Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №591/5762/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум.Суми

Справа №591/5762/25

Номер провадження 22-ц/816/2695/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участі секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Світайла А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження за апеляційною скаргою СУМСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до СУМСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство освіти і науки України

про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому, уточнивши позовні вимоги, просить:

1. Визнати недостовірною та такою, що порушує її честь, гідність і ділову репутацію, інформацію, поширену Сумським державним університетом у рішенні Вченої ради (Протокол № 15 від 17.05.2025) та наказі № 0491 – І від 17.05.2025, а саме: ОСОБА_1 організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт; ОСОБА_1 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду в розмірі 6 тисяч дол. США за забезпечення успішного захисту дисертації; ОСОБА_1 у разі відмови надати їй хабар, цілеспрямовано створювала аспірантам штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього права на захист.

2. Зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті університету, офіційних сторінках в соціальних мережах тексту спростування, складеного за змістом ухваленого судового рішення, протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили.

3. Зобов`язати відповідача розіслати через особистий кабінет всім працівникам університету спростування недостовірної інформації щодо неї з публічним вибаченням, складеного за змістом ухваленого судового рішення, протягом 10 днів з дня набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 грн.

ОСОБА_1 мотивує позов тим, що працює на посаді доцента кафедри Сумського державного університету, а з 01 квітня 2021 року на неї покладено обов`язки заступника директора навчально-наукового інституту права з наукової роботи.

Відповідач 17 травня 2025 року на офіційному вебсайті Сумського державного університету оприлюднив рішення Вченої ради, у якому стверджувалося, що Позивач організувала корупційну схему, вимагала від аспірантів неправомірну вигоду в розмірі 6 000 доларів США, у разі відмови надати хабар, аспірантам цілеспрямовано створювались штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього права на захист. Зазначена інформація також була поширена серед працівників університету через сервіс «Особистий кабінет СумДУ».

На думку ОСОБА_1 поширені відомості є недостовірними, оскільки на момент їх поширення вона не була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, а має статус підозрюваної у кримінальному провадженні, що перебуває на стадії досудового розслідування. Позивач вважає, що наведені твердження є саме фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки містять конкретні твердження про вчинення нею кримінально караних дій та можуть бути перевірені на відповідність дійсності. Відсутність судового рішення, яке б підтверджувало вину позивачки, свідчить про передчасність і необґрунтованість тверджень про її причетність до відповідних дій, а поширення такої інформації порушує принцип презумпції невинуватості.

Зазначає, що поширення відповідачем недостовірної інформації порушило її особисті немайнові права, негативно вплинуло на її професійну репутацію та спричинило негативне сприйняття серед колег, студентів і аспірантів та заподіяло моральну шкоду, яка, за її твердженнями, полягає у душевних стражданнях, погіршенні психоемоційного стану, втраті професійної репутації, погіршенні взаємин із колегами та обмеженні можливостей професійного і наукового розвитку. Як наслідок, ОСОБА_1 було відсторонено від участі в окремих науково-дослідних проєктах.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною інформацію, що була поширена Сумським державним університетом у рішенні Вченої ради (Протокол № 15 від 17.05.2025) та наказі № 0491 – І від 17.05.2025 про те, що ОСОБА_1 організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт; ОСОБА_1 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду в розмірі 6 тисяч дол. США за забезпечення успішного захисту дисертації; зобов`язано Сумський державний університет протягом 10 днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом розміщення на офіційному сайті університету у розділі «Новини» повідомлення про ухвалене судове рішення з викладенням змісту пункту 2 резолютивної частини цього рішення; стягнуто з Сумського державного університету на користь ОСОБА_1 1,00 грн моральної шкоди

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна інформація була поширена відповідачем на офіційному вебсайті університету та стосувалася безпосередньо позивачки. Зазначені у рішенні Вченої ради твердження про організацію позивачкою корупційної схеми та вимагання неправомірної вигоди є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями. Відповідач не довів їх достовірності, оскільки посилання на повідомлення СБУ не підтверджувало, що затриманою особою була саме позивачка, а обвинувального вироку щодо неї не існувало. Отже, поширена інформація є недостовірною, має негативний характер та порушує особисті немайнові права позивачки, зокрема її честь, гідність і ділову репутацію.

Водночас суд дійшов висновку, що твердження про створення позивачкою аспірантам штучних перешкод у разі відмови надати хабар не містить безпосередньої вказівки на те, що такі дії вчиняла саме позивачка, а тому підстав для визнання цієї частини інформації недостовірною та її спростування суд не встановив.

Щодо способу захисту суд зазначив, що спростування має здійснюватися у спосіб, найбільш подібний до способу поширення інформації, та визнав належним способом захисту визнання спірних відомостей недостовірними і їх спростування. Водночас у задоволенні вимоги про поширення спростування через особистий кабінет із публічним вибаченням відмовлено, оскільки примусове вибачення не передбачене статтями 16, 277 ЦК України як спосіб судового захисту.

Вирішуючи питання про моральну шкоду, суд виходив із того, що поширення недостовірних відомостей про винуватість позивачки у вчиненні кримінального правопорушення, розміщення їх у мережі Інтернет для необмеженого кола осіб та виникнення негативного суспільного резонансу свідчать про заподіяння їй моральної шкоди, тому суд задовольнив вимогу про її відшкодування.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник Сумського державного університету 24.07.2026 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно залучив до участі у справі Міністерство освіти і науки України як третю особу, порушив порядок розгляду справи, оскільки не провів судових дебатів, а також не надав належної оцінки доказам і доводам відповідача. Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, визнавши недостовірною інформацію, відмінну від тієї, яку позивач просила спростувати, та не зазначив у рішенні мотивів відхилення поданих відповідачем доказів і його аргументів. Крім того, апелянт посилається на безпідставне незастосування судом статті 117 Закону України «Про медіа». Вказує, що поширена університетом інформація була отримана з офіційного повідомлення Служби безпеки України та іншої публікації, оприлюднених до її поширення університетом, а університет є суб`єктом медіа. На думку відповідача, за таких обставин відсутні підстави для покладення на нього відповідальності, у тому числі з огляду на відсутність вини, передбачену частиною першою статті 1167 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивачка відзив на апеляційну скаргу не подала, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Позивач ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин працювала викладачем кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки Сумського державного університету.

Наказом ректора Сумського державного університету від 01 квітня 2021 року на ОСОБА_1 були покладені додаткові посадові обов`язки заступника директора з наукової роботи Навчально-наукового інституту права (а.с.12).

17 травня 2025 року на сайті Сумського державного університету у розділі «Новини» було розміщено публікацію під назвою: «СумДУ вкотре підтверджує принципову позицію щодо нульової толерантності до порушень академічної доброчесності: рішення вченої ради». У публікації наведено повний текст рішення Вченої ради від 17 травня 2025 року з питання «Щодо фактів, які можуть свідчити про порушення академічної доброчесності та корупції під час підготовки здобувачів наукового ступеня, та необхідності впровадження позачергового внутрішнього аудиту системи підготовки науково-педагогічних кадрів у СумДУ» (а.с.14).

У вказаній публікації стосовно позивачки ОСОБА_1 зазначено таке:

«Вчена рада Сумського державного університету висловлює глибоке занепокоєння та обурення у зв`язку з фактом викриття працівниці університету Валерії Миргород, яка за даними Служби безпеки України, організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт.

За матеріалами заяви СБУ, заступник директора навчально-наукового інституту права СумДУ, ОСОБА_3 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду у розмірі 6 тисяч доларів США за забезпечення успішного захисту дисертації. Уразі відмови надавати хабар, аспірантам цілеспрямовано створювались штучні перешкоди, які унеможливлювали реалізацію їхнього законного права на захист».

У подальшому 27.06.2025 Вченою радою СумДУ схвалено рішення (протокол № 17) з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ», яким рішення Вченої ради від 17.05.2025 (протокол № 15) скасоване як таке, що прийнято з порушенням регламентованих процедур; вирішено підтвердити необхідність безумовного дотримання політики університету щодо нульової толерантності до будь-яких порушень академічної доброчесності та оприлюднити на офіційному вебсайті університету це рішення та довести до відома співробітників через сервіс «Електронний особистий кабінет» (а.с.115, 116).

Відповідно до службової записки вченого секретаря Анатолія Рубана № 19 від 08.06.2026 рішення Вченої ради СумДУ з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ», доведено до відома співробітників університету через електронний сервіс «Особистий кабінет», та розміщено на сайті СумДУ (сторінка «Рішення Вченої СумДУ (2024-2025 навчальний рік)» (а.с.114 зв. бік аркуша).

Судом першої інстанції установлено, що рішення вченої ради з питання «Щодо заходів, спрямованих на запобігання порушенням академічної доброчесності та корупційних дій під час підготовки здобувачів наукового ступеня в СумДУ» від 27.06.2025 (протокол № 17) розміщено за посиланням: https://sumdu.edu.ua/governing-and-self-governing-bodies/.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

У справі, яка переглядається позивачка у позовній заяві зазначає, що інформація, яка поширена відповідачем є недостовірною, оскільки вона не визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення. Вказує, що має статус підозрюваної у кримінальному провадженні, яке перебуває на стадії досудового розслідування. Відсутність судового рішення, яке б підтверджувало вину позивачки свідчить на її думку про передчасність і необґрунтованість тверджень про її причетність до організації корупційних схем, тому поширення такої інформації порушує принцип невинуватості.

Апеляційний суд вважає, що провадження у справі підлягає закриттю зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У постанові від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 (пункти 42, 43) Велика Палата Верховного Суду сформувала такий правовий висновок щодо застосування норм права:

«Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, - закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Також Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 428/3780/20-ц висловив таку позицію:

«Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Вказана конституційна норма про презумпцію невинуватості розміщена у тому блоці статей, які визначають статус (положення) особи у кримінальному судочинстві, тобто презумпція невинуватості - це кримінально-процесуальний термін і ця презумпція може бути спростованою. Що стосується кримінально-правової оцінки дій особи, у цьому випадку позивача, наявність, чи відсутність в її діях складу злочину, то законом це віднесено до компетенції слідчо-прокурорських органів.

Отже, інформація, яка поширена відповідачем, у силу наведеної конституційної норми не може вплинути на право позивача вважатися невинуватим, поки його вину не буде доведено в установленому законом порядку. Захист честі і гідності у цьому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад, шляхом реалізації права на відповідь.»

У цій справі позивачка обґрунтовує недостовірність поширеної Сумським державним університетом інформації тим, що на момент її поширення вона не була визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, а мала статус підозрюваної у кримінальному провадженні, яке перебувало на стадії досудового розслідування. Відсутність обвинувального вироку позивачка вважає достатньою підставою для висновку про недостовірність поширених відомостей.

Отже, вирішення заявлених позовних вимог у спосіб, обраний позивачкою, передбачає встановлення у порядку цивільного судочинства фактичних обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Натомість місцевий суд оскаржуваним рішенням визнав недостовірною інформацію про те, що « ОСОБА_1 організувала корупційну схему вимагання коштів з аспірантів за сприяння у захисті дисертаційних робіт; ОСОБА_1 вимагала від аспірантів неправомірну вигоду в розмірі 6 тисяч дол. США за забезпечення успішного захисту дисертації».

Указаний висновок суд першої інстанції мотивував виключно тим, що обов`язок доведення правдивості інформації, яку позивачка вважає недостовірною, покладено на відповідача, який не довів правдивості оскаржуваної інформації, а у повідомленні СБУ не було надано відомостей про посаду, ім`я затриманої особи та назву навчального закладу.

Водночас такий висновок місцевого суду зроблено без урахування характеру поширеної інформації та обставин, на яких позивачка обґрунтовувала її недостовірність.

ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила, що кримінальне провадження, у межах якого їй було повідомлено про підозру наразі перебуває на стадії судового розгляду. Отже, питання про наявність чи відсутність у її діях складу кримінального правопорушення та її винуватість у його вчиненні остаточно не вирішено.

За таких обставин перевірка судом у порядку цивільного судочинства достовірності поширеної інформації у спосіб, обраний позивачкою, неминуче вимагала б встановлення обставин щодо вчинення нею діянь, які є предметом доказування у кримінальному провадженні, та надання їм оцінки поза межами цього провадження. Встановлення таких обставин у порядку цивільного судочинства не відповідає завданню цивільного судочинства.

При цьому місцевий суд, поклавши на відповідача обов`язок довести правдивість поширеної інформації, фактично поставив перед ним завдання надати у межах цивільної справи докази вчинення позивачкою діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, хоча встановлення таких обставин здійснюється у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, уповноваженими органами в межах відповідного кримінального провадження.

У цьому контексті апеляційний суд вважає необхідним зауважити, що місцевий суд помилково поклав тягар доведення достовірності спірної інформації на відповідача. У цій категорії справ необхідно враховувати, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 27.03.2014 №1170-VII частину третю статті 277 ЦК України було виключено. З 19 квітня 2014 року законодавство не містить презумпції добропорядності, а тому відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації. Отже, доказування позивачем обґрунтованості свого позову, зокрема й недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку. Наведений правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №757/49189/16-ц, від 01.10.2019 у справі №910/13556/18 та від 06.11.2019 у справі №165/2559/15-ц.

Іншими підставами для відшкодування моральної шкоди, крім поширення, на думку позивачки, недостовірної інформації, остання не обґрунтовувала свої вимоги. Отже, вимога про відшкодування моральної шкоди у цій справі є похідною від вимог про визнання інформації недостовірною та її спростування і самостійного предмета спору не становить.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу в межах заявлених підстав позову, тобто обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і не може самостійно змінювати підставу позову.

З огляду на наведене, справа за позовом ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу (частина перша статті 377 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись вимогами статей 255, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу СУМСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 23 червня 2026 року скасувати та закрити провадження у цій справі.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

Д. В. Сізов