Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №2-7034/11 — Київський апеляційний суд

справа № 2-7034/11 головуючий у суді І інстанції Горбенко Н.О.

провадження № 22-ц/824/11314/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» поданою представником - Романенком Михайлом Едуардовичем на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосоване ухвалою суду від 02 грудня 2011 року у справі № 2-7034/11 за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_2 - адвоката Жука О.Б. про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосованого ухвалою суду від 02 травня 2011 року у справі № 2-7034/11 за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором.

Вимоги заяви обґрунтовано тим, що щодо ОСОБА_2 не має жодного відкритого виконавчого провадження, згідно з застосованим забезпеченням позову, який був накладений в ухвалі від 01 грудня 2011 року по справі № 2-7034/11, яка наразі не перебуває на виконанні у жодної виконавчої служби чи приватного виконавця.

Представник вважає, що оскільки рішення по справі № 2-7034/11 - не виконується, тому захід забезпечення повинен бути скасований. Крім того, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 05 лютого 2026 року у справі № 2-7034/11 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Він Фінанс» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконавця. Тому виконавчий лист у справі № 2-7034/11, рішення суду від 18 квітня 2012 року, є втраченим та не може бути пред`явленим до виконання. У зв`язку з чим є усі правові підстави для скасування заходу забезпечення в частині обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі території України.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Жука О.Б. про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосованого ухвалою суду від 02 грудня 2011 у справі № 2-7034/11 за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором - задоволено.

Скасовано тимчасове обмеження громадянки України ОСОБА_2 у праві виїзду за межі території України, встановленого ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 грудня 2011 року у справі № 2-7034/11.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представником ТОВ «Він Фінанс» - Романенко М.Е. 01 травня 2026 року через систему «Електронний суд» подано до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2-7034/11 від 20 квітня 2026 року - та ухвалити нове судове рішення, у заяві представника ОСОБА_2 - адвоката Жука О.Б. про скасування забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк»(правонаступник - ТОВ «ВІН ФІНАНС») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором - відмовити.

Заходити забезпечення позову, вжиті ухвалою від 02 грудня 2011 року у справі № 2-7034/11, а саме тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосоване до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити в силі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що 02 грудня 2011 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва у справі №2-7034/11 встановлено заходи забезпечення позову, а саме тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосоване до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва № 2-7034/11 від 18 квітня 2012 року задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" та стягнуто з ОСОБА_1 ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором № 11373371000 від 21 липня 2008 року у загальному розмірі 77 167, 98 грн.

18 вересня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФК Довіра та гарантія" укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги № 1930/К, відповідно до якого право грошової вимоги за договором №11373371000 від 21 липня 2008 року, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ "ФК Довіра та гарантія".

14 листопада 2019 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва №2-7034/11, замінено стягувача у цивільній справі № 2-7034/11 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, а саме первісного стягувача на його правонаступника ТОВ "ФК Довіра та гарантія".

25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239).

Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання протоколу № 1706 від 25 липня 2024 року внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.

Представник апелянта вказує, що скасування судом першої інстанції заходів забезпечення позову без фактичного виконання рішення суду порушує право позивача на справедливий суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в частині забезпечення реального виконання судового рішення.

У даному випадку рішення суду залишається невиконаним протягом тривалого часу, а скасування забезпечувального заходу фактично позбавляє позивача дієвого інструменту впливу на боржника, що прямо суперечить змісту права на ефективний судовий захист.

Ухвала від 02 грудня 2011 року про забезпечення позову набрала законної сили та не була оскаржена у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції, скасовуючи зазначений захід через понад 15 років, фактично поставив під сумнів законність і обґрунтованість раніше ухваленого судового рішення, що виходить за межі його повноважень.

Зміна судової практики не може бути підставою для скасування заходів забезпечення позову через значний проміжок часу, оскільки це порушує принцип правової визначеності, який гарантує стабільність правовідносин та передбачуваність судових рішень.

Скасування заходів забезпечення позову виключно з підстав зміни судової практики через значний проміжок часу суперечить принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права.

Посилання суду на завершення виконавчого провадження № 53855262 є формальним, оскільки суд не надав належної оцінки підставам такого завершення. Зокрема, виконавче провадження № 53855262 було завершене у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернене стягнення, що жодним чином не свідчить про виконання рішення суду.

Суд дійшов висновку про втрату актуальності заходів забезпечення позову без урахування того, що зобов`язання відповідача залишається невиконаним.

Відсутність відкритого виконавчого провадження не означає відсутності ризику ухилення боржника від виконання рішення у майбутньому. Навпаки, за відсутності обмежень відповідач отримує можливість безперешкодно уникати виконання зобов`язань.

Таким чином, мета застосування забезпечувального заходу - гарантування реального виконання рішення суду - не втратила своєї актуальності, а висновки суду є передчасними та необґрунтованими.

Зосередившись виключно на захисті конституційного права відповідача на свободу пересування, суд першої інстанції проігнорував право кредитора на ефективний судовий захист та виконання судового рішення, яке залишається чинним з 2012 року, чим було порушено баланс інтересів сторін.

Крім того, судом не було враховано, що застосоване обмеження підлягало дії до повного виконання зобов`язання, тоді як відповідачем не надано жодних належних доказів такого виконання.

До того ж, окрім примусового виконання, законодавством передбачено і можливість добровільного виконання зобов`язання. Проте відповідач, будучи обізнаним про наявність у нього зобов`язання, свідомо ігнорував необхідність його належного виконання.

У зв`язку з цим посилання суду першої інстанції на нібито неможливість виконання зобов`язання є безпідставними, оскільки за наявності чинного судового рішення боржник мав можливість самостійно виконати його та підтвердити відсутність заборгованості відповідними документами.

Лише у випадку повного виконання зобов`язання та підтвердження цього належними доказами можливе скасування заходів забезпечення позову відповідно до ст. 158 ЦПК України.

Однак зазначені обставини судом першої інстанції належним чином не досліджені та не враховані, що свідчить про неповне з`ясування фактичних обставин справи.

Отже, аналізуючи всі вищевказані обставини, ТОВ «Він Фінанс» вважає ухвалу Святошинського районного суду міста Києва по справі № 2-7034/11 від 20 квітня 2026 року такою, що постановлена у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» поданою представником - Романенком Михайлом Едуардовичем на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року, про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, застосованого ухвалою суду від 02.12.2011 у справі № 2-7034/11 за позовною заявою ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за кредитним договором, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

Представник апелянта у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, представником товариства направлено заяву про розгляд справи без їх участі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за їх відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції на час перегляду справи до суду не надходило.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку сторін такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Суд першої інстанції скасовуючи заходи вжиті в рамках цивільної справи дійшов висновку, що станом на 20 квітня 2026 року виконавче провадження № 53855262 завершено, відповідно до витягу з Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) від 20 квітня 2026 року.

Окрім цього, суд першої інстанції вважав, що редакція Цивільного процесуального кодексу України, яка діяла на час постановлення ухвали про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України не передбачала такого виду забезпечення позову, тобто застосування зазначеного способу забезпечення позову під час розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором було помилковим, і на даний час ці заходи обмежують конституційні права ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що заява про скасування заходів забезпечення позову є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступних висновків.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права позивача (стягувача) на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. ЄСПЛ, здійснюючи тлумачення ст. 6 Конвенції, зазначає, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін, а тому виконання рішення, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" ("Горнсбі проти Греції").

Окрім того, існування боргу, який підтверджений остаточним судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення постановлено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату цього боргу і становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, ухваленого на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справах: "Агрокомплекс проти України", "Іванов проти України").

Водночас свобода пересування особи гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до положень ч. 2 якої кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. Разом з тим, ч. 3 вказаної статті передбачено, що на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" (рішення від 26 листопада 2009 року) ЄСПЛ підсумував принципи, з урахуванням яких має відбуватися оцінка правомірності вжиття заходів щодо обмеження свободи пересування особи у зв`язку з неоплаченими боргами, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, бути пропорційним меті його застосування, тобто знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом.

Крім того, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд. Також у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.

При цьому у п. 49 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів. Аналогічні висновки викладені у рішенні ЄСПЛ від 13 листопада 2003 року у справі "Напияло проти Хорватії" п. п. 78-82).

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції дозволяє втручатися у здійснення особою права на свободу вільного пересування лише у відповідності із законом і в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

Тобто, для втручання у право боржника на свободу вільного пересування необхідно дотриматися розумного балансу (пропорційності) між правами боржника щодо вільного пересування та правами стягувача на остаточне виконання судового рішення і його правами на борг як на його майно.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, яка визначені Законом України Про виконавче провадження, а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Таким чином, скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнення переслідування мети гарантування повернення боргу, або виявлення обставини, які спростовували б критерії співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання в здійснення особою права на свободу пересування.

У справі, що переглядається колегія суддів встановила, що забезпечення позову у вигляді обмеження права на виїзд боржника за межі території України було застосовано ухвалою суду у 2011 році, що вказує на те, що заявник (боржник) не мав права виїзду за межі території України тривалий період, а саме п`ятнадцять років.

Таким чином, на думку колегії суддів таке тривале застосування обмежувального заходу свідчить про те, що даний захід вийшов за межі розумності строків його дії та свідчить про порушення балансу щодо обмеження прав боржника та забезпечення прав стягувача.

Окрім цього, апеляційним судом встановлено, що ухвалою суду від 05 лютого 2026 року ТОВ «Він Фінанс» відмовлено у видачі дублікату виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, що підтверджується відкритою інформації з Єдиного реєстру судових рішень.

Також з даного реєстру не вбачається, що дана ухвала є оскарженою або скасованою.

Отже, посилання представника апелянта на те, що повернення виконавчого листа не позбавляє його права на повторне звернення з метою виконання рішення суду, не є доцільними, оскільки строки на пред`явлення виконавчого листа пропущені, у їх поновленні відмовлено, тому відсутні законні підстави для подальшої дії забезпечувального заходу застосованого ухвалою суду ще у 2011 році.

Таким чином, доводи представника апелянта щодо того, що рішення є не виконаним не впливають на те, що строки пред`явлення його до примусового виконання є пропущені та не підлягають поновленню, оскільки оцінка таким строкам вже надана судом, а тому доводи апеляційної скарги не впливають на те, що наразі відсутні законні підстави для продовження дії обмежувального заходу відносно боржника, з метою виконання рішення суду.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться виключно до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголосив, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» подану представником - Романенком Михайлом Едуардовичем - залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова