Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №589/1199/17 — Сумський апеляційний суд

Справа №589/1199/17Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/46/26Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 94

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,

суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретаря судового засідання – ОСОБА_6

прокурора – ОСОБА_7

обвинуваченої – ОСОБА_8

захисників – ОСОБА_9 , ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в місті Суми, у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 травня 2021 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Кременчук, Полтавської області, громадянку України, не працюючу, яка фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судиму, останній раз 31 травня 2016 року Шосткинським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту, звільнену 12 січня 2017 року по відбуттю строку покарання,

визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України, та виправдано, у зв`язку з недоведеністю вчинення нею вказаних кримінальних правопорушень,

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , в якій він просить скасувати виправдувальний вирок Шосткинського міськрайонного суду від 11 травня 2021 року відносно ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України та призначити покарання:

- за ч. 2 ст. 185 КК України - 2 роки позбавлення волі;

- за ч. 3 ст. 186 КК України - 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 4 років позбавлення волі.

ОСОБА_12 визнати винним за ч. 3 ст. 186 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Обрати ОСОБА_8 та ОСОБА_12 запобіжний захід до набрання вироку законною сили у виді тримання під вартою, взявши їх під варту у залі судового засідання.

Також, прокурор клопотав повторно дослідити письмові докази та допитати обвинувачених і свідків.

Даним вироком ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.186 КК України, а ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України визнано невинуватими та виправдано, у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченими вказаних кримінальних правопорушень.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги прокурор зазначає, що виправдовуючи обвинувачених, суд належним чином не спростував доводи обвинувачення щодо доведеності вини ОСОБА_12 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

Так, потерпілі ОСОБА_13 і ОСОБА_14 і своїх заявах про вчинення злочину прямо вказували на ОСОБА_8 , як особу, яка заволоділа їх коштами.

Також, під час проведення слідчого експерименту 24 травня 2017 року, та згідно з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінального правопорушення від 23 травня 2017 року, потерпілий ОСОБА_13 повідомляв коли і хто, вказуючи саме на ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , вчинив відносно нього грабіж із застосуванням насильства.

Крім того, згідно з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінального правопорушення від 23 травня 2017 року, ОСОБА_13 повідомив про те, що 22 травня 2017 року, близько 01 години, ОСОБА_8 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 через вікно проникли до будинку АДРЕСА_2 , де вчинили на нього розбійний напад і вказаний протокол у суді першої інстанції не досліджувався. Так, згідно протоколу огляду місця події від 23 травня 2017 року, зафіксовано обстановку у будинку

потерпілого ОСОБА_13 , виявлено розбите скло у веранді будинку, через яке, як зазначає потерпілий, спочатку проник до будинку ОСОБА_12 , а також вилучено дерев`яну палицю, якою останній наніс удар по голові потерпілому.

Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи у потерпілого ОСОБА_13 було виявлено крововилив у тім`яну область голови, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження, та яке могло утворитися від не менше одного травматичного впливу твердим тупим предметом у строк, який зазначено у постанові, а саме 22 травня 2017 року.

Також, як зазначає прокурор, відповідно до протоколу прийняття заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення 23 березня 2017 року, потерпілий ОСОБА_14 повідомив, що 18 лютого 2017 року у нього вчинено крадіжку грошей у сумі 500 грн. і підозрював він в цьому саме ОСОБА_8 . Згідно протоколу огляду місця події - будинку потерпілого ОСОБА_14 , на серванті виявлено пустий паперовий конверт, у якому зберігалися викрадені гроші, і згідно заяви потерпілого ОСОБА_14 , дослідженої у судовому засіданні, ОСОБА_8 відшкодувала йому заподіяну нею шкоду саме у розмірі 500 грн.

Прокурор зазначає, що під час судового розгляду вищезазначеного кримінального провадження встановлено, що неприязних стосунків між ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 і ОСОБА_14 не було, підстав оговорювати обвинувачених у зазначених потерпілих також ніяких не було, самі обвинувачені у судовому засіданні вказували про добрі між ними стосунки, а чого потерпілі їх оговорили, пояснити не змогли.

Крім того, прокурор вказує, що обвинувачені ОСОБА_12 та ОСОБА_8 у суді заявляли, що під час проведення досудового розслідування з боку працівників поліції до них застосовувалися заходи психологічного та фізичного впливу, у зв`язку з чим, було заявлено клопотання про направлення справи до ДБР для проведення перевірки і прийняття відповідного рішення за вищезазначеним фактом. Суд першої інстанції 07 травня 2021 року постановив ухвалу про внесення відомостей до ЄРДР для проведення такої перевірки, однак, без прийняття відповідного рішення органом ДБР, виправдав обвинувачених, при тому що прийняти законне та обгрунтоване рішення у кримінальному провадженні, за таких обставин, без рішення ДБР, неможливо.

Таким чином, прокурор вважає, що у суді першої інстанції стороною обвинувачення, зібраними у справі доказами, було повністю доведено той факт, що злочини, у яких обвинувачуються ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , поза всяким сумнівом, вчинили саме вони і ніхто інший, а через безпідставне виправдання, останні не понесли справедливого покарання за вчинені кримінальних правопорушень.

Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на судове рішення не подавали.

Як вбачається з матеріалів провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України, а ОСОБА_12 – за ч. 3 ст. 186 КК України, за наступних обставин.

Так, 19 лютого 2017 року, близько 01 години, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні будинку АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_14 , маючи умисел на таємне, з корисливих мотивів, викрадення чужого майна, діючи повторно, таємно від оточуючих, із поштового конверту, який знаходився на столі у кімнаті даного будинку, викрала гроші в сумі 500 грн., що належать ОСОБА_14 , чим заподіяла потерпілому матеріальний збиток на загальну суму 500 грн., після чого з викраденими грошима з місця вчинення кримінального правопорушення зникла та в подальшому розпорядилась ним на власний розсуд.

Крім того, 16 квітня 2017 року в денний час, ОСОБА_8 , знаходячись в гостях у свого знайомого ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_2 , діючи повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_13 заснув, з кишені останнього викрала гроші у сумі 300 грн., чим завдала потерпілому матеріальний збиток на вказану суму. Після цього ОСОБА_8 з місця злочину зникла та розпорядилась майном на власний розсуд.

Крім того, 22 травня 2017 року, ОСОБА_8 , вступивши в попередню змову з ОСОБА_12 , домовились про спільне заволодіння майном, яке розташоване в будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_13 , шляхом відкритого викрадення майна останнього. 22 травня 2017 року, близько 01 години, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , через огород зайшли на подвір`я вказаного будинку. Після цього, ОСОБА_12 , шляхом виставлення віконної рами, проник в середину будинку та відчинив вхідні двері ОСОБА_8 . Знаходячись в будинку ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , побачили потерпілого ОСОБА_13 , який знаходився у кімнаті. Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите заволодіння майном ОСОБА_13 , ОСОБА_12 наніс один удар дерев`яною палкою по голові потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого останній впав на підлогу та отримав тілесні ушкодження, які кваліфікуються як легкі. Після цього, знаходячись в будинку, ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , яка діяла повторно, заволоділи майном ОСОБА_13 , а саме, грошима у сумі 800 грн. та продуктами харчування, чим завдали останньому матеріальний збиток на загальну суму 943 грн. В подальшому ОСОБА_8 та ОСОБА_12 з місця скоєння злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд.

Заслухавши доповідь головуючого судді щодо змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги, прокурора на часткову підтримку апеляційних вимог, обвинувачену ОСОБА_8 , її захисника ОСОБА_10 , захисника обвинуваченого ОСОБА_12 – адвоката ОСОБА_9 , які вважали виправдувальний вирок законним та обґрунтованим, просили залишити його без зміни, а апеляційну скаргу – без задоволення, перевіривши матеріали справи, повторно дослідивши наявні у справі докази та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, ч. 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При цьому, ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 21 вересня 2026 року матеріали кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_12 були виділені в окреме апеляційне провадження, а тому оскаржуваний вирок переглядається лише відносно обвинуваченої ОСОБА_8 .

Так, згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст.94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст.23 КПК України, суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази по справі: допитати обвинувачених, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи по справі. Тільки після безпосереднього дослідження доказів суд може послатися на них у вироку, обґрунтовуючи свої висновки.

Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України, суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, при розгляді вказаного провадження судом першої інстанції вищезазначені вимоги закону належним чином дотримано не було, з огляду на наступне.

Так, проаналізувавши докази, які були надані на підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України та враховуючи категоричне заперечення останньої своєї вини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором не доведено її винуватість у викраденні грошей у потерпілого ОСОБА_14 19 лютого 2017 року та у потерпілого ОСОБА_13 16 квітня 2017 року.

А при оцінці доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_8 та особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України суд, також, дійшов висновку, що вони не доводиться вину обвинувачених.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись, та вважає, що у даному випадку обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення належним чином перевірено не було, а висновки, викладені в оскаржуваному виправдувальному вироку щодо недоведеності її вини у вчиненні вказаних злочинів є такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

За результатами проведеного апеляційного розгляду, колегія суддів, повторно дослідивши як обставини, встановленні під час кримінального провадження, які пов`язані з вчиненням ОСОБА_8 злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України, так і дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, встановила наступне.

Так, під час апеляційного розгляду, обвинувачена ОСОБА_8 пояснення щодо пред`явленого їй обвинувачення надавати відмовилась, з посиланням, зокрема, і на те, що вже нічого не пам`ятає.

Оскільки про допит інших свідків у вказаному кримінальному провадженні клопотань заявлено не було, а потерпілі ОСОБА_13 та ОСОБА_14 – померли, що підтверджується наявними у справі доказами, колегія суддів обмежується повторним дослідженням зібраних у справі письмових доказів.

При цьому, колегія суддів зауважує на позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 10 вересня 2020 року (справа № 766/19891/17), згідно якої, відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 97 КПК України, протоколи допиту та слідчого експерименту за участі потерпілого, який на час розгляду справи в суді помер, мають доказове значення.

У даному випадку, враховуючи таку позицію суду вищої інстанції, колегія суддів приймає до уваги дані протоколу прийняття заяви потерпілого ОСОБА_14 від 23 березня 2017 року, в якому зазначено, що останній повідомив правоохоронні органи про викрадення 18 лютого 2017 року у вечірній час з його будинку АДРЕСА_3 , грошових коштів в сумі 500 грн., та що підозрює він в цьому ОСОБА_17 , мешканку с. Макове Шосткинського району.

Крім того, з протоколу допиту потерпілого ОСОБА_14 від 24 березня 2017 року вбачається, що останній повідомив про те, що 18 лютого 2017 року він отримав пенсію, до нього прийшла ОСОБА_17 . З конверту з пенсією він дістав та дав ОСОБА_8 грошові кошти для придбання алкоголю, а решту грошей поклав в конверті на столі. Після того, як ОСОБА_18 переночувала у його будинку, потерпілий виявив зникнення купюри з конверту номіналом 500 грн. і оскільки з ним крім ОСОБА_19 нікого більше не було, то він запідозрив саме її у викраденні грошей. Вказаний протокол допиту підписано власноручно потерпілим і засвідчено факт правильного викладення обставин з його слів.

При цьому, з поданої, у подальшому, заяви потерпілого ОСОБА_14 вбачається, що останній вказує на те, що ОСОБА_8 гроші у сумі 500 грн., які викрала у нього в ніч на 19 лютого 2017 року, повернула, а тому, цивільний позов заявляти він не буде.

У свою чергу, протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 20 червня 2017 року підтверджується те, що інший потерпілий - ОСОБА_13 повідомив про викрадення у нього 16 квітня 2017 року у денний час 300 грн., і як винну в цьому особу вказував саме ОСОБА_8 .

Також, під час допиту, потерпілий повідомив, що викрадення у нього грошових коштів сталося після святкування Пасхи, у компанії ОСОБА_17 та ОСОБА_20 , та що саме ОСОБА_18 визнала факт викраденням коштів в сумі 300 грн. і обіцяла повернути, а з поданої, у подальшому, заяви ОСОБА_13 від 21 червня 2017 року вбачається, що останній вже повідомляє про те, що шкода у розмірі 300 грн. йому відшкодована, претензій до ОСОБА_8 він не має і цивільний позов заявляти не буде.

Крім того, колегія суддів наголошує, що надаючи свої пояснення у суді першої інстанції, ОСОБА_8 вказувала на те, що як з ОСОБА_14 , так і з ОСОБА_13 перебувала у добрих відносинах, отже, вважати, що потерпілі у своїх поясненнях могли обмовити останню, підстави відсутні.

Що стосується показань свідка ОСОБА_21 , в яких остання заперечувала факт викрадення ОСОБА_8 грошових коштів у ОСОБА_13 , то колегія суддів ставиться до них критично та вважає її зацікавленою особою в даному кримінальному провадженні, з огляду на те, що вона перебуває у сімейних відносинах з сином обвинуваченої та пояснювала, що відноситься до ОСОБА_8 як до матері. Такої ж позиції до показів свідка ОСОБА_21 був і суд першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що пояснення потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 щодо викрадення у них саме ОСОБА_8 грошових коштів, жодним чином не спростовані, а їх заяви про відшкодування останньою завданої шкоди залишились поза увагою суду.

Звертає на себе увагу і угода про примирення від 03 квітня 2017 року, яка мала бути укладена між ОСОБА_14 та ОСОБА_8 та підписана особами власноручно, яка в певній мірі підтверджує те, що за умовами угоди обвинувачена була зобов`язана беззастережно визнати в повному обсязі підозру за ч. 2 ст. 185 КК України за фактом викрадення майна у потерпілого, проте, у затвердженні цієї угоди ухвалою суду від 21 грудня 2017 року було відмовлено, зокрема, і з тих підстав, що відносно ОСОБА_8 до суду надійшли інші обвинувальні акти за ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 3 ст. 186 КК України.

Однак, зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що і зазначеним обставинам судом першої інстанції оцінки надано не було взагалі.

Тому, враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції щодо недоведеності вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України відносно потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 повністю спростованим в суді апеляційної інстанції при повторному дослідженні зібраних по вищезазначених епізодах доказів.

Що стосується епізоду заволодіння майном потерпілого ОСОБА_13 за попередньою змовою ОСОБА_8 з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, поєднане з проникненням у житло, то колегія суддів зауважує, що, фактично, в основу виправдування ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 186 КК України, суд першої інстанції поклав покази обвинувачених, в яких вони заперечували свою причетність до вчинення вказаного злочину, а іншим доказам належної правової оцінки не надав.

Так, у зв`язку із смертю потерпілого ОСОБА_13 , колегією суддів, при апеляційному розгляді, було досліджено протокол допиту останнього від 23 травня 2017 року, під час якого потерпілий повідомив про проникнення без його дозволу 22 травня 2017 року в нічний час до його домоволодіння і будинку шляхом розбиття скла у веранді і відкриття вхідних дверей двох знайомих йому осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_22 . Також, потерпілий повідомив про нанесення йому удару по голові палицею, від якого впав на підлогу і знепритомнів, а після того, як прийшов до тями, виявив зникнення 800 грн. та продуктів харчування.

Крім того, протоколом допиту потерпілого ОСОБА_13 від 24 травня 2017 року, з відеофіксацією, підтверджується те, що останній повторно повідомив деталі вчинення щодо нього кримінального правопорушення, виклав їх послідовно, без зміни, у порівнянні з тими поясненнями, які надавав під час допиту 23 травня 2017 року, а додатково, зазначив лише те, що вів чіткий облік використання ним грошових коштів.

Під час слідчого експерименту, який було проведено 24 травня 2017 року за участі ОСОБА_13 , останній продемонстрував, як обвинувачені проникли на територію його домоволодіння з городу, в будинку розбили і виставили скло у веранді, зайшли в приміщення будинку. Повідомив, що вони стояли відразу за дверима кімнати і один з них наніс йому удар палкою, розповів, що це за палка і де вона зберігалась.

При цьому, потерпілий чітко вказав, що проникли до нього ОСОБА_8 та особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, які забрали гроші та продукти харчуванні.

Колегія суддів вважає, що не відтворення потерпілим ОСОБА_13 механізму проникнення до його будинку, хто саме з двох осіб наніс йому удар, місця, з якого у нього забрали гроші та продукти харчування, самого цього факту та місця, де він лежав, коли ці дії вчинялися, було пов`язано саме з тим, що після такого удару він просто знепритомнів.

Також, колегія суддів зауважує, що у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23 травня 2017 року, ОСОБА_13 повідомив про проникнення через вікно до його будинку 22 травня 2017 року, вчинення відносно нього нападу та заподіяння шкоди на суму 943 грн. з боку ОСОБА_17 та особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження.

У свою чергу, протоколом огляду місця події, а саме, будинку АДРЕСА_2 від 23 травня 2017 року підтверджено факт наявності розбитого скла у вікні та виявлено палицю, якою, як стверджував потерпілий ОСОБА_13 , йому було завдано удар одним з обвинувачених.

При цьому, висновком судово-медичної експертизи № 98 від 25 травня 2017 року підтверджено факт наявності в тем`яній ділянці голови у ОСОБА_13 крововиливу, який кваліфіковано як легке тілесне ушкодження, яке могло утворитися від не менш ніж однієї травмуючої дії твердого тупого предмету, а строк його утворення відповідає тій даті, яку повідомив останній – 22 травня 2017 року.

Також, дослідженим протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 23 травня 2017 року підтверджується те, що затримання ОСОБА_8 було відповідно до п.2 ст. 208 КПК України: що безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин. Як зазначено в протоколі : остання, за попередньою змовою, з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, у ніч з 21 травня 2017 року на 22 травня 2017 року, з метою заволодіння чужим майном, через вікно, проникли до будинку АДРЕСА_2 , де, із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я ОСОБА_13 , заволоділи грошовими коштами та майном останнього, завдавши шкоду останньому на суму 943 грн.

При цьому, з вказаного протоколу вбачається, що затриманій ОСОБА_8 , яка його підписала без жодних зауважень чи доповнень, було призначено захисника – ОСОБА_10 , яка здійснювала захист як під час досудового розслідування, так і у суді.

У свою чергу, протоколом проведення за участі ОСОБА_8 слідчого експерименту 29 травня 2017 року, під час якої вона продемонструвала проникнення у будинок ОСОБА_13 та визнала факт заволодіння його грошима та продуктами харчування, підтверджується те, що вказана слідча дія здійснювалась у присутності захисника, на що вказує її особистий підпис.

Колегією суддів не встановлено обставин, за яких даний доказ можливо було б вважати неналежним чи недопустимим, з огляду як на вищезазначене, так і на те, що при слідчому експерименті ОСОБА_8 розповідала все, що пам`ятає, відповідала на запитання слідчого без будь-якого тиску, а по завершенню цієї слідчої дії підписала протокол, також, не склавши своїх зауважень, чи заперечень.

При цьому, колегія суддів наголошує, що у своїй заяві від 10 червня 2017 року потерпілий повідомив, що саме ОСОБА_23 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, відкрито заволоділи його майном, однак, через те, що збитки йому відшкодовані, позов заявляти він не буде.

Вищезазначені докази, які отримані у передбачений КПК України спосіб, колегія суддів вважає такими, що містять відомості, які обґрунтовано свідчать про вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з ухваленням відповідно до п.3 ч.1 ст. 420 КПК України нового вироку.

Ухвалюючи новий вирок колегія суддів вважає доведеними такі обставини, що 19 лютого 2017 року, близько 01 години, ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні будинку АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_14 , маючи умисел на таємне, з корисливих мотивів, викрадення чужого майна, діючи повторно, таємно від оточуючих, із поштового конверту, який знаходився на столі у кімнаті даного будинку, викрала гроші в сумі 500 грн., що належать ОСОБА_14 , чим заподіяла потерпілому матеріальний збиток на загальну суму 500 грн.

Крім того, 16 квітня 2017 року в денний час, ОСОБА_8 , знаходячись в гостях у свого знайомого ОСОБА_13 за адресою: АДРЕСА_2 , діючи повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, скориставшись тим, що потерпілий ОСОБА_13 заснув, з кишені останнього викрала гроші у сумі 300 грн., чим завдала потерпілому матеріальний збиток на вказану суму. Після цього ОСОБА_8 з місця злочину зникла та розпорядилась майном на власний розсуд.

Крім того, 22 травня 2017 року, ОСОБА_8 , вступивши в попередню змову з особою матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, домовились про спільне заволодіння майном, яке розташоване в будинку АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_13 , шляхом відкритого викрадення майна останнього. 22 травня 2017 року, близько 01 години, ОСОБА_8 та особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, через огород зайшли на подвір`я вказаного будинку. Після цього, особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, шляхом виставлення віконної рами, проник в середину будинку та відчинив вхідні двері ОСОБА_8 . Знаходячись в будинку особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та ОСОБА_8 , побачили потерпілого ОСОБА_13 , який знаходився у кімнаті. Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите заволодіння майном ОСОБА_13 , особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, наніс один удар дерев`яною палкою по голові потерпілого ОСОБА_13 , внаслідок чого останній впав на підлогу та отримав тілесні ушкодження, які кваліфікуються як легкі. Після цього, знаходячись в будинку, особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та ОСОБА_8 , яка діяла повторно, заволоділи майном ОСОБА_13 , а саме, грошима у сумі 800 грн. та продуктами харчування, чим завдали останньому матеріальний збиток на загальну суму 943 грн. В подальшому ОСОБА_8 та особа матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, з місця скоєння злочину зникли, а викраденим майном розпорядились на власний розсуд.

Такі дії обвинуваченої ОСОБА_8 колегія суддів кваліфікує за ч.2 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка) у потерпілого ОСОБА_14 - 500 грн., та у потерпілого ОСОБА_13 - 300 грн., вчинене повторно.

Та за ч. 3 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я ОСОБА_13 , вчинене за попередньою змовою, що завдало шкоди потерпілому.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що 09 серпня 2024 року набув сили Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів». Зокрема, вказаним законом викладено нову редакцію ст. 51 КУпАП, частинами 1, 2 якої встановлено, що дрібним викраденням чужого майна шляхом крадіжки є викрадення майна, вартість якого на момент вчинення правопорушення не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, інкриміноване особі у межах кримінального провадження викрадення чужого майна (крадіжка) на суму до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виходячи із того розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який діяв на момент вчинення діяння, законодавцем віднесено до адміністративних правопорушень і такі діяння не є кримінально караними, відповідно до диспозицій частин статті 185 КК України.

Відповідно до пункту 5 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або порушень, для яких сума неоподаткованого мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 Розділу IV Податкового кодексу України для відповідного року. Вказаною нормою Закону передбачено, що податкова соціальна пільга дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатної особи на 1 січня 2017 року складав 1 600 грн. 00 коп., отже, сума соціальної пільги у 2017 році становила 800 грн. 00 коп.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 КК України, Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Як зазначалося вище, ОСОБА_8 колегією суддів було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України за епізодами викрадення у потерпілого ОСОБА_14 в ніч на 19 лютого 2017 року 500 грн., а у потерпілого ОСОБА_13 16 квітня 2017 року у денний час 300 грн.

З огляду на суми викрадених у потерпілих грошових коштів, ці два епізоди підпадають під дію Закону №3886-ІХ, яким підвищена межа, з якої настає кримінальна відповідальність за крадіжку, а тому, в цій частині, згідно п. 4 -1 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України підлягає закриттю, у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

При цьому, колегія суддів вважає за можливе вирішити питання щодо закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 185 КК України саме при ухваленні вироку, оскільки в даному випадку колегія суддів скасувала необґрунтований виправдувальний вирок за ч.2 ст. 185 КК України, встановила фактичні обставини вчинення обвинуваченою ОСОБА_8 крадіжок у потерпілих ОСОБА_14 на суму 500 грн, і ОСОБА_13 , на суму 300 грн., та кваліфікувала її дії за ч.2 ст. 185 КК України, що в усякому разі погіршило становище обвинуваченої.

Крім того, закриття кримінального провадження на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України у зв`язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна відповідальність є нереабілітуючою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності, тоді як, виправдувальним вироком, який було скасовано колегією суддів, ОСОБА_8 було визнана невинуватою та виправдана у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень.

Що стосується ч.3 ст.186 КК України, то за це кримінальне правопорушення обвинуваченій необхідно призначити покарання.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_8 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого останньою злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, а також дані про особу обвинуваченої, яка є раніше судимою, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, характеризувалась станом на 2017 рік негативно, її похилий вік та незадовільний стан здоров`я.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 , колегія суддів визнає добровільне відшкодування завданого збитку, а обставиною яка обтяжуює покарання є вчинення злочину проти особи похилого віку.

З врахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку що необхідним буде призначення обвинуваченій ОСОБА_8 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, яке відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі останньої.

Крім того, саме під час апеляційного розгляду колегією суддів було встановлено наявність правових підстав, які, виходячи із принципу індивідуалізації покарання, в даному випадку дають можливість застосувати до обвинуваченої ОСОБА_8 положення ст. 75 КК України та призначити їй покарання, не пов`язане із його реальним відбуттям.

Так, згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у своїх рішеннях Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, неодноразово наголошував, що тривалий проміжок часу, який минув з моменту вчинення кримінального правопорушення до постановлення вироку, за умови, що особа в цей період вела законослухняний спосіб життя та не вчинила нових злочинів, суттєво знижує її суспільну небезпеку. Це є однією з ключових обставин, що характеризують особу винного та свідчать про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства на підставі ст. 75 КК України. Коли суд вирішує питання про можливість застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, він оцінює не лише тяжкість злочину, а й перспективу виправлення людини, а тривалий час без нових правопорушень демонструє суду стабільність позитивної поведінки особи та втрату суспільної небезпеки.

Також, практика Верховного Суду наголошує, що поведінка особи після вчинення злочину є кращим показником її ставлення до суспільних цінностей, ніж безпосередній момент вчинення правопорушення. Стійка позитивна поведінка протягом тривалого періоду демонструє, що мета кримінального покарання (виправлення) частково вже досягнута або її легше закріпити через іспитовий строк.

У даному випадку, як зазначалось вище, обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченій є добровільне відшкодування завданого збитку, злочин, у вчиненні якого остання обвинувачується є тяжким, однак, дані про те, що з часу вчинення цього кримінального правопорушення до прийняття апеляційним судом рішення, тобто, упродовж часу, який є досить тривалим (9 років) ОСОБА_8 вчинила нові злочини чи вела незаконослухняний спосіб життя, у матеріалах справи відсутні, а сам потерпілий ОСОБА_13 у поданій заяві вказував на те, що завдана йому шкода в повному обсязі відшкодована.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення обвинуваченої ОСОБА_8 без реального відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, та про наявність підстав для її звільнення від відбування такого покарання з іспитовим строком, на підставі ст. 75 КК України, врахуючи при цьому, не лише особу обвинуваченої та тяжкість вчиненого нею злочину, а і вищезазначені обставини, встановлені під час апеляційного розгляду даного кримінального провадження.

На переконання колегії суддів, таке покарання, буде справедливим, відповідатиме вимогам закону, принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а покладення на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України дозволить здійснювати контроль з боку уповноваженого органу з питань пробації за поведінкою обвинуваченої.

Крім того, колегія суддів враховує, що під час досудового розслідування даного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 23 травня 2017 року до ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24 липня 2017 року, який, у подальшому, ухвалою суду від 24 липня 2017 року, було продовжено до 22 вересня 2017 року, а ухвалою від 29 серпня 2017 року продовжено до 27 жовтня 2017 року.

23 жовтня 2017 року, у підготовчому судовому засіданні до обвинуваченої ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту до 23 грудня 2017 року з негайним звільненням її з під варти у залі суду, і матеріалами провадження не підтверджено те, що вказаний запобіжний захід, після спливу його строку, продовжувався.

Правила зарахування строку попереднього ув`язнення та домашнього арешту встановлено ч. 5, 7 ст. 72 КК України.

Крім того, 26 листопада 2015 року було прийнято Закон Україн Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання №838-VIII, яким було змінено ч. 5 ст. 72 КК України і визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Тобто, на час вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, діяла ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, яка має зворотну дію та передбачала зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі, а ч. 7 ст. 72 КК України було передбачено, що домашній арешт зараховується судом у строк покарання з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Таким чином, до призначеного даним вироком покарання, на підставі ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року, ОСОБА_8 слід зарахувати її попереднє ув`язнення, з 23 травня 2017 року по 23 жовтня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а відповідно до ч.7 ст.72 КК України – її перебування під цілодобовим домашнім арештом з 24 жовтня 2017 року по 23 грудня 2017 року включно, із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Також у даному кримінальному провадженні вимоги про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої злочином, заявлено не було, платні експерти не залучались, витрати, пов`язані із проведенням експертиз у кримінальному провадженні, які підлягали б стягненню з обвинуваченої також відсутні, як і відсутні об`єкти, щодо яких слід було б прийняти рішення про знищення, повернення власнику чи конфіскувати в дохід держави, а тому, для вирішення питання цивільного позову, долі речових доказів та розподілу судових (процесуальних) витрат при ухваленні вказаного вироку підстави відсутні.

Керуючись ч. 15 ст. 615, ст.ст.404,405,407,409,414,420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 задовольнити частково.

Виправдувальний вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 11 травня 2021 року відносно ОСОБА_8 – скасувати, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.186 КК України призначити їй покарання у виді 4 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання у виді 4 років позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік та покласти на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Згідно ч.5 ст.72 КК України, в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року, зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання строк її попереднього ув`язнення, з 23 травня 2017 року по 23 жовтня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч.7 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання строк цілодобового домашнього арешту з 24 жовтня 2017 року по 23 грудня 2017 року включно, із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі п.1-2 ч.2 ст. 284 КПК України, у зв`язку з декриміналізацією відповідно до Закону України № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року.

Вирок Сумського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяця з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5