Постанова від 03 вересня 2024 р. у справі №758/13807/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 758/13807/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4062/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Київської міської ради на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 3 серпня 2023 року (суддя Петров Д.В.) у цивільній справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької Ольги Володимирівни про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, шляхом приведення її у придатний для використання стан,

установив:

у жовтні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 грудня 2018 року № 44519734 на об`єкт нерухомого майна, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1717029580000, за ОСОБА_1 та зобов`язати останню звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 21,6 кв.м на АДРЕСА_1 (код діляники: 91:066:0005), привівши її у придатний для використання стан.

Мотивуючі позовні вимоги, позивач зазначав, що за результатами здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, що перебувають у власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 грудня 2018 року № 44519734, яким за ОСОБА_1 зареєстровано приватну власність на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 , а саме: ряд № НОМЕР_1 .

Позивач зазначав, що він, як єдиний розпорядник земель комунальної власності міста Києва, жодних рішень щодо передачі земельної ділянки під будівництво ні ОСОБА_1 , ні іншим особам у власність чи користування не приймав, а тому наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 здійснила самочинне будівництво об`єкту нерухомого майна на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді міста Києва, та на підставі неналежних документів здійснила реєстрацію самочинно збудованого нерухомого майна.

Позивач посилався на те, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25 вересня 2003 року № 16/890, проведено обстеження вказаної земельної ділянки, за результатами якого встановлено, що на зазначеній земельній ділянці розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони, про що складено акт обстеження від 31 січня 2020 року № 20-0050-07.

Позивач вважав, що дані факти свідчать про намагання ОСОБА_1 в незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Крім цього позивач зазначав, що приватним нотаріусом Комарницькою О.В., в порушення пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зроблено обов`язковий запит до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо правомірності посвідченого права власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомості, а відтак рішення приватного нотаріуса Комарницької О.В. є таким, що прийняте з порушенням норм законодавства і тому підлягає скасуванню.

Також позивач посилався на те, що листом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 24 січня 2020 року № 073-1066 повідомлено, що будь-яких дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражних боксів) не видавались та не реєструвались, а тому в діях ОСОБА_1 наявні ознаки самовільного зайняття земельної ділянки та будівництва об`єктів нерухомості, які відповідно до вимог законодавства, підлягають знесенню.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 3 серпня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі Київська міська рада просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Позивач зазначає, що судом першої інстанції було не досліджено та не враховано відповідь Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на запит приватного нотаріуса, згідно якої спірний об`єкт нерухомості на праві власності ні за ким не зареєстрований, а відтак рішення приватного нотаріуса про проведення державної реєстрації речових прав було здійснено на підставі неналежних документів.

Крім цього позивач зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б підтверджували присвоєння спірному об`єкту нерухомого майна адреси, що, враховуючи положення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції, що діяла на момент державної реєстрації), є підставою для прийняття державним реєстратором/приватним нотаріусом рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» права користування спірною земельною ділянкою, так як посилаючись на розпорядження Київського міського голови №969-мг від 3 серпня 2001 року «Про погодження місць розташування об`єктів», суд першої інстанції не врахував, що даним розпорядженням гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» надано дозвіл на розташування автостоянки за адресою:

АДРЕСА_1 , але аж ніяк не на будівництво гаражів за вказаною адресою. При цьому Київська міська рада, як законний власник земельної ділянки, на якому розташований спірний об`єкт нерухомості, не приймала жодних рішень про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування ОСОБА_1 чи гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Також позивач зазначає, що на підставі звернення гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1», Київською міською радою було прийнято рішення від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки», однак проект землеустрою не надає автоматично право на одержання певної земельної ділянки у власність або користування, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року, висловленою у справі №380/624/16-ц. Крім того, матеріали справи не містять доказів звернення гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» до Київської міської ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки в оренду.

Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цьому спорі, оскільки вона свідомо та навмисно вчинила реєстраційну дію, всупереч вимог чинного законодавства, що свідчить про правомірність заявлення до неї позовних вимог.

Позивач також зазначає, що посилання суду першої інстанції на судову практику Верховного Суду у спорах про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є безпідставним, оскільки висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами, однак не є обов`язковими.

Також позивач зазначає, що зважаючи на те, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності, відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкта нерухомого майна, таке майно вважається самочинним та підлягає знесенню ОСОБА_1 , а земельна ділянка підлягає звільненню, приведенню у придатний для використання стан та поверненню позивачу, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 1 лютого 2023 року по справі № 204/1053/20.

Крім цього позивач посилається на порушення судом норм процесуального права, що полягали в недосліджені та ненаданні правової оцінку ряду документів, долучених до матеріалів справи, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідачі ОСОБА_1 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.230, 231-234, 247, 248 т.1), у судове засідання двічі не з`явилися, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представників Київської міської ради - Гончарова О.В. та Грицаєнка Р.М., які підтри мали доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 6 грудня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В. прийняла рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: гараж № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 , загальною площею 21,6 кв. м, що

розташований на території гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_2» за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.25-26 т.1).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для прийняття вказаного рішення про реєстрацію права власності слугували: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 28 листопада 2018 року, видавник: ТОВ «Бюро технічної інвентаризації», інвентаризаційна справа № К-11/38 (с.с.93 т.1); інформаційна довідка, серія та номер: ГЖ-2018 № 4220, видана 23 листопада 2018 року, видавник: Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (с.с.98 т.1); довідка, серія та номер: 32, видана 22 листопада 2018 року, видавник: гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» (с.с.97 т.1); довідка, серія та номер: 33, видана 22 листопада 2018 року, видавник: гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» (с.с.98 т.1).

Згідно відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» №062/14-14547 (И-2019) від 29 жовтня 2019 року, за даними реєстрових книг підприємства, за адресою: АДРЕСА_1, проведена реєстрація права власності на гаражний бокс № НОМЕР_3 , ряд № НОМЕР_4 в ГБК «ІНФОРМАЦІЯ_1» за фізичною особою. Інші гаражні бокси чи/та об`єкти нерухомого майна за вказаною адресою на праві власності не реєструвались (с.с.27-28 т.1).

З листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва № 057/934 від 27 січня 2020 року вбачається, що департамент не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність до експлуатації об`єкта будівництва (гаражні бокси) за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.29 т.1).

31 січня 2020 року головним спеціалістом відділу моніторингу та контролю Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Ліневичем П.Л. на підставі Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Києві, затвердженого рішенням Київради від 25 вересня 2003 року № 16/890, було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (обліковий код 91:066:0005) у Подільському районі міста Києва, за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 20-0050-07 від 31 січня 2020 року, згідно якого за результатами обстеження встановлено, що зазначена земельна ділянка огороджена парканом та охороняється, в її межах розташовані індивідуальні збірно-розбірні та цегляні гаражі у загальній кількості 327 одиниць, двоповерхова будівля мийки автомобілів та будівля охорони (с.с.30-37 т.1).

Згідно довідки № 32 від 22 листопада 2018 року, виданої гаражним автокооперативом «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 як власниці гаражу № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 , рішенням Київської міської ради № 342/9830 від 23 жовтня 2013 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованому на АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 1,45 га для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки. Гараж АДРЕСА_2 , ряд № НОМЕР_1 побудований господарчим способом та введений в експлуатацію у 1990 році. Вказаний гараж не проданий, під забороною чи арештом не знаходиться. Сума паю в розмірі 1 500грн станом на 2015 рік сплачена в повному обсязі (с.с.97 т.1).

Згідно з розпорядженням Київського міського голови № 969-мг від 3 серпня 2001 року «Про погодження місць розташування об`єктів», поміж іншого, погоджено гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» місце розташування автостоянки на АДРЕСА_1 на землях міської забудови, орієнтовною площею 1,045га.

Рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 1,45 га (земельна ділянка комунальної власності територіальної громади міста Києва) в короткострокову оренду на 5 років для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки згідно з планом схемою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем був обраний неефективний спосіб судового захисту, який не забезпечить усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір виник виключно між Київською міською радою та ОСОБА_1 , тому приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В. є неналежним відповідачем у даній справі.

Крім цього, суд першої інстанції зробив висновок, що спірний гаражний бокс був збудований та введений в експлуатацію у 1990 році на підставі чинних та той час дозвільних документів, при цьому позивачем не наведено жодного обґрунтування тієї обставини, що державна реєстрація права власності на збудований та введений в експлуатацію в 1990 році гаражний бокс на відведеній позивачем для цієї мети земельній ділянці порушує права та охоронювані законом інтереси останнього.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 ЗК України.

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

За положеннями статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, зазначила, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, зазначено, що у силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

У постанові від 12 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 911/3594/17, дійшла висновку, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права

власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

З огляду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво, у силу наведених положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема положень частини четвертої цієї статті.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зібраним доказам, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 не була відведена Київською міською радою, як єдиним розпорядником земель комунальної власності відповідно до вимог законодавства для будівництва об`єкту нерухомого майна, тому таке майно вважається самочинним будівництвом.

Також, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» має право на користування земельною ділянкою відповідно до розпорядження Київського міського голови від 3 серпня 2001 року № 969-мг «Про погодження місць розташування об`єктів», оскільки в пункті 10 даного розпорядження зазначено про погодження гаражному автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» місця розташування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , однак не будівництва об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

На підставі відповідного звернення автокооперативу, Київська міська рада прийняла рішення від 23 жовтня 2013 року № 342/9830 «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гаражному автокооперативу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування гаражів та автостоянки».

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що проект землеустрою автоматично не надає право на одержання певної земельної ділянки у власність чи користування, відтак отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 1 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20, за обставин справи, коли належний власник

земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

За положенням статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки. Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

За змістом вищенаведеної частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї з трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові у справі № 920/751/20, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Оскільки, гаражний автокооператив «ІНФОРМАЦІЯ_1» не набув у встановленому законом порядку права користування/власності земельною ділянкою, колегія суддів вважає, що реєстрація права власності на спірний гараж за ОСОБА_1 здійснена без дозволу та погодження власника землі, тобто позивача.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що здійснюючи державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 по проспекту Правди, 39 у місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О.В. не перевірила наявність у гаражного автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_1» прав на земельну ділянку, на якій знаходиться спірний гараж.

Крім того, відповідно до пункту 41 Порядку «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на час виконання спірних правовідносин) для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна, подається документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого

майна адреси. Процедура присвоєння адреси об`єкту нерухомого майна на території міста Києва визначається відповідно до порядку, затвердженого рішенням Київської міської ради «Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць, та інших поіменованих об`єктів у місті Києві» від 22 травня 2013 року № 337/9394, в якому зазначено, що поштові адреси не присвоюються спорудам, які встановлені тимчасово без улаштування фундаменту, в тому числі пересувним та тимчасовим спорудам, малим архітектурним формам, а також об`єктам незавершеного капітального будівництва (крім присвоєння будівельної адреси об`єктам нового будівництва в установленому порядку) та приміщенням службового, допоміжного і технічного призначення, розташованим у жилих та нежилих будинках.

Однак, матеріали справи не містять документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Таким чином, оскільки земельна ділянка, на якій був збудований спірний гараж, не була відведена ОСОБА_1 відповідно до порядку, встановленого законом для будівництва таких об`єктів нерухомого майна, відтак вона не може на законних підставах набути право власності на відповідний об`єкт будівництва відповідно до вимог частин першої, другої статті 376 ЦК України.

Отже, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірний гараж прийняте у спосіб, що суперечить нормам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за відповідачкою підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан з огляду на таке.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц дійшла висновку про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема технічного паспорту на гараж № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та акту обстеження земельної ділянки від 31 січня 2020 року за цією адресою, спірний гараж поєднаний з іншими гаражними боксами, якими користуються інші особи, в одну будівлю. Гаражні бокси, які розташовані в одному ряду, мають спільні стіни та спільну покрівлю, відтак, при знесенні спірного гаражу можуть бути пошкоджені інші гаражні бокси, право власності/користування на які зареєстроване за особами, що не є учасниками даної справи.

При цьому, висновок будівельно-технічної експертизи про можливість окремого знесення гаражу № НОМЕР_2 , ряд № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 без порушення прав та інтересів осіб, користувачів суміжних гаражних боксів, у матеріалах справи

відсутній.

Також суду не надано доказів, що власники або користувачі суміжних гаражних боксів не є їх власниками або користувачами, або самовільно збудували гаражі та зобов`язанні їх знести.

Отже, спірні правовідносини безпосередньо стосуються прав, інтересів та обов`язків користувачів суміжних гаражних боксів, яких до участі у справі, як відповідачів залучено не було, клопотань про їх залучення до участі в справі позивач не заявляв.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан необхідно відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 1 лютого 2023 року у справі № 645/3784/18.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Київської міської ради до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В. про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, у зв`язку із тим, що остання не є належним відповідачем у цій справі.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі №369/14294/17 спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

Як вбачається із матеріалів справи, спір у позивача виник саме з набувачем нерухомого майна ОСОБА_1 щодо її права власності на спірний гараж та відповідно, права на користування земельною ділянкою, правомірності дій щодо реєстрації за ними права власності на це майно, а не з приватним нотаріусом, яка виконувала функції державного реєстратора, відтак, належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що приватний нотаріус (державний реєстратор) є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах та відповідно позов в частині вимог до приватного нотаріуса задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини, що

мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, відтак заочне рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме щодо визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірний гараж за відповідачкою.

Згідно частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та позовних вимог Київської міської ради до відповідачки ОСОБА_1 , з останньої на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 675грн (2 270 + 3 405) за подання позовної заяви та апеляційної скарги в частині задоволеної позовної вимоги немайнового характеру про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 3 серпня 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької Ольги Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 грудня 2018 року № 44519734 на об`єкт нерухомого майна, обліковий код: 91:066:0005, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 171702958000 за ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судові витрати у сумі 5 675грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук