Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №755/8907/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110

inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 755/8907/26 Апеляційне провадження № 33/824/4420/2026Головуючий у суді першої інстанції - Федосєєв С.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Оніщука М.І. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2026 року про притягнення

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

до адміністративної відповідальності, передбаченої статтями 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.08.2026 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Не погодившись з постановою суду, 18.08.2026 ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не було враховано розташування водоналивних бар`єрів. При цьому вказує, що тимчасова дорожня жовта розмітка, яка б мала завчасно позначати зміну напрямку або обмеження смуги була відсутня.

Вважає, що пояснення інших водіїв не підтверджують механізм дорожньо-транспортної пригоди. При цьому, судом першої інстанції було відмовлено у допиті свідків.

Такі обставини, як стверджує апелянт, у сукупності мають значення для правильного визначення причин дорожньо-транспортної пригоди.

Помилковими вважає висновки суду першої інстанції про порушення пункту 13.1 ПДР України та щодо наявності підстав для стягнення судового збору.

ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Потерпіла ОСОБА_3 заперечила щодо задоволення апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 03.06.2026 о 21 годині 50 хвилин, керуючи транспортним засобом марки «RENAULT DOKKER», д.н.з. НОМЕР_2 , у м. Києві по просп. Соборності (міст ім. Патона), не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не вжив заходів для об`їзду перешкоди (водоналивні бар`єри) для уникнення ДТП та скоїв на них наїзд, внаслідок чого пошкодив ці бар`єри в кількості 43 шт., а також транспортний засіб «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , транспортний засіб «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_4 , які рухались у зустрічному напрямку.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності, які узгоджуються між собою, є належними та допустимими.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути створення умов, що призвели до ДТП.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Положеннями статті 1 КУпАП передбачено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно з вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Вимогами статті 8 КУпАП передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України врегульовано Законом України «Про дорожній рух» та п. 1.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до п. 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: а) перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу; б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; в) на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів; г) під час руху на мотоциклі і мопеді бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів; ґ) не забруднювати проїзну частину та смугу відведення автомобільних доріг; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; е) повідомляти дорожньо-експлуатаційним організаціям або уповноваженим підрозділам Національної поліції про виявлені факти створення перешкод для дорожнього руху; є) не вчиняти дій, внаслідок яких може бути пошкоджено автомобільні дороги та їх складові, а також завдано шкоди користувачам.

Пунктом 10.1. ПДР України передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Згідно п. 12.1. ПДР України, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Відповідно до п. 12.3. ПДР України, у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Відповідно до ст. 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При вирішенні питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність особи, яка доведена достатніми та незаперечними доказами.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Апеляційний суд, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, у повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази, які містяться в матеріалах справи та дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення повинна бути зазначена суть адміністративного правопорушення, оскільки конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Renault Dokker», не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не вжив заходів для об`їзду перешкоди (водоналивні бар`єри) для уникнення ДТП та скоїв на них наїзд, внаслідок чого пошкодив ці бар`єри в кількості 43 шт., а також транспортний засіб «Mazda» під керуванням ОСОБА_3 та транспортний засіб «Volkswagen Passat» під керуванням ОСОБА_4 , які рухались у зустрічному напрямку.

ОСОБА_4 у письмових поясненнях зазначив, що йому на зустріч виїхав автомобіль «Renault Dokker», збив фішки розділювачі, які вдарили його машину в бампер, крило та у лобове скло.

ОСОБА_3 у своїх поясненнях вказала, що рухалась по мосту Патона в напрямку проспекту Соборності в лівому ряду і перед з`їздом з мосту побачила, як на неї їде машина «Renault Dokker», яка у подальшому в`їхала в пластикову огорожу, що розділює смуги руху. Намагаючись відвернути зіткнення транспортних засобів, повернула кермо вправо, однак всі пластикові бар`єри врізались в машину, а також ймовірно сама машина, оскільки було відбито ліве дзеркало, пошкоджено ліві пасажирські дверцята, понівечено бампер.

З урахуванням наведеного, обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення ЕПР1 № 683299 від 03.06.2026 достатні для повного розуміння, не створюють подвійного тлумачення, узгоджуються із схемою місця ДТП, а також із письмовими поясненнями учасників дорожньо-транспортної пригоди, які останні надали на місці, та таких відомостей достатньо для правильної кваліфікації адміністративного правопорушення, вчиненого ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП.

Таким чином, невиконання водієм ОСОБА_1 вимог п. 2.3.б, 10.1, 12.1., 12.3. ПДР України знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали у виді пошкодження транспортних засобів.

Доводи апелянта про те, що пояснення інших водіїв не підтверджують механізм дорожньо-транспортної пригоди, є безпідставними, оскільки пояснення інших водіїв є послідовними, несуперечливими та повністю узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами - зокрема, зі схемою ДТП, характером і локалізацією пошкоджень на транспортних засобах, які зафіксовані у схемі ДТП, а також у письмових поясненнях учасників, які перебували в просторових умовах, які дозволяли їм чітко фіксувати динаміку руху автомобілів, тому їхні свідчення відображають дійсну хронологію та обставини зіткнення.

У свою чергу, апелянтом не надано жодного належного, достатнього та допустимого доказу, який би спростував пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , наявні в матеріалах справи.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо недотримання організації дорожнього руху на місці зіткнення транспортних засобів, оскільки в силу положень п. 2.3.б ПДР України, водій повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, дотримуватися швидкісного режиму. Разом з цим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо невірної організації дорожнього руху, відсутності відповідної дорожньої розмітки, а також інформації про неправильне розташування водоналивних бар`єрів.

Безпідставними є посилання апелянта на помилковість висновків суду щодо порушення п. 13.1. ПДР України, з огляду на те, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку порушенням Правил дорожнього руху України, інкримінованих особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, зафіксованих у протоколі про адміністративне правопорушення. Висновків суду про порушення ОСОБА_1 вимог п. 13.1. ПДР України оскаржувана постанова не містить.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у допиті свідка та працівника поліції, який склав протокол, апеляційний суд зауважує про те, що така відмова не призвела до неправильного вирішення справи по суті та не є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині постанови, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянта з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Отже, оцінюючи сукупність наявних в справі доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено, як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови.

За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови у межах доводів і вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за наведених у постанові обставин, ґрунтується на належних і допустимих доказах, що узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують факт недотримання ОСОБА_1 вимог 2.3.б, 10.1, 12.1., 12.3. ПДР України, і ці порушення знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням вищенаведеної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Разом з тим, судом першої інстанції було необґрунтовано стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначав, що є інвалідом війни.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема, учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Так, ОСОБА_1 до апеляційної скарги долучено копію посвідчення ОСОБА_1 - учасника бойових дій, серії НОМЕР_5 , що свідчить про безпідставне стягнення з нього на користь держави судового збору, а тому, рішення в частині стягнення судового збору в розмірі 665,60 грн. підлягає скасуванню апеляційним судом.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, шляхом скасування постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 10.08.2026 лише в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок, однак в іншій частині оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок - скасувати.

В іншій частині постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 10 серпня 2026 року відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Максим Оніщук