Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №954/2545/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 954/2545/25 Головуючий в І інстанції: Гончаренко О.В.

Номер провадження: 22-ц/819/1248/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Новоолександрівська сільська рада Бериславського району Херсонської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гузиніної Світлани Сергіївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Гончаренка О.В. в селищі Нововоронцовка, дата складення повного рішення – 03 липня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на житловий будинок,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

13 листопада 2025 року канцелярією суду зареєстровано вказаний позов ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області, в якому він просив визнати за ним ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Нововоронцовським РВУМВС України в Херсонській області 05.11.1996 року) право власності на житловий будинок літ."А" з жилою площею 41,0 кв.м, загальною площею 53,5 кв.м та допоміжною – 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами: літ."Б" – сарай, літ."В" – сарай, літ."Г" – сарай, літ."Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота.

Позов обґрунтований наступним.

На підставі договору дарування від 1993 року він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .

У березні 2024 року в результаті артилерійського обстрілу військовими підрозділами російської федерації с. Михайлівка Бериславського району Херсонської області його будинок було знищено, 27.03.2024 року факт пошкодження було зафіксовано працівниками поліції.

Також він виявив, що внаслідок артилерійського обстрілу документи на будинок на право власності були знищені.

22 травня набув чинності Закон України № 2923-IX "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України".

Відповідно до ст.2 вказаного Закону № 2923-IX отримувачами компенсації за пошкоджені/знищені об`єкти нерухомого майна є їх власники.

Крім того, Порядком надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкодженого внаслідок бойових дій тощо, з використанням електронної публічної послуги "єВідновлення", який затверджено постановою КМУ від 21.04.2023р № 381, передбачено, що для отримання компенсації необхідно переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію.

Після 1993 року він не звертався до державного реєстратора з питання проведення реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , а тому у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на вказаний будинок.

Документ про право власності є знищеним, але його право власності на будинок є дійсним.

На сьогодні він не може отримати дублікат договору дарування від 1993 року, оскільки даний договір складався в селищній раді с. Михайлівка Бериславського району (колишнього Нововоронцовського району) Херсонської області, дана територія була окупована з початку квітня 2022 року по 02 жовтня 2022 року і тому даний архів був викрадений чи знищений військовослужбовцями РФ.

У зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу про право власності на вказаний житловий будинок з господарчими та побутовими спорудами, з житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 53,5 кв.м., а також у зв`язку неможливістю відновлення оригіналу документу у визначеному законодавством порядку, він вимушений звертатись до суду за захистом свого права власності, адже без рішення суду він не зможе зареєструвати своє право власності на будинок та у подальшому отримати компенсацію за його пошкодження внаслідок збройної агресії російської федерації.

Пославшись на ст.ст.16, 328, 392 ЦК України, просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 04 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив задовольнити. Також повідомив суду, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , подарувала йому його баба у 1993 році, точної дати не пам`ятає. Був письмовий договір дарування на чотирьох аркушах. Він став власником будинку, але не проживав у ньому, оскільки разом із сином жив в батьківському будинку по іншій вулиці у с. Михайлівка.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав письмову заяву про визнання позовних вимог та розгляд справи у відсутність представника.

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 липня 2026 року було відмовлено у задоволенні позову позивача до відповідача про визнання права власності на житловий будинок.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з технічного паспорту від 22.01.2022 року на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 вбачається, що будинок має загальну площу 53,5 кв.м, в тому числі житлову 41,0 кв.м., рік будівництва 1965. Також виходив з того, що для підтвердження права власності на вказаний будинок позивач подав до суду: технічний паспорт на житловий будинок, складений 22.01.2022 року; витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.07.2025 року про реєстрацію кримінального провадження номер 12025231130000463, виписку з погосподарської книги від 18.07.2025 року та виписку з погосподарської книги від 10.06.2025 року із додатками, довідку БТІ від 29.07.2025 № 1010. Згідно даних з погосподарської книги № 2 за 1991-1995рр., особовий рахунок № НОМЕР_3 , власником будинку по АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_2 . На відповідному аркуші з погосподарської книги прізвище ОСОБА_2 перекреслено і записано члена господарства ОСОБА_1 . У верхньому правому кутку проставлений напис без зазначення особи, яка його зробила про те, що: "Зміни внесено згідно договору дарування". Встановити дату і підстави проставляння напису у погосподарській книзі не вбачається можливим. Також за інформацією, зазначеною у виписці з погосподарської книги Новоолександрівської сільської ради, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також суд виходив з того, що суду не надано будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували укладення договору дарування спірного житлового будинку між ОСОБА_2 і позивачем. Також, вказав суд, не надано і будь-якого іншого належного і допустимого документу чи його копії, або документів, які можуть підтверджувати факт можливого набуття позивачем права власності на вказаний будинок або відчуження його на користь позивача.

Також суд виходив з того, що позивачем не заявлено і про допит свідків, які могли б підтвердити укладення договору дарування або хоча б бачили примірник такого договору. А якщо договір посвідчувався секретарем сільської ради, то, зазначив суд, позивачем також не заявлено і про допит цієї посадової особи або іншої посадової особи, яка, як стверджує позивач, могла посвідчити договір дарування вказаного будинку. Суд вказав, що згідно судової практики напис у погосподарській книзі міг бути зроблений і на підставі усного прохання заінтересованої у набутті права власності особи про зазначення її головою домогосподарства, тобто всупереч існуючих вимог законодавства.

Суд враховував, що ОСОБА_2 померла у 1993 році, договір дарування зі слів позивача також укладений у 1993 році, число і місяць не відомі, тобто, на думку суду, встановити факт укладення ОСОБА_2 за життя договору дарування з достатньою для ухвалення рішення про задоволення позову ймовірністю за наданими доказами не вбачається можливим.

Також суд виходив з того, що позивач не надав жодного документу, який би підтверджував факт родинних відносин із ОСОБА_2 та документів, які підтверджували б факт її смерті. Тобто документів, за наявності яких, позивач міг би набути право власності на вказаний будинок у порядку спадкування.

Щодо записів у погосподарських книгах з 1993 року, то суд враховував положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ч.3 ст.3, ч.4 ст.3) й зазначив, що державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56; Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 і зареєстрованим у Міністерства юстиції України від 18 лютого 2002 року за №157/6445 (з подальшими змінами).

Суд зазначив, що вказані нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року. Таким чином, вказав суд, за змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Також суд вказав, що погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку. На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали. Також Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції). Разом з тим, вказав суд, вказана Інструкція не передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь, розташованих у сільській місцевості.

Тобто, вказав суд, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Суд також послався на Лист ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.03.2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування".

Також суд зазначив, що погосподарська книга є документом первинного обліку (з 1935 року), що містить дані про власника/голову домогосподарства, характеристику будинку, адресу та земельні ділянки. Виписка з неї може використовуватися як доказ права власності на будинок до 1992 року.

Як вказав суд, позивач зазначений у погосподарській книзі вказаного будинку членом домогосподарства як він стверджує з 1993 року, тому виписка з погосподарської книги не є документом, який підтверджує право власності на спірний житловий будинок.

У підсумку суд зазначив, що стороною позивача не надано належних доказів, які були б підставою для задоволення позову і свідчили б про набуття ним права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на законних підставах. Тому, на думку суду, у задоволенні позову необхідно відмовити за недоведеністю.

На вказане рішення адвокат Гузиніна Світлана Сергіївна, яка діє від імені ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов про визнання права власності на житловий будинок задовольнити та визнати за позивачем право власності на житловий будинок літ. "А" з житловою площею 41,00 кв.м, загальною площею 53,5 кв.м та допоміжною – 12.5 кв.м, що розташований за адресою: будинок АДРЕСА_2 з господарськими будівлями і спорудами: літ. "Б" – сарай, літ. "В" – сарай, літ. "Г" – сарай, літ. "Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота. При цьому скаржник послалася на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, вказала, що суд першої інстанції не надав оцінки заяві відповідача про визнання позову та порушив вимоги статей 200, 206, 263, 265 ЦПК України. Адже, зазначила, процесуальний закон передбачає лише два можливі варіанти реагування суду на заяву відповідача про визнання позову: ухвалити рішення про задоволення позову; або постановити мотивовану ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання із зазначенням підстав, визначених статтею 206 ЦПК України. Натомість, жодної з цих процесуальних дій суд першої інстанції не вчинив.

Також вказала, що суд безпідставно підмінив підстави позову інститутом спадкування та вийшов за межі предмета доказування. Адже, зазначила, позивач не посилався на спадкування як на підставу набуття права власності, не заявляв вимог про встановлення факту прийняття спадщини, не просив визнати право власності в порядку спадкування та не обґрунтовував позов нормами спадкового права. В той же час суд фактично розглянув спір крізь призму спадкових правовідносин, вказуючи, що позивач не надав жодного документу, який би підтверджував факт родинних відносин із ОСОБА_2 та документів, які підтверджували б факт її смерті, тобто документів, за наявності яких, позивач міг би набути право власності на вказаний будинок у порядку спадкування.

Також зазначила, що суд порушив правила оцінки доказів у їх сукупності. При цьому вказала, що запис у погосподарській книзі про позивача як власника будинку з 1993 року, довідка відповідача від 18.07.2025 № 86 про те, що позивач є власником будинку з 1993 року на підставі договору дарування, довідка відповідача від 18.08.2025 № 103 про присвоєння будинку поштової адреси саме як власнику – позивачу, а також визнання позову відповідачем, який є органом місцевого самоврядування, уповноваженим на ведення погосподарського обліку та посвідчення відповідних фактів, – у своїй сукупності становлять достатню та узгоджену систему доказів, що підтверджує належність спірного будинку позивачу. Жоден із цих доказів судом спростовано не було; всі вони походять від органів публічної влади та узгоджуються між собою. Суд не врахував того, що виписка з погосподарської книги, довідки сільської ради та інші наявні у справі докази подавалися позивачем не як самостійний правовстановлюючий документ, що підміняє собою договір дарування, а як сукупність непрямих доказів на підтвердження факту існування та змісту цього втраченого договору – що є звичайним і законодавчо очікуваним способом доказування саме для випадків, коли оригінал документа об`єктивно не може бути наданий.

Також вказала, що суд не прийняв до уваги того, що Додаток № 1 до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (чинний на 2001 рік) визначає перелік документів для звичайної адміністративної процедури реєстрації права власності в БТІ – тобто для ситуації, коли особа фізично володіє одним із цих документів і подає його для реєстрації. Позивач же звернувся до суду не в порядку цієї адміністративної процедури, а з позовом за ст.392 ЦК України, спеціально призначеним для протилежної ситуації – коли документ, який засвідчує право власності, втрачено і не може бути відновлений. Вимагаючи від позивача пред`явлення одного з документів, перелічених у Додатку № 1, суд фактично вимагав від нього подати той самий документ, втрату якого він доводить у справі, – а це утворює замкнене коло, яке зводить нанівець сенс існування статті 392 ЦК України як самостійного, спеціального способу захисту права власності. Якби пред`явлення такого документа було можливим, необхідність у зверненні до суду за статтею 392 ЦК України взагалі була б відсутня.

До апеляційної скарги долучено Клопотання про витребування та долучення доказів.

Зокрема, скаржник просить долучити до матеріалів справи: копію адвокатських запитів № 19-07-2026 від 24.07.2026 року до Новоолександрівської сільської ради та копію відповіді на нього від 05.08.2026 року № 107; копію адвокатського запиту № 20-07-2026 від 24.07.2026 року до Архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації та копію відповіді на нього від 30.07.2026 року № 04-02/А-25; копію адвокатського запиту № 24-07-2026 від 30.07.2026 року до Державного нотаріального архіву Херсонської області та копію відповіді на нього від 31.07.2026 року № 853/01-17.

Також, скаржник просить витребувати з Державного нотаріального архіву Херсонської області (73020, м. Херсон, вул. Костя Гордієнка,7) інформацію та документи за період з 01.01.1993 по 28.10.1993 щодо посвідчення договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований).

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 06.10.2026 року о 08:50 годині, однак учасники справи, які до суду не з`явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

На підтвердження своїх вимог позивач надав суду наступні письмові докази: технічний паспорт на житловий будинок від 22.01.2022, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.07.2025, виписки з погосподарської книги від 18.07.2025 та від 10.06.2025 з додатками, довідку БТІ від 29.07.2025 № 1010, а також довідки відповідача від 18.07.2025 № 86 та від 18.08.2025 № 103.

Відповідно до технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , житловий будинок має загальну площу 53,5 кв.м, в тому числі житлову 41,0 кв.м, допоміжна плаща – 12,5 кв.м, рік будівництва 1965. Будинок з господарськими будівлями та спорудами: літ."Б" – сарай, літ."В" – сарай, літ."Г" – сарай, літ."Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота.

Згідно даних з погосподарської книги № 2 за 1991-1995рр., особовий рахунок № НОМЕР_3 , власником будинку по АДРЕСА_1 зазначена ОСОБА_2 . На відповідному аркуші з погосподарської книги прізвище ОСОБА_2 перекреслено і записано члена господарства ОСОБА_1 . У верхньому правому кутку проставлений напис без зазначення особи, яка його зробила про те, що: "Зміни внесено згідно договору дарування".

За інформацією, зазначеною у виписці з погосподарської книги Новоолександрівської сільської ради, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Отже, відповідно до погосподарської книги позивач записаний як власник спірного будинку з 1993 року.

Позивач вказав, що набув право власності на будинок у 1993 році на підставі договору дарування, оригінал та дублікат якого не зберігся.

Наявна Виписка з погосподарської книги від 18.07.2025 № 86 про те, що позивач є власником спірного будинку з 1993 року на підставі договору дарування.

Згідно з Довідкою відповідача від 18.08.2025 № 103 спірному будинку присвоєно поштову адресу, позивач значиться як власник спірного будинку.

Наявна заява відповідача про визнання позову. Так, 17 березня 2026 року як позивач, так і відповідач подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. При цьому відповідач у письмовій заяві, поданій через підсистему "Електронний суд", повністю визнав заявлені позовні вимоги та не заперечував проти їх задоволення.

Пошкодження спірного будинку в результаті артилерійського обстрілу військовими підрозділами російської федерації с. Михайлівка Бериславського району Херсонської області у березні 2024 року було зафіксовано працівниками поліції відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.07.2025.

Як вказувалось, до апеляційної скарги долучено Клопотання про витребування та долучення доказів.

Зокрема, скаржник просить долучити до матеріалів справи: копію адвокатських запитів № 19-07-2026 від 24.07.2026 року до Новоолександрівської сільської ради та копію відповіді на нього від 05.08.2026 року № 107; копію адвокатського запиту № 20-07-2026 від 24.07.2026 року до Архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації та копію відповіді на нього від 30.07.2026 року № 04-02/А-25; копію адвокатського запиту № 24-07-2026 від 30.07.2026 року до Державного нотаріального архіву Херсонської області та копію відповіді на нього від 31.07.2026 року № 853/01-17.

Також, скаржник просить витребувати з Державного нотаріального архіву Херсонської області (73020, м. Херсон, вул. Костя Гордієнка,7) інформацію та документи за період з 01.01.1993 по 28.10.1993 щодо посвідчення договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований).

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 07.09.2026 року було долучено до матеріалів справи вказані докази та було витребувати від Державного нотаріального архіву Херсонської області інформацію та документи за період з 01.01.1993 по 28.10.1993 щодо посвідчення договору дарування вказаного житлового будинку.

У відповіді Новоолександрівської сільської ради вказано про те, що запитувана інформація про посвідчення виконкомом договору дарування спірного будинку відсутня, територія ради перебуває в зоні активних бойових дій, що унеможливлює отримання чи перевірку відсутніх архівних документів.

У відповіді Архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації зазначено, що запитувана інформація про посвідчення виконкомом договору дарування спірного будинку відсутня, копії документів про вказаний договір до цього архівного відділу не надходили. Відділ рекомендував звернутися з цього питання до Державного нотаріального архіву Херсонської області.

Крім того, у відповіді Державного нотаріального архіву Херсонської області вказано про те, що за ч.8 ст.8 Закону України "Про нотаріат" довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв`язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться у провадженні цих органів, з обов`язковим зазначенням номера справи, а також на вимогу державного виконавця, приватного виконавця за виконавчим провадженням. Тобто, адвокату було відмовлено у наданні запитуваної інформації не з мотивів відсутності, а через відсутність у адвоката такого права на отримання інформації.

На ухвалу апеляційного суду від 07.09.2026 року про витребування доказів Державний нотаріальний архів Херсонської області своєю відповіддю від 23.09.2026 року за № 1050/01-17 повідомив про те, що нотаріальні документи Виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Нововоронцовського району Херсонської області до архіву на зберігання не передавались.

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі ст.128 ЦК УРСР в редакції, чинній на час виникнення правовідносин щодо дарування спірного житлового будинку, про що вказує позивач (1993 рік) ("Момент виникнення права власності у набувача майна за договором"), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст.243 ЦК УРСР в редакції, чинній на час виникнення правовідносин щодо дарування спірного житлового будинку, про що вказує позивач (1993 рік), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

За частиною 3 ст.244 ЦК УРСР в зазначеній редакції ("Форма договору дарування") до договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 і цього Кодексу.

Відповідно до ст.227 вказаного Кодексу договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно п.3 ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

За п.9 ч.1 ст.27 вказаного Закону ("Підстави для державної реєстрації прав") державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У справі за № 6-1858цс15, в якій предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно, Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 року виклав таку правову позицію:

"За правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_1 не доведено, що він є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України".

У справах № 6-1858цс15 та № 6-2124цс15 предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно. Від наведених висновків Верховного Суду України Велика Палата Верховного Суду фактично відступила у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), в якій зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту – визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права. У випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного, оспорюваного цивільного права може бути визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Тобто позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

У даному спорі правовою підставою для звернення до суду позивач вважав порушення його законного права та інтересу неможливістю проведення державної реєстрації його права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідною адресою.

Як вказав позивач, після укладення у 1993 року в селищній раді с. Михайлівка Бериславського району (колишнього Нововоронцовського району) Херсонської області договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 він не звертався до державного реєстратора з питання проведення реєстрації права власності на вказаний житловий будинок. На сьогодні він не може отримати дублікат договору дарування від 1993 року, адже дана територія була окупована з початку квітня 2022 року по 02 жовтня 2022 року і тому даний архів був викрадений чи знищений військовослужбовцями РФ. Натомість й документ про право власності є знищеним. А тому, вказав, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію права власності на вказаний будинок.

Суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем належними доказами доведено його право власності на спірний житловий будинок за укладеним у 1993 році договором дарування, адже вказане підтверджується: технічним паспортом на житловий будинок від 22.01.2022; витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 28.07.2025; випискою з погосподарської книги від 18.07.2025 та від 10.06.2025 з додатками; довідкою БТІ від 29.07.2025 № 1010; довідками відповідача від 18.07.2025 № 86 та від 18.08.2025 № 103.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. У погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985року № 105 "Про порядок державного обліку житлового фонду" у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року №56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), у тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п.20 Інструкції). Разом з тим, вказана Інструкція не передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь, розташованих у сільській місцевості.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Як правильно вказала сторона позивача, у своїй сукупності надані позивачем докази підтверджують належність спірного будинку на праві власності позивачу на підставі укладеного у 1993 році договору дарування житлового будинку, який наразі втрачено через військові дії. А тому за таких обставин неможлива і державна реєстрація права власності за позивачем на вказаний житловий будинок державним реєстратором через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.

Отже, позивач на підставі наданих доказів довів своє право власності на житловий будинок літ."А" з жилою площею 41,0 кв.м, загальною площею 53,5 кв.м та допоміжною – 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами: літ."Б" – сарай, літ."В" – сарай, літ."Г" – сарай, літ."Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота.

Однак він не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року, адже таку інформацію отримати неможливо, оскільки внаслідок військової агресії рф проти України та артилерійського обстрілу у березні 2024 року документи на будинок на право власності були знищені.

Ситуація, що склалася, втрата правовстановлюючого документу, створила невизначеність у взаємовідносинах позивача як власника вказаного житлового будинку, який він придбав за договором дарування у 1993 році, посвідченим в селищній раді с. Михайлівка Бериславського району (колишнього Нововоронцовського району) Херсонської області, з іншими суб`єктами правовідносин. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказаний житловий будинок й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Апеляційний суд враховує, що основним документом, що підтверджує право власності на житловий будинок в Україні, є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), який містить актуальну інформацію про зареєстроване право власності. Додатково право власності підтверджується правовстановлюючим документом (наприклад, договором купівлі-продажу, дарування, спадщини, рішенням суду), на підставі якого було внесено запис до реєстру. Також враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з ДРРП.

Враховуючи зазначене, неможливість для позивача провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний житловий будинок, власником якого він є, через втрату правовстановлюючого документу, відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року (що стало наслідком неможливістю її отримання від КП "Бериславське бюро технічної інвентаризації", яке наразі перебуває під інтенсивними обстрілами) тягне за собою позбавлення позивача можливості отримати Витяг з ДРРП відносно вказаного житлового будинку і, відповідно, підтвердити своє право власності на неї перед державними органами та іншими особами.

Натомість, судове рішення в разі задоволення позову у цій справі, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", буде підставою для державної реєстрації права власності позивача на вказаний житловий будинок, відтак він зможе отримати Витяг з ДРРП відносно вказаного житлового будинку, як основний документ, що підтверджує право власності на нього.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією сторони позивача про Новоолександрівську сільську раду Бериславського району Херсонської області як належного відповідача, адже вона є органом місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої розташоване спірне майно.

Крім того, слід зазначити, що право позивача на володіння майном порушено в частині відсутності запису щодо відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Апеляційний суд враховує, що підставою звернення позивача до суду є неможливість через втрату правовстановлюючого документу доведення ним перед компетентним органом свого права власності на житловий будинок, що є встановленим фактом. І оскільки таке право не визнається, тому на підставі частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачем на вказане нерухоме майно в судовому порядку. При цьому, на думку апеляційного суду, обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й постановити нове рішення, яким позов задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок літ."А" з жилою площею 41,0 кв.м, загальною площею 53,5 кв.м та допоміжною – 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами: літ."Б" – сарай, літ."В" – сарай, літ."Г" – сарай, літ."Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Гузиніної Світлани Сергіївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 03 липня 2026 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Новоолександрівської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на житловий будинок задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Нововоронцовським РВУМВС України в Херсонській області 05.11.1996 року, адреса АДРЕСА_4 ) право власності на житловий будинок літ."А" з жилою площею 41,0 кв.м, загальною площею 53,5 кв.м та допоміжною – 12,5 кв.м, що знаходиться за адресою будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами: літ."Б" – сарай, літ."В" – сарай, літ."Г" – сарай, літ."Д" – погріб з шийкою, № 1 – паркан, № 2 – ворота.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повної постанови – 06 жовтня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська