Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №758/11371/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/2460/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Справа № 758/11371/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Войтенко Т.В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини,

встановив:

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання батьком дитини.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що заявник одноособово займається утриманням сина, його вихованням та повним задоволенням усіх його потреб, а встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітнього сина необхідне йому для оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків, отримання права на податкові соціальні пільги, можливості переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом з дитиною.

Крім цього, встановлення даного факту породить юридичні наслідки, які виразяться в можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, а також в майбутньому для подальшого оформлення документів щодо переміщення дитини та можливості зміни місця проживання та розвитку сина в безпечних умовах, зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання сина. Таким чином, метою встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання сина є повна реалізація прав, як батька дитини, а також оформлення документів, необхідних для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Також між подружжям існує договір про одноосібне виховання та утримання дитини лише батьком, тобто заявником. Фактично матір таким чином підтвердила своє небажання та неможливість утримувати й виховувати дитину, поклавши дані обов`язки лише на батька. Матір проживає в іншому місці, далеко від дітей, має свою сім`ю та не приймає участі у житті дитини, спору між батьками з даного питання не має.

На сьогодні існує велика вірогідність призову на військову службу заявника, оскільки через оголошений військовий стан в Україні та мобілізаційні заходи, заявник, як чоловік призовного віку, підпадає під мобілізацію, що може призвести до залишення дитини без утримання й виховання.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу заінтересовані особи не скористалися, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду першої інстанції відповідно до частини третьої статті 360 і частини другої статті 372 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що в липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просив встановити юридичний факт самостійного, без участі матері, виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заява мотивована тим, що з 27 червня 2008 року заявник перебував у шлюбі зі ОСОБА_4 , від якого в них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у подружжя не склалося, стосунки погіршувалися, часто виникали непорозуміння, різні погляди на життя, у зв`язку з чим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 30.04.2025 у справі № 758/8094/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу шлюб між подружжям розірвано, дитина залишилася проживати з батьком. Після розірвання шлюбу матір не приймає участь у житті дитини та не спілкується з її батьком, дитина перебуває на повному утримання заявника.

Заявник одноособово займається утриманням сина, його вихованням та повним задоволенням усіх його потреб, а встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітнього сина необхідне йому для оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків, отримання права на додаткові соціальні пільги, можливості переміщення дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом з дитиною. Крім цього, встановлення даного факту породить юридичні наслідки, які виразяться в можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, а також в майбутньому для подальшого оформлення документів щодо переміщення дитини та можливості зміни місця проживання та розвитку сина в безпечних умовах, зняття з реєстрації та реєстрації місця проживання сина.

Метою звернення до суду із заявою слугувало отримання відстрочки від призову під час мобілізації, оформлення соціальної допомоги та пільг і можливість переміщення дитини (зокрема для виїзду за кордон) та звернення до державних, освітніх установ без додаткової згоди та залучення матері.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Згідно зі статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

В частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив установити юридичний факт самостійного, без участі матері, виховання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Метою звернення до суду із заявою слугувало отримання відстрочки від призову під час мобілізації, оформлення соціальної допомоги та пільг і можливість переміщення дитини (зокрема для виїзду за кордон) та звернення до державних, освітніх установ без додаткової згоди та залучення матері.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини.

Доведення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Щодо мети звернення - реалізації права на відстрочку від мобілізації, колегія суддів зазначає, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою вирішення питань, які зачіпають публічно-правові відносини заявника з державою. Верховний Суд у постанові від 15.08.2025 у справі № 709/1954/24 вказав, що вимоги щодо підтвердження соціально-правового статусу для відстрочки від мобілізації зачіпають інтереси суб`єктів владних повноважень та права іншого з батьків, що унеможливлює безспірний розгляд у порядку окремого провадження.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24 не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки зазначене рішення підкреслює необхідність встановлення факту саме судом, але не визначає окреме провадження як належну процедуру за наявності спору про право.

Таким чином, встановивши з тексту заяви та доданих матеріалів, що встановлення факту впливає на обсяг прав та обов`язків матері дитини та має на меті зміну соціально-правового статусу заявника у відносинах з державою, суд першої інстанції правильно застосував положення частини четвертої статті 315 ЦПК України та відмовив у відкритті провадження.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року - відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Ратнікова В.М.