Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №761/25124/22 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи №761/25124/22

Провадження №22-ц/824/65/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Товариство співвласників багатоквартирного будинку «КОМФОРТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСББ «Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути заборгованість за комунальні послуги в загальному розмірі 114 739, 30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 та гаражного боксу № НОМЕР_1 за вказаною адресою. Багатоквартирний будинок та прибудинкова територія за адресою: АДРЕСА_2 обслуговується та перебуває на балансі ТСББ «Комфорт». Внаслідок невиконання своїх зобов`язань за період з 01.01.2020 року по 30.09.2022 року за відповідачем рахується заборгованість, оскільки відповідач фактично з 2002 року припинила регулярну оплату щомісячних платежів за послуги, що фактично надавались та надаються відносно належної їй квартири та гаражного боксу, в тому числі послуги і витрати ТСББ «Комфорт» щодо: утримання будинку та прибудинкової території, опалення, опалення МЗУ, цільових внесків на формування загального ремонтного резервного фонду в розмірі 10% від щомісячного платежу на утримання будинку та прибудинкової території. Внаслідок невнесення вищевказаних платежів за період з 01.01.2020 року по 30.09.2022 року включно утворилась заборгованість в розмірі 75856, 86 грн. За утримання гаражного боксу за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 15684, 36 грн. Оскільки у відповідача виникла заборгованість за житлово-комунальні послуги, яку вона у добровільному порядку не сплачує, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТСББ «Комфорт» заборгованості за житлово-комунальні послуги в загальній сумі 114739, 30 грн, яка складається з заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 95080, 26 грн з урахуванням 75856,86 основного боргу, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 14 322,84 грн., 4900,56 грн. 3% річних від простроченої суми; заборгованості за утримання гаражного боксу -19659, 04 грн. з урахуванням 15684, 36 грн. основного боргу, встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 2 961,43 грн. і 3% річних від простроченої суми в розмірі 1013, 25 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481,00 грн.

У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути заборгованість за комунальні послуги в загальному розмірі 114 739, 30 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» заборгованість в загальній сумі 114 739, 30 грн., яка складається з заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком в розмірі 75 856,86 грн., інфляційних втрат - 14322,84 грн., 3% річних - 4900,56 грн., заборгованості з утримання гаражного боксу - 15 684 грн. 36 коп., інфляційних втрат в розмірі 2961,43 грн., 3% річних - 1013,25 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду, відповідач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувані рішення вважає незаконними та такими, що ухвалені з порушеннями норм процесуального та матеріального права, а також через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи; просив апеляційний суд оскаржувані рішення скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі.

На обґрунтування своїх вимог щодо незаконності рішення суду першої інстанції апелянт зазначила про те, що у рішенні не міститься жодної вказівки щодо причин неврахування позиції відповідача стосовно строку виконання зобов`язання, стягнення боргу по статті «опалення» згідно з нормами чинного законодавства (що можливе лише за позовом виконавця послуги, а не ОСББ та неналежності долучених доказів). Також не надано до позову і розрахунку, методики чи порядку здійснення нарахування плати щодо надання такого виду послуг. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів щодо внесків, визначених на 2019 рік, що є основою для обрахунку боргу по статті - внески до ремонтного фонду. Зазначене унеможливлює здійснити правильний розрахунок та свідчить про відсутність правової підстави проведення нарахування. Зазначає про порушення норм матеріального права та неналежний розрахунок боргу.

03 травня 2023 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

02 червня 2023 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у зв`язку з розглядом Господарським судом м. Києва справи №910/7571/23.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 203 року провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 зупинено до закінчення розгляду Господарським судом м. Києва справи №910/7571/23.

08 липня 2025 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про поновлення зупиненого провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Товариство співвласників багатоквартирного будинку «КОМФОРТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги відновлено.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного:

У ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 130,70 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру серія НОМЕР_2 від 12.04.2002 року.

Також відповідно до свідоцтва про право власності серія НОМЕР_3 ОСОБА_1 є власником гаражного боксу № НОМЕР_1 будинку17 НОМЕР_4 на АДРЕСА_2 ..

Управителем будинку АДРЕСА_2 є Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами, створюється об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Державна реєстрація юридичної особи - Товариство співвласників багатоквартирного будинку «Комфорт» відбулась 25.04.2001 року, код ЄДРПОУ 26008186.

ТСББ «Комфорт» є виконавцем функцій з своєчасного та якісного надання житлово-комунальних послуг для потреб споживачів будинку.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача зазначив, що позивач є балансоутримувачем, управителем та виконавцем комунальних та інших послуг у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , які були надані відповідачу, що є власником квартири АДРЕСА_3 у вказаному будинку та гаражного боксу за вказаною адресою, при цьому відповідач зобов`язання щодо сплати цих послуг не виконує, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було.

По своїй суті позиція апелянта, яку він поклав в основу апеляційної скарги, в переважній більшості співпадає з доводами та їх обґрунтуваннями, висловленими ним в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Також апелянт посилається на неналежність посилання судом на певні нормативні акти, зокрема Закон України «Про житлово-комунальні послуги» до спірних правовідносин взагалі застосований бути не може.

Вказані доводи колегія суддів також не може прийняти.

Обґрунтовуючи свою позицію з даного приводу апелянт посилався на положення ч. 2 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до яких не є предметом регулювання цього Закону відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що обмеження використання положень даного нормативного акту стосуються виключно врегулювання забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення. У решті взаємовідносин даний нормативний акт належить використовувати при регулюванні спірних правовідносин.

Численні посилання на врегулювання положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в тому числі й питань діяльності об`єднань співвласників багатоквартирного будинку прямо зазначені в тексті вищенаведеного нормативного акту (ст..ст 1, 7, 8, 14, 18, 19, 25, 26, 28, тощо).

Твердження ж апелянта з наведеного приводу в частині, що стосуються Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» залишилися декларативними та неконкретизованими.

Належність застосування до відповідних аспектів спірних правовідносин усіх вищевказаних нормативних актів з урахуванням специфіки врегульованого питання зазначено також й в Законі України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Таким чином, основним нормативним законом, який врегульовує діяльність ОСББ, є насамперед Закон України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». В той же час до правовідносин щодо вирішення ОСББ питань стосовно житлово-комунальних послуг (надання, отримання, оплати, тощо) також можуть застосовуватися й відповідні положення Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Зважаючи на наведене, твердження апелянта з даного приводу не можуть вважатися належними.

Окремо апелянт зазначав про те, що позивачем не було встановлено строку сплати спірних платежів. На цій же підставі він заперечував й належність нарахування на суму заборгованості 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України.

Зазначені твердження не відповідають обставинам справи. У рішенні загальних зборів визначено, що така плата є щомісячною, а тому відповідач мав вносити відповідну плату щомісячно.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, він на вимогу позивача повинний сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми. Висновок Великої Палати Верховного Суду з цього приводу висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц.

При цьому відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Верховного Суду від 11 червня 2020 року (справа № 757/1782/18) вказується, що змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості своєї позиції процесуальним законом покладається на кожну із сторін. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості позиції іншої сторони без належного доведення власної.

На підтвердження своїх вимог позивачем були надані розрахунки нарахувань згідно ст. 625 ЦК України, а також основної заборгованості, які суд першої інстанції належним чином дослідив та надав їх правову оцінку. Водночас відповідач на підтвердження своїх вимог жодних контррозрахунків до суду не надав. За таких умов колегія суддів не може прийняти вищевказані твердження апелянта.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача по справі не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько