітнього сина сторін ОСОБА_3 , який повідомив, що він, мама, тато і сестра разом виїхали з тимчасово окупованої території Херсонської області. Всі разом виїжджали, потім разом проживали. У нього з матір`ю конфліктів не було. Як батьки розійшлися, вирішив жити з батьком. Батько його любить, допомагає, готує їжу, надає кошти, хвилюється за нього, вбирають житло разом. Батько подарував йому телефон. Мати нікуди його не водить. Раніше мати відносилася до нього по-доброму, а зараз нічим в його житті не цікавиться. Мама жодного разу не була на зборах у школі. Як жили в Херсонській області, все було добре, були нормальні відносини. Не пам`ятає, щоб мати вживала алкоголь. Конфліктів між батьками не бачив, батько завжди намагався вирішити все по-мирному. Не проти, щоб матір позбавили батьківських прав щодо нього.

Прокурор, залучений судом апеляційної інстанції до участі у справі, зазначив про обґрунтованість рішення суду першої інстанції, який не знайшов підстав для задоволення позову.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до ст.9 Конституції України, ч.4 ст.10 ЦПК України 2017 року та ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція), ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Практика Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року) свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і тоді інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага.

Також у своїй практиці, зокрема у справі "М.С. проти України" Європейський суд з прав людини наголосив, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У пунктах 47-49 справи "Савіни проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Відповідно до ч.ч.2 і 3 ст.51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ч.1 ст.13 СК України частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

За ч.5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ч.ч.2 і 3 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

За ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За ч.ч.1, 2 та 4 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.180 СК України).

Відповідно до ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно ч.1 ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ч.ч.2 і 3 ст.171 СК України).

За абз.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до ч.1 ст.12 вказаного Закону виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

В абзацах 2 і 4 п.16 постанови Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено наступне: ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.

Відповідно до абзацу 6 вказаного пункту: якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України).

Позиція суду апеляційної інстанції

У цій справі позов пред`явлено з підстав п.2 ч.1 ст.164 СК України (ухилення батька від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам, наданим сторонами характеристикам, довідкам про сплату аліментів тощо. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.

На думку суду апеляційної інстанції у справі відсутні докази того, що відповідачка не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`ям та займатись її вихованням. Як правильно вказав суд, наданий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав наданий за невеликий проміжок строку проживання позивача разом із дитиною на території м. Запоріжжя, з висновку не вбачається, що мати дитини систематично та постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, також висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Також апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що інші надані позивачем докази також не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, її винну поведінку щодо дитини.

Суд першої інстанції правомірно взяв до уваги те, що з початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України сім`я ОСОБА_5 виїхала з тимчасово окупованої території України. Коли проживали разом сім`єю у дитини, ОСОБА_3 , конфліктів з матір`ю не було, вона цікавилася його життям, добре відносилася. Через деякий час у відповідачки почалися конфлікти з позивачем та з її дочкою та вона почала проживати окремо.

Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, відповідачка ОСОБА_2 жодного разу не була притягнута до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов`язків щодо дитини, а твердження про зловживання відповідачкою алкогольними напоями ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку матері може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити її батьківських прав.

Таким чином, звернення з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав, хоча й має посилання на забезпечення найкращих інтересів дитини, проте є необґрунтованим та недоведеним перед судом через відсутність належних та допустимих доказів винної поведінки та свідомого ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Підсумовуючи, суд першої інстанції правильно відзначив, що у справі відсутні переконливі докази того, що відповідачка не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`я та займатись її вихованням, як наслідок відсутні докази доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як правильно зазначив у своєму поясненні прокурор, суд першої інстанції застосував положення п.2 ч.1 ст.164 СК України з урахуванням встановлених у справі обставин та, не встановивши необхідної сукупності умов для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Адже особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 757/33649/24, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що, як правильно зазначив у своєму письмовому поясненні прокурор, наявні підстави для того, що попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському.

Зазначене не позбавляє позивача права, за наявності підстав, у подальшому звернутись до суду з аналогічним позовом.

Інші доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та висновків суду не спростовують.

Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на неврахування судом висновку органу опіки та піклування, а також неврахування доказів, які підтверджують обставини, на які позивач посилається на підтвердження свого позову (що відповідачка тривалий час, з моменту розірвання шлюбу з позивачем з 2013 року, самоусунулася від спілкування із своєю малолітньою дитиною, не переймається основними життєвими потребами сина, не цікавиться його внутрішнім світом, не навідує дитину, майже не спілкується з ним, не приймає участі у вихованні свого сина ОСОБА_4 , не створює належних умов для отримання ним освіти, не цікавиться його навчанням, розвитком, не піклується станом здоров`я дитини, не утримує дитину матеріально, має заборгованість зі сплати аліментів на користь позивача на утримання дитини).

При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що, як вже було зазначено, у справі відсутні докази того, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого неповнолітнього сина. Суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не доведено, що відповідачка не бажає виконувати батьківські обов`язки, піклуватись про дитину, її здоров`ям та займатись її вихованням. Як правильно вказав суд першої інстанції, наданий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав наданий за невеликий проміжок строку проживання позивача разом із дитиною на території м. Запоріжжя, з вказаного висновку не вбачається, що мати дитини систематично та постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Також, слід залишити поза увагою й посилання на постанови Верховного Суду по справах №№ 661/2532/17, 203/3505/19. При цьому апеляційний суд враховує те, що правовідносини у цій справі та у вказаних справах в частині, на яку посилається скаржник як на таку, що не була прийнята до уваги судом першої інстанції, не є подібними.

Крім того, як такі, що не впливають на правильність прийнятого судом рішення, та не містять в собі підстав для його скасування, слід залишити поза увагою інші доводи апеляційної скарги.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід змінити, слід попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 стосовно дитини. В іншій частині це рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Левицької Юлії Василівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 28 липня 2026 року змінити. Попередити ОСОБА_2 (адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 , засоби зв`язку НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і покласти на орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Дніпровському району контроль за виконанням батьківських обов`язків ОСОБА_2 стосовно дитини.

В іншій частині це рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання безпосередньо до Верховного Суду касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повної постанови - 06 жовтня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська