Постанова від 15 липня 2025 р. у справі №2-55/12 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 2-55/12

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4506/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року (суддя Ковбель М.М.) у цивільній справі за позовом Обухівської окружної прокуратури, що діє в інтересах держави в особі Державного підприємства "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної Академії Наук України", Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Глевахівської селищної ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . третя особа: ОСОБА_11 про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, припинення права власності та визнання права постійного користування на землю,

установив:

у березні 2010 року прокурор звернувся до суду з позовами, які в подальшому були об`єднані в одне провадження, в яких просив скасувати рішення органу місцевого самоврядування, визнати недійсними державні акти на право власності на землю, припинити права власності та визнати права постійного користування на землю.

Мотивуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що 20 травня 2002 року ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001432-270. Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року задоволено позов Глевахівської селищної ради щодо припинення ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення. У подальшому Глевахівська селищна рада здійснювала розпорядження вищезазначеними землями державного підприємства, передавши за своїми рішеннями, а саме: від 14 грудня 2007 року № 395-17-У, 05 березня 2008 року № 439-20-У, 29 січня 2008 року № 409-18-05 земельні ділянки у власність відповідачів, із подальшою видачею державних актів на земельні ділянки.

Прокурор посилався на те, що рішенням господарського суду Київської області від 21 жовтня 2010 року було скасовано рішення від 31 грудня 2008 року у зв`язку з

нововиявленими обставинами та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради щодо припинення ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» права користування спірною земельною ділянкою відмовлено.

Прокурор посилався на те, що через залишення земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права державного підприємства. При цьому, за таких обставин, відповідач - Глевахівська селищна рада, прийнявши вищевказані рішення у частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, діяла за відсутності для цього повноважень і з порушенням частини третьої статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» та положень частини п`ятої статті 116, частини дев`ятої статті 149 та частини другої статті 150 ЗК України.

Прокурор вважав, що оскільки ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» має держаний акт на право постійного користування землею зі встановленням відповідних її меж, то рішення Глевахівської селищної ради від 8 травня 2009 року № 653, яким здійснено її перерозподіл на підставі статті 152 ЗК України, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, із визнанням недійсними відповідних державних актів на земельні ділянки відповідачів та із визнанням права постійного користування на земельну ділянку за заявником та їх витребування у відповідачів.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі прокурор просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Прокурор зазначає, що оскільки на підставі рішення Глевахівської селищної ради від 6 березня 2001 року №236 ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» 20 травня 2002 року отримало державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №001432-270 для вирощування і реалізації насіння сільськогосподарських культур, а також переробки іншої сільськогосподарської продукції, загальною площею 971,2 га, відтак ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» з 2002 року відповідно до вимог статей 116, 118, 125, 126 ЗК України є належним землекористувачем земельної ділянки, площею 971,21 га у межах Глевахівської селищної ради Київської області. Координати поворотних точок, за якими ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» у 2002 році виготовлено державний акт на право постійного користування землею, є точками у системі координат СК-63 та можуть бути переобчислені в систему координат УСК-2000 чи іншу загальновизнану систему координат. У подальшому, у 2012 році, на замовлення «ДСВ ІФРГ НАН України», з метою відновлення в натурі меж земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства, згідно із державним актом від 20 лютого 2002 року, на території Глевахівської селищної ради, ТОВ «Компанія земельні справи» та ФОП ОСОБА_12 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), а управлінням Держземагенства у Васильківському районі на підставі зазначеного каталогу координат створено обмінний файл земельних ділянок, які перебувають у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» на праві постійного користування. Водночас, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень «Про Державний земельний кадастр» - земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

Прокурор зазначає, що у Глевахівської селищної ради були відсутні будь-які

правові підстави приймати оскаржувані рішення про надання у власність спірних земельних ділянок, оскільки на момент прийняття таких рішень органом місцевого самоврядування, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року про припинення права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зазначеною частиною земель і передачу їх до земель запасу селищної ради ще не було прийнято.

Також, прокурор стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував те, що спірні земельні ділянки розташовані в охоронній зоні науково-інженерного центру «Матеріалообробка вибухом» Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України, який експлуатує дослідно-випробувальний полігон для матеріалообробки вибухом, утилізації боєприпасів і ракет, що свідчить про наявність суспільної проблеми та небезпеки.

Прокурор вважає, що судом першої інстанції проігноровано вказівки Верховного Суду, який своєю постановою від 10 липня 2019 року передав дану справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши на необхідність надання належної правової оцінки усім наявним у справі доказам, однак суд першої інстанції цієї вказівки не виконав, обмежившись посиланням на незаявлення прокурором клопотання про призначення судової експертизи.

Прокурор вважає, що підстави для проведення судової експертизи у цій справі відсутні, оскільки таке питання повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Крім цього, прокурор, посилаючись на судову практику Верховного Суду, стверджує, що ним обрано належний спосіб захисту порушених інтересів держави.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_10 просить закрити апеляційне провадження, посилаючись на те, що правомірність оскаржуваних прокурором рішень підтверджується, у тому числі, фактом оформлення відповідачами державних актів на землю.

Відповідач вважає, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено факту накладання земельних ділянок відповідачів та земельну ділянку, що перебуває у користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», так як межі останньої фактично не визначено і встановити її точне місцезнаходження неможливо.

Також, відповідач зазначає, що позов прокурора не був обґрунтований тим, що спірні земельні ділянки знаходяться в охоронній зоні, оскільки 16 липня 2010 року прокурором було подано заяву про зміну підстав позову, згідно якої позов був обґрунтований накладанням земельних ділянок відповідачів на земельну ділянку, що перебуває у користуванні ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», при цьому прокурор не скористався своїм правом заявити клопотання про признання експертизи з метою достеменного встановлення факту того, чи дійсно накладаються ці земельні ділянки.

Крім цього, відповідач вважає, що у прокурора взагалі були відсутні повноваження на подання позову в інтересах суб`єкта господарювання - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».

Ухвалою апеляційного суду від 14 травня 2025 року до участі у справі у якості третьої особи було залучено ОСОБА_11 , якій на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 жовтня 2019 року була відчужена земельна ділянка ОСОБА_7 .

У судовому засіданні прокурор Федоренко О. П. апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити її з підстав, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_10 проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи у судові засідання не з`являлися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга

не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 20 травня 2002 року Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України виданий державний акт на право постійного користування землею з правом користування 971,2 га землі, який зареєстровано за № 102.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, у Державного підприємства «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» вилучено 387,19 га землі, які передано до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02 липня 2010 року та Вищого Господарського суду України від 23 червня 2011 року, рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року скасовано за нововиявленими обставинами, у задоволенні позову відмовлено.

На підставі рішень № 395-17-У від 14 грудня 2007 року, № 439-20-У від 5 березня 2008 року та № 409-18-05 від 29 січня 2008 року Глевахівської селищної ради відповідачам передані у власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків на АДРЕСА_1 .

Відповідно до листа Управління Держкомзему у Васильківському районі від 8 квітня 2011 року № 998/02-1, Глевахівська селищна рада повідомлена, що в автоматизованій системі координат ведення державного земельного кадастру у Васильківському районі даних стосовно користувача ДП "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України" не значиться.

Листами Управління Держкомзему у Васильківському районі від 3 серпня, 27 та 29 грудня 2011 року повідомлено, що в базі АСК відсутні відомості, на підставі яких можна визначити факт накладання на земельні ділянки інших землекористувачів (власників земельних ділянок), користування якими підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 001432-270. При цьому, технічна документація по складанню державного акту на право постійного користування землею, виданого Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, не містить відомості обробки теодолітного ходу та вирахування координат поворотних точок меж земельної ділянки, користування якою посвідчується зазначеним державним актом. У зв`язку із цим, в базі АСК управління відомості про координати поворотних точок земельних ділянок Дослідного сільськогосподарського виробництва Інституту фізіології рослин і генетики НАН України відсутні і не були внесені.

Згідно з листами Управління Держкомзему у Васильківському районі від 3 лютого 2012 року № 392/02-1 та від 30 травня 2011 року № 1799-02-1, землі відповідно до державного акта на право постійного користування державного підприємства - позивача не були переоформлені згідно з чинним законодавством та не внесені до автоматизованої системи координат державного земельного кадастру Управління Держкомзему у Васильківському районі.

Відповідно до листа Національної Академії наук України від 12 березня 2010 року № л-31-ОЗСО/421 надано згоду на відмову від частини земель державного підприємства - позивача, та переведення цих земель до запасу Глевахівської селищної ради.

Відповідно до листа Державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 19 серпня та 13 грудня 2011 року, координати зовнішніх меж земельних ділянок державного підприємства, по яких були складені каталоги координат, визначені не по польовим вимірам, а за допомогою дигитайзера і

визначені за його допомогою координати поворотних точок земельних ділянок не можуть бути внесені до Автоматизованої системи координат Державного земельного кадастру, оскільки вони визначені в умовній, а не в державній системі координат 1963 року.

Листом Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України від 28 лютого 2012 року № 1/22-3-12 та від 6 березня 2012 року № 1/22-3-17, повідомило, що державне підприємство не внесено до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави.

Відповідно до технічної документації, виготовленої в 2000 році зі складання державного акта на право постійного користування землею Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, межі земельних ділянок виділених в натурі (на місцевості) Державному підприємству «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» на території Глевахівської селищної ради, загальний розмір землекористування в 971,2 га, складається із 15 земельних ділянок, відповідно, площами: 112,6425 га, 27,7800 га, 99,4448 га, 121,0654 га, 52,1497 га, 83,2314 га, 313,0560 га, 30,4900 га, 70,3258 га, 37,2293 га, 6,2212 га, 0,9094 га, 0,3405 га, 0,4041 га, 16,0301 га, що межують із землями Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області, Васильківської міської ради Київської області, Малютинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, власними земельними ділянками та землями загального користування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не надано доказів, що спірні земельні ділянки знаходяться у межах земельних ділянок, наданих у користування Дослідному сільськогосподарському виробництву Інституту фізіології рослин і генетики НАН України, а позовні вимоги про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, заявлені не у спосіб, передбачений ст. 152 ЗК України.

Також суд зазначив, що після прийняття Верховним Судом постанови від 10 липня 2019 року, прокурором не було надано жодного доказу у підтвердження позовних вимог, тому вони є необґрунтованими.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час прийняття рішення про передачу відповідачам у власність земельних ділянок, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів

державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (частини перша, друга статті 20 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 116 ЗК України).

Відповідно до частин шостої - десятої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 24 ЗК України передбачено, що державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За положеннями статті 84 ЗК України у редакції, чинній на час передачі у власність фізичним особам у власність спірних земельних ділянок, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», чинного на той же час, земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належали до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.

Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, урегульовано у статті 149 ЗК України.

Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування (частина перша статті 149 ЗК України).

Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації

на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті, а згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.

Частиною 3 статті 5 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» встановлено додаткові правові гарантії вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, згідно якої їх вилучення може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук відповідно до ЗК України.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на момент прийняття Глевахівською селищною радою рішення про передачу спірних земельних ділянок у власність відповідачів право постійного користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України» відповідними земельними ділянками вважалося припиненим у зв`язку з їх вилученням та передачею до земель запасу на підставі чинного на той час судового рішення.

Наступне скасування рішення Господарського суду Київської області від 31 грудня 2008 року за нововиявленими обставинами не свідчить про протиправність рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих у період чинності зазначеного судового рішення, а тому не може розглядатися як безумовна підстава для задоволення заявлених позовних вимог.

Водночас позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні земельні ділянки фактично розташовані в межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України», що унеможливлює встановлення факту порушення прав та законних інтересів особи, в інтересах якої заявлено позов.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені прокурором позовні вимоги щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування не відповідають способам захисту прав на землю, визначеним земельним законодавством, та не забезпечують ефективного поновлення порушеного права у разі його наявності.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться переважно до незгоди з наданою судом оцінкою доказів та фактично спрямовані на їх переоцінку, що саме по собі не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами обставин, на які посилався як на підставу позову, правові підстави для його задоволення відсутні.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про невиконання судом першої інстанції вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 10 липня 2019 року, як безпідставні та такими, що не знаходять свого підтвердження матеріалами справи.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу суду на необхідність надання належної правової оцінки всім наявним у справі доказам та встановлення обставин щодо розташування спірних земельних ділянок відносно земель, які перебували у постійному користуванні ДП «ДСГВ ІФРГ НАН України».

Під час нового розгляду суд першої інстанції дослідив наявні у справі докази, надав їм оцінку відповідно до вимог ЦПК України та дійшов висновку про недостатність доказової бази для підтвердження обставин, на які посилався прокурор, як на підставу заявлених вимог.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції обмежився лише зазначенням про відсутність клопотання прокурора щодо призначення судової експертизи, спростовуються змістом оскаржуваного рішення, мотивувальна частина якого містить оцінку поданих сторонами доказів та обґрунтування причин, з яких суд дійшов висновку про недоведеність факту знаходження спірних земельних ділянок у межах земель, переданих у постійне користування державному підприємству.

При цьому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що саме на позивача відповідно до принципу змагальності та положень статті 81 ЦПК України покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дійсно, відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта не має для суду наперед встановленої сили та підлягає оцінці нарівні з іншими доказами у справі. Разом із тим наведені положення процесуального закону не звільняють сторону від обов`язку подання належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог та не покладають на суд обов`язок самостійно збирати докази замість сторін або призначати судову експертизу за відсутності відповідного клопотання чи об`єктивної необхідності у її проведенні.

Судова експертиза є процесуальним засобом встановлення обставин, для з`ясування яких необхідні спеціальні знання, однак не може використовуватися як спосіб усунення недоліків доказової бази сторони або перекладення на суд обов`язку щодо доказування обставин, які відповідно до закону повинні бути доведені учасниками справи.

Отже, факт не призначення судової експертизи не свідчить про неповноту судового розгляду чи невиконання судом вказівок Верховного Суду, а доводи апеляційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди апелянта з наданою судом оцінкою доказів та спрямовані на їх переоцінку.

Обов`язок доказування покладається на того, хто стверджує, а не на того, хто заперечує. Оскільки прокурором не було подано належних та достатніх доказів на підтвердження факту розташування спірних земельних ділянок у межах земель, які перебували у постійному користуванні державного підприємства, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених вимог.

Враховуючи принцип змагальності, а також те, що висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що стороною позивача не доведено достатніми й достовірними доказами обставин, які мають значення для вирішення цього спору, а саме: факт накладення земельних ділянок приватної власності, які були надані відповідачам, на земельну ділянку, яка згідно з доводами прокурора перебуває державній власності та знаходиться у користуванні ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики НАН України» та Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН.

Таким чином, установивши, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту накладення належних відповідачам земельних ділянок із земельною ділянкою, що належить на праві постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі № 362/445/15-ц та від 20 листопада 2019 року в справі № 362/126/15-ц.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам, правильно застосував норми матеріального права, тому підстави для скасування або зміни рішення суду відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця залишити без задоволення, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 24 вересня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 2 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук