Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №753/21920/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/9430/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 753/21920/25

03 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваля Володимира Богдановича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К.В., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 11 грудня 2024 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля "Land Rover", д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобілів "Hyundai", д.н.з. НОМЕР_2 , та "Volvo" д.н.з. НОМЕР_3 .

Постановою суду ОСОБА_1 було визнано винною у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 122-4, 124 КУпАП.

Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля "Land Rover", д.н.з. НОМЕР_1 , було застраховано в ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 218747016.

Позивач зазначав, що до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернулась страхова компанія потерпілої особи та надала всі необхідні документи.

На підставі страхового акту ПрАТ «СК «АРКС» здійснила виплату страхового відшкодування в розмірі 108 700,86 грн.

Посилаючись на те, що до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» перейшло право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 , як до особи відповідальної за відшкодування заподіяних збитків, позивач ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «АРКС» завдані збитки в порядку регресу у розмірі 108 700,86 грн, а також судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 108 700,86 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Не погоджуючись з ухаленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Коваль Володимир Богданович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ПрАТ «СК «АРКС».

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час судового розгляду не враховано ключові доводи відповідача, не надано належної оцінки відсутності належних та допустимих доказів розміру заподіяної шкоди.

Зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що розмір шкоди, завданої власнику транспортного засобу Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 , не визначався, а страховий платіж здійснено було виключно на підставі рахунку виставленого СТО.

При цьому, в який спосіб була складена калькуляція вартості відновлюваного ремонту вказаного автомобіля і його зв`язок із відповідною ДТП згідно наданих позвачем матеріалів неможливо.

Суд першої інстанції безпідставно відхилив дані доводи відповідача, не навівши жодних мотивів їх відхилення, окрім посилання на постанову Дарницького районного суду м. Києва від 9 січня 2025 року.

Разом з тим, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення не звільняє позивача від обов`язку доказування розміру спричиненої шкоди.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Коваль Володимир Богданович повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити.

Представник позивача Приватного акціонерного товариства « Страхова компанія «АРКС» в судове засідання не з?явився, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлений у встановленому законом порядку, а тому суд вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення предстаника відповідачки, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 грудня 2024 року водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «Land Rover», д.н.з. НОМЕР_1 , скоїла зіткнення з транспортним засобом «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , та з транспорним засобом «Volvo» д.н.з. НОМЕР_3 .

Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 09 січня 2025 року у справі № 753/25284/24 ОСОБА_4 у було визнано винною та притягнуто до відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст. 122-4 Кодексу України про адміністративне правопорушення.

Таким чином, вина ОСОБА_5 и у вчинені дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Land Rover», д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 218747016.

03 січня 2025 року страхова компанія потерпілої особи, водія пошкодженого транспортного засобу «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 , ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс-Груп» звернулась до позивача, як до страховика у якого була застрахована цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_1 , із заявою в якій повідомила, що вона виплатила потерпілій особі страхове відшкодування за комплексним договором добровільного страхування транспортного засобу № 07/-107-70-019701/24 від 02.08.2024 у розмірі 108 700,86 грн.

До вказаної заяви, зокрема, було долучено акт огляду транспортного засобу та рахунок на оплату від 16 грудня 2024 року № НК1744 ТОВ «Богдан Авто», згідно якого вартість ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 108 700,86 грн. Також було долучено розрахунок суми страхового відшкодування на підставі вказаного рахунку та сума страхового відшкодування визначена у розмірі 108 700,86 грн.

На підставі страхового акту від 29 грудня 2025 року № 240001213485 страхова компанія потерпілої особи виплатила страхове відшкодування у розмірі 108 700,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30 грудня 2024 року № ЗР148716.

Згідно платіжного доручення від 11 лютого 2025 року № 1116361 позивач перерахував на користь страхової компанії потерпілої особи страхове відшкодування у розмірі 108 700,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу, суд першої інстанції вказв на те, що позовні вимоги є законними та обгрунтованими, а відтак наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року відповідає.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 11 грудня 2024 року, встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва від 09 січня 2025 року у справі № 753/25284/24 та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (п. 69 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України дозволяється використання виключно забезпечених транспортних засобів.

Згідно із підпунктами «а», «в» пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судом встановлено, відповідачем не спростовано, що чинною постановою Дарницького районного суду м. Києва від 09 січня 2025 року у справі № 753/25284/24 ОСОБА_4 визнано винною у скоєні адміністративного правопорушення передбаченого ст.122-4 КУпАП (залишення місця дорожньо-транспортної пригоди).

На підставі акту огляду транспортного засобу та рахунку на оплату від 16 грудня 2024 року № НК1744; розрахунку суми страхового відшкодування встановлено, що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 склала 108 700,86 грн.

На підставі страхового акту від 29 грудня 2025 року № 240001213485 страхова компанія потерпілої особи ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс-Груп» виплатила їй страхове відшкодування у розмірі 108 700,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30 грудня 2025 року № ЗР148716.

Згідно платіжного доручення від 11 лютого 2025 року № 1116361 позивач перерахував на користь страхової компанії потерпілої особи ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс-Груп» страхове відшкодування у розмірі 108 700,86 грн.

Відтак, у позивача після виплати страхового відшкодування виникло право регресної вимоги до ОСОБА_1 , як водія, який залишив місце дорожньо-транспортної пригоди (стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») в розмірі 108700,86 грн.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляійної скарги про те, що розмір шкоди, завданої власнику транспортного засобу Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження при ДТП не визначався, а страховий платіж здійснено було виключно на підставі рахунку виставленого СТО, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на наступне.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся до відповідачки саме із регресною вимогою та через те, що відповідачка, будучи причетною до ДТП, залишила місце ДТП, вказана сума страхового відшкодування була повністю сплачена позивачем страховій компанії потерпілої особи.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження вартості відновлювального ремонту транспортного засобу Hyundai д.н.з. НОМЕР_2 , суду надано акт огляду транспортного засобу; рахунок на оплату від 16 грудня 2024 року № НК1744 ТОВ «Богдан Авто», згідно якого вартість ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 становить 108 700,86 грн; розрахунок суми страхового відшкодування на суму у розмірі 108 700,86 грн; страховий акт від 29 грудня 2025 року № 240001213485; платіжну інструкцію від 30 грудня 2025 року № ЗР148716 та від 11 лютого 2025 року № 1116361.

За змістом ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень покладається на кожну із сторін.

Таким чином, саме відповідач мав надати докази на спростування заявленого розміру завданої майнової шкоди. Поряд з цим, відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій не надано жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних доказів та на спростування розміру завданої майнової шкоди.

Під час розгляду справи відповідач не заявляв клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач в силу частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України не надав доказів на противагу поданих позивачем, не спростував визначений розмір матеріального збитку, а отже не довів, що такий визначено неправильно.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Ковалем Володимиром Богдановичем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваля Володимира Богдановича.

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваля Володимира Богдановича залишено без задоволення, а судове рішення без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Коваля Володимира Богдановича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: