Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №756/4075/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/16357/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 756/4075/25

05 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шевчука А.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Смартфінанс», треті особи: приватний виконавець виконавчого органу м. Києва Павелків Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню та повернення стягненого виконавцем,

в с т а н о в и в:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому, з урахуванням уточнених вимог та складу учасників процесу, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 28.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстрований у реєстрі за №19771, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Смартфінанс» заборгованість за кредитним договором №100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн та повернути йому незаконно стягнуті кошти за виконавчим провадження, відкритим приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Павелків Т. Л. у повному обсязі в розмірі 14 408,45 грн.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 20.02.2025 року виявив блокування рахунку своєї зарплатної банківської картки з якого було списано 14 408,45 грн. За отриманою інформацією підставою для списання коштів став виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. від 28.07.2021 року про стягнення з нього на користь АТ «Банк Форвард», що є правонаступником ПАТ «Банк Русский Стандарт», який здійснив відступлення права грошової вимоги до ТОВ «Смартфінанс» заборгованості за кредитним договором №100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн та оплати за вчинення виконавчого напису у розмірі 1100 грн., що разом склало 12 189,50 грн.

ОСОБА_1 вважає, що оспорюваний ним виконавчий напис не відповідає вимогам чинного законодавства, під час його вчинення нотаріус не перевірив безспірність заявлених вимог та наявність заборгованості.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 28.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстрований у реєстрі за №19771, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Смартфінанс» заборгованість за кредитним договором №100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Смартфінанс» на користь держави 1000 грн у рахунок оплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису порушено порядок його вчинення, а тому позов в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є таким, що підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про повернення незаконно стягнутих коштів за виконавчим провадженням відкритим приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Павелків Т.Л., суд виходив із того, що цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса і виконавця, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

У даному випадку, правовою підставою набуття ТОВ «Смартфінанс» коштів утриманих з карткового рахунку позивача став спірний виконавчий напис нотаріуса, який виконанню не підлягає. Тому, правова підстава для отримання ТОВ «Смартфінанс» грошових коштів відпала. Разом із тим, позовних вимог до ТОВ «Смартфінанс» із посиланням на безпідставність набуття останнім грошових коштів позивач не заявляв, а заявлені вимоги обґрунтовує неправомірністю дій приватного виконавця виконавчого органу м. Києва Павелків Т.Л.

Крім того, заявлені позивачем вимоги про повернення йому коштів за незаконно стягнутим виконавчим провадження включають в себе загальну суму в розмірі 14 408,45 грн, проте до такої, крім заборгованості за кредитним договором №100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн, включена оплата за вчинення виконавчого напису у розмірі 1100 грн, також сума виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в розмірі 1 218,95 грн.

У свою чергу, питання про повернення боржнику стягнутої приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Павелків Т.Л. винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, має вирішуватися не в порядку стягнення безпідставно набутих коштів, не в порядку цивільного судочинства і не з вимогами до третьої особи, а відповідні постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду у порядку, передбаченому законом.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 15 серпня 2026 року позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що фактично судом порушено частину третю статті 263 ЦПК України в частині невідповідності судового рішення завданню цивільного судочинства. Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. В даному випадку інтереси та права позивача не захищено. Частина друга статті 2 ЦПК України зобов`язує суд, як і учасників процесу, виключно керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. В даному випадку в процесі превалювало інші міркування, а це призвело до з невідповідності оскаржуваного рішення в частині незадоволених позовних вимог приписам статті 263 ЦПК України.

Суд першої інстанції порушив основоположний принцип викладений в ст.6 Конвенції, в частині права на справедливий суд оскільки право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст. 6 Конвенції, необхідно розглядати не тільки, як право на доступ до правосуддя в цілому, а і як право на забезпечення ефективного судового захисту з метою захисту цивільних прав.

Сторона позивача неодноразово зазначала про те, що у зв`язку з порушенням прав боржника у виконавчому проваджені приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Павелків Т.Л. позивач не володіє інформацією де знаходяться кошти, на депозитному рахунку приватного нотаріуса чи перераховані відповідачу ТОВ «Смартфінанс». Звертає увагу суду, що він не отримував від учасників провадження документів чи навіть інформації кому та за що перераховувалися чи мали бути перераховані кошти, що зняті з зарплатного рахунку військовослужбовця. Таким чином, не володіючи обставинами справи та намагаючись донести суду інформацію Позивач не був почутим. Проте, як зазначає принцип jura novit curia (суд, знає закони/суд мав би здійснити дії, вказаний принцип зобов`язує суд вирішити спір, застосувавши правильні норми для захисту права позивача, а не ті, на які послалася сторона.

Таким чином, рішення суду в частині не повернення незаконно списаних коштів за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 відкритим приватним виконавцем Павелків Т. Л. у повному обсязі у розмірі 14 408,45 грн не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону, є протиправним, незаконним, необґрунтованим таким, що порушує права позивача, принцип верховенства права та встановлену практику ЄСПЛ, а також не відповідає завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

З урахуванням доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про повернення позивачу коштів, в іншій частині судове рішення не оскаржується заявником.

Судом встановлено, що 28.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. вчинено виконавчий напис зареєстрований у реєстрі за №19771 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард», що є правонаступником ПАТ «Банк Русский Стандарт», від якого було здійснено відступлення права грошової вимоги до ТОВ «Смартфінанс» заборгованості за кредитним договором № 100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн, у тому числі заборгованості за сумою кредиту у розмірі 7651,76 грн, заборгованості за процентами 3 087,74 грн, плати за пропуск мінімальних платежів у розмірі 350 грн та оплати за вчинення виконавчого напису у розмірі 1100 грн, що разом склало 12 189,50 грн.

Вказаний виконавчий напис подано на виконання.

28.08.2021 року приватним виконавцем виконавчого органу м. Києва Павелків Т.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

28.08.2021 року приватним виконавцем винесено постанову про стягнення зборжника основної винагороди.

28.08.2021 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.

26.02.2025 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого напису №19771 від 28.07.2021 року, виданого приватним нотаріусом Бригідою В.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Смартфінанс» заборгованості в розмірі 12 189,5 грн, закінчено, припинено чинність арешту коштів боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Судовим рішення, ухваленим в цій справі, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 28.07.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О., зареєстрований у реєстрі за №19771, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Смартфінанс» заборгованість за кредитним договором №100013078 від 19.09.2012 року у розмірі 11 089,50 грн.

Рішення суду в цій частині заявником не оскаржується.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення 83 глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про : 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.

При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.

Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Разом з тим, обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові, навіть якщо суд встановив факт порушення права.

Суд зобов`язаний не просто відмовити в позові під час обрання неправильного способу захисту, а встановити ефективний спосіб, який відновлює порушене право. Ефективний захист має відповідати характеру порушення та забезпечувати повне відновлення прав, що випливає із принципу jura novit curia.

Враховуючи наведене, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що до спірних правовідносин в частині повернення позивачу коштів, стягнутих з його рахунку при примусовому виконанні виконавчого напису, який судом визнано таким, що не підлягає виконанню, підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.

Разом із тим, звертаючись до суду з відповідним позовом, з урахуванням його уточнення, позивав просив повернути йому незаконно стягнуті кошти за виконавчим провадження, відкритим приватним виконавцем Павелків Т. Л. у повному обсязі в розмірі 14 408,45 грн.

Отже, позовних вимог про стягнення з ТОВ «Смартфінанс» безпідставно набутих грошових коштів позивач не заявляв, а заявлені ним вимоги обґрунтовуються виключно неправомірністю дій саме приватного виконавця Павелків Т.Л.

Крім того, заявлені позивачем вимоги зводяться до повернення йому коштів в загальному розмірі 14 408,45 грн, разом із тим, до вказаної суми, крім стягнутої на підставі виконавчого напису суми, включені також витрати на проведення виконавчих дій, стягнення яких, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15, не регламентується положеннями статті 1212 ЦК України.

Частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності, зокрема, приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

Враховуючи наведене, правильно застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення йому коштів в розмірі 14 408,45 грн не підлягають застосуванню саме з підстав, не заявлення останнім відповідних вимог саме до ТОВ «Смартфінанс», та включення до суми стягнення витрат на проведення виконавчих дій, стягнення яких, не регламентується положеннями статті 1212 ЦК України та питання щодо повернення яких не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки суд надав правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначив, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, проте дійшов висновку про відмову в задоволенні відповідних вимог, з інших, ніж це заявлено заявником підстав.

У свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що позивач не побавлений можливості звернутися до суду з позовом до ТОВ «Смартфінанс» про стягнення з останнього на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно отриманих коштів, а також порушити питання повернення йому коштів за проведення виконавчих дій в порядку, передбаченому законом.

Доводів, як б спростували правильність висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 22 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: