Постанова від 14 квітня 2026 р. у справі №759/17349/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/451/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 759/17349/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Ул`яновської О.В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин,

встановив:

У серпні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною заявою, просить суд встановити факт родинних відносин, а саме: що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заявлених вимог заявником зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько заявниці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме квартиру у АДРЕСА_1 . Спадкоємицею нерухомого майна після смерті ОСОБА_4 є його дочка - ОСОБА_1 , однак видати свідоцтво про право на спадщину за законом не можливо, оскільки з поданих документів не можливо встановити факт родинних відносин ОСОБА_1 зі своїм батьком ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьки заявниці на момент її народження не перебували у шлюбі, у свідоцтві про народження містяться відомості про батьків: батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_6 . Прізвище батька було записано за прізвищем матері на підставі ч. 2 ст. 55 Кодексу про шлюб та сім`ю, який був чинний на день народження заявниці. ІНФОРМАЦІЯ_5 батьки ОСОБА_1 одружилися, після укладення шлюбу присвоєно прізвища: ОСОБА_7 та ОСОБА_7 . ОСОБА_4 при житті не оспорював той факт, що заявниця є його дочкою.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву.

Вважає, що суд в порушення вимог ст. 294 ЦПК України не розглянув клопотання про виклик та допит свідків, що призвело до неповноти дослідження обставин справи та відмови у задоволенні заяви.

Крім того, не дослідив матеріали справи, а саме архівне судове рішення про розірвання шлюбу між (батьком) ОСОБА_4 та матір`ю заявниці ОСОБА_8 , в якому ОСОБА_4 стверджує, що у шлюбі має доньку ОСОБА_9 1981 року народження, що збігається з датою народження заявника. Більш того, заінтересована особа, ОСОБА_3 , яка є дружиною від другого шлюбу батька заявника та також має право на спадкове майно по смерті чоловіка, не надала будь-яких заперечень, які б свідчили про те, що заявник не є донькою від першого шлюбу її чоловіка та не може претендувати на частину його квартири.

В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги, просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.

В судове засідання заінтересована особа ОСОБА_3 не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

20 серпня 2025 року від заінтересованої особи ОСОБА_3 надійшла заява, у якій вона пояснила, що ОСОБА_4 розказував їй, що має доньку від першого шлюбу на ім`я « ОСОБА_10 », у зв`язку з чим не заперечує проти задоволення заяви про встановлення факту родинних відносин і що не має наміру оскаржувати судове рішення (т. 1 а.с. 154).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_4 є її двоюрідним братом і він проживав на АДРЕСА_5 (номера будинку не пам`ятає). У брата була донька ОСОБА_10 і дружина ОСОБА_13 . В 1981 році її брат проживав у Києві з тіткою на АДРЕСА_4, за межі України ніколи не виїжджав. Свідок пояснила, що донька її брата - ОСОБА_14 народилася у АДРЕСА_5 . Свідок відвідувала ОСОБА_9 , пам`ятає, що сім`я її брата проживала за вказаною адресою тривалий час, не пригадує, в якому саме році подружжя розлучилося. На момент розлучення ОСОБА_18 було п`ять чи шість років. ОСОБА_7 змушена була піти від ОСОБА_7 , бо він ображав ОСОБА_9 . На запитання суду свідок наполягала на тому, що донька брата народилася в м. Києві.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що ОСОБА_4 є його двоюрідним братом і що донька його брата подала заяву до суду з квартирного питання. В молодості його брат навчався у Білій Церкві у школі для глухо-німих. Брат свідка постійно проживав у Києві, за кордон ніколи не виїжджав. Донька брата ОСОБА_10 народилася приблизно в 1979 або в 1980 році у Києві. Брат уклав шлюб до народження дитини.

Свідку відомо, що у брата була дитина, з якою він проживав на Борщагівці, дитині привозили подарунки, підгузки. Дружина брата - ОСОБА_13 їздила з дитиною в Казахстан і на той момент дитині було п`ять чи шість років. До своєї смерті брат свідка проживав у Вінниці , оскільки там познайомився із жінкою. Свідок пояснив, що зі слів ОСОБА_18 , вона спілкувалася з батьком по телефону, але особисто не бачив, як вони спілкувалися, а лише те, що брат йому розказував, що ОСОБА_10 знайшла чоловіка, проте з ним життя не склалося. Наразі ОСОБА_10 проживає з двома дітьми в Австрії.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, показання свідків, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення факту родинних відносин, суд першої інстанції виходив з того, що неможливо достеменно встановити факт родинних відносин, оскільки у свідоцтві про народження заявника прізвище батька вказано « ОСОБА_5 », у той час, як заявник просить встановити родинні відносини з ОСОБА_4 . Жодного іншого доказу, який би дозволив встановити такий родинний зв`язок заявником не надано. Також, до матеріалів справи не долучено відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, а отже, з наданих матеріалів неможливо встановити, що заявник зверталася до відповідного органу, і що їй було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви у зв`язку з недоведеністю факту, який просить встановити заявник.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_19 в населеному пункті Семиозерне Кустанайської області Казахської Радянської Соціалістичної Республіки, батьками дитини вказано ОСОБА_5 (національність - росіянин) і ОСОБА_6 (національність - росіянка), що підтверджується свідоцтвом про народження Семиозерного районного бюро реєстрації актів громадянського стану Кустанайської області від 02.07.1981 серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 6).

У справі є копія паспорту громадянина України ОСОБА_4 серії НОМЕР_2 , виданого 15.07.1999 Ленінградським РУ ГУ МВС України в місті Києві. За даними інформації про дату і місце народження, що зазначена в паспорті, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в с. Тальське Бородянського району Київської області (т. 1 а.с. 10).

09 квітня 1983 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_6 укладено шлюб, про що 09 квітня 1983 року внесено запис до книги реєстрації актів про укладення шлюбу. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на « ОСОБА_7 ». Зазначена обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про укладення шлюбу Палацу реєстрації шлюбів і новонароджених (м. Київ) від 09.04.1983 серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 11).

Рішенням Ленінградського районного народного суду міста Києва від 19.03.1985 у справі № 1307 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про розірвання шлюбу шлюб між сторонами зазначеного судового провадження розірвано (т. 1 а.с. 41).

26 вересня 1985 року шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 розірвано у органі ЗАГС , після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_8 залишено без змін, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу Ленінградського відділу реєстрації актів громадянського стану від 03.06.1986 серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 12).

05 листопада 2008 року між ОСОБА_21 та ОСОБА_19 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 05.11.2008 серії НОМЕР_5 . Після укладення шлюбу ОСОБА_19 змінила прізвище на « ОСОБА_22 » (т. 1 а.с. 13).

ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_4 помер у м. Вінниця , про що 21 квітня 2021 року Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 (т. 1 а.с. 21).

У матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 18.05.2021 № 00030782136, з якого вбачається, що ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 , місце народження: с. Тальське Бородянського району Київської області) помер ІНФОРМАЦІЯ_8 у м. Вінниця Вінницької області, Україна. У Реєстрі зазначено, що відомостями про документ, що підтверджує факт смерті є лікарське свідоцтво про смерть (остаточне) № 51П від 17 квітня 2021 року, видане Вінницьким обласним бюро судово-медичної експертизи. Заявником була ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 51, 52).

18 травня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Родіонової Н.В. із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_8 помер її чоловік, з яким вона проживала однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі між собою - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті чоловіка залишилася спадщина, яку вона приймає. (т. 1 а.с. 48).

18 травня 2021 року заявник ОСОБА_1 також звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Борківського А.В. із заявою, в якій повідомила, що приймає спадщину, яка залишилася після смерті її батька - ОСОБА_4 . У заяві стверджувалось, що ІНФОРМАЦІЯ_8 помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який на день своєї смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 45).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2021, що набрало законної сили 23.11.2021, у справі № 127/14316/21 за заявою ОСОБА_3 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Борківський А.В., ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю заяву ОСОБА_3 - задоволено.

Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без шлюбу у період з 2005 року по день смерті ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім цього, під час провадження в суді першої інстанції, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2024 року клопотання представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи - задоволено.

Призначено у справі судову молекулярно-генетичну експертизу, яку провести між заявником та двоюрідним братом батька заявника.

Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (т. 1 а.с. 65).

Листом від 12.11.2024 № СЕ-19/111-24/62393-БД Київським НДЕКЦ повідомлено суд про неможливість проведення судової експертизи, оскільки в експертній установі відсутні атестовані й зареєстровані методики чи обґрунтовані та апробовані методи проведення судової молекулярно-генетичної експертизи з метою встановлення біологічної спорідненості між ОСОБА_1 та двоюрідним братом заявника (т. 1 а.с. 70).

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції від 16 липня 2025 року представник заявника пояснила, що двічі зверталася до державних експертних установ із адвокатськими запитами, у відповідь на які їй повідомлено, що жодної молекулярно-генетичної експертизи між родичами неможливо провести і що немає таких реагентів (09:56:02-09:56:26 год.).

За клопотанням представника заявника, до матеріалів справи долучено довідку про народження ОСОБА_19 № 03-10-49-04-18/230, згідно з якою відомості про батька до свідоцтва про народження ОСОБА_19 внесено зі слів матері. У довідці зазначено, що батьком ОСОБА_19 є ОСОБА_5 , національність - росіянин (т. 2 а.с. 23).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний, серед іншого, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи (частина перша статті 294 ЦПК України).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України), до яких належать, серед іншого, справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами (пункт 1 частини першої статті 315 ЦПК України).

У статті 318 ЦПК України визначено зміст заяви, а саме, у заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються, зокрема, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Верховний Суд у постанові від 05 березня 2024 року у справі № 761/3765/23, виснував, що встановлення факту походження дитини від батька і є встановленням факту родинних відносин між батьком та дитиною, а тому суди попередніх інстанції безпідставно зазначили, що у разі, якщо особи не перебувають у родинних відносинах, але фактично вважають себе народженими від певної особи, захист прав у такому випадку відбувається шляхом встановлення батьківства чи встановлення факту визнання батьківства.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 01 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують такі обставини у їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Спільне проживання та ведення спільного господарства може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Таким чином, встановлення судом фактів батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Відповідно до частини другої статті 53 КпШС України, у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.

Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України», згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Суд розглядає заяви про встановлення факту батьківства в разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, і вирішує їх з урахуванням обставин, передбачених статтею 53 КпШС України. Заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до частини другої статті 55 КпШС України запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір`ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття (постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року в справі № 441/1215/24, від 01 червня 2020 року в справі № 2-3803/11 ).

Як вбачається з довідки про народження від 19.11.2025 року, виданої Відділом по РАЦС філії НАО «ГК «Уряд для громадян» Аулієкольського району Костанайської області, яка була подана представником заявника до суду апеляційної інстанції, заявник ОСОБА_23 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 в Казахській РСР, сел. Семиозерне. В актовому записі про народження батьком записано ОСОБА_5 зі слів матері - ОСОБА_6 . В актовому записі про народження також зазначено, що батьки заявника за національністю є росіянами ( а.с. 23, т. 2).

Разом з тим, свідки, які були допитані судом апеляційної інстанції за клопотанням представника заявника, стверджували про те, що донька ОСОБА_4 . ОСОБА_10 народилася у м. Києві, про що їм достеменно відомо, оскільки народження дитини вони святкували та приносили подарунки. Більше того, свідки стверджували, що ОСОБА_4 ніколи не виїжджав за межі України, зокрема у 80-х роках. Тоді як відповідно до свідоцтва про народження та паспорта громадянки України ОСОБА_24 , вона народилася в Казахській РСР (Семіозерне, Кустанайської області).

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає до уваги покази свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_15 , про те, що їх брат ОСОБА_4 проживав однією сім`єю разом з жінкою на ім`я ОСОБА_13 у квартирі по АДРЕСА_3 , де у них народилась дочка ОСОБА_10 , оскільки покази свідків суперечать документам, наданим заявником.

У подальшому, в 1983 році мати заявника ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 ». Шлюб було зареєстровано у Палаці реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва 09 квітня 1983 року. При цьому у свідоцтві про укладення шлюбу зазначено, що ОСОБА_4 народився с. Тальське Бородянського району Київської області.

Як встановлено рішенням Ленінградського районного народного суду м. Києва від 19 березня 1985 року у справі про розірвання шлюбу, з літа 1984 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 не підтримують сімейних стосунків, ОСОБА_4 має намір створити нову сім`ю ( а.с. 41, т. 1).

З викладеного вбачається, що зареєструвавши шлюб у квітні 1983 року, з літа 1984 року мати заявника вже не проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю.

При цьому, суд звертає увагу, що не зважаючи на реєстрацію шлюбу з ОСОБА_6 , ОСОБА_4 за життя не реалізував свого права на звернення до компетентних органів зі спільною з матір`ю заявника заявою про визнання себе батьком заявника, не вчиняв дій для встановлення (узаконення) родинних зв`язків із ОСОБА_1 .

Надані на підтвердження цих обставин фотознімки в електронному вигляді ( а.с. 5, т. 1), на яких поряд з ОСОБА_4 зображена дівчинка у віці 2 роки та 3-4 роки, у кімнаті жилого будинку, в автомобілі, у парку, не є достатньою підставою вважати, що ОСОБА_4 визнавав ОСОБА_1 своєю дочкою, оскільки у вказаний період часу мати заявника перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував рішення Ленінградського районного народного суду міста Києва від 19 березня 1985 року (т. 1 а.с. 41), оскільки зазначення судом того, що сторони від шлюбу, зареєстрованого у 1983 році, мають доньку ОСОБА_9 , 1981 року народження, за відсутності будь-яких інших фактичних даних, не може самостійно свідчити про те, що ОСОБА_4 є батьком заявника.

Аргументи представника заявника про те, що доведення факту батьківства ОСОБА_4 щодо ОСОБА_1 шляхом проведення експертизи є неможливим, оскільки державні експертні установи не проводять молекулярно-генетичного дослідження з метою встановлення родинних відносин, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки представник заявника не була позбавлена можливості порушити перед судом питання про проведення такої експертизи у спеціалізованій лабораторії чи медичних центрах, які проводять відповідні молекулярно-генетичні дослідження.

Разом з тим, відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2022 року в справі № 462/4732/17, від 28 серпня 2019 року в справі № 754/3558/16-ц, оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені в статті 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у статті 53 КпШС України, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися під час розгляду справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини .

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому правовідносини щодо батьківства стосовно неї регулюються нормами статті 53 КпШС України.

Згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Оцінюючи надані заявником до матеріалів справи докази у їх сукупності, покази свідків, колегія суддів вважає, що у справі відсутні достатні докази тих обставин, що мати заявника - ОСОБА_6 проживала з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу та вела з ним спільне господарство до моменту народження ОСОБА_24 у травні 1981 року; що ОСОБА_6 та ОСОБА_4 спільно виховували та утримували дитину; що ОСОБА_4 за життя визнавав ОСОБА_24 своєю донькою.

Також колегія суддів звертає увагу, що у своїй заяві про прийняття спадщини, адресованій нотаріусу, заявник вказала, що ОСОБА_4 постійно проживав, включно по день своєї смерті, за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як за даними свідоцтва про смерть і Державного реєстру актів цивільного стану ОСОБА_4 помер у м. Вінниці, а за вказаною адресою у м. Києві був лише зареєстрований.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.10.2021 у справі № 127/14316/21 встановлено, що ОСОБА_4 проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 у смт. Стрижавка, Вінницької області з 2005 року по ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Вказане свідчить про необізнаність заявника про обставини життя ОСОБА_4 та непідтримання з ним родинних стосунків.

Отже, заявник не довела, що ОСОБА_4 , який помер у м. Вінниці, ІНФОРМАЦІЯ_8 , є її батьком.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про недостатність доказів для встановлення у цій справі факту, що має юридичне значення.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не розглянув клопотання про виклик та допит свідків, що призвело до неповноти дослідження обставин справи та відмови в задоволенні заяви, колегія суддів відхиляє, оскільки в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 15 квітня 2026 року були допитані свідки ОСОБА_11 і ОСОБА_15 , які надали суперечливі показання, що не відповідають наданим заявником письмовим доказам.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов по суті обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог, у зв`язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні, рішення місцевого суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.