Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №576/2736/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №576/2736/25

Номер провадження 22-ц/816/2699/26

Категорія - 10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

у присутності:

представника позивача – адвоката Кацинського Олександра Володимировича (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кацинського Олександра Володимировича

на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2026 року, ухвалене у м. Глухів у складі судді Сапона О.В.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору – ОСОБА_3 ,

про припинення права на частку у спільному майні, визнання права власності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

24 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, який обґрунтувала такими обставинами.

У період із 29 серпня 1992 року до 09 вересня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого – 07 вересня 1998 року, вони придбали житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за позивачкою та їх спільною дочкою ОСОБА_4 у рівних частках – по 1/2 частці за кожною.

Вказує, що у зв`язку зі збройною агресією та розташуванням будинку в безпосередній близькості до районів інтенсивних бойових дій, із метою забезпечення власної безпеки, вона має намір відчужити зазначене нерухоме майно. Однак, при зверненні до нотаріуса, їй було повідомлено про належність 1/4 частки у праві власності на будинок відповідачу ОСОБА_2 , який відмовляється надати письмову згоду на відчуження будинку, що унеможливлює укладення відповідного правочину.

Зазначає, що понад 20 років сторони не проживають однією сім`єю та не ведуть спільного господарства, протягом цього часу відповідач не брав участі у витратах, пов`язаних з утриманням будинку та оплатою житлово-комунальних послуг у частині, що відповідає його частці у власності на житло, не організовував проведення необхідних ремонтних робіт і не здійснював належного догляду за майном та заходів, спрямованих на його збереження. Усі витрати з утримання та збереження будинку, фактично несли інші співвласники, а відповідач порушив встановлений законом баланс прав та обов`язків співвласників.

На думку позивачки, така поведінка відповідача свідчить про відсутність реальної можливості спільного володіння, користування та розпорядження належним сторонам майном.

Позивачка на підставі відповіді ТОВ «Тригла-Центр» встановила, що поділ житлового будинку на два самостійні об`єкти та виділ належної відповідачу 1/4 частки в натурі є технічно неможливими без порушення будівельних норм, а виділ лише допоміжних приміщень є недопустимим.

Згідно зі звітом про оцінку майна від 26 серпня 2025 року, ринкова вартість житлового будинку за вказаною адресою становить 481 075 грн, вартість 1/2 частки кожного зі співвласників визначена у розмірі 240 537,50 грн, а вартість 1/4 частки - 120 268,75 грн.

Посилаючись на неможливість спільного володіння та користування майном, тривалу відсутність участі відповідача в його утриманні, неможливість технічного виділу належної йому частки в натурі та неподільність спірного об`єкта нерухомості, уточнивши позовні вимоги (а. с. 175–176, 183), позивачка фактично просила суд:

припинити право спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку літ. «А», загальною площею 75,1 кв. м, житловою - 55,2 кв. м, із прибудовами літ. «а», «а1», ганком літ. «гн», сараєм літ. «Б», сараєм літ. «б», погребом літ. «Пг», воротами, хвірткою, огорожею № 1–№ 4, що розташовані по АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 79833692 від 09 липня 2025 року;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину вказаного житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка утворилася внаслідок припинення права власності відповідача, стягнувши на користь ОСОБА_2 120 268,75 грн компенсації вартості зазначеної частини будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2026 року відмовлено у задоволенні позову.

Повернуто ОСОБА_1 внесені на депозитний рахунок суду грошові кошти в сумі 120 268, 75 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що 1/4 частка відповідача у спірному будинку не є незначною, оскільки дорівнює частці позивачки, а її примусове припинення завдало б відповідачу істотної шкоди та порушило принцип рівності прав співвласників. Також враховано, що відповідач категорично заперечував проти припинення свого права власності на нерухоме майно та отримання компенсації вартості його частки.

Крім того, позивачка не довела неподільності будинку, неможливості виділу 1/4 частки в натурі та неможливості спільного користування ним. Подані нею звіт про оцінку майна та висновок щодо можливості поділу суд визнав неналежними доказами, а вартість частки – належно не підтвердженою. Самі непорозуміння між співвласниками, які в будинку не проживають, суд не визнав достатньою підставою для припинення права власності відповідача на частку у нерухомому майні.

У зв`язку з відмовою у припиненні права відповідача на 1/4 частку спірного будинку суд також відмовив у визнанні права власності на цю частку за позивачкою.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Кацинський О.В. оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Вказує про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що припинення права відповідача на 1/4 частку завдасть йому істотної шкоди, оскільки не наведено жодного доказу такої шкоди та не встановлено, що спірний будинок є місцем проживання відповідача або членів його сім`ї, його єдиним житлом, що відповідач фактично користується ним або отримує від нього дохід, чи яку саме потребу неможливо задовольнити грошовою компенсацією. Навпаки, суд установив, що відповідач у будинку не проживає.

Сам факт наявності у відповідача права власності на 1/4 частку, його категоричне заперечення проти позову та незгода з розміром компенсації не доводять істотної шкоди. Заперечення щодо вартості частки стосуються достовірності оцінки і мали перевірятися альтернативною оцінкою, рецензією або експертизою, а не використовуватися як доказ істотної шкоди.

Вважає, що суд не з`ясував можливості спільного володіння та користування спірним майном. Застосовуючи пункт 3 частини першої статті 365 ЦК України, суд фактично звів передбачену ним умову до можливості спільного проживання, зазначивши, що позивачка не довела неможливості такого проживання. Однак закон вимагає встановити можливість саме спільного володіння і користування майном, що не тотожне проживанню співвласників.

Позивачка зазначала, що шлюб сторін розірвано понад 20 років тому, вони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, фактично не здійснюють спільного володіння та користування будинком, а відповідач протягом цього часу не бере участі в його утриманні, ремонті, збереженні та управлінні. Сторони також не можуть погодити питання використання та розпорядження майном.

На підтвердження цих обставин позивачка подала довідку ТОВ «Енера Суми», платіжні інструкції та квитанції за електроенергію за 2019-2025 роки, а також документи щодо оплати газу, води, вивезення відходів та інших витрат. Ці докази мали оцінюватися не як доказ боргу відповідача, а для встановлення фактичного способу володіння, користування та утримання будинку, однак суд їх належно не дослідив і не навів мотивів відхилення.

Зазначає, що суд помилково застосував до звіту ТОВ «Базіс-центр» вимоги статей 102, 106 ЦПК України, встановлені для висновку судового експерта. Звіт про оцінку є письмовим доказом і його правова природа визначається законодавством про оціночну діяльність. Судом не зазначено, який саме недолік звіту, методики, вихідних даних чи розрахунків робить його неналежним або недостовірним, не встановив, про який реєстр ідеться у твердженні про відсутність реєстрації, та не навів доказів такої відсутності. У звіті зазначені кваліфікація оцінювача, сертифікат суб`єкта оціночної діяльності та реєстрація звіту в Єдиній базі даних звітів про оцінку.

Відповідач не подав іншої оцінки, рецензії чи експертного висновку, які б спростовували визначену вартість. При цьому саме на підставі цього звіту позивачка внесла на депозит суду 120 268,75 грн - 1/4 визначеної вартості будинку (481 075 грн), після чого суд визнав недоліки позову усунутими та відкрив провадження, але в подальшому суд відхилив той самий звіт без належного пояснення такої зміни оцінки доказу.

Звертає увагу, що документ ТОВ «Тригла-центр» від 29 серпня 2025 року стосувався технічної можливості поділу будинку та виділу 1/4 частки в натурі, а не його вартості. У ньому зазначено технічні перешкоди для утворення самостійних об`єктів, зокрема вимоги щодо окремого доступу, земельної ділянки та відповідності будівельним нормам. Суд помилково оцінив цей документ як доказ вартості майна та застосував до нього вимоги, передбачені для висновку судового експерта. Суд не надав належної оцінки доказу саме щодо тієї обставини, для підтвердження якої його було подано, та без достатніх мотивів дійшов висновку, що неподільність будинку не доведена.

Висновок про істотну шкоду фактично ґрунтується на тому, що відповідачу належить 1/4 частка, він має права співвласника, заперечує проти припинення права та не погоджується з компенсацією. Однак суд не встановив конкретних негативних наслідків припинення права для відповідача. Натомість залишено без належної оцінки факт понад 20 років окремого проживання сторін, відсутність спільного господарювання, непроживання відповідача у будинку, його неучасть в утриманні та збереженні майна, відсутність погодженого порядку його використання та розпорядження, технічні перешкоди для поділу, а також попереднє внесення позивачкою компенсації на депозитний рахунок суду.

Таким чином, суд фактично захистив абстрактне право відповідача на частку, не встановивши, у чому конкретно полягає істотна шкода від його припинення, та не забезпечив належного балансу інтересів обох співвласників.

Категорично не погоджується із стягненням із позивачки 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд не мотивував такого розподілу витрат на правничу допомогу, а фактично обмежився посиланням на їх документальне підтвердження, при цьому не встановив, на підставі якого договору, за які конкретні послуги та в якому обсязі заявлено ці витрати, чи є вони фактично сплаченими або такими, що підлягають сплаті, та чи відповідають критеріям необхідності, обґрунтованості й розумності. Крім того, суд не розмежував витрати, пов`язані з основною вимогою про припинення права на частку, та вимогою щодо комунальних витрат, провадження за якою було закрито у зв`язку з відмовою позивачки від цієї частини позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Правом на відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Із 29 серпня 1992 року по 09 вересня 2005 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі. Мають спільну повнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 15, 17).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу від 07 вересня 1998 року ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , придбали житловий будинок загальною жилою площею 55,2 кв.м з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Глухівської міської ради, в рівних частках кожній (а.с. 15).

За даними витягу з Державного реєстру речових прав № 434788356 від 09 липня 2025 року, за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 75,1 кв.м, житловою площею 55,2 кв. м (а.с. 14).

Згідно із довідкою на нерухоме майно КП «Глухівське бюро технічної інвентаризації» Глухівської міської ради від 03 липня 2025 року № 489, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , станом на 31 грудня 2012 року зареєстрований за ОСОБА_1 – частка 1/2 та ОСОБА_6 - частка 1/2 (підстава виникнення права власності – договір купівлі-продажу від 07 вересня 1998 року). Опис об`єкта: загальна площа житлового будинку - 75,1 кв. м, житлова площа - 55,2 кв. м. До складу об`єкта входять: житловий будинок (цегляний) - літ. «А», сарай (цегляний) - літ. «Б», сарай (дерев`яний) - літ. «б», погріб (шлакобетонні конструкції) - літ. «Пг», огорожа (металеві та бетонні плити) № 1-4. Сарай літ. «Б» збудовано до 1992 року, у зв`язку з чим відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 (у редакції від 15 квітня 2025 року № 415) він не є самочинним будівництвом та не потребує прийняття в експлуатацію; гараж літ. «В» знесено (а. с. 16).

Відповідно до звіту про оцінку майна від 26 серпня 2025 року житлового будинку загальною площею 75,1 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , складеного суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Базіс-центр», станом на 26 серпня 2025 року ринкова вартість об`єкта оцінки складає – 481 075 грн (а.с. 22-34).

Згідно із висновком ТОВ «Тригла-центр» від 29 серпня 2025 року проведено аналіз можливості поділу житлового будинку з надвірними будівлями за вказаною адресою на два самостійні об`єкти з присвоєнням окремих адрес та встановлено, що поділ є неможливим з огляду на наступне:

вимоги Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 488 від 12 травня 2023 року, який не допускає оформлення поділу всупереч будівельним нормам і земельному законодавству;

відсутність нормативно достатнього під`їзду до кожної частини - мінімум 3,5 м для проїзду спецтранспорту за ДБН;

порушення мінімальних відступів житлового будинку від межі суміжної земельної ділянки - не менше 3 м (ДБН Б.2.2-12:2019, п. 6.1.41);

невирішеність земельних передумов (поділ земельної ділянки / формування окремих кадастрових номерів або встановлення сервітуту на проїзд) відповідно до статей 79, 79-1, 98, 99 ЗК України;

неможливість присвоєння окремих адрес без утворення самостійних об`єктів права та внесення відомостей до Реєстру будівельної діяльності (постанова КМУ № 690 від 07.07.2021). За таких умов об`єкт слід вважати неподільним у розумінні ст. 183 ЦК України, а належним способом захисту прав співвласників у разі спору є виплата грошової компенсації частки (ст. 364, 367 ЦК України) (а. с. 18-21).

07 листопада 2025 року позивачкою внесено на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Сумській області 120 268,75 грн, як компенсацію вартості 1/4 частки у спірному майні, що підтверджується квитанцією (а.с. 89).

Згідно з паспортними даними ОСОБА_1 з 02 жовтня 1998 року зареєстрована по АДРЕСА_1 (а. с. 13).

За інформацією ВК Глухівської МР від 13 листопада 2025 року ОСОБА_2 зареєстрований АДРЕСА_2 (а. с. 91).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таку ж норму містить стаття 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).

Щодо розміру часток сторін у спільному майні

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду за умови, зокрема, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі.

Закон не встановлює конкретного розміру частки, яка може вважатися незначною. Вирішення цього питання залежить від конкретних обставин справи та має здійснюватися з урахуванням, зокрема, співвідношення часток співвласників, характеристик спірного майна, можливості його використання кожним зі співвласників та інших обставин, що мають значення для реалізації ними права власності.

У справі, що переглядається, частки позивачки та відповідача у праві власності на спірний житловий будинок є однаковими та становлять по 1/4 частці у кожного.

За таких обставин належну відповідачу 1/4 частку не можна визнати незначною лише з огляду на її розмір, оскільки позивачці належить частка такого самого розміру. Визнання частки відповідача незначною за таких обставин фактично означало б визнання незначною й аналогічної за розміром частки позивачки.

Таким чином, з огляду на однаковий розмір часток сторін у праві власності на спірний будинок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання належної відповідачу частки незначною у розумінні пункту 1 частини першої статті 365 ЦК України.

Щодо неподільності речі

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалася, зокрема, на неможливість виділу в натурі належної відповідачу 1/4 частки житлового будинку, надавши висновок ТОВ «Тригла-центр».

Оцінюючи зазначений документ, колегія суддів виходить із того, що він сам по собі не підтверджує технічної неподільності спірного житлового будинку та неможливості виділу в натурі належної відповідачу частки.

Так, відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України експертиза призначається судом, коли для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Питання про технічну можливість поділу конкретного житлового будинку, можливість утворення його ізольованих частин, наявність необхідних самостійних виходів, відповідність запропонованого поділу будівельним нормам, можливість забезпечення доступу до новоутворених об`єктів та інші обставини, від яких залежить можливість такого поділу, належать до питань, для встановлення яких необхідні спеціальні знання. Проте, наданий позивачем документ ТОВ «Тригла-центр» не є висновком судової будівельно-технічної експертизи. У ньому не наведено результатів проведення повного технічного дослідження спірного об`єкта, які б дозволяли достовірно встановити неможливість його поділу або виділу в натурі саме 1/4 частки.

Зокрема, посилаючись на відсутність нормативно достатнього під`їзду до кожної частини шириною 3,5 м, ТОВ «Тригла-центр» наводить положення пункту 148 Порядку проведення технічної інвентаризації, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12 травня 2023 року № 488, відповідно до якого земельна ділянка, що буде віднесена до кожного новоутвореного самостійного об`єкта, повинна мати самостійний виїзд завширшки не менше 3,5 м або можливість організації спільного заїзду. Проте у документі не наведено результатів технічного дослідження, які б підтверджували неможливість організації такого спільного заїзду.

Посилання на недотримання мінімальних відстаней від житлового будинку до межі суміжної земельної ділянки не може саме по собі підтверджувати неможливість поділу об`єкта, оскільки у висновку не наведено результатів відповідних вимірювань, фактичних значень таких відстаней, технічної схеми розташування будинку та земельної ділянки, а також не зазначено, яким саме чином встановлені обставини унеможливлюють формування самостійних частин будинку.

Не свідчить про технічну неподільність будинку і посилання на «невирішеність земельних передумов», зокрема необхідність поділу земельної ділянки, формування окремих кадастрових номерів або встановлення сервітуту на проїзд. Зазначені обставини стосуються правового режиму та способу використання земельної ділянки. При цьому у самому документі допускається можливість встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, наведені у вказаному документі обставини не доводять того, що спірний житловий будинок є неподільним у розумінні статті 183 ЦК України і твердження ТОВ «Тригла-центр» про те, що об`єкт слід вважати неподільним, не може мати самостійного доказового значення, оскільки визначення того, чи є конкретна річ неподільною є правовою оцінкою, яку здійснює суд.

Отже, за відсутності експертного дослідження та з огляду на неповноту наведеного у документі технічного обґрунтування суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що сторона позивача не довела належними та достатніми доказами неподільність спірного житлового будинку та неможливість виділу в натурі належної відповідачу 1/4 частки.

Щодо можливості спільного володіння і користування майном

Пунктом 3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду, якщо спільне володіння і користування майном є неможливим.

Встановлено, що сторони тривалий час не проживають у спірному будинку та не ведуть спільного господарства. Водночас зазначена обставина сама по собі не свідчить про об`єктивну неможливість здійснення ними права спільної часткової власності. Матеріали справи не містять доказів того, що позивачці або відповідачу чиняться перешкоди у доступі до будинку, користуванні ним або що характер чи технічні особливості спірного майна виключають можливість його спільного володіння та користування співвласниками.

Посилання позивачки на те, що відповідач не бере участі в утриманні будинку, не сплачує комунальні послуги та не здійснює його ремонт чи догляд, також не підтверджують неможливості спільного володіння і користування майном. Такі обставини можуть свідчити про невиконання співвласником обов`язків щодо утримання спільного майна, однак самі по собі не є передбаченою пунктом 3 частини першої статті 365 ЦК України підставою для припинення права власності на його частку.

Так само намір позивачки відчужити спірний будинок та незгода відповідача на укладення відповідного правочину не свідчать про неможливість спільного володіння і користування майном, оскільки відсутність згоди співвласника на його відчуження стосується реалізації права розпорядження спільним майном, а не об`єктивної неможливості володіти та користуватися ним.

Отже, встановлені у справі обставини свідчать про наявність між сторонами розбіжностей щодо реалізації прав співвласників та порядку користування майном, однак не доводять об`єктивної неможливості спільного володіння і користування спірним житловим будинком.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Ця умова є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні, а висновок про істотність шкоди має робитися у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта спільної власності. При цьому суд повинен перевірити, чи не будуть унаслідок припинення права на частку порушені інтереси самого співвласника та членів його сім`ї. Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 та від 03 червня 2021 року у справі № 311/2586/18.

Отже, необхідно з`ясувати, які наслідки матиме примусове припинення права власності саме для цього співвласника та членів його сім`ї.

У справі, що переглядається, позивачка посилається на те, що відповідач не проживає у спірному будинку та фактично ним не користується. Однак із цього не можна зробити висновок про відсутність у відповідача істотного майнового інтересу у збереженні права власності на належну йому 1/4 частку. При цьому матеріали справи не містять належних і достатніх доказів майнового стану відповідача, наявності у нього іншого житла або іншого нерухомого майна, можливості забезпечити себе та членів його сім`ї іншим житлом, а також інших обставин, які б давали підстави вважати, що примусове припинення його права власності на 1/4 частку не матиме для нього та членів його сім`ї істотних негативних наслідків.

Так само у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц Верховний Суд України звернув увагу на необхідність з`ясування житлових умов співвласників та зазначив, що навіть наявність реєстрації відповідача та членів його сім`ї в іншому житловому приміщенні сама по собі не є достатньою для висновку про відсутність істотної шкоди.

Таким чином, сам факт непроживання відповідача у спірному будинку не є достатнім доказом того, що припинення його права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам та інтересам членів його сім`ї. Для такого висновку необхідно встановити сукупність відповідних обставин, зокрема його житлові умови, наявність іншого житла та інші майнові обставини, які характеризують наслідки припинення права власності.

У цій справі таких обставин судом не встановлено, а позивачкою не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач має у власності інше житло чи достатні можливості для забезпечення своїх житлових потреб. Водночас саме на позивачку, яка просить припинити право власності іншого співвласника, покладається обов`язок довести наявність передбачених статтею 365 ЦК України умов для такого припинення.

Крім того, відповідач заперечує проти припинення його права власності та зазначає про небажання втрачати належне йому майно. Отже, за відсутності доказів протилежного його волевиявлення має бути враховано при оцінці можливих наслідків припинення права власності.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що припинення права відповідача на належну йому частку не завдасть істотної шкоди, є необґрунтованими, а колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України умови для припинення права власності відповідача.

Щодо доводів апеляційної скарги про розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі.

Згідно із частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, крім іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 137 ЦПК України йдеться про те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат передбачено, що віднесено до їх складу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із частинами першою-третьою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд у тому числі враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру.

У разі недотримання вимог частини четверта статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям (див.: пункти 139-145 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

У позовній заяві відповідач просив відшкодувати витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 10 000 грн, яка надавалася адвокатом Рубаном О.М. на підставі ордеру на надання правничої допомоги від 24 грудня 2025 року (а.с. 107).

На підтвердження факту надання правничої допомоги надано договір про надання правової допомоги від 02 грудня 2025 року №462 (а.с. 171), розрахунок наданих послуг від 30 березня 2026 року (усні консультації, складання відзиву, заперечення, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях), відповідно до якого їх вартість становила 10 000 грн (а.с. 172), акт про надані адвокатом Рубаном О.М. послуги від 30 березня 2026 року (а.с. 173), квитанція від 30 березня 2025 року про отримання адвокатом Рубаном О.М. від ОСОБА_2 10 000 грн за договором про надання правової допомоги від 02 грудня 2025 року №462 (а.с. 23).

Надані стороною відповідача докази в їх сукупності підтверджують факт надання йому професійної правничої допомоги у цій справі та розмір понесених у зв`язку з цим витрат.

Водночас колегія суддів дійшла висновку, що зазначені витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції не відповідають критерію розумності їхнього розміру.

З огляду на обсяг виконаної представником відповідача роботи, зокрема підготовку відзиву на позовну заяву та заперечення, участь адвоката Рубана О.М. у судових засіданнях загальною тривалістю близько 1 год 20 хв, а також ознайомлення з матеріалами справи в суді, суд вважає обґрунтованим зменшити заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до 4 000 грн.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 4 частини 1 статті 376 ЦПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині стягнення витрата на правничу допомогу – зміні. У іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог залишено без змін, тому відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367-369, 374-376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Кацинського Олександра Володимировича задовольнити частково.

Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2026 року змінити в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

В іншій частині рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко