Вирок від 04 жовтня 2026 р. у справі №154/4146/24 — Володимирський міський суд Волинської області

154/4146/24

1-кп/154/203/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Володимирський міський суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4 ,

захисника – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12024030510001001 від 17.09.2024, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ласків Володимирського району Волинської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше несудимого, який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_4 , перебуваючи з 07.05.2001 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_3 ) як військовозобов`язаний, достовірно знаючи, що, відповідно до Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану на території України», в подальшому неодноразово продовжено, востаннє Указом Президента України №271/2024 від 06.05.2024, який затверджено Законом України №3684-IX від 08.05.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строком на 90 діб, та №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», на території України введено воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, будучи визнаним рішенням позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 №193/2839 придатним до проходження військової служби, не маючи визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 12 вересня 2024 року о 12 год 54 хв особисто відмовився отримувати повістку, зміст якої йому було оголошено, про необхідність прибуття 13 вересня 2024 року о 14 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 для відправлення в складі команди № НОМЕР_1 в розпорядження командира військової частини для проходження військової служби під час мобілізації.

Проте, ОСОБА_4 , будучи придатним за станом здоров`я до проходження військової служби, не маючи правових підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, діючи з прямим умислом, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не прибув 13 вересня 2024 року о 14 год 00 хв до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для подальшого відправлення у складі команди № НОМЕР_1 у розпорядження командира військової частини для проходження військової служби під час мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю. Надав показання щодо обставин його вчинення, які за своїм змістом відповідають фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті, та їх не оспорював. У вчиненому щиро розкаявся, просив суворо його не карати.

Пояснив, що 12 вересня 2024 року пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний придатним до військової служби. Того ж дня працівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки мали намір вручити йому повістку про необхідність прибути 13 вересня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого направлення до військової частини. Від отримання вказаної повістки він відмовився та у визначений у ній день до РТЦК та СП не прибув.

Причину відмови від отримання повістки та неприбуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки обвинувачений пояснив незгодою з висновком військово-лікарської комісії, оскільки вважав, що стан його здоров`я, зокрема перенесене захворювання на туберкульоз, перешкоджав проходженню військової служби. Водночас підтвердив, що висновок військово-лікарської комісії у встановленому законом порядку не оскаржував.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення повністю встановлена та підтверджена в ході судового розгляду сукупністю доказів наданих стороною обвинувачення, безпосередньо досліджених у судовому засіданні, а саме:

- показаннями свідка ОСОБА_6 , головного спеціаліста командування ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в судовому засіданні пояснив, що у вересні 2024 року ОСОБА_4 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний придатним до військової служби. Після проходження ВЛК ОСОБА_4 було запропоновано отримати повістку про необхідність прибути 13 вересня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого відправлення у складі команди до навчального центру. Від отримання повістки ОСОБА_4 категорично відмовився, посилаючись на стан свого здоров`я. У зв`язку з цим ОСОБА_4 було роз`яснено передбачену законом відповідальність за неприбуття за повісткою, а також зачитано її зміст. Підписувати будь-які документи, пов`язані з отриманням повістки, він відмовився. Після цього було складено акт про відмову від отримання повістки, а ОСОБА_4 роз`яснено можливість оскарження висновку військово-лікарської комісії. У визначений у повістці час ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_3 не прибув. У подальшому повторного медичного огляду військово-лікарською комісією не проходив;

- повідомленням тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про кримінальне правопорушення від 13.09.2024 № 4274, відповідно до якого ОСОБА_4 за результатами проходження військово-лікарської комісії, на підставі статті 2 в, графи ІІ Розкладу хвороб, був визнаний придатним до військової служби. У зв`язку з відсутністю у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації йому було запропоновано отримати повістку про необхідність прибути 13.09.2024 о 14:00 для відправлення у війська, від отримання якої він категорично відмовився;

- карткою обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 від 12.09.2024, з якої вбачається проходження ним медичного огляду лікарями-спеціалістами військово-лікарської комісії та проведення необхідних медичних досліджень;

- довідкою позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 №2839 від 12.09.2024, згідно з якою ОСОБА_4 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією та на підставі статті 2 «в» графи ІІ Розкладу хвороб був визнаний придатним до військової служби. У довідці, зокрема, зазначено діагноз: ЗЗТБ (16.06.19) легень у вигляді плевропневмоцирозу, щільних вогнищ, туберкулом, категорія 5.1, легенева недостатність ІІ ступеня;

- актом дослідження стану здоров`я ОСОБА_4 №3731 від 12.09.2024 та висновком лікаря-терапевта стосовно військовозобов`язаного ОСОБА_4 , якими зафіксовано результати його медичного обстеження, наявні скарги, анамнез, результати об`єктивних та спеціальних досліджень і встановлений медичний діагноз: ЗЗТБ (16.06.19) легень у вигляді плевропневмоцирозу, щільних вогнищ, туберкулом, категорія 5.1, легенева недостатність ІІ ступеня. За результатами обстеження ОСОБА_4 на підставі статті 2 «в» графи ІІ Розкладу хвороб визнано придатним до військової служби;

- корінцем до повістки на ім`я ОСОБА_4 та повісткою на відправку, виписаною на 13 вересня 2024 року о 14:00, згідно з якою ОСОБА_4 належало прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення у складі команди до місця проходження військової служби. У розписці зазначено, що ОСОБА_4 в присутності свідків відмовився від отримання повістки;

- актом про відмову від отримання повістки від 12.09.2024, яким засвідчено, що приблизно о 12 год 54 хв ОСОБА_4 було запропоновано отримати бойову повістку для відправлення у війська, від отримання якої він категорично відмовився, мотивуючи свою відмову незадовільним станом здоров`я. Акт складений та підписаний службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- військовим квитком та обліковою карткою до військового квитка ОСОБА_4 , якими підтверджуються його перебування на військовому обліку, військово-облікові дані та статус військовозобов`язаного.

Зазначені вище докази є належними, оскільки у своїй сукупності підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України, та є допустимими, оскільки отримані в порядку, встановленому нормами КПК України та без порушень. Вони є послідовними, не містять протиріч, переконливими як кожен окремо, так і їх сукупність у взаємозв`язку. Жоден із них не спростований, містить інформацію щодо предмету доказування.

За таких обставин, суд приймає до уваги при ухваленні вироку вказані докази, як докази вини ОСОБА_4 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

З урахуванням наведеного суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом та правосвідомістю, оцінивши кожний із зазначених доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні, вважає, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, яке йому інкримінується, доведена повністю в ході судового розгляду, та його дії правильно кваліфіковані за ст.336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Вирішуючи питання щодо призначення ОСОБА_4 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, суд керується таким.

Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (ч.2 ст.65 КК України).

Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно роз`яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України, відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів. Санкція ст. 336 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років.

Суд також ураховує конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та визнаним за результатами проходження військово-лікарської комісії придатним до військової служби, достовірно усвідомлюючи необхідність прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправлення до місця проходження військової служби, від отримання відповідної повістки відмовився та у визначені місце і час не прибув. При цьому причиною такої поведінки, як пояснив сам обвинувачений, була його незгода з висновком військово-лікарської комісії через стан здоров`я. Разом із тим зазначений висновок ВЛК у встановленому законом порядку ОСОБА_4 не оскаржував та повторного медичного огляду не проходив.

Крім того суд враховує дані про особу обвинуваченого, який відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимий, неодружений, офіційно не працює, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. За місцем проживання характеризується негативно, оскільки, відповідно до наданої характеристики, від жителів старостинського округу надходили усні скарги на його аморальну поведінку.

Водночас суд враховує поведінку ОСОБА_4 після вчинення кримінального правопорушення та під час судового розгляду: він вину визнав повністю, фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював, у вчиненому розкаявся.

Обставинами, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлено.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд бере до уваги як наведені відомості, що позитивно характеризують поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, так і характер та конкретні обставини його дій. ОСОБА_4 не лише відмовився від отримання повістки після проходження ВЛК, а й, будучи попередженим про необхідність прибуття до РТЦК та СП та про передбачену законом відповідальність, у визначений час не прибув. При цьому своєї незгоди з рішенням ВЛК у передбаченому законом порядку не реалізував шляхом його оскарження.

Суд враховує, що кримінальне правопорушення вчинено в умовах проведення загальної мобілізації та стосується встановленого державою порядку комплектування Збройних Сил України. Водночас сам по собі характер кримінального правопорушення не звільняє суд від обов`язку індивідуалізувати покарання з урахуванням усіх конкретних обставин провадження та даних про особу обвинуваченого.

Оцінивши зазначені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України.

Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд враховує характер вчиненого діяння, конкретний спосіб його вчинення, усвідомлену відмову обвинуваченого виконати покладений на нього законом обов`язок після роз`яснення йому правових наслідків такої поведінки, а також дані про його особу.

Незважаючи на визнання вини, щире каяття та відсутність незнятої чи непогашеної судимості, сукупність установлених обставин не дає суду достатніх підстав вважати, що виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливі без реального відбування призначеного покарання.

За таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК України та вважає необхідним призначити йому покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням.

На переконання суду, саме таке покарання з огляду на обставини конкретного кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу обвинуваченого та наявні пом`якшуючі покарання обставини є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і відповідає вимогам справедливості, пропорційності та індивідуалізації покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено, судові витрати відсутні.

Питання про речові докази підлягає вирішенню судом відповідно до ст.100 КПК України.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався.

Керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

Початок строку відбування ОСОБА_4 покарання обчислювати з дати приведення вироку до виконання.

Речові докази по справі: картку обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , довідку ВЛК №193/2839 від 12.09.2024, акт дослідження стану здоров`я №3731 від 12.09.2024, висновок лікаря-терапевта, корінець до повістки, повістку про прибуття 13.09.2024 о 14:00, акт про відмову від отримання повістки, військовий квиток та облікову картку до нього — зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору.

Головуючий ОСОБА_1