Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №760/10078/25 — Київський апеляційний суд

справа № 760/10078/25 головуючий у суді І інстанції Тесленко І.О.

провадження № 22-ц/824/6459/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Колянковським Тарасом Мироновичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів за неотримане речове право,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення коштів за неотримане речове право.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач ОСОБА_1 25 липня 2022 року передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000 доларів США, як оплату в рахунок проведення пуско-налагоджувальних робіт, які мали б бути виконані в майбутньому, про що останній надав розписку.

Передаючи 25 липня 2022 року кошти ОСОБА_2 , позивач діяв в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд», на підставі договору комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року. Після отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 14 000 доларів США, у встановленому законом порядку, між позивачем та відповідачем в подальшому не було укладено договору на проведення пуско-налагоджувальних робіт, як і відповідачем не було розпочато та не виконано жодних пуско-налагоджувальних робіт.

16 лютого 2024 року, позивач звертався до відповідача з вимогою про негайне, але не пізніше семи календарних днів, повернення коштів, що підтверджується копією листа-вимоги від 16 лютого 2024 року та накладною з описом Укрпошти №8150004904010 від 26 лютого 2024 року. Проте, станом на 08 квітня 2025 року, ОСОБА_2 в добровільному порядку свої зобов`язання по вищеозначеній розписці не виконав, грошові кошти - позивачу не повернув.

З врахуванням наведеного просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США та судові витрати.

12 травня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, який обгрунтований наступним. Фізична особа ОСОБА_2 від позивача грошових коштів не отримував, розписок позивачу не надавав. В документі, названому як «Розписка від 25 липня 2022 року», що доданий до позовної заяви, не міститься згадування позивача, його прізвища, ім`я, по-батькові, не міститься посилання на договір, відсутня назва документа, немає слів «Розписка», «борг», «аванс», «гарантійна сума», «завдаток» тощо, а також не вказане місце проведення робіт, адреса, країна, число, місяць і рік їх проведення, назва або модель обладнання, текст можна трактувати і як отримання оплати за вже здійснені роботи. Відсутня кінцева дата повернення коштів, не вказано порядку повернення. Відсутній підпис уповноваженої особи від ТОВ, яка нібито передавала кошти. Відсутні підписи свідків для засвідчення передачі коштів. Договір комісії, що додається до позовної заяви, № 3/05/2022 від «3» травня 2022 року згідно п. 8.1. діяв до 31 грудня 2024 року. Дивним чином цей договір не містить істотних умов згідно ст. 1012 Цивільного Кодексу України: точний опис майна або обладнання, його ціну, вартість робіт, місце їх проведення. Договір зобов`язував позивача у пп. 1.1. та 2.1. «укласти з третіми особами договори на шеф-монтаж та/або пуско-налагоджувальні роботи щодо лінії Елопак відповідно до вказівок Комітента на найбільш вигідних для останнього умовах та передати результати робіт Комітенту» і не уповноважував передавати будь-які кошти без укладення договору. Договір комісії не уповноважував позивача представляти інтереси комітента у суді. Пунктом 7.2 даного договору встановлено, що у разі недосягнення сторонами договору згоди спори вирішуються у судовому порядку - але він не є стороною цього договору комісії, відтак позивач не має законних підстав для звернення з позовною заявою за договором комісії до нього як відповідача.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

02 липня 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яка обгрунтована наступним. Так, відповідач стверджує, що від позивача грошових коштів не отримав, розписок позивачу не надавав. В документі, названому як «Розписка від 25 липня 2022 року», що доданий до позовної заяви, не міститься згадування позивача, його прізвища, ім`я, по-батькові, не міститься посилання на договір, відсутня назва документа, немає слів «Розписка», «борг», «аванс», «гарантійна сума», «завдаток» тощо, а також не вказане місце проведення робіт, адреса, країна, число, місяць і рік їх проведення, назва або модель обладнання, текст можна трактувати і як отримання оплати за вже здійснені роботи. Відсутня кінцева дата повернення коштів, не вказано порядку повернення. Відсутній підпис уповноваженої особи від ТОВ, яка нібито передавала кошти. Відсутні підписи свідків для засвідчення передачі коштів. В цьому контекст слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 мав намір залучити осіб до проведення пусконалагоджувальних робіт на лінії ТОВ «Галіція-Трейд», з метою чого знайшов осіб, які зголосилися це зробити. Такими особами були: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , які були знайомі між собою, а ОСОБА_5 був керівником та засновником ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА КОНВЕРС ГРУП".

В процесі перемовин як умову надання в подальшому послуг та виконання робіт щодо виробничої лінії було вказано на необхідність оплати кожному з них 14 тис. доларів США. Такі суми були передані позивачем цим особам 25 липня 2022 року, про що кожен з них 25 липня 2022 року написав розписку, оригінали яких знаходяться в розпорядженні позивача. Після отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 14 000 доларів США, у встановленому законом порядку, між позивачем та відповідачем в подальшому не було укладено договору на проведення пуско-налагоджувальних робіт, як і відповідачем не було розпочато та не виконано жодних пуско-налагоджувальних робіт. Аналогічна ситуація склалася і з двома іншими особами - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зазначене призвело до подання позивачем трьох позовів до названих осіб про стягнення коштів: даного позову до ОСОБА_2 , позову до ОСОБА_5 справа № 756/5158/25 у провадженні Оболонського районного суду м. Києва, позов до ОСОБА_4 справа № 940/651/25 у провадженні Тетіївського районного суду Київської області. Відповідач у відзиві, фактично наводить взаємовиключні твердження, водночас погоджуючись із позивачем, що він не виконував жодних пусконалагоджувальних робіт, а тому і не має підстав та доказів того, що кошти, які він отримав від позивача, були отримані ним на належній правовій підставі. Ці твердження спростовуються наведеними у відзиві обставинами іншої особи - ОСОБА_4 , який писав аналогічну розписку та стверджував, що отримав кошти від директора ТОВ "НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "ДЕЛЬТА КОНВЕРС ГРУП", яким був ОСОБА_5 . Аналогічну розписку в той самий день про отримання коштів писав і ОСОБА_5 . Це свідчить про взаємовідносини даних осіб та спростовує твердження відповідача у справі. Власне сам факт розписки відповідача свідчить про отримання ним зазначеної суми коштів, а наявність розписки у позивача свідчить про його право вимагати повернення таких коштів, якщо не настала правова підстава для їх передачі.

Таким чином, грошові кошти в сумі 14 000 доларів США збережені відповідачем ОСОБА_2 без достатньої правової підстави та він зобов`язаний негайно повернути їх позивачу. З огляду на наведене, доводи відповідача є неспроможними та не спростовують вимоги позовної заяви, а тому позов підлягає задоволенню.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду по суті позову, 30 грудня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Коляновський Т.М. через систему «Електронний суд» до Київського апеляційного суду подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року повністю і ухвалити нове рішення, яким позов задоволити та стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 000 (чотирнадцять тисяч) доларів США.

Так, представник зазначив, що позовні вимоги позивача у справі грунтуються на двох письмових доказах: розписці відповідача від 25 липня 2022 року та договорі комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року, укладеного між ТОВ "Галіція - Трейд" як комітентом та фізичною особою ОСОБА_1 як комісіонером.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні на підставі дослідження розписки від 25 липня 2022 року зробив висновок про те, що кошти відповідачу передавав не позивач ОСОБА_1 , а ТОВ «Галіція-Трейд», метою передачі коштів є оплата "проведення пуско - налагоджувальних робіт", вказана розписка не містить у собі будь - яких істотних умов щодо договірних взаємовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ТОВ "Галація Трейд", а відтак суд виснував, що зазначена розписка, за відсутності інших доказів, не може бути підтвердженням укладання між ТОВ "Галіція - Трейд" та ОСОБА_2 будь - якого договору, зокрема договору підряду на виконання робіт.

Досліджуючи договір комісії, суд послався лише на п.1.1, за яким в порядку та на умовах, визначених даним договором, комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені та за рахунок комітента укласти з третіми особами договори на шеф - монтаж та / або пуско - налагоджувальні роботи щодо лінії Елопак відповідно до вказівок комітента та передати результат робіт комітенту. При цьому суд зазначив, що доказів укладання позивачем за рахунок комітента будь - яких договорів, зокрема і з відповідачем, надано суду не було.

Під час розгляду справи позивач неодноразово звертав увагу суду, що діяв від імені ТОВ «Галіція-Трейд» на підставі договору комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року. Під час розгляду справи позивач неодноразово наголошував суду, що згідно п.4.3. договору комісії, «4.3. Якщо це необхідно для виконання доручення або якщо Комісіонер вважатиме це за необхідне для виконання доручення, він вправі використовувати власні кошти для оплати робіт третіх осіб за укладеними договорами чи нести інші витрати за власний рахунок, які необхідні для належного виконання умов цього договору. Такі витрати підлягають відшкодуванню Комітентом Комісіонеру після подання звіту про виконання доручення за цим договором.». В силу зазначеного положення позивач мав право і використав для виконання договору комісії власні кошти. Суд дане положення договору не дослідив, аргументів в його спростування у рішенні не навів, не проаналізував в сукупності та у взаємозв`язку зазначені положення договору комісії, розписки та відсутності у справі будь-яких доказів належності коштів саме ТОВ «Галіція-Трейд».

Крім того, не можна враховувати і твердження суду про ненадання позивачем оригіналу розписки, оскільки позивач подав суду засвідчену копію розписки, неодноразово заявляв про наявність її оригіналу в розпорядженні позивача, готовність надати оригінал для огляду в разі постановленні мотивованої ухвали про це, а ухвали суду про витребування оригіналу розписки для огляду та дослідження в матеріалах справи немає.

Отже, суд порушив приписи ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України та ч.ч. 1,2,4,5,6 ст.95 ЦПК України, ст.263 ЦПК України, що призвело до невірного встановлення обставин судом (ненадання позивачем власних коштів відповідачу, а надання таких коштів з боку ТОВ «Галіція-Трейд») внаслідок неналежного дослідження та оцінки наявних та відсутніх доказів у справі.

Також в оскаржуваному рішенні суд першої внстанції не врахував приписів ст.ст. 545 та 1212 ЦК України, вважаючи достатнім свій необгрунтований висновок про ненадання позивачем власних коштів відповідачу. Проте, навіть якщо і припустити факт належності коштів іншій юридичній особі, то в силу ст.ст. 512 та 545 ЦПК України факт наявності розписки у позивача свідчить про наявність саме у нього права вимоги до відповідача.

Таким чином, факт наявності у розпорядженні позивача розписки відповідача та її зміст в сукупності з іншими доказами у справі (відсутність жодних доказів протилежного, які б підтверджували позицію відповідача) свідчить про те, що позивач передавав кошти відповідачу, а відповідач, не виконавши своїх обіцянок та не уклавши із позивачем необхідні договори, безпідставно збагатився на суму позову за рахунок позивача, а тому має обов`язок повернути їх.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Колянковським Тарасом Мироновичем на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів за неотримане речове право та надано строк на подачу відзиву.

26 червня 2026 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Філатовою О.С. засобами поштового зв`язку направлено відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просила відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши учасників, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 отримав від ТОВ "Галіція Трейд" 14 000 доларів США 25 липня 2022 року для проведення пуско - налагоджувальних робіт.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що з тексту вказаної розписки вбачається передача коштів відповідачу не позивачем, а іншою особою - ТОВ "Галіція Трейд". Крім того, зі змісту розписки вбачається, що метою передачі коштів є оплата "проведення пуско - налагоджувальних робіт". При цьому, вказана розписка не містить у собі будь - яких істотних умов щодо договірних взаємовідносин, які виникли між ОСОБА_2 та ТОВ "Галація Трейд", зокрема детального викладення робіт, загальної вартості послуг, вартості робіт тощо. За таких обставин, суд першої інстанції виснував, що зазначена розписка, за відсутності інших доказів, не може бути підтвердженням укладання між ТОВ "Галиция - Трейд" та ОСОБА_2 будь - якого договору, зокрема договору підряду на виконання робіт. Суд зважив також на те, що оригінал відповідної розписки наданий до матеріалів справи не був та судом не досліджувався, а зі змісту дослідженої копії розписки, вбачається, що вона містить у собі дані лище щодо передачі коштів відповідачу від ТОВ "Галіція Трейд". Проте, ТОВ "Галіція Трейд" не є позивачем у цій справі, а доказів відступлення вказаною юридичною особою своїх прав, які виникли з наданої копії розписки позивачу, надано суду не було. При цьому, доказів передачі будь - яких коштів саме позивачем відповідачу надано до матеріалів справи не було.

Суд першої інстанції дослідивши наданий представником позивача до матерілів справи Договір комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року, встановив , що відповідно до п.1.1. Договору комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року, укладеного між ТОВ "Галіція - Трейд" (як комітентом) та фізичною особою ОСОБА_1 (як комісіонером), в порядку та на умовах, визначених даним договором, комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені та за рахунок комітента укласти з третіми особами договори на шеф - монтаж та / або пуско - налагоджувальні роботи щодо лінії Елопак відповідно до вказівок комітента та передати результат робіт комітенту. При цьому, доказів укладання позивачем за рахунок комітента будь - яких договорів, зокрема і з відповідачем, надано суду не було.

Таким чином, суд вказав, що посилання представника позивача на те, що кошти передавались саме позивачем відповідачу на виконання вказаного договору комісії, а також приналежності цих коштів саме позивачу, спростовуються доказами наявними матеріалами справи.

При цьому, суд першої інстанції критично оцінив подані стороною позивача докази, а саме копії розписок ОСОБА_5 від 25 липня 2022 року (а.с. 46), ОСОБА_4 від 25 липня 2022 року (а.с. 47). оскільки вони стосуються осіб, які не є учасниками цього цивільного провадження, а тому не доводять правовідносин між сторонами.

Також, суд першої інстанції звернув увагу на обмеження щодо готівкових розрахунків, які встановлені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148 (далі - Положення № 148).

З врахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги на підставі ст. 1212 ЦК України задоволенню не підлягають.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/14438/20 (провадження № 61-13627св21) зазначено, що "підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права".

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови від 11 вересня 2024 року в справі № 2-1196/11, від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21 та ін.).

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

За правилами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним в справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системний аналіз наведених процесуальних норм дозволяє дійти висновку, що кожна сторона зобов`язана вжити заходів та надати докази на підтвердження тієї обставини, на яку вона посилається як на підставу для задоволення вимоги чи навпаки на заперечення існування такі обставини, а суд, виходячи з наданих сторонами доказів здійснює їх оцінку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Так, колегія суддів аналізуючи матеріали справи, яка є предметом апеляційного перегляду не встановила, що позивачем в обгрунтування обставин, на які він посилається долучено докази, які беззаперечно вказують на те, що ОСОБА_2 є тією стороною, яка на думку позивача має перед ним договірні зобов`язання.

Зокрема, у матеріалах справи міститься Договір комісії №3/05/2022 від 03 травня 2022 року, укладений між ТОВ "Галіція - Трейд" (як комітентом) та фізичною особою ОСОБА_1 (як комісіонером), в порядку та на умовах, визначених даним договором, комітент доручає, а комісіонер зобов`язується від свого імені та за рахунок комітента укласти з третіми особами договори на шеф - монтаж та / або пуско - налагоджувальні роботи щодо лінії Елопак відповідно до вказівок комітента та передати результат робіт комітенту.

Аналізуючи умови такого Договору не вдається встановити факт передачі грошових коштів на користь ОСОБА_2 на виконання умов Договору на який посилається позивач, як і встановити чи умови Договору є виконані та те, що ОСОБА_2 має до нього відношення.

Докази у справі лише вказують, що у 2022 році між ТОВ "Галіція - Трейд" (як комітентом) та фізичною особою ОСОБА_1 (як комісіонером) виникли правовідносини передбачені ст. 1011 ЦК України, за якими одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відтак, договір комісії в першу чергу передбачає вчинення за плату однією стороною одного або кількох правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (частина третя статті 1012 ЦК України).

Таким чином, з Договору, який наявний у матеріалах справи вбачається, що позивач набув статусу «Комісіонер», що вказує на те, що позивач зобов`язався від свого імені та за рахунок товариства укласти з третіми особами договори на шеф-монтаж та/або пуско -налагоджувальні роботи щодо лінії Елопак відповідно до вказівок Комітента та передати результат Комітенту.

Разом з цим, позивач долучаючи вказаний Договір та посилаючись, що відповідач має нести відповідальність у вигляді повернення йому грошових коштів отриманих внаслідок необхідності виконання робіт узгоджених у Договорі комісії, не долучає до позовної заяви реальних доказів того, що з ОСОБА_2 було укладено правочин від імені позивача, який би підтверджував договірні відносини між сторонами у справі та вказував на взаємозв`язок щодо укладення Договору комісії та вчинення правочинів внаслідок його виконання.

Відтак, з поданих позивачем доказів колегія суддів не може встановити взаємозв`язок між позивачем та відповідачем щодо Договору комісії від 03 травня 2022 року. При цьому товариство, яке вказане у розписці не є учасником справи, а тому в силу того, що відсутні докази, що відповідач є стороною Договору комісії укладеного між позивачем та товариством, не можливо ствердити, що він має до нього відношення та набув грошові кошти на підставі правовідносин комісіонера та комітента.

Щодо посилання позивача на ст. 545 ЦК України, щодо того, що в останнього наявний оригінал розписки про взяття відповідачем грошових коштів у розмірі 14 000,00 доларів США у ТОВ "Галіція - Трейд", то вони колегією суддів розцінюються критично, оскільки ця обставина на на переконання суду апеляційної інстанції не встановлює безумовного боргового обов`язку відповідача перед позивачем, так як дана розписка не містить істотних умов та не містить ідентифікуючих даних, які б вказували на те, що вона стосується зобов`язальних відносин, які виникли між позивачем та ТОВ "Галіція - Трейд" або між позивачем та ОСОБА_2 . Жодних належних, достатніх та допустимих доказів переходу будь-яких прав вимоги ТОВ "Галіція - Трейд" до позивача суду також надано не було.

При цьому, сама розписка також не містить головних умов, що саме між позивачем та відповідачем виникли зобов`язання, оскільки фактично дана розписка містить дані щодо отримання відповідачем грошових коштів від ТОВ "Галіція - Трейд". Також дана розписка не містить відомостей, що позивач діючи в інтересах товариства передав кошти на виконання умов Договору.

Відтак, висновок суду першої інстанції щодо відсутності можливості встановити набуття грошових коштів відповідачем безпідставно в силу того, що дана розписка жодним чином не підтверджує взаємозв`язок позивача та відповідача є вірним.

Окрім цього, колегія суддів критично відноситься до посилань представника апелянта про те, що позивач повідомляв про оригінал розписки, однак суд не витребував її мотивованою ухвалою, оскільки суд при розгляді справи надає оцінку доказам, які надані сторонами, а не здійснює їх збирання за власної ініціативи. Позивач (апелянт) не був позбавлений можливості надати оргінал розписки або ж інші докази на підтвердження своєї позиції, а тому посилання є безпідставними, таким, що суперечить нормам ЦПК України.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на власний розсуд.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Колянковським Тарасом Мироновичем - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова