Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №359/12447/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/5674/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м. Київ

Справа № 359/12447/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року, постановлену у складі судді Яковлєвої Л.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати аліментів та звільнення від сплати заборгованості по аліментам,

встановив:

У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 , третя особа Бориспільський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі, в якому просила:

1) припинити стягнення з позивача на користь відповідача аліментів на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду від 30.07.2025 у справі № 359/8531/25 на утримання сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 липня 2025 року до досягнення старшою дитиною повноліття;

2) звільнити позивача від сплати заборгованості за аліментами з 18 липня 2025 року, що стягуються з неї на користь ОСОБА_3 на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду від 30.07.2025 у справі № 359/8531/25 на утримання сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_5 в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 липня 2025 року до досягнення старшою дитиною повноліття.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки, відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ст. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції помилково вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже між сторонами виникли сімейні правовідносини, спори в яких належать до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Апелянт посилається на те, що відповідно до частини другої статті 161 ЦПК України особа має право обирати між формою цивільного судочинства за вимогами про зменшення розміру аліментів або із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Скаржник посилається на недотримання місцевим судом ч. 5 статті 186 ЦПК України, згідно з якою суд в ухвалі повинен був вказати, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи. Натомість, суд лише рекомендував звернутися до суду із заявою в порядку, передбаченому ст. 170 ЦПК.

Скаржник звертає увагу, що предметом позову є звільнення від сплати аліментів та від заборгованості зі сплати аліментів, а не скасування судового наказу.

Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для перегляду судового наказу за нововиявленими обставинами, адже станом на день його видачі було відомо, що діти проживають разом з матір`ю, а отже всі обставини існували та були відомі сторонам.

На переконання скаржника, скасування судового наказу автоматично не призведе до скасування вже нарахованої заборгованості.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після рішення суду про стягнення періодичних платежів змінилися обставини (зокрема, припинення проживання дітей з отримувачем аліментів), сторона має право пред`явити новий позов про звільнення від платежів або їх припинення.

Скаржник стверджує, що діти завжди проживали і проживають з матір`ю та перебувають на її утриманні, що є самостійною підставою для припинення стягнення аліментів на користь батька, з яким вони не проживають. Відмова суду першої інстанції у відкритті провадження не відповідає інтересам дітей, оскільки виплата коштів відповідачу є безпідставною, якщо діти перебували на її повному утриманні

Зазначає, що дійсним мотивом звернення відповідача до суду із заявою про стягнення аліментів мало на меті не утримання дітей, а створення доказів у справі про позбавлення батьківських прав, щоб уникнути призову на військову службу (наразі відповідач перебуває у розшуку за ухилення).

23 червня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_3 проти апеляційної скарги, в яких відповідач просив відмовити в її задоволенні. Заперечення мотивовані тим, що відсутній предмет спору, оскільки судовий наказ, на підставі якого нараховувалися аліменти та виникла заборгованість, уже визнано судом таким, що не підлягає виконанню, ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2026 року.

Відповідач зазначає, що відсутні підстави для звільнення особи від заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом, оскільки його вже визнано «недійсним» для виконання. Відповідач вказує на те, що подальший розгляд позовних вимог ОСОБА_1 в апеляційному суді втрачає будь-який сенс, а відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, незалежно від того, наскільки обґрунтованим чи необґрунтованим був позов першочергово.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з викладених у ній підстав.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечив проти доводів і вимог апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у запереченнях.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача і відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що нормами процесуального закону у їх системному взаємозв`язку не передбачено право звернення до суду із заявою про скасування судового наказу у разі його видачі відповідно п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України (стягнення аліментів), оскільки такий порядок перегляду судового наказу встановлений для судових наказів, виданих за всіма іншими вимогами, окрім вимог, зазначених у п. 4, 5 ч. 1 ст. 161 ЦПК України.

Водночас, боржник, не погоджуючись зі судовим наказом, на підставі якого з неї стягнуто аліменти на утримання дітей та оспорюючи підстави для його видачі, не дотрималася порядку, визначеного частинами 7, 8 ст.170 ЦПК України щодо перегляду такого судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки він не відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України зазначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до принципу спеціалізації законом визначено види і повноваження місцевих судів: загальні суди, які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом; господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції; адміністративні суди, які розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).

Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом (частина п`ята статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Отже судова юрисдикція - це компетенція судів здійснювати правосуддя в формі визначеного законом виду судочинства і щодо визначеного кола правовідносин.

Статтею 19 ЦПК України визначено перелік справ у спорах, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, тобто визначено предметне коло справ.

Згідно з частинами першою, другою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Виходячи з аналізу глави 2 розділу І ЦПК України, під підсудністю розуміється сукупність предметної (статті 19, 20), інстанційної (стаття 23, 24), територіальної (стаття 26) юрисдикції судів системи судоустрою.

Юрисдикція (підвідомчість) судів загальної юрисдикції визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати в порядку цивільного судочинства, тоді як правила підсудності розмежовують підсудність справ судам одного виду юрисдикції - у даному випадку цивільної.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року, від 27 листопада 2018 року у справі № 804/3516/18 і від 06 червня 2018 року у справі № 495/6724/17.

Апеляційний суд зазначає, що загальна (цивільна) юрисдикція є всеохоплюючою і якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (адміністративних чи господарських) судів, то вона підлягає розгляду загальним (цивільним) судом. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Водночас, за пунктом 1 частини першої і частини п`ятої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до матеріалів справи, між сторонами виник спір у сфері сімейних правовідносин, з приводу звільнення від сплати аліментів та звільнення від заборгованості зі сплати аліментів.

Зазначений спір підсудний загальному місцевому суду відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки підстави для відмови у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про звільнення від сплати аліментів та звільнення від заборгованості зі сплати аліментів - відсутні.

Доводи відповідача про відсутність предмету спору колегія суддів відхиляє, оскільки позивач не оскаржує судовий наказ, а оспорює наявність підстав для стягнення аліментів з моменту видачі судового наказу. З позовної заяви вбачається, що підстави позову ґрунтуються на факті, що станом на момент видачі судового наказу (30 липня 2025 року) діти проживали разом з позивачем, у зв`язку з чим підстави для видачі судового наказу були відсутні.

Крім цього, позивач заявила вимогу про звільнення від заборгованості зі сплати аліментів, в обґрунтування якої зазначила, що рішення про звільнення від сплати заборгованості за аліментами буде повністю відповідати інтересам дітей, тому що безпідставно сплачені відповідачу кошти значно зменшать її можливості належного утримання дітей, а вірогідність того, що відповідач витратить кошти на їхніх дітей «дуже примарна», тому що він зараз проживає в сім`ї, де вже є троє дітей.

Відповідно до частини другої статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Таким чином, предметом доказування у цій справі є, зокрема, обставини, що можуть свідчити про існування підстав, з якими матеріальне право пов`язує звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами.

Щодо доводів відповідача про те, що подальший розгляд позовних вимог в апеляційному суді втрачає будь-який сенс з огляду на те, що судовий наказ скасовано, то суд апеляційної інстанції зазначає, що кожному гарантується право на судовий захист прав, свобод та інтересів, що означає можливість особи звернутися до суду для вирішення юридичного спору.

Разом з тим, це не означає, що відповідні вимоги будуть визнані судом як обґрунтовані та задоволені, проте оцінка перспективності позову на етапі відкриття провадження у справі є передчасною та позбавляє особу права на судовий захист.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді ухвали суду першої інстанції, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, а відтак - є незаконним та підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.