Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №758/12391/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 758/12391/25

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16293/2026

Головуючий у суді першої інстанції: Якимець О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Шпирук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2026 року, ухвалене у м. Києві у складі судді Якимець О.І., повний текст якого, складено 03 серпня 2026 року, у цивільній справі № 758/12391/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю. Зазначала, що вона є власником 2/3 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 8/100 частин цієї квартири вона набула на підставі договору дарування частини квартири від 03.04.2003 року, зареєстрованого за № 2-1723, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори. Право власності на 1/2 частину цієї квартири вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.04.2012 року, зареєстрованого за № 3-1160, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори. Право власності на 13/150 частин цієї квартири вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2025 року, зареєстрованого за № 5-313, посвідченого державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори. Вказувала, що з 2002 року вона постійно проживала у цій квартирі разом з її чоловіком ОСОБА_4 , та після його смерті в 2011 році успадкувала його частку власності у вказаній квартирі. Щодо права власності на інші частини квартири позивачці до 2025 року було невідомо. Після звернення до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори в 2025 році їй було видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 26.06.2025 року, після померлого чоловіка ще на 13/150 частин квартири. Під час оформлення вказаного свідоцтва про право на спадщину вона дізналась, що 1/3 частина квартири, яка раніше належали першій дружині її чоловіка ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , була успадкована дітьми останньої - громадянами Російської Федерації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , але за даними нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось, право власності на їх частки у вказаній квартирі не реєструвалось. Це підтверджується і довідкою БТІ від 08.04.2025 року КВ-2025 №11572, згідно з якою 1/3 частина квартири зареєстрована за ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Позивачка ОСОБА_1 стверджує, що вона добросовісно, відкрито та тривалий час (14 років після смерті чоловіка) одноособово володіє вищевказаною квартирою та сплачує комунальні послуги. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/3 частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, адвокат Кобилецький В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що ОСОБА_1 була власником частин спірної квартири, які переходили їй від її чоловіка як за його життя, так і після його смерті. При цьому ОСОБА_1 була впевнена, що інших власників (претендентів) цієї квартири немає, а право власності на частину квартири, яка їй не належить, просто не було вчасно оформлено її чоловіком відповідно до чинного законодавства. Відтак, до 2025 року ОСОБА_1 добросовісно володіла як своїми 2/3 частинами спірної квартири так і 1/3 частиною, яка не була оформлена. При цьому, володіння іншою 1/3 частиною квартири було явно безтитульним і позивачка не ототожнювала володіння цією частиною квартири з володінням своїми 2/3 квартири.

В судовому засіданні адвокат Кобилецький В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши пояснення особи, яка з`явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.10.1998 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 16.10.1998 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького району м. Києва.

01.10.1999 року між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (продавці) та ОСОБА_5 (покупець), укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений Сьомою Київською держаною нотаріальною конторою 01.10.1999 року за № 2у-3464, відповідно до умов якого продавці продали, а покупець купила квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира загальною площею 47,00 кв.м., складається з двох кімнат жилою площею 28,10 кв.м.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 27.12.2001 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 60 років померла ОСОБА_5 .

З матеріалів спадкової справи № 5/1743103 вбачається, що 04.01.2001 року ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 до Четвертої Київської державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини після смерті їхньої матері ОСОБА_5 .

04.06.2002 року ОСОБА_4 також було подано заяву про прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_5 .

Згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09.07.2002 року, спадкоємцями майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 є її чоловік ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_3 , та син ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та належало померлій на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Київською державною нотаріальною конторою 01.10.1999 року за № 2у-3464 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 року у реєстровій книзі № 4141.

Відповідно до Свідоцтва про право власності від 09.07.2002 року ОСОБА_4 , належало право власності на 1/2 частку в спільному сумісному майні, придбаному під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 . Спільне сумісне майно, право власності на яке в зазначеній частці посвідчується цим свідоцтвом за ОСОБА_4 складається з квартири за номером АДРЕСА_2 .

03.04.2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено договір дарування частини квартири, зареєстрований за № 2-1723, відповідно до якого ОСОБА_4 (даруватель) подарував, а ОСОБА_9 (обдарована) прийняла у дар 8/100 частин квартири за номером АДРЕСА_2 .

11.01.2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого 11.01.2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого 17.10.2011 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві, ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 72 років помер ОСОБА_4 .

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.04.2012 року (номер спадкової справи № 51/2012), посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина - ОСОБА_1 . Зі змісту вказаного свідоцтва вбачається, що спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з: 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

З Свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.06.2025 року (номер спадкової справи №51/2012), посвідченого державним нотаріусом Четвертої Київської державної нотаріальної контори, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дружина - ОСОБА_1 . Зі змісту вказаного свідоцтва вбачається, що спадкове майно на яке видано це свідоцтво складається з: 13/150 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 на підтвердження оплати житлово-комунальних послуг надано суду копії рахунків-повідомлення за період з січня 2025 року по липень 2025 року.

Відповідно до Інформаційної довідки КП КМР «КМ БТІ» від 08.04.2025 року, згідно з даними реєстрованих книг Бюро, квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за:

- 1/3 ч. за ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого Сьомою Київською держаною нотаріальною конторою 01.10.1999 року за р.№ 2у-3464, та зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації 08.10.1999 року у реєстровій книзі № 4141;

- 52/600 ч. за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київського державною нотаріальною конторою № 4 09.07.2002 р. №1-2125 та зареєстрованого в Бюро 25.08.2002 року за реєстровим № 4141;

- 8/100 ч. за ОСОБА_9 на підставі договору дарування, посвідченого Київського державною нотаріальною конторою № 4 03.04.2003 р. №2-1723 та зареєстрованого в Бюро 30.04.2003 року за реєстровим № 4141;

- 1/2 ч. за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, Київського державною нотаріальною конторою № 14 18.04.2012 року п.№3-1160 та зареєстрованого в Бюро 04.05.2012 року за реєстровим № 4141.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивач має довести факт існування такого нерухомого майна; відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше десяти років.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 зазначено, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Заявляючи вимоги про визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 за набувальною давністю, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона після смерті її чоловіка ОСОБА_4 з 2011 року, тобто протягом 14 років, добросовісно, одноособово володіє та відкрито користується вказаною частиною квартири, утримує її. Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона була впевнена, що інших власників (претендентів) цієї частки квартири немає, а право власності на частину квартири, яка їй не належить, просто не було вчасно оформлене її чоловіком відповідно до чинного законодавства.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірна 1/3 частина квартири належала ОСОБА_5 , після смерті якої ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина. З матеріалів спадкової справи вбачається, що її діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, а тому прийняли спадщину після смерті матері.

Відтак, спірна частина квартири не належала ОСОБА_4 .

В той же час, позивачка є власницею іншої частини спірної квартири, право власності на яку набула на підставі правовстановлюючих документів - договору дарування та свідоцтв про право на спадщину.

При цьому, набуваючи у власність відповідну частку квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 розуміла на яку саме частку вона набуває право власності.

Фактично ОСОБА_1 володіла квартирою АДРЕСА_2 як її співвласник, а не як особа, яка заволоділа чужим майном.

Тому, сам по собі факт користування ОСОБА_1 спірною квартирою не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. Натомість, встановлені судом обставини свідчать про наявність спадкових прав інших осіб на спірну частину квартири, що також підтверджено позивачкою.

У спірних правовідносинах відсутня необхідна сукупність умов для набуття позивачкою права власності на 1/3 частину квартири за набувальною давністю.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/3 частину квартири за набувальною давністю.

Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Кобилецького Вячеслава Вікторовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді