Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №368/1874/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 368/1874/25 Головуючий у суді першої інстанції - Шевченко І.І. Номер провадження № 22-ц/824/14626/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Яворського М.А. (судді-доповідача), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», поданою представником Федоровою Дар`єю Кузьмівною, на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко І.І., у місті Кагарлик, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1396-5911 від 17.05.2024 р., в розмірі 38 983,98 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 7 800,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 31 183,98 гривен та судові витрати у розмірі 2 422,40 гривень.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 17 травня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укр кредит фінанс" (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр кредит фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1396-5911 за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати позичальнику кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 6900,00 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період* - 21 днів; пільга ставка - 0,01 % за кожен день; знижена % ставка - 1,45 % в день; стандартна % ставка: 1,45 % в день.

Крім того додатковою угодою №1 від 21 травня 2025 року до Договору про відкриття кредитної лінії №1396-5911 від 17 травня 2024 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 900,00 грн.

Умовами кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем передбачено, що тип процентної ставки за користуванням кредитом - фіксована та процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору та додаткові кредитні кошти відповідно до додаткової угоди № 1.

Позивач посилається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність» та відповідно не відкриває банківські рахунки позичальникам, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку через партнера АТ КБ «ПриватБанк» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року. Тому виконуючи взяті на себе зобов`язання за вищевказаним кредитним договором кредитні кошти позивач перерахував відповідачу через партнера АТ КБ «ПриватБанк» на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» .

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань, відповідно до умов укладеного кредитного договору, шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин.

З урахування того, що відповідачка ОСОБА_1 в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання позивач просив вирішити вказаний спір у судовому порядку задовольнивши поданий позов у повному обсязі.

Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 10 червня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1396-5911 від 17.05.2024 р., в розмірі 15 600 (п`ятнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 7 800,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 7 800,00 грн.

У задоволенні решти вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «УКР Кредит Фінанс» відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр кредит фінанс» сплачений судовий збір в сумі 969 грн. 44 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Федорова Д.К. подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вказує, що відповідно до розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Укр Кредит Фінанс» вбачається, що Товариством не здійснюється будь-яких нарахувань (штраф, пеня) за порушення умов договору, а відтак і відсутні порушення норм закону, що визначені в п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» . Згідно наданого розрахунку заборгованості, Товариство здійснює лише нарахування по процентам (згідно п. 4.10. та 10.1. Договору) за користування кредитом в строк договору (згідно п. 4.13. Договору), що погоджений між сторонами. Тобто, з наведеного вбачається, що помилково ототожнювати, що проценти за користування кредитом (правове регулювання яких передбачене відповідно ст. ст. 1048,1056-1 ЦК України), що нараховуються протягом строку договору (п. 4.13. Договору) є неустойкою (пенею) у разі невиконання (порушення, прострочення) зобов`язань боржником за договором. Позивачем дотримано вимоги, зокрема ст. 1048, 1056-1 ЦК України щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що була надана (проінформована, доведена до відома) відповідачу. Тож, з наведеного вбачається, що позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.10. та 10.1 кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.13 кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог сторонами не оскаржується та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що 17 травня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1396-5911, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування ним.

Вказаний кредитний договір укладений з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи - вебсайту ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем кредитодавця, в межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле.

Невід`ємною частиною цього договору є Правила відкриття кредитної лінії, які розміщені на сайті товариства. Приймаючи умови договору, клієнт підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись.

Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (пароля), про що свідчить пункт 8 договору - реквізити сторін.

Згідно з умовами договору: сума кредиту - 6900,00 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період* - 21 днів; пільгова ставка - 0,01 % в день; стандартна % ставка - 1,45 % в день; * базовий період - проміжки часу впродовж строку дії Договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом.

Згідно п. 4.7. Договору плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу Кредиту).

Тип процентної ставки за користуванням кредитом - фіксована. Процентна ставка за користуванням кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаних у цьому Договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися кредитом за промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками.

Надані клієнту в межах програм лояльності ставки діють і залишаються незмінними протягом усього періоду дії пропозиції в межах програми лояльності за умови дотримання клієнтом усіх умов відповідної програми лояльності. Тип комісії - одноразова комісія (нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту, якщо п. 4.11. цього Договору передбачає сплату комісії за видачу кредиту).

П. 4.8. Базовий період складає 21 календарних днів. Перебіг першого базового періоду починається з дати надання/видачі кредиту та закінчується в дату останнього календарного дня першого базового періоду. Перебіг кожного наступного базового періоду починається з наступної дати за датою закінчення попереднього Базового періоду. Перебіг останнього базового періоду закінчується в останній день строку дії цього Договору.

П. 4.9. передбачено сплату процентів за користування кредитом та комісії за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше визначних графіком платежів дат, які є останніми днями відповідних базових періодів шляхом здійснення безготівкового переказу суми, що дорівнює обов`язковому платежу, на банківський рахунок кредитодавця.

У разі несплати процентів за користування кредитом не пізніше останнього дня будь-якого базового періоду у розмірі обов`язкового платежу, до такого обов`язкового платежу починаючи із наступного календарного дня додаються проценти за користування кредитом за кожен календарний день користування кредитом у межах строку кредитування, які позичальник зобов`язаний оплатити не пізніше цього календарного дня у складі обов`язкового платежу.

У випадку оплати обов`язкового платежу у повному обсязі в певному базовому періоді, в подальшому сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного наступного базового періоду у складі наступних обов`язкових платежів. При достроковому внесенні суми обов`язкового платежу у повному обсязі, сума грошових коштів такого обов`язкового платежу розподіляється на дату здійснення дострокової сплати обов`язкового платежу згідно черговості, встановленої законодавством, цим Договором та правилами для дострокового часткового погашення заборгованості за Договором.

У випадку сплати позичальником грошових коштів у сумі меншій ніж розрахований згідно умов цього Договору обов`язковий платіж, такі грошові кошти розподіляються згідно черговості, встановленої правилами для дострокового часткового погашення заборгованості за Договором у дату оплати, однак у подальшому позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю у строк, передбачений цим Договором, грошові кошти у розмірі різниці між розміром обов`язкового платежу та фактично сплаченими грошовими коштами у базовому періоді. Проценти за користування кредитом та комісія за видачу кредиту (якщо умови цього Договору передбачають сплату комісії за видачу кредиту) вважаються сплаченими з моменту зарахування грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця.

Позичальник підписанням цього Договору підтверджує та розуміє, що після ініціювання позичальником переказу коштів з власного рахунку на рахунок кредитодавця проходить певний час до моменту зарахування сплачених позичальником коштів на рахунок кредитодавця, а також те, що ризики того, що сплачені позичальником кошти можуть надійти на рахунок кредитодавця із затримкою, несе позичальник.

П. 4.10. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 1.45% (одна ціла, сорок п`ять сотих відсотки(-ів)) за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промоставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою).

Пункт 4.14 Реальна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 10604,76%.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 7800,00 грн. підтверджено довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування ОСОБА_1 суми кредиту у розмірі 6900,00 грн. за договором від 17 травня 2024 року № 1396-5911 за допомогою системи LIQPAY, платіж від 17 травня 2024 року № 2463432774 на платіжну карту НОМЕР_2 та перерахування ОСОБА_1 суми кредиту у розмірі 900,00 грн. за додатковою угодою від 21 травня 2024 року до договором від 17 травня 2024 року № 1396-5911 за допомогою системи LIQPAY, платіж від 21 травня 2024 року № 2465305139 на платіжну карту НОМЕР_2 не заперечується відповідачем по справі (а.с. 24).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг .

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не оспорюється, що 17 травня 2024 року між ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1396-5911, а 21 травня 2024 року між цими ж сторонами було укладено додаткову угоду до вище вказаного Договору про відкриття кредитної лінії №1396-5911( а.с. 12-21, 25-27).

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

За умовами укладеного між сторонами 17 травня 2024 року кредитного договору, зокрема, викладених у пунктах 4.10, 10.1 договору, визначено стандартну процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі 1,45% від непогашеної суми кредиту за кожен день користування кредитом та знижену процентну ставку за кожний день користування кредитом у розмірі у розмірі 0,01% за кожен день користування кредитом.

При цьому позивачем не було враховано, що статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності з 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що залежно від строку внесення платежів кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 1,45% за кожен день користування кредитними коштами( за виключенням пільгового період -21 день коли відсоткова ставка нараховувалася у розмірі 0,01 %), оскільки умовами договору визначено фактично декілька альтернативних строків, у межах яких здійснюється погашення заборгованості. При цьому, умовами договору (п. 4.14) передбачено, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 10604,76 відсотків.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (7800,00 грн), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву не співмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає заборгованість в розмірі в розмірі 15600,00 гривень, яка складається з: 7800,00 гривень - тіло кредиту та 7800,00 гривень - відсотки за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо частково покладення на позивача відшкодування витрат понесених відповідачкою по оплаті послуг правничої допомоги.

Судом першої інстанції зазначив, що на підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надаємо акт здачі - прийняття наданих послуг від 20 квітня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 20 квітня 2026 року на суму 8000,00 грн та договір про надання правової допомоги.

Районний суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, врахував малозначність справи, та розгляд її в спрощеному позовному провадженні, відтак дійшов висновку про необхідність зменшення понесених позивачем витрати на професійну правничу допомогу з огляду на співмірність з обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та стягнути їх у розмірі 3000,00 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України критеріями співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката визначено: 1) складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціну позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У пункті 2 частини третьої статті 141 ЦПК України визначені аналогічні критерії, які суд враховує при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а саме «чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес», які по суті є оцінкою співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, що наведені і в частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Відтак зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, за цим критерієм не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Водночас у пунктах 1, 3, 4 частини третьої, частинах четвертій, дев`ятій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такими критеріями є: 1) пов`язаність цих витрат з розглядом справи; 2) поведінка сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 3) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадія розгляду справи, на якій такі дії вчинялися; 4) сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 5) сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку; 6) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Апеляційним судом встановлено, що інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції представляла Скользнєва В.В. , що підтверджується копією ордеру серії АР № 1313483 (а.с. 117, 123).

Подаючи до суду додаткові пояснення представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Скользнєвою В.В. заявлено про стягнення з ТОВ «Укр кредит фінанс» 8 000 грн понесених витрат на правову допомогу, що була надана в суді першої інстанції (а. с. 122).

20 квітня 2026 року між ОСОБА_1 та Скользнєвою В.В. укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. п. 1.1. вказаного договору клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу та представляти права та інтереси клієнта в усіх судових установах України, в органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах та організаціях, у відносинах з приватними виконавцями, тощо.

Підпунктом 4.1. сторони погодили, що за надання правової допомоги адвокатом, клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар. Розмір гонорару визначається за домовленістю сторін і може змінюватися залежно від обсягу робіт, строку виконання доручення, результатів вирішення спірних правовідносин, ступеня складності справи, обсягу правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та ін.. Згідно із п. п. 4.2. окрім гонорару, клієнт відшкодовує адвокату витрати на відрядження, транспортні й інші витрати в погодженому між сторонами розмірі.

Згідно із актом здачі-прийняття наданих послуг від 20 квітня 2026 року адвокатом Скользнєвою В.В. були надані ОСОБА_1 наступні послуги у такому обсязі: ознайомлення з матеріалами справи (1,5 години - 2 000, 00 грн); написання додаткових пояснень (2 години - 4 000, 00 грн); участь у судовому засіданні (1 година - 2 000, 00 грн). Відтак, загальний розмір гонорару становить 8 000, 00 грн (а.с. 125).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказана сума була сплачена відповідачем у справі на підставі договору про надання правничої допомоги та акту здачі-прийняття виконаних робіт від 20 квітня 2026 року й прийнята адвокатом Скользнєвою В.В. Зазначене підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № б/н від 20 квітня 2026 року (а. с. 125 з.б.).

На підставі викладеного, наявність договірних відносин між адвокатом та клієнтом у справі, що розглядається, підтверджувалася належними та допустимими доказами.

08 червня 2026 року подаючи додаткові пояснення у справі представник позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» - Федорова Д.К. висловила заперечення проти стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну (правничу допомогу) допомогу в розмірі 8 000, 00 грн.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду першої інстанції позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково. За наслідками апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення оскаржуваного рішення в цій частині без змін. Суд першої інстанції з урахуванням часткового задоволення позову стягнув з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу.

Враховуючи надані представником ОСОБА_1 - Скользнєвої В.В. докази понесених витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, а також наявність заперечень сторони позивача у справі та враховуючи принцип співмірності, об`єктивності понесених судових витрат, апеляційний суд доходить висновку, що оскаржуване рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3 000, 00 грн з позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь відповідача ОСОБА_3 є законним та обґрунтованим.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказана сума у розмірі 3 000, 00 грн відповідає ступеню складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсягу наданих відповідачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 10 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Текст постанови складено 01 жовтня 2026 року.

Судді

______________ ________________ __________________

М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв