Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №753/22314/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4285/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 753/22314/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року, постановлену у складі судді Трусової Т.О.,

у справі за скаргою ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) Біляєва Бориса, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Експобанк», ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Груп Фактор»,

встановив:

У жовтні 2025 року боржник у виконавчому провадженні № 404478 ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Б. Біляєва, що полягала у незнятті арешту з майна.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) Біляєва Бориса - залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом оскарження в суді першої інстанції була бездіяльність начальника державної виконавчої служби, що має ознаки триваючого правопорушення. Залишаючи скаргу без розгляду у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду зі скаргою на бездіяльність, суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 грудня 2021 року у справі №760/19348/2011, від 14.08.2023 у справі № 927/322/14, від 30.04.2024 у справі № 14/370-07, а отже ухвала місцевого суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвалу суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві із заявою, в якій просив зняти арешт, накладений у виконавчому провадженні на все нерухоме майно (а.с. 14, 16).

07 серпня 2025 року листом Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві № 94510 боржника повідомлено, що 29 січня 2015 року державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 7 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження», оскільки встановлено законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника. Крім цього, в листі зазначалося, що надати копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження неможливо, оскільки виконавче провадження знищено за закінченням строків зберігання (а.с. 17).

17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду на тій підставі, що ОСОБА_1 звернувся зі скаргою 10 жовтня 2025 року, клопотання про поновлення строку на оскарження не заявляв, тоді як день отримання листа відділу виконавчої служби є днем, коли він дізнався про порушення його прав.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам процесуального права.

Відповідно до вимог статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Вказане кореспондується зі змістом статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII, якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина п`ята статті 74 Закону № 1404-VIII).

Положення наведених вимог матеріального права дають підстави для висновку, що до суду можуть бути оскаржені не тільки дії державного або приватного виконавця, а й бездіяльність.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 04 червня 2025 року у справі № 2605/17915/12, бездіяльність, на відміну від дії, має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року в справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.

Отже, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.

Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 910/1114/21.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 760/19348/20 зазначено, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна, накладеного постановою від 28 листопада 2002 року і який продовжує діяти після завершення виконавчого провадження, має триваючий характер. Бездіяльність, на відміну від разової дії, існує до моменту вчинення відповідних дій (зняття арешту та внесення відомостей до реєстрів). Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій, у зв`язку з чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково застосував десятиденний строк для оскарження бездіяльності, обраховуючи його з моменту отримання відповіді начальника державної виконавчої служби на заяву ОСОБА_1 щодо зняття арешту, не врахувавши триваючий характер бездіяльності.

Таким чином, оскільки бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 є триваючою, тому суд першої інстанції безпідставно залишив скаргу без розгляду з мотивів пропуску строку без клопотання про його поновлення.

Ухвала суду перешкоджає подальшому розгляду справи по суті та підлягає скасуванню з направленням матеріалів для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до пункту 7 частини першої статті 374 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 379, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 23 жовтня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.