Постанова від 01 жовтня 2026 р. у справі №521/19735/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/10575/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 521/19735/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року, постановлену у складі судді Майстренко О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

встановив:

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, передано за підсудністю до Хаджибейського районного суду міста Одеси.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок місцевого суду про те, що позов стосується права користування квартирою, а тому на нього застосовуються правила виключної підсудності, є помилковим, оскільки в даній справі не вирішується спір про право власності на квартиру, не ставиться питання про поділ, витребування, визнання чи припинення права власності на об`єкт нерухомого майна, а предметом спору є вимога про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, тобто спір має житловий та персональний характер і безпосередньо пов`язаний із процесуальними гарантіями участі відповідачів у справі.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідачі у справі є внутрішньо переміщеними особами і що фактично вони проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться в Солом`янському районі міста Києва, при цьому, ця обставина була врахована Хаджибейським районним судом міста Одеси при постановлені ухвали про передачу справи за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва. У поданому до суду першої інстанції клопотанні про передачу справи за підсудністю зазначалося, що відповідач не повідомлялася належним чином про розгляд справи, не отримувала копії позовної заяви з додатками, не отримувала повісток про виклик до суду, а доступ до матеріалів справи в електронному вигляді фактично не був наданий, що позбавляло відповідача можливості скористатися правом на подання відзиву та повноцінний захист своїх прав.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції поставив під сумнів уже прийняте процесуальне рішення Хаджибейського районного суду міста Одеси про передачу справи до міста Києва, не навівши при цьому жодних нових істотних обставин, які би обґрунтували необхідність повторної зміни підсудності.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до статті 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

З`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Передаючи справу на розгляд Хаджибейського районного суду міста Одеси, суд першої інстанції виходив з того, що предмет спору стосується користування квартирою АДРЕСА_2 , а отже спір виник з приводу нерухомого майна, яке розташоване на території Хаджибейського району міста Одеси.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , в якому просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Позов мотивовано тим, що позивач набув зазначену квартиру на підставі договору дарування і що в зазначеній квартирі зареєстровані позивач ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , яка є донькою позивача.

Позивач сподівався, що колишня дружина ОСОБА_1 не перешкоджатиме позивачу у спілкуванні з дитиною, але цього не сталося і з серпня 2019 року ОСОБА_4 жодного разу не з`являлася у вказаній квартирі, у зв`язку з чим він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 14 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням десятиденного строку з моменту отримання її копії для усунення недоліків.

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року позовну заяву відкрито провадження у цій цивільній справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16 грудня 2025 року о 10:00 год.

15 грудня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси з клопотанням, у якому просив передати цю цивільну справу до Солом`янського районного суду міста Києва за підсудністю.

16 грудня 2025 року представник відповідача подав аналогічне клопотання через підсистему «Електронний суд».

Ухвалою Хаджбейського районного суду міста Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року справу передано за підсудністю до Хаджибейського районного суду міста Одеси.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів, зокрема, судом, утвореним законом.

За пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру …».

В пункті 24 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» за заявами №№ 29458/04 та 29465/04 роз`яснено, що «фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії», що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Так, згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

У постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 і від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 сформульовано правовий висновок, згідно з яким виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

У постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/18-ц роз`яснено, що нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном; оскільки спір у справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.

У наведеній для порівняння справі Верховний Суд вказав на те, що висновок суду першої інстанції не врахував, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає безпосередньо як об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

За результатами розгляду вищенаведеної справи Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення підлягали скасуванню, як такі, що постановлені з порушенням правил виключної підсудності, тому справу було передано на новий розгляд за встановленою у процесуальному законі підсудністю, за місцезнаходженням нерухомого майна.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернувся з позовом, у якому просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Апеляційний суд зазначає, що розгляд та вирішення цієї справи з порушенням правил виключної підсудності порушить право позивача на судовий захист, може призвести до скасування судового рішення, яке буде ухвалене за результатами розгляду та вирішення цієї справи, у свою чергу, що відстрочить вирішення судом питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, з огляду на що колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про непідсудність цієї цивільної справи Солом`янському районному суду міста Києва і що розгляд цієї справи належить до виключної юрисдикції Хаджибейського районного суду міста Одеси.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що відповідачі проживають в Солом`янському районі міста Києва, оскільки ця обставина не має вирішального значення при вирішенні питання про підсудність цивільної справи. Норми процесуального права імперативно визначають підсудність справ, що, з урахуванням вищенаведеного правового висновку Верховного Суду, стосуються прямо або опосередковано нерухомого майна.

В даному випадку позивач просить визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 , а тому очевидним є те, що спір стосується нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги в частині позбавлення відповідача права на подання відзиву з огляду на те, що відповідач фактично проживає у місті Києві, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 порушував перед Хаджибейським районним судом міста Одеси питання про передачу справи за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва, заявивши відповідне клопотання, а отже сторона відповідача ОСОБА_1 була достеменно обізнана про відкриття судового провадження у цій цивільній справі, отримала ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року через мобільний застосунок Порталу Дія, що сам і вказав представник відповідача у клопотанні відповідача ОСОБА_1 про передачу справи за підсудністю, а відтак - не була позбавлена подати відзив на позовну заяву.

Крім цього, на даний момент фактичне місце проживання відповідача достовірно встановлено, про апеляційне провадження на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року відповідачу ОСОБА_1 відомо, у зв`язку з чим вона не буде позбавлена можливості реалізувати процесуальні права, в тому числі право на подання відзиву на позовну заяву, при розгляді цієї справи Хаджибейським районним судом міста Одеси.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що місцевий суд повинен був тлумачити процесуальні норми не «ізольовано», а з урахуванням права особи на справедливий суд і реальний доступ до правосуддя, а не лише формального підходу до територіальної прив`язки спірного житла, то суд апеляційної інстанції зазначає, що справедливе провадження включає, з-поміж іншого, право особи на «суд, встановлений законом», яким в даному випадку є Хаджибейський районний суд міста Одеси.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва постановлено під сумнів ухвалу Хаджибейського районного суду міста Одеси від 21 листопада 2025 року, оскільки ухвала не містить оцінки законності та обґрунтованості ухвали Хаджибейського районного суду від 21 листопада 2025 року, мотиви незгоди із зазначеним судовим рішенням.

Передаючи справу за підсудністю, суд першої інстанції в межах своєї дискреції встановив фактичні обставини, що мають значення при вирішенні питання про передачу справи за підсудністю, правильно застосував норми процесуального права, а тому доводи у відповідній частині апеляційної скарги колегія суддів відхиляє.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.