Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/24710/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №160/24710/25

адміністративне провадження № К/990/17563/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого (судді-доповідача) Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №160/24710/25 за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 (головуючий суддя Лукманова О.М., суддів: Божко Л.А., Дурасова Ю.В.)

УСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу до бюджету у розмірі 72000,00грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 позов задоволено.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29.04.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у справі №160/24710/25.

Ухвалою суду від 05.10.2026 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 06.10.2026.

Суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

ГУ ДПС у Дніпропетровській області звернулось до суду з позовом, в якому позивач просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 податковий борг.

Рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено.

ФОП ОСОБА_2 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою у цій справі.

Оскаржуваною ухвалою у відкритті апеляційного провадження відмовлено, з огляду на те, що заявником апеляційної скарги не наведено обставин поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду. Відповідач зазначає, що апеляційний суд фактично розширив "презумпцію обізнаності" за межі допустимого. У справі №120/1401/23 Верховний Суд справді вказав на можливість виходити з презумпції обізнаності, коли суд комунікує з учасником через канали, добровільно надані самим учасником. Однак, у тій самій постанові Верховний Суд підкреслив, що наслідки застосування такої комунікації не можуть бути передчасними та не повинні обмежувати право доступу до суду. У даній справі апеляційний суд не встановив конкретного каналу належного інформування про рішення від 31.10.2025 та/або доказів його доставлення одним із способів, передбачених статтею 251 КАС України, а тому не мав підстав для покладання на відповідача негативних процесуальних наслідків. У постанові у справі №340/9054/21 Верховний Суд зазначив, що повідомлення про доставлення електронної копії судового рішення в електронний кабінет є належним доказом вручення, але якщо таке повідомлення не містить усіх відомостей щодо особи або факт вручення заперечується, інформація має бути перевірена через автоматизовану систему діловодства суду та електронну справу.

Податковий орган з доводами касаційної скарги не погодився, до суду надійшов відзив, у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувану ухвалу без змін. Як відзначає позивач, незнання про судовий процес через власну пасивність (неперевiрку ЄДРСР, ігнорування кореспонденції, відсутність представника під час провадження) не є поважною причиною пропуску строку. Відповідно до ч. 3 ст. 295 КАС України поважними причинами пропуску строку визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи. Відсутність представника або небажання отримувати судову кореспонденцію до таких обставин не відносяться. Щодо посилання на справу №340/9054/21, Верховний Суд вимагав перевірки лише тоді, коли факт вручення заперечувався і не міг бути встановлений інакше. У даній справі апеляційний суд мав достатньо підстав для висновку про належне повідомлення скаржника. Водночас, Верховний Суд у постанові від 21.04.2021 у справі №160/2420/20 зазначив, що суб`єкт підприємницької діяльності, який є учасником судового провадження, несе ризик неотримання судових повідомлень внаслідок власної бездіяльності та незабезпечення належного отримання кореспонденції.

Верховний Суд, переглянувши ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Частиною другою статті 295 КАС передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).

При цьому, за приписами частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 КАС України).

Відтак, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами), тобто обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

Як установлено з матеріалів справи, суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), рішенням від 31.10.2025 адміністративний позов задовольнив.

Апеляційна скарга подана відповідачем до суду апеляційної інстанції 16.03.2026.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.03.2026 апеляційну скаргу залишено без руху, надано відповідачу строк для подання до суду доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою.

Оскаржуваною ухвалою відповідачу відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення з апеляційною скаргою, визнано неповажними підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження. З ухвали слідує, що від ФОП ОСОБА_1 надійшла заява про поновлення строку подання апеляційної скарги, у якій заявник просить врахувати, що у суді першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідач не був повідомлений про надходження позовної заяви, не отримував повного тексту судового рішення, про рішення дізнався 19.02.2026 після арешту коштів у виконавчому провадженні. 17.11.2025 забезпечено доступ до рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. 15.03.2026 представником відповідача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив з того, що заява про поновлення строку не містить ґрунтовних та належних доводів, що підтверджують поважність пропуску строку апеляційного оскарження. ФОП ОСОБА_1 запропоновано подати докази поважності пропуску строку подання апеляційної скарги. Таких доказів не надано, не вказано підстави, які завадили подати апеляційну скаргу у відведений строк. Судом встановлено, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 виготовлено у повному обсязі та направлене ФОП ОСОБА_1 . Суд урахував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

У касаційній скарзі відповідач доводить, що публікація рішення в ЄДРСР не є врученням судового рішення учаснику справи. Посилання суду на те, що рішення було зареєстроване в ЄДРСР і що до нього забезпечено загальний доступ, не замінює вручення за статтею 251 КАС України.

Частина п`ята статті 251 КАС України визначає, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронній формі надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Судом апеляційної інстанції з`ясовано, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 виготовлено у повному обсязі та направлене ФОП ОСОБА_1 .

У межах касаційного розгляду справи суд перевірив, 18.11.2025, згідно відмітки поштового штемпеля, рішення суду першої інстанції надіслано ФОП ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: 49040 Дніпро, Тополя-1, 8, 172. На конверті та рекомендованому повідомленні містить відмітка суду « 160/24710/25 копія рішення». У Довідці про причини повернення від 24.11.2025 оператором поштового зв`язку зазначено, що відправлення повертається, оскільки «адресат відсутній за вказаною адресою» (арк спр 32, том 1). Матеріалами справи підтверджується, що адреса, на яку надіслано копію рішення суду першої інстанції, указана скаржником у касаційній скарзі.

Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, суд виходить з такого.

Законодавчою нормою встановлено обставини, за яких суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження: якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та якщо наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами).

Приписи статті 295 КАС України пов`язують облік строку на подання апеляційної скарги саме з датою проголошення судового рішення, датою складання повного тексту або отримання повного тексту.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Дотримання строків оскарження судового рішення є однією із гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.

Слід виходити з того, що принцип правової визначеності, як складова принципу верховенства права, дотримання яких значною мірою залежить від виконання вимог процесуального законодавства щодо строків вчинення певних процесуальних дій або здійснення прав та обов`язків, обумовлює обов`язковість строків для учасників справи та суду в адміністративному судочинстві, що тягне за собою несприятливі наслідки у разі їх недотримання.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Необхідно зазначити, що КАС України не встановлює переліку підстав для поновлення процесуального строку. Підставами для поновлення процесуального строку можуть бути поважні причини, з яких цей строк був пропущений. У свою чергу, питання щодо поважності причини пропуску процесуального строку є питанням факту, а не питанням права.

Верховний Суд відзначає, що згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Пункт 6 частини п`ятої статті 44 КАС України визначає, що учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Апеляційний суд правильно вказав, що згідно з частиною другою статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Як установив суд, підтверджується, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 виготовлено у повному обсязі та направлене ФОП ОСОБА_1 .

Колегія суддів правильно посилалась на те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Враховуючи наведене, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наведені відповідачем причини пропуску строку не можна визнати поважними. Відповідачем не доведено наявність поважних причин, що зумовили пропуск процесуального строку. Не зазначено аргументів, що строк пропущено з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником, наявність таких обставин не підтверджено належними і допустимими доказами.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які підлягали перевірці в межах перегляду судового рішення у касаційному порядку, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи касаційним судом. Непогодження відповідача з висновком суду апеляційної інстанції Верховний Суд не може визнати обґрунтованим.

Також, посилаючись на незастосування апеляційним судом висновку Верховного Суду у справі №340/9054/21, відповідач залишає поза увагою, що як слідує з постанови, Суд надав оцінку обставинам доведеності доставлення процесуальних документів в електронний кабінет через підсистему ЄСІТС, з огляду на заперечення сторони факту такого отримання. Суд установив, що оскільки ГУ ДФС пройшло процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет», пройшло автентифікацію та отримало доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до його повноважень, саме цьому користувачу в автоматичному порядку через автоматизовану систему діловодства суду були направлені усі документи, які формувалися судом першої інстанції у справі. Допущена судом першої інстанції помилка в реєстраційній картці електронної справи в частині ідентифікаційних даних відповідача у справі призвела до отримання електронного примірника судового рішення особою, яка не є відповідачем у справі і яка станом на час розгляду справи не здійснює повноваження і не виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики.

У цій справі відповідач не зазначає про наявність у останнього зареєстрованого у підсистемі ЄСІТС електронного кабінету. Такі обставини не є спірними, не потребують надання оцінки, та є відмінними від тих, що установлені у справі №340/9054/21.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345, 349, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 13.04.2026 у справі №160/24710/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду