Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №650/7003/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 650/7003/25 Головуючий в І інстанції: Сікора О.О.

Номер провадження: 22-ц/819/1236/26 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Майданіка В.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Склярської І.В.,

секретар Манько К.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Чаплинська селищна рада Херсонської області;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 16 липня 2026 року, ухвалене у складі судді Сікори О.О. в селищі Велика Олександрівка, дата складення повного рішення – 17 липня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Чаплинської селищної ради Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В :

Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літера "А", загальною площею 72,9 кв. м, прибудови до нього літера "а", загальною площею 17,2 кв. м, літньої кухні літера "Б", загальною площею 36,3 кв. м, гаража літера "В", загальною площею 20,4 кв. м, сараю літера "Г", загальною площею 17,5 кв. м, сараю літера "Д", загальною площею 12 кв. м, сараю літера "Е", загальною площею 15,4 кв. м, сараю літера "Ж", загальною площею 3,2 кв. м, сараю літера "З", загальною площею 5,4 кв. м та туалету літера "И", загальною площею 1 кв. м.

Позов обґрунтований наступним.

22 березня 2000 року позивачка придбала 2/3 частини вказаного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Чаплинської державної нотаріальної контори Херсонської області Заворотченко А.І. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про її право власності відсутні, а домоволодіння розташоване на тимчасово окупованій території.

02 жовтня 2025 року державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області Познякова Р.В. прийняла рішення № 81145735 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Підставою відмови стала неможливість отримати від підприємства, яке зберігає матеріали технічної інвентаризації, інформацію про наявність або відсутність реєстрації речових прав, що виникли до 01 січня 2013 року, оскільки КП "Каховське бюро технічної інвентаризації" перебуває на тимчасово окупованій території.

Позивачка вважає, що через зазначену відмову вона не може підтвердити своє право перед третіми особами, внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надалі реалізувати право на отримання компенсації за пошкоджене або знищене нерухоме майно, тому просить захистити її право на підставі ст.392 ЦК України.

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

12 грудня 2025 року представник позивачки подала заяву про усунення недоліків, у якій повідомила, що всі оригінали документів, копії яких додано до позову, зокрема договір купівлі-продажу та технічний паспорт на домоволодіння, перебувають у володінні позивачки. Також зазначено, що позивачкою сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн, який вона просить залишити за собою, інших судових витрат не очікує понести, оскільки їй надається безоплатна правнича допомога.

Ухвалою суду від 24 грудня 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

29 грудня 2025 року Чаплинська селищна рада подала відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на наступне.

Відповідач не оспорює та не заперечує право позивачки, не приймав рішень і не вчиняв дій, які перешкоджають їй володіти, користуватися або розпоряджатися домоволодінням. На думку відповідача, перешкода, на яку посилається позивачка, виникла у зв`язку з рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Уманської міської ради, а не внаслідок поведінки Чаплинської селищної ради.

Позивачка зберігає правовстановлюючий документ, а тому підстава для застосування ст.392 ЦК України у зв`язку із втратою такого документа відсутня. Окремо відповідач просив об`єднати цю справу зі справою № 650/7001/25 за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частину того самого домоволодіння.

30 грудня 2025 року представник позивачки подала відповідь на відзив. Вона вважає обраний спосіб захисту належним, оскільки рішення державного реєстратора не підлягає оскарженню через об`єктивну неможливість перевірити архівні відомості БТІ. Чаплинську селищну раду визначено відповідачем як орган місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої розташоване майно. Представник позивачки також заперечує проти об`єднання справ, оскільки у справі № 650/7001/25 підготовче провадження вже закрито.

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 16 липня 2026 року було відмолено у задоволенні позову про визнання права власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки підтверджується оригіналом нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який перебуває у її володінні. Як вказав суд, на вказаному договорі міститься відмітка про його реєстрацію у Каховському державному бюро технічної інвентаризації за № 348. Тому, на думку суду, відсутня передбачена статтею 392 ЦК України підстава у вигляді втрати документа, який засвідчує право власності, а наявні у позивачки документи дозволяють однозначно встановити правову підставу набуття нею 2/3 частин домоволодіння.

Також суд виходив з того, що відсутність відомостей про право позивачки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не припиняє і не спростовує речове право, яке виникло та було зареєстроване до 01 січня 2013 року відповідно до законодавства, чинного на час його виникнення. Як зазначив суд, відсутність відповідного запису в сучасному електронному реєстрі не створює потреби у повторному набутті чи повторному визнанні права власності судом, коли чинний правовстановлюючий документ зберігся та містить відомості про проведення реєстрації за правилами, що діяли на час набуття права.

Також суд виходив з того, що рішення державного реєстратора від 02 жовтня 2025 року № 81145735 також не свідчить про оспорювання права позивачки Чаплинською селищною радою. Зміст цього рішення вказує, що реєстраційні дії не проведено не через установлення відсутності права позивачки або наявність права іншої особи, а через неможливість отримати додаткові архівні відомості від БТІ, яке перебуває на тимчасово окупованій території. При цьому, як вказав суд, Чаплинська селищна рада не приймала рішення щодо спірного домоволодіння, не заявляла права на нього, не ставила під сумнів чинність договору від 22 березня 2000 року та не заперечувала факту належності позивачці 2/3 частин домоволодіння. У відзиві відповідач прямо повідомив про відсутність між ним і позивачкою спору щодо належності майна.

Суд також не погодився з доводом відповідача про обов`язковість попереднього оскарження рішення державного реєстратора як загальну передумову застосування статті 392 ЦК України, оскільки, на думку суду, закон такої передумови не встановлює. Водночас, вказав суд, він (тобто суд) не може в межах заявленої до Чаплинської селищної ради вимоги оцінити законність рішення державного реєстратора, скасувати його або зобов`язати провести реєстраційні дії, оскільки таких вимог позивачка не заявляла, а суб`єкта, який прийняв це рішення, відповідачем не визначила.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачка підтвердила набуття права власності на 2/3 частини домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2000 року, однак не довела наявності передбачених статтею 392 ЦК України підстав для повторного визнання цього права судом, а саме втрати правовстановлюючого документа або оспорювання чи невизнання права Чаплинською селищною радою.

На думку суду, відмова у задоволенні позову з наведених підстав не припиняє, не змінює та не спростовує права власності ОСОБА_1 , набутого на підставі договору купівлі-продажу від 22 березня 2000 року, і не позбавляє її права обрати інший спосіб захисту щодо конкретної перешкоди у внесенні відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Щодо клопотання відповідача про об`єднання справ суд враховував, що згідно з ч.3 ст.188 ЦПК України об`єднання справ допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні – до початку розгляду справи по суті у кожній зі справ. У справі № 650/7001/25 ухвалою від 18 грудня 2025 року підготовче провадження було закрито. Тому, на думку суду, після закриття підготовчого провадження у цій справі процесуальні передумови для об`єднання відсутні. Крім того, зазначив суд, позови подані різними позивачами щодо різних часток на підставі окремих договорів купівлі-продажу, а об`єднання справ відповідно до ст.188 ЦПК України є правом, а не обов`язком суду.

На вказане рішення адвокат Кушнеренко Тамара Валеріївна, яка діє від імені ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. При цьому скаржник послався на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Зокрема, вказала, що суд першої інстанції не прийняв до уваги того, що 02 жовтня 2025 року позивачка отримала рішення про відмову у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно № 81145735, згідно якого зазначено, що підставою для відмови стало те, що заявник не подав, а реєстратор не отримав у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомостей реєстрів, автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять інформацію про зареєстровані речові права до 01 січня 2013 року за адресою де знаходиться будинок. А вказані відомості не отримані з огляду на те, що КП "Каховське бюро технічної інвентаризації" Херсонської області на даний час тимчасово знаходиться під окупацією.

Також зазначила, що поза увагою суду залишилось те, що системний аналіз законодавства дозволяє дійти висновку, що право особи, яка володіє нерухомим майном, втім не може підтвердити своє право власності на нього перед третіми особами, може бути захищене шляхом визнання за нею такого права в судовому порядку.

Також вказала, що суд не врахував і того, що позивач не може зареєструвати своє право власності, Чаплинська селищна рада, як територіальна громада, цілком може набути у власність майно, відомості про яке відсутні в державному реєстрі, а також відсутні відомості про державну реєстрацію майна відповідно до чинного на той час законодавства, з цих міркувань Чаплинська селищна рада і є відповідачем.

Справу було призначено до апеляційного розгляду на 06.10.2026 року о 09:00 годині, однак учасники справи, які до суду не з`явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

22 березня 2000 року між ОСОБА_3 як продавцем та ОСОБА_4 як покупцем укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець придбала належні продавцю 2/3 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

Договір посвідчено 22 березня 2000 року державним нотаріусом Чаплинської державної нотаріальної контори Херсонської області та зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій.

На зворотному боці договору міститься посвідчена печаткою та підписом начальника БТІ відмітка про те, що відповідно до статті 227 Цивільного кодексу Української РСР договір зареєстровано у Каховському державному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 348.

У технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , у відомостях про власників зазначена ОСОБА_4 із приміткою про придбання нею 2/3 частин домоволодіння.

Відповідно до Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Уманської міської ради Черкаської області Познякова Р.В. від 02 жовтня 2025 року № 81145735 було відмовлено в проведенні реєстраційних дій. Підставою відмови стала неможливість отримати від підприємства, яке зберігає матеріали технічної інвентаризації, інформацію про наявність або відсутність реєстрації речових прав, що виникли до 01 січня 2013 року, оскільки КП "Каховське бюро технічної інвентаризації" перебуває на тимчасово окупованій території.

Наявність та зміст вказаного Рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно сторонами не оспорюється.

Зі свідоцтва про шлюб вбачається зміна прізвища позивачки з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ".

Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції

Щодо заяви про зупинення провадження у справі

Під час розгляду справи апеляційним судом від відповідача Чаплинської селищної ради Херсонської області надійшла заява про зупинення провадження у цій справі на підставі п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України до перегляду судового рішення Верховним Судом у цивільній справі № 755/5387/24, відповідно до п.14 ч.1 ст.253 ЦПК України.

Заява обґрунтована тим, що на розгляді Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду знаходиться цивільна справа № 755/5387/24 з подібними правовідносинами, в якій перед Верховним Судом постало питання, чи можливе застосування позову про визнання права власності у разі, якщо власник має документи, які підтверджують його право власності, проте державний реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набуте раніше на законних підставах до 2013 року, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

У справі № 755/5387/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту про визнання права власності на квартиру, заінтересована особа – державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошина Ж.Д., перед Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду постало питання чи можливе застосування позову про визнання права власності, у разі якщо власник має документи, які підтверджують його право власності, проте державний реєстратор відмовив у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно, набуте раніше на законних підставах до 2013 року, яке розташоване на тимчасово окупованій території.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24) та в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2026 року в справі № 336/10861/25 (провадження № 61-829ск26) суди дійшли висновку про те, що особа за подібних обставин має право на захист свого порушеного права в порядку позовного провадження на підставі статті 392 ЦК України.

Водночас, у справі № 755/5387/24 колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18.02.2026 року вважала за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків стосовно права особи, яка є власником нерухомого майна, набутого раніше на законних підставах, що знаходиться на окупованій рф території, але таке право не визнається іншою особою (зокрема, державою), на захист такого порушеного права в порядку позовного провадження на підставі статті 392 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 201/9106/24 (провадження № 61-14272св24), в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2026 року в справі № 336/10861/25 (провадження № 61-829ск26) і зробити висновок:

"– парламент передбачає, що участь в цивільних відносинах беруть саме особи (фізичні та юридичні). Вказана конструкція є матеріальною (цивільною), передбачена ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;

– невизнання суб`єктивного цивільного права це дія чи бездіяльність фізичної або юридичної особи, а не державного реєстратора, яка за змістом становить заперечення існування суб`єктивного цивільного права іншої особи. Особа, яка не визнає чуже право, в жодній із форм не претендує на нього. Таке невизнання є пасивним запереченням наявності в особи права, яке безпосередньо не спричиняє шкоду останньому, але створює невизначеність у правовому статусі носія права;

– оспорювання суб`єктивного цивільного права це дія чи бездіяльність фізичної або юридичної особи, а не державного реєстратора, яка полягає у запереченні належності обсягу чи змісту відповідного суб`єктивного цивільного права;

– тому у разі відмови державного реєстратора у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно на тимчасово окупованій рф території, набуте до 2013 року на законних підставах, не можна застосувати позов про визнання права власності. Наявність з державним реєстратором такого спору (за відсутності державної реєстрації речових прав третіх осіб) означає, що його слід розглядати за правилами адміністративного судочинства".

З урахуванням наведених обставин, ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі № 755/5387/24 за касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва та постанову Київського апеляційного суду справу призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження.

Предметом позову у цій цивільній справі № 650/7003/25 є визнання за позивачем права власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 з підстав того, що за її зверненням до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію прав (для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) з причин того, що право власності в неї виникло до 2013 року, вона від останнього отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій. Підставою відмови стала неможливість отримати від підприємства, яке зберігає матеріали технічної інвентаризації, інформацію про наявність або відсутність реєстрації речових прав, що виникли до 01 січня 2013 року, оскільки КП "Каховське бюро технічної інвентаризації" перебуває на тимчасово окупованій території.

Суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на предмет та підстави позову, не є подібними правовідносини у цій справі та у справі № 755/5387/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту про визнання права власності на квартиру, заінтересована особа – державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошина Ж.Д.

Крім того, слід враховувати й принципи, встановлені ст.2, ст.11, ст.13, ст.210 ЦПК України щодо своєчасного розгляду справи, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів та розумних строків розгляду справи. При зупиненні розгляду справи може виникнути правова невизначеність для позивача, адже спірне домоволодіння знаходиться в зоні активних бойових дій та тимчасової окупації в селі Магдалинівка Каховського району Херсонської області, воно перебуває під постійною загрозою знищення, а тому без судового рішення позивачі не можуть реалізувати своє право на вільне володіння й розпоряджання майном, що виражається в реєстрації за ними права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та отриманні відповідної компенсації, адже майно знаходиться на в зоні активних бойових дій та тимчасової окупації й може бути зруйноване.

Відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства, зокрема, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Таким чином, важливим є унеможливлення зволікання із судовим захистом позивачем свого права, а також врахування балансу інтересів сторін та пріоритетність захисту прав людини.

Таким чином, на думку апеляційного суду правові підстави для зупинення провадження у справі, передбачені п.10 ч.1 ст.252 ЦПК України, відсутні.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви про зупинення провадження у справі.

Щодо суті спору

Згідно зі ст.128 ЦК УРСР в редакції, чинній на час купівлі спірного житлового будинку (22.03.2000 року) ("Момент виникнення права власності у набувача майна за договором"), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Відповідно до ст.227 вказаного Кодексу договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно п.3 ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

За п.9 ч.1 ст.27 вказаного Закону ("Підстави для державної реєстрації прав") державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

У справі за № 6-1858цс15, в якій предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно, Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 року виклав таку правову позицію:

"За правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_1 не доведено, що він є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України".

У справах № 6-1858цс15 та № 6-2124цс15 предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно. Від наведених висновків Верховного Суду України Велика Палата Верховного Суду фактично відступила у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), в якій зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту – визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права. У випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного, оспорюваного цивільного права може бути визнання права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Тобто позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

У даному спорі правовою підставою для звернення до суду позивач вважав порушення його законного права та інтересу неможливістю проведення державної реєстрації його права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідною адресою. У проведенні вказаної державної реєстрації було відмовлено державним реєстратором через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.

У позивача в наявності є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 22.03.2000 року. Право власності на зазначений будинок зареєстровано за позивачем в Каховському державному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 348.

Отже, за відсутності доказів протилежного позивач на підставі наданих доказів довела своє право власності на 2/3 частини житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 .

Однак вона не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року, адже таку інформацію отримати неможливо, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане КП "Каховське бюро технічної інвентаризації", яке не може надати таку інформацію через перебування на тимчасово окупованій території.

Ситуація, що склалася, створила невизначеність у взаємовідносинах позивачки як власника частини вказаного житлового будинку, яку вона купила 22.03.2000 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, з іншими суб`єктами правовідносин. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації позивачкою своїх прав на вказаний житловий будинок й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Апеляційний суд враховує, що основним документом, що підтверджує право власності на житловий будинок в Україні, є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), який містить актуальну інформацію про зареєстроване право власності. Додатково право власності підтверджується правовстановлюючим документом (наприклад, договором купівлі-продажу, дарування, спадщини, рішенням суду), на підставі якого було внесено запис до реєстру. Також враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з ДРРП.

Враховуючи зазначене, неможливість для позивачки провести державну реєстрацію свого права власності на 2/3 частини вказаного житлового будинку, власником якої (2/3 частини будинку) вона є, через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року (що стало наслідком неможливістю її отримання від КП "Каховське бюро технічної інвентаризації", яке наразі перебуває під окупацією рф) тягне за собою позбавлення позивача можливості отримати Витяг з ДРРП відносно вказаного житлового будинку і, відповідно, підтвердити своє право власності на неї перед державними органами та іншими особами.

Натомість, судове рішення в разі задоволення позову у цій справі, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", буде підставою для державної реєстрації права власності позивачкиа на вказаний житловий будинок, відтак вона зможе отримати Витяг з ДРРП відносно вказаного житлового будинку, як основний документ, що підтверджує право власності на нього.

Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією сторони позивача про Чаплинську селищну раду як належного відповідача, адже вона є органом місцевого самоврядування територіальної громади, на території якої розташоване майно.

Крім того, слід зазначити, що право позивача на володіння майном порушено в частині відсутності запису щодо відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Апеляційний суд враховує, що підставою звернення позивачки до суду є неможливість доведення нею перед компетентним органом свого права власності на житловий будинок, що є встановленим фактом. І оскільки таке право не визнається, тому на підставі частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачкою на вказане нерухоме майно в судовому порядку. При цьому, на думку апеляційного суду, обраний позивачкою спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й постановити нове рішення, яким позов задовольнити, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літера "А", загальною площею 72,9 кв. м, прибудови до нього літера "а", загальною площею 17,2 кв. м, літньої кухні літера "Б", загальною площею 36,3 кв. м, гаража літера "В", загальною площею 20,4 кв. м, сараю літера "Г", загальною площею 17,5 кв. м, сараю літера "Д", загальною площею 12 кв. м, сараю літера "Е", загальною площею 15,4 кв. м, сараю літера "Ж", загальною площею 3,2 кв. м, сараю літера "З", загальною площею 5,4 кв. м та туалету літера "И", загальною площею 1 кв. м.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Кушнеренко Тамари Валеріївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 16 липня 2026 року скасувати й ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Чаплинської селищної ради Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 2/3 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літера "А", загальною площею 72,9 кв. м, прибудови до нього літера "а", загальною площею 17,2 кв. м, літньої кухні літера "Б", загальною площею 36,3 кв. м, гаража літера "В", загальною площею 20,4 кв. м, сараю літера "Г", загальною площею 17,5 кв. м, сараю літера "Д", загальною площею 12 кв. м, сараю літера "Е", загальною площею 15,4 кв. м, сараю літера "Ж", загальною площею 3,2 кв. м, сараю літера "З", загальною площею 5,4 кв. м та туалету літера "И", загальною площею 1 кв. м.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повної постанови – 06 жовтня 2026 року.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська