Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №758/14925/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1824/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Справа № 758/14925/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», яка подана представником Мірчуком Валерієм Володимировичем, на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року, постановлену у складі судді Будзан Л.Д., про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним договору іпотеки,

встановив:

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Накладено арешт, до вирішення спору по суті, на двокімнатну квартиру, загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині заяви - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача АТ «Державний експортно-імпортний банк України» - Мірчук В.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що в цій справі заявлено позовну вимогу немайнового характеру про визнання недійсним іпотечного договору, а отже, у разі задоволення позову рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки спір є немайновий та не носить зобов`язального характеру; позовних вимог про застосування наслідків недійсності правочину позивач не заявляла, тому висновок суду про існування підстав для часткового задоволення заяви є помилковим.

Такої позиції дотримується Верховний Суд, правові висновки щодо подібних правовідносин який виклав у своїх постановах від 01 листопада 2021 р. у справі № 766/22082/18, від 24 лютого 2021 р. у справі № 755/5333/20.

Не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач АТ «Укрексімбанк» може вчинити низку дій щодо відчуження права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є спірна квартира, що в подальшому призведе до її відчуження, оскільки в розумінні статей 512, 514 та 656 ЦК України, в разі продажу права вимоги за кредитним та іпотечним договорами правовим наслідком укладення договору про відступлення права вимоги буде не відчуження квартири, а заміна кредитора / іпотекодержателя у зобов`язанні.

В судовому засіданні представник відповідача АТ «Державний експортно-імпортний банк України» - Мірчук В.В. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з викладених у ній підстав.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог у даній цивільній справі є визнання недійсним договору іпотеки № 86706Z222 від 15.08.2006, укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Державний експортно-імпортний банк». Предметом іпотеки за вказаним договором є двокімнатна квартира загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , і що згідно з поясненнями представника позивача відповідач АТ «Державний експортно-імпортний банк» фактично здійснює дії щодо відчуження права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, що в подальшому може призвести до утруднення чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Тому, врахувавши коло сторін, підстав та предмету позову, стороною позивача на даній стадії достатнім чином обґрунтовано, що невжиття такого виду забезпечення позову як арешт майна (квартири, яка є предметом іпотеки) може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому, та суд вважав підтвердженим факт того, що на даний час відповідачем АТ «Державний експортно-імпортний банк» з високою ймовірністю може бути вчинено низку дій щодо відчуження права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є спірна квартира, що в подальшому призведе до її відчуження третім особам.

Разом з тим, в частині вимог про зупинення проведення ДП «СЕТАМ» голландського аукціону за лотом № 579893; заборони ДП «СЕТАМ» вчиняти дії по проведенню голландського аукціону за лотом №579893; заборони АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вчиняти дії по проведенню голландського аукціону за лотом № 579893 суд першої інстанції вирішив відмовити, оскільки відповідно до постанови Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 запропонований представником позивача вид забезпечення позову застосовується виключно у цивільних справах про визнання права власності на майно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам і нормам процесуального права.

З виділених матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду міста Києва з позовом до відповідачів ОСОБА_2 й АТ «Державний експортно-імпортний банк України», в якому просила визнати недійсним договір іпотеки № 86706Z22 від 15 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 й АТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Позов мотивовано тим, що 08 серпня 1992 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану зареєстровано шлюб за актовим записом № 955.

15 серпня 2006 року ОСОБА_2 в інтересах сім`ї придбав двокімнатну квартиру загальною площею 51,90 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зареєстрував її на своє ім`я.

Позивачем отримано відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Позивачу стало відомо, що відповідно до умов іпотечного договору № 86706Z22 від 15.08.2006р. ОСОБА_2 передав в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Державний експортно-імпортний банк України» двокімнатну квартиру загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За твердженням відповідача, у п.1.4. іпотечного договору № 86706Z22 від 15.08.2006 р. він є власником предмета іпотеки, має право його відчужувати, а також вказано, що предмет іпотеки знаходиться у спільній сумісній власності з громадянкою ОСОБА_1 заява якої на укладення цього договору отримана у встановленому законом порядку.

Позивач вважає, що майно (двокімнатна квартиру загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ) належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що відповідач, який уклав договір іпотеки, 15.08.2006 року не отримав згоди на це другого з подружжя, а норми Сімейного кодексу свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

ОСОБА_2 після набуття спільного права власності подружжям на вищезгадану квартиру 15.08.2006 року повинен був отримати від позивача згоду на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, та ця згода 15.08.2006 року повинна була бути виражена письмово і нотаріально посвідчена.

За наявності іпотеки (арешту, обтяження) накладеного на майно внаслідок правочину - іпотечного договору № 86706Z22 від 15.08.2006 року порушується право приватної власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному об`ємі користуватися та розпоряджатися своїм майном (майновими правами) на власний розсуд (а.с. 1, 2).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.11.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним договору іпотеки, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 22 січня 2025 року о 12:00 год. (а.с. 11, 12).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2025 року закрито підготовче судове засідання, справу призначено до розгляду по суті на 28 квітня 2025 року об 11:00 год. (а.с. 13, 14)

23 червня 2025 року позивач звернулася до місцевого суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила:

- зупинити проведення ДП «СЕТАМ» голландського аукціону за лотом №579893;

- заборонити ДП «СЕТАМ» вчиняти дії по проведенню голландського аукціону за лотом №579893 з продажу права вимоги за кредитним договором №86706С20 від 15.08.2006р. та договором іпотеки № 86706Z22 від 15.08.2006 р. двокімнатної квартири загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до розгляду по суті позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 й АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійним договору іпотеки в рамках цивільної справи №758/14925/24;

- заборонити АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вчиняти дії по проведення голландського аукціону за лотом №579893 з продажу права вимоги за кредитним договором №86706С20 від 15.08.2006р. та договором іпотеки №86706Z22 від 15.08.2006 р. двокімнатної квартири загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , до розгляду по суті позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 й АТ «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійним договору іпотеки в рамках цивільної справи №758/14925/24;

- накласти арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви позивач зазначила, що відповідачем АТ «Державний експортно-імпортний банк України» було виставлено на продаж через ДП «Сетам» право вимоги за кредитним договором №86706С20 від 15.08.2006 та договором іпотеки №86706222 від 15.08.2006 р. між ОСОБА_2 та АТ «Державний експортно-імпортний банк України» двокімнатної квартири, загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та АТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Вказаний голландський аукціон з ініціативи АТ «Державний експортно-імпортний банк України» проводився через ДП «Сетам» в період з лютого по травень 2025 року, в рамках якого неодноразово проводились торги з продажу належного АТ «Державний експортно-імпортний банк України» вищезгаданого права вимоги і останні такі торги проводились 30 травня 2025 року.

Крім того, відповідно до публікації від 18 червня 2025 року ДП «Сетам» АТ «Державний експортно-імпортний банк України» знову в рамках вказаного голландського аукціону виставлено на продаж право вимоги за кредитним договором №86706С20 від 15.08.2006 року та за договором іпотеки №86706Z222 від 15.08.2006 року, укладених між ОСОБА_2 двокімнатної квартири, загальною площею 51,90 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , права вимоги виставлені на продаж під лотом № 579893 на 03 липня 2025 року.

Стверджувала, що реалізація спірної квартири, яка є предметом іпотеки на вказаному аукціоні, унеможливить виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог (а.с. 15-19).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст. 150 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 наголошено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 р. у справі № 754/5683/22 зауважено, що серед передумов забезпечення позову законодавець визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, тому можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно, не завжди може бути доречним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише в сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішення немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

Таким чином, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, їх значення полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Відповідно до висновків у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки лише обмежить їх можливість розпорядитися спірним майном до виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Отже, враховуючи те, що предметом позову є вимога про визнання недійсним договору іпотеки № 86706Z22 від 15 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_2 й АТ «Державний експортно-імпортний банк України», предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту, адже невжиття зазначених позивачем заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ефективний захист прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом залежно від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

За таких обставин, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів сторін по справі, враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин, обраний вид забезпечення позову - накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав уважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, що в силу положень ст. ст. 149-153 ЦПК України вказує на обґрунтованість поданої заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача полягають у тому, що у разі продажу АТ «Укрексімбанк» права вимоги за кредитним та іпотечними договорами правовим наслідком укладення договору про відступлення права вимоги буде не відчуження квартири, а заміна кредитора/іпотекодержателя у зобов`язанні, що не вплине на обсяг прав позивача.

Проте апеляційний суд відхиляє зазначені доводи, оскільки зазначене представником відповідача не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, оскільки невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права в межах даного провадження.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для накладення арешту на спірну квартину до набрання законної сили рішенням суду, яким буде вирішено спір по суті, і не можуть за даних обставин слугувати підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Подільського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року - відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», яка подана представником Мірчуком Валерієм Володимировичем, - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Ратнікова В.М.