Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №609/166/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 609/166/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/274/26Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч. 2 ст. 286-1 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі — ОСОБА_5 ,

за участі прокурора — ОСОБА_6 ,

обвинуваченого — ОСОБА_7 ,

захисника — ОСОБА_8 ,

потерпілого — ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі матеріали кримінального провадження №11-кп/817/274/26 за апеляційною скаргою прокурора Шумського відділу Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 25.05.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України, - ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років.

На підставі п.п. 1, 2, 3 ч.2 та п.4 ч.3 ст.59-1 КК України було покладено на ОСОБА_7 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання та роботи;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

4) виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Вирішено питання про долю речових доказів, судових витрат та арешту майна відповідно до ст.ст. 100, 124, 170 КПК України.

Згідно із вироком суду, 08 вересня 2025 року біля 20 год. водій ОСОБА_7 , грубо порушуючи вимоги пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (надалі ПДР), а також вимог, які наведенні у абзаці 4 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями (надалі ЗУ «Про дорожній рух»), перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував мотоциклом «SPARK-200P», без реєстраційного номеру, без пасажирів, без вантажу, в межах вул. Центральна, с. Стіжок Кременецького району Тернопільської області, у напрямку від с. Лішня Кременецького району Тернопільської області до с. Велика Іловиця Кременецького району Тернопільської області.

Під час руху вказаною ділянкою автодороги, наближаючись до заокругленої ділянки дороги, водій ОСОБА_7 під впливом вжитих алкогольних напоїв, не був достатньо уважний, належно не стежив за дорожньою обстановкою, умовами та відповідно не реагував на їх зміну, чим порушив вимоги пунктів: 1.5, 1.10 (в частині визначення понять: «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д) ПДР, а також вимоги, які наведенні у пунктах 1, 2 абзацу 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», які зобов`язували його своїми діями не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Як наслідок, рухаючись у вказаному напрямку, ділянкою автодороги на якій відсутня будь-яка горизонтальна дорожня розмітка, зокрема та, що поділяє смуги руху протилежних напрямків, водій ОСОБА_7 , у порушення вимог п. п. 1.10 (в частині визначення поняття «безпечна швидкість», і виконання його вимог), 10.1, 11.1, 12.1 ПДР, не врахував конфігурацію та параметри проїзної частини дороги та не обрав такі прийоми керування транспортним засобом та безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух мотоцикла «SPARK-200P», без реєстраційного номеру та безпечно керувати ним у конкретних дорожніх умовах, обстановці, а саме на вказаній ділянці автодороги, в результаті чого допустив зміну напрямку руху мотоцикла «SPARK-200P» ліворуч та його виїзд на смугу зустрічного руху, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

У результаті порушення вказаних пунктів ПДР, водій ОСОБА_7 не забезпечив безпеку дорожнього руху, і після виїзду на зустрічну смугу руху, в порушення вимог п. п. 1.10 (в частині визначення поняття: «дати дорогу», і виконання його вимог), 11.3 ПДР не надавши перевагу в русі технічно справному скутеру «SUZUKI-LETS 2», без реєстраційного номеру, під керуванням водія ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , який рухався прямолінійно, без пасажирів, в межах своєї смуги руху в напрямку до с. Лішня Кременецького району Тернопільської області, допустив зіткнення правою передньої частини керованого мотоцикла «SPARK-200P» з правою передньою частиною скутера «SUZUKI-LETS 2».

Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій скутера «SUZUKI-LETS 2», ОСОБА_9 , отримав тілесні ушкодження, у вигляді: відкрито черепно-мозкової травми із переломами кісток склепіння та основи черепа справа та численними переломами кісток лицевого черепа, що супроводжувалась забиттям головного мозку (за клінічною класифікацією), субдуральною гематомою (крововилив під тверду мозкову оболонку) над скроневою та потиличною і епідуральною гематомою (крововилив над твердою мозковою оболонкою) над тім`яною частками правої півкулі головного мозку, "дрібними" крововиливами у речовину лобової і скроневої часток та набряком речовини правої півкулі головного мозку, лівобічного гематотимпануму (накопичення крові в середньому вусі, за барабанною перетинкою), із зовнішніх ушкоджень описані - синці повік обох очей, "підшкірна гематома на обличчі" (без уточнення локалізації), "обширна забійно-рвана" рана лобової ділянки голови справа, що поширюється на верхню повіку правого ока, крововилив у білкову оболонку правого ока, "масивна" підшкірна гематома м`яких тканин правої половини голови, травми правої нижньої кінцівки у виді відкритих багатоуламкових переломів наколінника та нижніх третин діафізів (тіл) велико- і малогомілкової кісток, закритого перелому проксимального метаепіфізу (верхнього кінця) великогомілкової кістки, закритих переломів основ 2-4-ї плеснових кісток стопи, що ускладнилась розвитком місцевого гіпертензивно - ішемічного синдрому, із зовнішніх ушкоджень відмічені - "забійні" (в одному із записів - "забійно-рвані") рани наколінника, нижньої третини гомілки, "осаднення шкіри навколо колінного суглобу", травми правої верхньої кінцівки у виді відкритого перелому дистального метаепіфізу (нижнього кінця) променевої кістки, закритих переломів проксимальних відділів 3-5-ї п`ясткових кісток і проксимальної фаланги 5-го пальця кисті, із зовнішніми ушкодженнями - "забійною" раною ділянки променево - зап`ясткового суглоба, закритої травми грудної клітки у виді забиття обох легень, із зовнішніх ушкоджень описані – садна.

Виявлені у ОСОБА_9 травматичні зміни за ступенем тяжкості належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння (п.п. 2.1., 2.1.1 (а), 2.1.2, 2.1.3 (б,м,о) "Правил судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" - МОЗ України, Київ, 1995).

Окрім цього внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди мотоцикл «SPARK-200P», без реєстраційного номеру та скутер «SUZUKI-LETS 2», без реєстраційного номеру зазнали значних механічних пошкоджень.

Порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів: 1.5, 1.10 (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дати дорогу», «дорожні умови», «дорожня обстановка», і виконання їх вимог), 2.3 (б, д), 2.9 (а), 10.1, 11.1, 11.3, 12.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, а також вимог, які наведенні у абзацах 1, 2 частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (№3353-ХІІ від 30 червня 1993 року), із змінами та доповненнями, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо - транспортної пригоди та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 .

В апеляційній скарзі, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинуваченого, прокурор просить вирок суду скасувати у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років, у решті вирок суду залишити без змін.

Мотивує скаргу тим, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність призначивши ОСОБА_7 більш м`який вид основного покарання, не передбачений санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, яке є явно несправедливим через м`якість.

Вважає, що суд, застосовуючи ст. 69 КК України, не навів належного мотивування, яким чином встановлені пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Звертає увагу на те, що суд обмежився переліком пом`якшуючих обставин і позитивних даних про особу обвинуваченого, не встановивши жодної виняткової обставини, яка б давала підстави для призначення покарання, не передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України. На думку апелянта, враховані судом обставини є звичайними пом`якшуючими обставинами, які можуть бути враховані лише при визначенні розміру покарання в межах санкції статті, але не є підставою для переходу до іншого, більш м`якого виду покарання.

Вказує на те, що суд не врахував підвищену суспільну небезпечність кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, яке належить до категорії тяжких злочинів та вчинене особою, яка керувала транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Зазначає, що керування транспортним засобом у стані сп`яніння свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності дій обвинуваченого, а відшкодування шкоди, примирення з потерпілим, позитивні характеристики, інвалідність, утримання дітей та матері пенсійного віку не знижують тяжкості вчиненого кримінального правопорушення настільки щоб призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду, яке не забезпечує досягнення мети покарання, не є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, не відповідає принципам законності, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, а також нівелює мету встановлення законодавцем підвищеної кримінальної відповідальності за керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який на підтримання апеляційної скарги просив призначити обвинуваченому більш суворе покарання, обвинуваченого та його захисника, потерпілого, які заперечили щодо скасування вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах апеляційних скарг.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій не було дотримано.

Відповідно до ч. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування судом закону, який не підлягає застосуванню.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку є вірним та не оспорюються в апеляційній скарзі, тому, відповідно до ст. 404 КПК України, колегією суддів не переглядається.

Кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, також є вірною.

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд, відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості, характер та наслідки вчиненого кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до нього та його поведінку після його вчинення, особу винного, зокрема те, що він раніше не судимий, не перебуває на обліку у лікарів психіатра чи нарколога, позитивну характеристику, наявність на утриманні дітей, які продовжують навчання та матері пенсійного віку, думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого та не позбавляти його волі, а також обставини, які пом`якшують покарання, а саме: визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття у вчиненому, примирення із потерпілим, повне відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Однак, колегія суддів за наслідками апеляційного розгляду вказаного провадження вважає, що апеляційні доводи прокурора знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження.

Так, суд, визнавши щире каяття, визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненому, примирення із потерпілим, повне добровільне відшкодування завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди обставинами, що пом`якшують ОСОБА_7 покарання, не обґрунтував того, яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим діяння настільки щоб призначення йому покарання не передбачене санкцією ч.2 ст.286-1 КК України у виді пробаційного нагляду могло сприяти досягненню мети покарання, його виправленню та запобіганню можливості вчинення нового кримінального правопорушення. Колегія суддів вважає що судом не враховано того що ОСОБА_7 порушив вимоги ПДР керуючи транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, що призвело до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, тобто вчинив одне з найбільш тяжких правопорушень, об`єктом якого є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, спрямоване на невизначене коло осіб та позиція потерпілого, з яким він перебуває і перебував у дружніх стосунках, у даному випадку не є вирішальною оскільки його тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яку він створив вказаним діянням керуючи транспортним засобом у стані сп`яніння, що становило загрозу для життя та здоров`я інших учасників дорожнього руху водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.

Отже, призначене ОСОБА_7 покарання слід визнати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого через м”якість, що не сприятиме його виправленню та попередженню вчинення нових злочинів.

Призначаючи обвинуваченому покарання за скоєний ним злочин колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Ухвалюючи новий вирок, колегія суддів відповідно до вимог ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу винного, який є раніше не судимим, його вік, сімейний стан, характеристики, а також обставини, що пом`якшують його покарання: щире каяття, визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненому, примирення із потерпілим, повне добровільне відшкодування завданої потерпілому матеріальної та моральної шкоди , надання потерпілому допомоги у побуті та по господарству після ДТП, які істотно знижують ступінь тяжкості скоєного ним злочину та в сукупності з даними про особу обвинуваченого, який є раніше не судимим, на диспансерних обліках не перебуває, наявність на його утриманні матері похилого віку та дітей, які хоч і є повнолітніми, але навчаються та не мають самостійного заробітку, часткове відшкодування матеріальних витрат державі, понесених на лікування потерпілого у закладі охорони здоров`я від злочину в сумі 20000 грн., відсутність до нього з боку потерпілого будь-яких претензій матеріального та морального характеру та його прохання не позбавляти волі обвинуваченого, дає підставаи для призначення ОСОБА_7 основного покарання за скоєний злочин із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України у виді обмеження волі, яке хоч не передбачене санкцією ч.2 ст.286-1 КК України, але є найбільш суворим видом покарання після позбавлення волі, та з врахуванням того що злочин скоєно обвинуваченим у стані алкогольного сп`яніння, на думку суду апеляційної інстанції буде більш дієвим, достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого, ніж пробаційний нагляд та зможе запобігти вчиненню ним нових злочинів оскільки відповідає принципам індивідуалізації та справедливості покарання, є пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання - скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції на підставі п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 420 КПК України свого вироку, яким слід вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

Строк відбування покарання йому слід рахувати з моменту прибуття до установи виконання покарання або з моменту затримання на виконання вироку суду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419, 420 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Шумського відділу Кременецької окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 25.05.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України — задовольнити частково.

Вирок Шумського районного суду Тернопільської області від 25.05.2026 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286-1 КК України — скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити новий вирок, яким вважати ОСОБА_7 засудженим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України з застосуванням ч.1 ст.69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3(три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5(п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту прибуття до установи виконання покарання або з моменту затримання на виконання вироку суду.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з часу його проголошення.

Головуючий

Судді