Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №940/448/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/14163/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 940/448/23

05 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2026 року, постановлене під головуванням судді Макаренко Л.А. у цивільній справі за заявою представника ОСОБА_2 - адвоката Сербінової Аліни Андріївни про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/12/26) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, -

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Володарського районного суду Київської області зі скаргою на бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.

12.06.2026 представник ОСОБА_2 - адвокат Сербінова Аліна Андріївна звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/12/26) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування зазначеної вимоги зазначено, що вона представляла інтереси ОСОБА_2 , на підставі ордеру, який був доданий до матеріалів справи. 05 червня 2026 року ОСОБА_2 до суду було подано заперечення на скаргу ОСОБА_1 , у яких було зазначено очікувані витрати боржника на правову допомогу у даній справі, а саме орієнтований 20 000 грн.

На підтвердження зазначених витрат у розмірі 20 000,00 грн, суду, разом із згаданою заявою, надано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22.08.2023 серії АІ № 1347255, Договір про надання правової допомоги б/н від 20.12.2021, Додаткову угоду б/н від 26.05.2026, Акт приймання-передачі наданих послуг від 12.06.2026 № 6, Детальний опис робіт (наданих послуг) по справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/12/26).

З огляду на викладене, просила суд заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити повністю, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

18 червня 2026 року ОСОБА_1 подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких просила відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись, зокрема, на їх завищений та неспівмірний розмір, незначну складність провадження, тривалу обізнаність представника ОСОБА_2 із правовідносинами сторін, повторення раніше сформованої правової позиції та мінімальний обсяг участі представника у розгляді справи.

Додатковою ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2026 року задоволено повністю заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Сербінової А.А. про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/12/26) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 понесені у названій справі судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

Не погоджуючись з такою додатковою ухвалою суду першої інстанції, 27 червня 2026 року скаржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати додаткову ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24.06.2026, постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви представника Боржника ОСОБА_2 - адвоката Сербінової А.А. - про ухвалення додаткового судового рішення та стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, визнати строк, встановлений судом першої інстанції для подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, таким, що не відповідає критерію розумності, є надмірно обмеженим та таким, що фактично позбавив ОСОБА_1 можливості реалізувати право на подання заперечень щодо заявленого Боржником розміру судових витрат.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що 12.06.2026 представник боржника звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь боржника витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. На підтвердження заявлених витрат представником боржника було надано ордер на надання правничої допомоги, договір про надання правової допомоги, додаткову угоду, акт приймання-передачі послуг та детальний опис робіт. Стягувачем було подано заперечення щодо заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, в яких зазначалося про необґрунтованість, неспівмірність заявленої суми та відсутність реальної необхідності у понесенні таких витрат саме в цьому обсязі. Однак суд першої інстанції дійшов висновку, що такі заперечення подані після встановленого строку, та фактично залишив їх без належної оцінки.

Зокрема, суд встановив строк для подання доказів на підтвердження судових витрат до 15.06.2026, а також зазначив, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з доказами неспівмірності таких витрат можуть бути подані до суду не пізніше 17.06.2026. Фактично сторона, яка заявила вимогу про стягнення витрат, отримала 5 днів для подання доказів, тоді як іншій стороні було залишено лише 2 дні для ознайомлення з такими доказами, їх аналізу, підготовки мотивованих заперечень та подання клопотання про зменшення витрат.

Зазначає, що за таких обставин строк, визначений судом до 17.06.2026 (2 календарних дня), не забезпечував стягувачу реальної та ефективної можливості ознайомитися із заявою боржника, проаналізувати додані до неї документи, підготувати мотивовані заперечення, сформувати доводи щодо неспівмірності витрат та подати їх суду. В свою чергу стягувач не ухилявся від реалізації своїх процесуальних прав.

Заперечення було подано через підсистему «Електронний суд» 18.06.2026, тобто невдовзі після фактичного отримання інформації про встановлені судом строки та заздалегідь до постановлення додаткової ухвали від 24.06.2026. Однак замість надання оцінки доводам стягувача суд першої інстанції формально зазначив про пропуск встановленого строку та фактично не врахував заперечення при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу. Такий підхід є надмірно формальним, оскільки суд мав оцінити не лише формальну дату спливу встановленого строку, але й те, чи мала сторона реальну можливість скористатися своїм процесуальним правом

Апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала не містить висновків про те, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Звертає увагу на те, що сам факт відмови у задоволенні скарги не свідчить про недобросовісність стягувача, зловживання процесуальними правами або безпідставність звернення до суду. Стягнення з особи, яка звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця, витрат у розмірі 20 000,00 грн за участь представника боржника у короткому процесуальному розгляді є непропорційним та фактично створює для стягувача надмірний фінансовий тягар. У цій справі Боржник фактично використовує механізм стягнення витрат на правничу допомогу не як спосіб компенсації реально понесених і необхідних витрат, а як інструмент процесуального тиску на стягувача, спрямований на створення для нього надмірних витрат та утримання від подальшого оскарження дій і бездіяльності державного виконавця.

Вважає такий підхід суперечить завданню цивільного судочинства, принципу пропорційності та праву особи на ефективний судовий захист. У даній справі склалася процесуально викривлена ситуація, яка суперечить як завданню цивільного судочинства, так і самому змісту інституту судових витрат. стягувач, реалізовуючи гарантоване законом право на судовий контроль за виконанням судового рішення, оскаржив дії та бездіяльність державного виконавця - суб`єкта владних повноважень, поведінка якого підлягала перевірці судом. Водночас, попри те, що предметом розгляду були виключно дії державного виконавця, суд поклав значний фінансовий тягар не в площині відповідальності органу державної влади, а на користь приватної особи - боржника, участь якого у цій категорії справ носить похідний, а не визначальний характер заявлена сума витрат є завищеною, не відповідає складності справи, фактичному обсягу наданих адвокатом послуг та витраченому часу. Зазначає, що адвокат Щербюка Р.М. тривалий час супроводжувала пов`язані між сторонами правовідносини, а тому підготовка правової позиції у цьому провадженні не потребувала значного обсягу нової роботи.

На підставі викладеного, апелянт зазначила, що додаткова ухвала є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви представника боржника про стягнення витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Сербінова А.А. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткову ухвалу суду першої інстанції - без змін, посилаючись на належне документальне підтвердження витрат, фіксований характер погодженого сторонами гонорару та пропуск ОСОБА_1 строку на подання клопотання про зменшення витрат.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами другою-четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

При цьому витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, розумність розміру, з урахуванням складності справи.

На підтвердження витрат, які поніс боржник на професійну правничу допомогу, до суду надано: договір про надання правової допомоги від 20.12.2021 року (а.с. 65), додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 20 грудня 2021 року(а.с.66), додаткова угода № б/н до договору № б/н від 20.12.2021 про надання правової допомоги, в якому зазначено вартість послуг адвоката (а.с. 67), акт № 6 від 12 червня 2026 року про приймання-передачі наданих послуг на суму 20 000 грн. (а.с. 68), детальний опис робіт (наданих послуг) по справі № 940/448/23 (провадження № 4с/364/12/26) на суму 20 000,00 грн. (а.с. 69).

Задовольняючи заяву представника боржника про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції посилався на те, що враховуючи, що ухвалою суду від 10.06.2026 відмовлено у повному обсязі у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М. С. у ВП № НОМЕР_1 та доведеність належними і допустимими доказами понесених боржником ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду зазначеної скарги, тому суд першої інстанції зазначив, що такі витрати мають бути стягнуті на користь ОСОБА_2 із заявника скарги стягувача ОСОБА_1 , відтак заява підлягає задоволенню.

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначила, що за умови встановлення договором фіксованого розміру гонорару саме лише незазначення часу, витраченого адвокатом на кожну окрему дію, не перешкоджає встановленню розміру витрат. Учасник справи має деталізувати опис робіт лише тією мірою, яка дає змогу визначити зміст і обсяг наданої правничої допомоги.

Наданий у цій справі детальний опис містить відомості про здійснення адвокатом аналізу правової ситуації, формування правової позиції та стратегії захисту інтересів клієнта, опрацювання і збирання доказів, підготовку процесуальних документів та участь у судовому засіданні 10 червня 2026 року.

Відтак надані ОСОБА_2 документи в їх сукупності дають можливість встановити як правову підставу виникнення обов`язку зі сплати гонорару, так і його розмір, зв`язок із розглядом саме цієї справи та обсяг наданої адвокатом правничої допомоги.

Посилання ОСОБА_1 на незначну складність провадження, тривалу обізнаність представника ОСОБА_2 із правовідносинами сторін та повторення раніше сформованої правової позиції самі по собі не спростовують факту надання адвокатом правничої допомоги та не підтверджують неспівмірності її вартості у розмірі 20 000 грн.

При цьому зі змісту наданих представником ОСОБА_2 доказів убачається, що сторонами договору погоджено обсяг правничої допомоги та її вартість, а факт надання відповідних послуг підтверджений актом приймання-передачі та детальним описом виконаних робіт.

Верховний Суд зазначав, що у разі встановлення сторонами фіксованого розміру гонорару сама відсутність погодинного обліку виконаної адвокатом роботи не є підставою для відмови у його компенсації; визначальними залишаються реальність, необхідність та розумність таких витрат.

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, виходячи з принципів диспозитивності та змагальності, саме інша сторона повинна заявити клопотання про зменшення витрат та довести їх неспівмірність, а суд не вправі самостійно перебирати на себе відповідний процесуальний обов`язок сторони. При цьому інша сторона зобов`язана не тільки зазначити про невідповідність обсягу робіт з розрахунком розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а й зазначити в чому його неспівмірність з фактично наданими послугами.

Більше того, у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 759/18171/19, яка стосується саме розподілу витрат на професійну правничу допомогу під час судового контролю за виконанням судового рішення, Верховний Суд зазначив, що за відсутності належної заяви про зменшення витрат положення ч. 5 ст. 137 ЦПК України унеможливлюють вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Верховний Суд також підтвердив застосування ст. 452 ЦПК України у таких правовідносинах.

Щодо доводів апеляційної скарги про надмірно короткий строк для подання заперечень апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 відповідні заперечення фактично були подані 18 червня 2026 року та містяться у матеріалах справи.

Разом із тим навіть з урахуванням наведених у них доводів апеляційний суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що визначений сторонами розмір витрат на професійну правничу допомогу є очевидно неспівмірним з фактично наданими послугами або не пов`язаний із розглядом скарги.

Сам по собі пропуск установленого судом строку на один день у цьому випадку не є визначальним для вирішення питання про законність оскаржуваної додаткової ухвали, оскільки доводи ОСОБА_1 щодо неспівмірності витрат перевіряються судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що договірні відносини між адвокатом і клієнтом самі собою не є безумовно обов`язковими для іншої сторони, однак при розподілі витрат суд має оцінювати їх реальність, необхідність та розумність.

Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди сторін із здійсненою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленим розміром витрат на професійну правничу допомогу, однак не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційній скарги без задоволення, а додаткову ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2026 року- без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись ст. ст. 133,137,141, 270, 367, 374,375, 381-384 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Додаткову ухвалу Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: