Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №379/796/25 — Київський апеляційний суд

справа № 379/796/25

головуючий у суді І інстанції Зінкін В.І.

провадження № 22-ц/824/3289/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Применко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на земельну частку (пай), -

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Таращанського районного суду Київської області з указаним позовом, у якому просить суд:

визнати факт її членства в колективному сільськогосподарському підприємстві «Прогрес» с. Велика Березянка Таращанського району Київської області;

визнати за нею право власності на земельну частку (пай) в колективному сільськогосподарському підприємстві «Прогрес».

Позов обґрунтовано тим, що починаючи з 1954 року, ОСОБА_1 працювала на різних посадах колгоспу імені Ворошилова, у подальшому перейменованого на колективне сільськогосподарське підприємство «Прогрес», розташованого в с. Велика Березянка Таращанського району Київської області. Факт членства в КСП «Прогрес» з 1954 року підтверджується трудовою книжкою колгоспника, архівним витягом з протоколу № 9 засідання правління колгоспу ім. Ворошилова, що відбулося 02 березня 1954 року. Підтвердити факт роботи, також може свідок ОСОБА_2 .

Звертає увагу суду, що на момент розпаювання землі КСП «Прогрес» 14 лютого 1996 року, вона рахувалася членом підприємства і будь-які рішення про звільнення її з членів колективного сільськогосподарського підприємства, прийнято не було. Після розпаювання землі та майна КСП «Прогрес», її не було включено до переліку пайовиків підприємства, чим позбавлена права власності на земельну ділянку. Також її не було повідомлено про реорганізацію, а в подальшому ліквідацію КСП «Прогрес». У грудній 2024 року на адресу Таращанської міської ради нею було надіслано лист щодо виділення її земельного паю. Проте, у виділенні земельного паю та наданні інформації щодо реформування КСП «Прогрес», її відмовлено.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не надано належних доказів того, що на момент видачі колективному сільськогосподарському підприємству «Прогрес» державного акту на право колективної власності на землю позивачка була його членом та була включена до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Також судом першої інстанції констатовано пропуск строку позовної давності, однак відмовлено у позові через його необґрунтованість.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Таращанського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позивних вимог. Позивач вважає, що таке рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильно та неповністю досліджено докази та встановлено обставини застосування норм матеріального права.

Вказує, що на обґрунтування позовних вимог, позивачем долучено докази, які свідчать про членство скаржника в КСП «Прогрес», розташованого в с. Велика Березянка Таращанського району Київської області, а саме:

трудову книжку колгоспника, в якій зазначено що рік вступу саме в члени колгоспу позивача, 1954 рік,

архівний витяг від 30 серпня 2024 року № 09-04-02/10 протоколу № 9 засідання правління колгоспу ім. Ворошилова с. Велика Березянка, що відбулося 02 березня 1954 року,

відповідь Таращанського архівного відділу від 11 лютого 2022 року № 051-04, про відсутність в протоколах правління та протоколах загальних зборів колгоспу «Прогрес» с. Велика Березянка Таращанського району рішень про звільнення ОСОБА_1 з членів колгоспу.

договір № 109 купівлі-продажу майнового паю колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Прогрес» від 28 вересня 2012 року про продаж майнового паю члена колективного сільськогосподарського підприємства КСП «Прогрес» серія КИ-ХХІІ № 2100685/1, виданого згідно з рішенням зборів співвласників від 21 травня 2001 року. Реалізація цього договору підтверджує факт членства Позивача КСП «Прогрес», оскільки ці майнові сертифікати відповідно до постанови кабінету міністрів України «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» № 177 від 28 лютого 2001 року, виділялися лише членам КСП.

Вказує, що саме факт членства позивачки в КСП «Прогрес» під час розгляду справи, підтверджено показами свідків, яка є членами КСП, у тому числі посадовою особою колективного сільськогосподарського підприємства на той період.

Відповідач у судовому засіданні на уточнення головуючого судді щодо звернення із заявою про застосування строків позовної давності заперечив повністю. У ході розгляду справи, відповідач підтвердив видачу майнового сертифікату серія КИ-ХХІІ № 2100685/1 позивачу, як члену КСП «Прогрес». Обов`язок видачі майнових сертифікатів розпайованих колективних сільськогосподарських підприємств, на момент їх розпаювання було покладено саме на органи місцевого самоврядування, тобто відповідача.

Зазначає, що викладені факти підтверджуються аудіофіксацією технічними засобами судового процесу.

Вказує, що ухвалюючи рішення 24 вересня 2025 року, судом порушено вимоги статті 268 ЦПК України в частині дотримання вимог проголошення рішення суду.

Завершуючи розгляд справи, суддею було оголошено перерву для винесення рішення до 12 год. 30 хв. 24 вересня 2025 року, що підтверджується засобами технічного фіксування процесу. Але цього дня рішення оголошено не було, копія учасника вручені не були. Фактичне оприлюднення рішення (скорочене) відбулося лише 26 вересня 2025 року.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Від Таращанської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі ради.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 , заповнення якої розпочинається із запису 1953 рік, ОСОБА_1 працювала у колгоспі ім. Ворошилова с. Велика Березянка. Останнім записом, без дати, зазначено «відпущена працювати в сітроцех» (а.с. 19-20).

Відповідно до архівного витягу з протоколу № 9 засідання правління колгоспу ім. Ворошилова с. Велика Березянка, що відбулося 2 березня 1954 року, було затверджено склад будівельної бригади з таких осіб: «46. ОСОБА_3 поднос (так у документі)» (а.с. 11).

З 12 квітня 1976 року по 03 лютого 1996 року позивачка працювала в Таращанському районному споживчому товаристві. 03 лютого 1996 року звільнена з посади майстра безалкогольного цеху Хлібокомбінату в зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 21-22).

20 грудня 1995 року головою Великоберезянської сільської Ради народних депутатів, видано колективному сільськогосподарському підприємству «Прогрес» державний акт на право колективної власності на землю (а.с. 102-107).

Відповідно до копії протоколу № 1 від 14 лютого 1996 року зборів уповноважених КСП «Прогрес», було вирішено створити комісію для складання списків на отримання земельного паю (а.с. 12-13).

12 лютого 1999 року рішенням загальних зборів КСП «Прогрес», протокол № 1, затверджено список членів колективного сільськогосподарського підприємства «Прогрес» с. Велика Березянка Таращанського району Київської області (а.с. 108-131). У зазначених списках позивачка не значиться.

Відповідно до інформації Таращанського архівного сектору архівного відділу Білоцерківської РДА від 11 лютого 2022 року, у переглянутих документах (протоколах правління та протоколах загальних зборів) колгоспу «Прогрес» с. Велика Березянка Таращанського району Київської області за 1978-1979 роки, рішень про звільнення ОСОБА_1 з членів колгоспу не виявлено (а.с. 8).

Відповідно до експертного висновку Українського бюро лінгвістичних експертиз № 056/16-d від 03 березня 2025 року, українські записи особового імені Зінаїда рос. Зинаида (свідоцтво про народження, записи ОСОБА_4 , мати ОСОБА_1 ; трудова книжка, запис російською мовою ОСОБА_5 : трудова книжка колгоспника, запис ОСОБА_6 , виправлено на ОСОБА_7 ): ОСОБА_8 (трудова книжка колгоспника, запис ОСОБА_6 , виправлено на: ОСОБА_7 ): ОСОБА_9 (архівний витяг, протокол № 9 засідання правління колгоспу ім. Ворошилова с. Велика Березянка від 08 листопада 2024 року № 09-04-02/11 на запит ОСОБА_10 , запис ОСОБА_3 ) і ОСОБА_11 (архівний витяг, протокол № 9 засідання правління колгоспу ім. Ворошилова с. Велика Березянка від 08 листопада 2024 року № 09-04-02/11 на запит ОСОБА_10 , запис ОСОБА_3 ) є ідентичними в документах, наданих для експертизи (а.с. 26).

У грудні 2024 року ОСОБА_1 зверталася до Таращанської міської ради з проханням виділити їй як члену розпайованого КСП «Прогрес» земельну частку (пай) в межах району проживання (а.с. 14-15). Проте, листом № 03-18/770 вих-24 від 31 грудня 2024 року їй було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 16).

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що вона є односельцем позивачки. Народилася у Великій Березянці та знає позивачку з 1956 року. ОСОБА_1 працювала у колгоспі «Прогрес» у рільничій бригаді, а її чоловік працював електриком. Свідок також працювала у рільничій бригаді з 1965 року. Позивачка до пенсії працювала на ріллі, а після виходу на пенсію влаштувалася на ситроцех, рік не пам`ятає. До колгоспу ситроцех не відносився. В 1996 році ділили землю, їй (свідку ОСОБА_13 ) дали і земельний і майновий пай, оскілки вона працювала дояркою у колгоспі. Деякі працівники з ситроцеху отримали земельний пай. Ситроцех відносився до райспоживспілки.

Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що у 1962 році він був направлений на роботу у колгосп «Прогрес», де по 1973 рік працював плановиком. Після чого з 1973 по 1979 рік працював при управлінні сільського господарства, а у 1979 році знову повернувся у колгосп «Прогрес», працював головним економістом, працював по 1998 рік. Пам`ятає, що позивачка працювала на свинофермі 1962-1973 роки, після 1973 року вона працювала у колгоспі «Прогрес». Знає, що потім позивачка перейшла на роботу лаборантом у ситроцех, в якому році - не пам`ятає. Ситроцех відносився до райспоживспілки. Працівники ситроцеху були членами колгоспу. Він (свідок ОСОБА_14 ) був головою комітету спілки співвласників паїв. Повинні були включити у списки людей, які працювали у соціальній сфері. Тільки двоє господарств не включили у списки працівників соціальної сфери. Тобто працівники лікарень, пошти, не були включені у списки. Його дружина працювала на пошті, теж не отримала земельний пай.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що він народився і проживав у Великій Березянці. Працював весь час у колгоспі «Прогрес», був завідувачем гаражем. Рибалко працювала у колгоспі. З дозволу колгоспу, що затверджувалось на загальних зборах, відпускали на трудову діяльність у ситроцех, амбулаторію. Вони залишались членами колгоспу, хоча працювали в іншому місці. Як складали списки на розпаювання землі, всіх таких не врахували. Люди залишилися без наділу земельного паю. Він отримав земельний пай, а його дружина, яка працювала вчителькою у школі - не отримала.

Відповідно до частини 9 статті 5 ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII (тут і далі - у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

За частинами 6, 7 статті 6 ЗК України при обчислені розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів, враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.

Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Відповідно до частини 2 статті 23 ЗК України державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільсько-господарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ Президента України № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 635/2831/17 (провадження № 61-19827св19) за загальним правилом особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством такого акта.

Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта.

Право власності на земельну частку (пай) виникає з моменту передачі державного акта про право колективної власності на землю конкретному КСП, членом якого він є, а не з часу внесення членів КСП до списків, доданих до державного акта на право колективної власності на землю, перевірки, уточнення і затвердження цих списків.

Також необхідно розмежовувати поняття трудової участі осіб у діяльності колгоспів (а потім і КСП) та членства в цих колективах.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, надані позивачкою трудові книжки, в яких немає запису про прийняття ОСОБА_1 в члени КСП «Прогрес», а також архівна довідка підтверджують наявність трудових відносин ОСОБА_1 та КСП «Прогрес», проте не є достатніми для підтвердження факту членства в КСП на момент видачі державного акта на право колективної власності на землю.

Позивачем також не надано доказів звернення із заявою при прийняття до членів КСП «Прогрес», а без свого волевиявлення вона не могла стати членом КСП «Прогрес», оскільки це порушує право добровільності визначене статтею 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

Судом першої інстанції правильно відхилено як докази покази свідків, оскільки вони не підтверджують факт членства позивачки саме в КСП «Прогрес».

Оскільки позивачкою не надано належних доказів того, що на момент видачі колективному сільськогосподарському підприємству «Прогрес» державного акту на право колективної власності на землю позивачка була його членом, та була включена до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог і саме з цих підстав відмовив у задоволенні позову, тому у цьому випадку ним правильно зазначено, що підстави для відмови у позові ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском позовної давності були відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ухвалюючи рішення 24 вересня 2025 року, судом порушено вимоги статті 268 ЦПК України в частині дотримання вимог проголошення рішення суду, оскільки було повідомлено, що судове рішення буде проголошено о 12 год. 30 хв. 24 вересня 2025 року, а фактично оприлюднення рішення (скорочене) відбулося 26 вересня 2025 року, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Ухвалення та проголошення судового рішення не є стадіями розгляду справи по суті.

Проголошення судового рішення є лише процесуальною формою доведення ухваленого рішення до відома учасників справи.

Право учасників справи на ознайомлення з повним текстом судового рішення забезпечується шляхом вручення його копій відповідно до вимог статті 272 ЦПК України.

Отже, розгляд справи по суті та стадії ухвалення й оголошення судового рішення є різними етапами процесу: перший передбачає дослідження доказів, заслуховування пояснень та судові дебати і саме тоді забезпечується реалізація принципів змагальності та рівності сторін; другий є процесуальним завершенням розгляду справи та способом доведення результатів судового розгляду до відома учасників.

Статтею 411 ЦПК України передбачено підстави для повного або часткового скасування рішень і передачі справи повністю або частково на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Відповідно до частини 1 статті 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Водночас норми ЦПК України не встановлюють правових наслідків у вигляді скасування судового рішення у випадку відсутності такого повідомлення або проголошення судового рішення пізніше, ніж було оголошено учасникам справи, у зв`язку з його складеність або з інших підстав.

Процесуальний закон не покладає на суд обов`язку забезпечити присутність сторін під час проголошення судового рішення, а лише передбачає право учасників бути присутніми у цьому засіданні.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції проголошено рішення пізніше ніж оголошувалося судом під час переходу до стадії ухвалення судового рішення, не може розцінюватися як порушення її права на участь у розгляді справи та не є підставою для скасування судового рішення в розумінні пункту 5 частини 1 статті 411 ЦПК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 05 жовтня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська