Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №160/33995/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 160/33995/24

адміністративне провадження № К/990/989/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року (головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді: Дурасова Ю.В., Божко Л.А.) у справі №160/33995/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 26 червня 2024 року №1550982-2413-0417-UA12020050000026654, яким ОСОБА_1 було нараховано податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на загальну суму 370 287,23 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 26 червня 2024 року №1550981-2413-0417- UA12020050000026654, яким ОСОБА_1 було нараховано податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на загальну суму 2 028,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 21 червня 2023 року є власником сільськогосподарської будівлі, яка у відповідності до пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування, тому відповідачем протиправно складено спірне податкове повідомлення-рішення, згідно якого позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 10 квітня 2025 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2024 року №1550982-2413-0417-UA12020050000026654 в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на суму 369818,23 грн. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2024 року №1550981-2413-0417- UA12020050000026654 про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на загальну суму 2 028,43 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні будівлі є комплексом споруд сільськогосподарського призначення, відповідно на позивача, як власника, розповсюджуються пільги, передбачені пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Поряд з цим, суд першої інстанції констатував, що згідно договору оренди нежитлового приміщення від 21 червня 2023 року позивач передав Громадській організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» приміщення загальною площею 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, для здійснення некомерційної діяльності громадської організації.

Суд першої інстанції зазначив, що Громадська організація «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» користується 8 кв.м. у приміщенні літ. С (сарай) на правах оренди, ця обставина є підставою вважати наявність у позивача обов`язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого контролюючим органом на 8 кв.м. у примішенні літ. С (сарай), за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_4.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2024 року №1550982-2413-0417-UA12020050000026654.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнив. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року скасував. Ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_4 займається виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.

Здійснюючи висновок про відповідність спірних податкових повідомлень-рішень, апеляційний суд дійшов висновку, що не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Також апеляційний суд вказав, що надані реєстраційні свідоцтва овець/кіз, паспорта великої рогатої худоби стосуються іншого господарства, яке також належить ОСОБА_1 , але комплекс переробки за іншою адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, АДРЕСА_5

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції вказуючи про те, що суд апеляційної інстанції допустивши порушення норм матеріального права та процесуального права, неправильно застосував норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №500/6132/23, від 21 травня 2024 року у справі №600/5153/23-а, від 04 березня 2021 року у справі №500/2782/18, від 26 листопада 2020 року у справі №560/168/19.

Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахування класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Позивач стверджує, що саме функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості) є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі, які використовуються для сільського господарства.

ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, не надав належної правової оцінки доводам позивача і, як наслідок, не здійснив дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів та не надав їм належної правової оцінки, чим допущено порушення норм процесуального законодавства. Зокрема, відзначив, що ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі в сільськогосподарській діяльності позивача. Однак, суд апеляційної інстанції вказані обставини не встановив, чим порушив принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів при розгляді справи.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк відповідачу на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема, у разі вказівки тільки про наявність поважних причин без належного обґрунтування такого поновлення.

Окремо позивач наголосив на тому, що апеляційний суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, хоча суд першої інстанції розглядав справу в порядку загального позовного провадження із викликом сторін у судові засідання, що, на думку позивача, є порушенням п.2 ч.2 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд ухвалою від 22 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Згідно договору дарування, укладеного 21 червня 2023 року, між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваному комплекс будівель та споруд, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 21 червня 2023 року за номером 3515.

Згідно відомостей цього реєстру, позивачу за цим договором належить комплекс будівель та споруд сільськогосподарського призначення, загальною площею 6316.2 кв.м., опис: А-свинарник - 1744,1 кв.м., Б-свинарник - 1340,0 кв.м., В-свинарник - 1342,6 кв.м., Г-склад для кормів - 672,5 кв.м., Д-конюшня - 291,7 кв.м., Е-трансформаторна - 30,9 кв.м., Ж-вартове приміщення - 55,1 кв.м., З-вагова - 6,5 кв.м., К-вбиральня - 1,2 кв.м., Л-душ - 1,2 кв.м., М-навіс - 5,0 кв.м., Н-навіс - 3,0 кв.м., О-навіс - 127,5 кв.м., П-навіс - 83,0 кв.м., Р-сарай - 21,3 кв.м., С-сарай - 63,4 кв.м., Т-навіс - 13,8 кв.м., У-сарай - 23,4 кв.м., Ф-навіс - 4.6 кв.м., Х-сарай - 100,8 кв.м., Ц - навіс - 81, 2 кв. м., Ш - навіс - 69,2 кв.м., Щ - навіс 103,5 кв.м., Ї - гараж 21,3 кв.м., Й - навіс - 12,3 кв.м., Ю-вольєр - 67,1 кв.м., Я-сторожка - 30,0 кв.м., що розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером: 1221484000:02:057:0046, площа: 8 га.

Також згідно договору дарування, укладеного 21 червня 2023 року, між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровуваний), дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваному вольєр, комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно складається з вольєр И, споруди №1, загальна площа 34,6 кв.м.

Вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 21 червня 2023 року за номером 3514.

Згідно відомостей цього реєстру, позивачу за цим договором належить вольєр площею 34,6 кв.м., який що розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером: 1221484000:02:002:0115, площа: 1,5366 га.

26 червня 2024 року відповідач сформував податкові повідомлення-рішення:

- №1550982-2413-0417-UA12020050000026654, яким ОСОБА_1 було нараховано податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на загальну суму 370287,23 грн;

- №1550981- 2413-0417-UA12020050000026654, яким ОСОБА_1 було нараховано податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2023 рік на загальну суму 2028,43 грн.

Позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.

За результатами розгляду скарги, ДПС України прийняла рішення від 05 грудня 2024 року №36439/6/99-00-06-01-03-06, яким спірні податкові повідомлення-рішення залишені без змін, скаргу позивача без задоволення.

Підставою для відмови у задоволенні скарги стало те, що скаржник є керівником Громадської організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів», яка зареєстрована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с/рада Любимівська, будинок 1. ДПС України у рішенні вказало, що зважаючи, що об`єкти нежитлової нерухомості, розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с/рада Любимівська, будинок 1, які належать скаржнику на праві власності, використовуються у господарській діяльності керівником Громадської організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів», відсутні підстави для застосування вимог підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1, підпунктом 266.2.1 пункту 266.2, підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що cтавки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податковою пільгою є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, споруда (будівля) не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності сукупності умов: така нежитлова будівля віднесена до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Наведене правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові від 21 травня 2024 року у справі № 600/5153/23-а.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 "Будівлі для тваринництва"; 1271.2 "Будівлі для птахівництва"; 1271.3 "Будівлі для зберігання зерна"; 1271.4 "Будівлі силосні та сінажні"; 1271.5 "Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства"; 1271.6 "Будівлі тепличного господарства"; 1271.7 "Будівлі рибного господарства"; 1271.8 "Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва"; 1271.9 "Будівлі сільськогосподарського призначення інші".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрований 25 вересня 2009 року фізичною особою - підприємцем.

Видами діяльності (КВЕД) позивача є: 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту (основний); 01.47 Розведення свійської птиці; 01.49 Розведення інших тварин; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.63 Виробництво бетонних розчинів, готових для використання; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах; 47.29 Роздрібна торгівля іншими продуктами харчування в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Суди з`ясували, що ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 21 червня 2023 року належить комплекс будівель і споруд сільськогосподарського призначення загальною площею 6 316,2 кв.м., до якого входять: 3 свинарники, склад для кормів, конюшня, трансформаторна, вартове приміщення, вагова, навіси, сарай, сторожка та ін., а також вольєр площею 34,6 кв.м.

Згідно інформації наведеної ДПС України у рішенні за результатами скарги від 05 грудня 2024 року №36439/6/99-00-06-01-03-06, згідно податкової декларації за 2023 рік, позивач задекларував дохід від діяльності КВЕД: 01.47 «розведення свійської птиці», 01.49 «розведення інших тварин».

Суд першої інстанції констатував, що згідно наданих до матеріалів справи реєстраційних свідоцтв овець/кіз серія НОМЕР_1 , серія НОМЕР_2 , серія НОМЕР_3 , серія НОМЕР_4 , серія НОМЕР_5 , серія НОМЕР_6 , серія НОМЕР_7 , серія НОМЕР_8 , серія НОМЕР_9 , серія НОМЕР_10 , серія НОМЕР_11 , серія НОМЕР_12 , серія НОМЕР_13 , серія НОМЕР_14 , серія НОМЕР_44, серія НОМЕР_15 ; серія НОМЕР_16 , серія НОМЕР_17 , серія НОМЕР_18 , серія НОМЕР_45, серія НОМЕР_19 ; серія НОМЕР_20 , серія НОМЕР_21 , серія НОМЕР_22 , серія НОМЕР_23 , серія НОМЕР_24 , серія НОМЕР_25 , серія НОМЕР_26 , серія НОМЕР_27 , серія НОМЕР_28 , серія НОМЕР_46; а також паспортів великої рогатої худоби серія НОМЕР_29 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_30 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_31 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_32 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_33 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_34 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_35 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_36 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_37 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_38 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_39 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_40 від 26 вересня 2022 року, серія НОМЕР_41 від 23 вересня 2022 року, серія НОМЕР_42 від 23 вересня 2022 року, серія НОМЕР_43 від 23 вересня 2022 року, підтверджується ведення позивачем сільськогосподарської діяльності.

Як відзначив суд першої інстанції, згідно видаткових накладних №0303/1 від 03 березня 2023 року, №0507/1 від 05 липня 2023 року, №1009/1 від 10 вересня 2023 року підтверджується придбання позивачем пшениці, соломи, кукурудзи. За позицією позивача вказані товари придбавались для годування кіз, овець, великої рогатої худоби протягом 2023 року.

Крім того, комплекс будівель та споруд сільськогосподарського призначення розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером: 1221484000:02:057:0046, площа: 8 га. Згідно відомостей кадастрової карти України (https://kadastr.live/#19/48.4055222/35.1996014), ця ділянка є землями сільськогосподарського призначення.

Аналогічно, вольєр розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером: 1221484000:02:002:0115, площа: 1,5366 га, та згідно відомостей кадастрової карти України (https://kadastr.live/#19/48.4056494/35.1961049) ця ділянка є землями сільськогосподарського призначення.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні будівлі є комплексом споруд сільськогосподарського призначення, відповідно на позивача, як власника, розповсюджуються пільги, передбачені пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що згідно договору оренди нежитлового приміщення від 21 червня 2023 року позивач передав Громадській організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» приміщення загальною площею 8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, для здійснення некомерційної діяльності громадської організації.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Громадської організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» є: АДРЕСА_3 тваринницький комплекс будівель та споруд ПП «АНСІ».

Суди попередніх інстанцій надали відмінну оцінку обставинам у цій справі.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем з червня 2023 року не використовуються приміщення площею 8 кв.м. у літ С за адресою: АДРЕСА_3 а тому відсутні підстави вважати про протиправність нарахування відповідачем податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, нарахованого на 8 кв.м. приміщення літ.С за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_4.

При цьому, суд зазначив, що обставина реєстрації місцезнаходження Громадської організації «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» за адресою: АДРЕСА_3 не впливає на здійснення позивачем у спірних будівлях сільськогосподарської діяльності, оскільки під час вирішення даного спору такі встановлені.

Разом з тим, враховуючи те, що Громадська організація «Дніпропетровський клуб любителів декоративних, високо льотних та спортивних голубів» користується 8 кв.м. у приміщенні літ.С (сарай) на правах оренди, ця обставина є підставою вважати наявність у позивача обов`язку сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого контролюючим органом на 8 кв.м. у примішенні літ. С (сарай), за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_4.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції виснувався про наявність підстав для часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2024 року №1550982-2413-0417-UA12020050000026654.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що надані реєстраційні свідоцтва овець/кіз, паспорта великої рогатої худоби стосуються іншого господарства, яке також належить ОСОБА_1 , але комплекс переробки за іншою адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, АДРЕСА_5

В межах апеляційного розгляду справи встановлено, що позивач займається за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, АДРЕСА_4 виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання, тобто є саме товаровиробником.

Також апеляційний суд зазначив, що не встановлено підстав для застосування приписів податкового законодавства, якими визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Проте колегія суддів вважає такі висновки судів поверхневими та передчасними, оскільки вони не в повній мірі стосуються аспектів, на які вказував позивач.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі які використовуються для сільського господарства.

Тобто ключовим питанням в цій справі є встановлення факту функціонального використання будівлі в сільськогосподарській діяльності позивача. Проте, суд апеляційної інстанції обмежився виключно констатацією того, що надані реєстраційні свідоцтва овець/кіз, паспорта великої рогатої худоби стосуються іншого господарства, яке також належить ОСОБА_1 , але комплекс переробки за іншою адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, АДРЕСА_5 Поряд з цим, апеляційний суд будь-яких обґрунтувань з цього приводу не навів, з посиланням на відповідні належні докази, та в оскаржуваному судовому рішенні не відтворив власне твердження з огляду на функціональне призначення комплексу переробки с/г продукції та технічну можливість підтримання циклу життєдіяльності наявних у ОСОБА_1 свійських тварин з урахуванням породи, віку та кількості.

Щодо доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи в порядку письмового провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішення від 10 квітня 2025 року розглянув в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Третій апеляційний адміністративний суд 07 листопада 2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року.

Іншою ухвалою від 07 листопада 2025 року апеляційний суд призначив розгляд справи в порядку письмового провадження, про що сторонам направлено судові повістки-повідомлення.

Згідно довідки про доставку електронного листа, ухвалу суду та судову повістку доставлено до електронних кабінетів сторін 12 листопада 2025 року о 17:00 год.

14 листопада 2025 року представник позивача Кисельов А.В. направив суду відзив на апеляційну скаргу.

Згідно ст. ст. 307-311 КАС України встановлено такий порядок апеляційного перегляду справ.

Після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.(ст.307 КАС України).

Апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою. ( ч.1 ст.310 КАС України).

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). (ч.1 ст.311 КАС України).

Аналіз наведених норм права свідчить, що у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції має право розглянути справу без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження у відповідності до приписів пункту першого частини першої статті 311 зазначеного Кодексу.

Як слідує з матеріалів справи, ні позивачем ні відповідачем не направлялось суду клопотань про розгляд справи судом апеляційної інстанції за їх участю.

З таких підстав, доводи скаржника про недотримання судом апеляційної інстанції приписів п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України є необґрунтованими, оскільки цим Кодексом встановлені самостійні випадки можливості здійснення розгляду справи судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження незалежно від того, в якому провадженні (спрощеному чи загальному) здійснювався розгляд справи судом першої інстанції. Як наслідок, розгляд справи судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження здійснено з дотриманням вимог п.1 ч.1 ст.311 КАС України.

Отже, посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи в порядку письмового провадження є неприйнятними.

Щодо доводів позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке полягає у поновленні строку Головному управлінню ДПС у Дніпропетровській області на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з основних засад судочинства, визначеної пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.

Кодексом адміністративного судочинства України визначено принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, який полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.

Статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено порядок та строки апеляційного оскарження.

Відповідно до вимог частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

При наданні оцінки дотриманню особою, яка звертається до суду з апеляційною скаргою, вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанцій перевіряє доводи наведені заявником на підтвердження дотримання строку апеляційного оскарження при поданні апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, одним із процесуальних обов`язків для реалізації права на судовий захист в порядку адміністративного судочинства є дотримання строку на апеляційне оскарження. Невиконання такого обов`язку є підставою для ухвалення судового рішення про залишення апеляційної скарги без руху зі встановленням строку для усунення таких недоліків.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що вперше апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало у межах строку, встановленого статтею 295 КАС України. Проте, документ про сплату судового збору до вказаної скарги апелянт не долучив, про причини, які зумовили невиконання пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України не повідомив, що обґрунтовано слугувало підставою для залишення без руху первинної апеляційної скарги. Далі, повернення вперше поданої апеляційної скарги було зумовлене невиконанням вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху щодо сплати судового збору.

У подальшому, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області повторно звернулося з апеляційною скаргою.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про поновлення ГУ ДПС у Дніпропетровській області строку на апеляційне оскарження, надав належну оцінку наведеним у відповідному клопотанні обставинам та мотивам, якими заявник (податковий орган) обґрунтовував необхідність поновлення такого строку.

Отже, доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про поновлення відповідачу строку на апеляційне оскарження є необґрунтованими.

Повертаючись до обставин справи, Суд враховує, що з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд апеляційної інстанції повинен встановити, чи наділений він статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірної нежитлової будівлі як об`єкта сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції відзначив, що надані реєстраційні свідоцтва овець/кіз, паспорта великої рогатої худоби стосуються іншого господарства, яке також належить ОСОБА_1 , але комплекс переробки за іншою адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, АДРЕСА_5

Однак, апеляційний суд не встановив, яку саме діяльність здійснював позивач за вказаною адресою, не перевірив факт використання позивачем комплексу за вищевказаною адресою, та чи такі об`єкти використовувалися в господарській діяльності позивача.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що надані у справі реєстраційні свідоцтва овець/кіз, паспорта великої рогатої худоби стосуються іншого господарства та іншої адреси його здійснення, не навів належного мотивування такого висновку, не зазначив на підставі яких саме доказів встановлено відповідні обставини, а також не послався на жодні документи чи інші належні допустимі докази, які б їх підтверджували.

Суд обмежився констатацією відповідних обставин, не навівши жодного обґрунтування та не мотивувавши, з яких саме підстав дійшов висновку про те, що реєстраційні свідоцтва належить іншому господарству та стосуються іншої адреси здійснення діяльності. Це унеможливлює перевірку правильності такого висновку та свідчить про неповне дослідження обставин справи й неналежне мотивування судового рішення.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Крім того, суд звертає увагу, що встановлення та надання судом належної оцінки всім підставам прийняття оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами норм процесуального права при розгляді справи.

Верховний Суд зазначає, що для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин у цій справі суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Згідно частини четвертої статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 КАС України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2025 року скасувати, а справу №160/33995/24 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Р.Ф. Ханова