Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №161/20400/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/20400/26

Провадження № 2-о/161/624/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Кихтюка Р.М.,

секретаря – Вегери Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

Свою заяву обґрунтовує тим, вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .. Від шлюбу вони мають неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Всі вони проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує, що протягом останніх трьох років ОСОБА_2 неодноразово чинить домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно неї. Внаслідок таких дій вона побоялась зверталась до правоохоронних органів так як боїться кривдника.

У зв`язку з чим, просить суд ухвалити рішення про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав строком на 6 місяців, а саме: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування); обмежити спілкування з неповнолітніми дітьми – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче 100 метрів до місця її проживання (перебування), навчання та інших місць її частого відвідування та неповнолітніх дітей; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонити вести телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку.

Заявник та її представник в судовому засіданні заяву підтримали з підстав, викладених у ній та просили її задовольнити.

Заінтересована особа в судовому засіданні заяву не визнав. просив відмовити у її задоволенні. При цьому пояснив, що такі сварки виникають і з вини дружини.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що заява до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , від якого мають неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

З матеріалів справи слідує, що 06.09.2026 р. стосовно ОСОБА_2 був винесений терміновий заборонний припис, відповідно до якого на нього було покладено зобов`язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборону на вхід та перебування в місті проживання постраждалої особи, заборона в будь який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с. ).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 вказує, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, її кривдник – чоловік ОСОБА_2 .

В постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративні правопорушення та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

В постанові Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19 вказано, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23) зазначено, що "домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту".

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20) зроблено висновок, що «сам факт звернення заявника до органів поліції щодо вчинення домашнього насильства без належних та допустимих доказів, що підтверджують такі дії, не є достатнім підтвердженням вчинення такого насильства та застосування судом до кривдника спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. У даній справі Верховний Суд, встановивши, що у порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення фізичного, економічного та психологічного насильства стосовно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви. Сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Заявник ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги тим, що ОСОБА_2 вчиняє щодо неї насильство психологічного та фізичного характеру. Крім того, вказувала, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство стосовно неї систематично. Разом з тим, заявник належних доказів на підтвердження своїх вимог не надала.

Так, в ході судового розгляду встановлено, що між заявником та заінтересованою особою тривалий час виникають конфлікти, сварки та непорозуміння. Однак, на переконання суду, сварки, непорозуміння між сторонами свідчать про наявність конфлікту та не підтверджують факту вчинення заінтересованою особою психологічного насильства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми для встановлення випадків фізичного та психологічного насильства щодо заявника, його систематичності та ризиків вчинення такого насильства у майбутньому.

Отже, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що обставини, викладені в заяві про видачу обмежувального припису не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому в заджоволенні заяви слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, суд відносить на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 350-5, 350-6 ЦПК України, на підставі ст.ст. 1, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасниками справи є:

Заявник – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Заінтересована особа – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 30 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Р.М. Кихтюк