Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №490/7327/25 — Миколаївський апеляційний суд

05.10.26

22-ц/812/1337/26

Провадження № 22-ц/812/1337/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 490/7327/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем - Повертайленко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану її представником -

адвокатом Горбенком Павлом Володимировичем,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 26 березня 2026 року суддею Чулупом О.С., у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті Фактор», про визнання недійсним договору позики,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним вище позовом.

Зазначала, що з січня 2021 року ТОВ «Лайм Кепітел» почало надсилати на номер її мобільного телефону повідомлення з вимогами про повернення 4485 грн кредитної заборгованості. Посилаючись на те, що кредитного договору з ТОВ «Лайм Кепітел» не укладала, вона неодноразово зверталась до відповідача з клопотанням про направлення їй копії договору. На свої звернення отримала відповідь, що договір було укладено в електронному вигляді та підписано цифровим ключем, а кошти були перераховані на її платіжну картку monobank. Проте на той час вона не мала жодних відкритих платіжних карт та рахунків у monobank. У подальшому позивач звернулась до органів поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Постановою старшого дізнавача СД Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 30.09.2024 року вона визнана потерпілою у кримінальному провадженні № 12021175420000091, що внесене до ЄДР за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

При спробі отримати кредит довідалась у банківській установі про свою начебто негативну кредитну історію, станом на 02.09.2025 року заборгованість становить 13 305, 60 грн.

Посилаючись на те, що кредитного договору з ТОВ «Лайм Кепітел» вона не укладала та кредитних коштів не отримувала, отже це зробила якась невідома їй особа, скориставшись її особистими даними, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір № лл-00928507 від 27.12.2020 року, укладений від її імені з ТОВ «Лайм Кепітел».

Узагальнені доводи інших учасників

Представники відповідача та третьої особи участі у розгляді справи не приймали, правом подання відзиву на позовну заяву не скористалися.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ухвалою суду від 23.09.2025 року у ТОВ "Лайм Кепітел" витребувано належним чином завірену копію договору позики № ЛЛ--0928507 від 27.12.2020 року на суму 3 500 грн, укладеного від імені ОСОБА_1 та копії документів у тому числі в електронному вигляді, які були подані від особи позичальника під час укладення договору позики, копії платіжних документів на підтвердження виконання договору позики, фотографії особи (за наявності), яка уклала договір, інші документи, які нерозривно пов`язані та є невід`ємною частиною спірного договору. Також у ТОВ "Сіті Фактор" витребувано належним чином завірені копії документів, пов`язаних із виконання спірного договору, що були передані ТОВ "Лайм Кепітел" за договором факторингу до ТОВ "Сіті Фактор".

Проте, вимоги ухвали суду від 23.09.2025 року не були виконані.

Позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Оскільки доказів укладення кредитного договору суду надано не було, а інших клопотань позивачка не заявляла, суд дійшов висновку про недоведеність того факту, що ОСОБА_1 оспорюваний кредитний договір не укладала.

Та обставина, що позивач звернулась до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України і ця інформація внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, сама по собі не свідчить про доведеність обставин, які є підставою для звернення позивача до суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Горбенка П.П., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачкою ОСОБА_1 та її представником адвокатом Горбенко П.В. в повній мірі були виконані вимоги статей 76, 77 ЦПК України, згідно положень яких, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи.

У даній справі відповідач ТОВ «Лайм Кепітел» та третя особа - ТОВ «Сіті Фактор», будучи обізнаними про наявність між сторонами спору з приводу відсутності/наявності укладеного кредитного договору та виконання його умов, не виконали вимог ухвали суду про витребування доказів та не надали жодних документів щодо предмета спору, відзиву, пояснень чи заперечень, що на думку позивача переконливо свідчить про відсутність будь-яких договірних відносин між сторонами, зокрема договору позики № ЛЛ - 00928507 від 27.12.2020 року укладеним від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Лайм-Кепітел».

Узагальнені доводи інших учасників

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач та третя особа не скористалися.

2.Мотивувальна частина

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не у повній мірі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Горбенка П.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що ТОВ «Лайм Кепітел» направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про виконання зі свого боку зобов`язання за кредитним договором № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року та надання ОСОБА_1 3500 грн кредитних коштів. Проте остання свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 4485 грн.

Згідно довідки АТ «Універсал Банк» ОСОБА_1 має активну картку № НОМЕР_1 .

Зі звіту Українського бюро кредитних історій вбачається, що за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за договором позики № ЛЛ -00928507 від 27.12.2020 року в розмірі 13 305, 60 грн.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 03.02.2021 року за заявою ОСОБА_1 зареєстровано кримінальне провадження № 12021175420000091 про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, а саме: 27.12.2020 року невідома особа шляхом обману скориставшись особистими даними особи взяла кредит на ім`я ОСОБА_1 .

Постановою Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області від 30.09.2024 року ОСОБА_1 залучено до участі в досудовому розслідуванні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021175420000091 від 03.02.2021 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК як потерпілу.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.09.2025 року за клопотанням позивача з ТОВ "Лайм Кепітел" витребувано належним чином завірену копію договору позики № ЛЛ--0928507 від 27.12.2020 року на суму 3500 грн., укладеного від імені ОСОБА_1 ; копії документів у тому числі в електронному вигляді, які були подані від особи позичальника під час укладення договору позики, копії платіжних документів на підтвердження виконання договору позики, фотографії особи (за наявності), яка уклала договір, інші документи, які нерозривно пов`язані та є невід`ємною частиною договору позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року.

Крім того, зазначеною ухвалою з ТОВ "Сіті Фактор" витребувано належним чином завірені копії документів пов`язаних із виконання договору позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року, укладеного від нібито імені ОСОБА_1 на суму 3 500 грн, переданих ТОВ "Лайм Кепітел" за договором факторингу до ТОВ "Сіті Фактор".

Проте вимоги ухвали суду від 23.09.2025 року виконані не були.

Позиція апеляційного суду

Суд першої інстанції, не отримавши доказів існування договору позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року, який було укладено від імені ОСОБА_1 з ТОВ «Лайм Кепітел», дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання цього договору недійсним, посилаючись на недоведеність факту того, що ОСОБА_1 цей договір не укладала.

Проте колегія суддів не у повній мірі погоджується з таким висновком.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні). Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункти 110-113 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19 (провадження № 12-41гс23)).

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину визначається статтями 203, 215 ЦК України.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2024 року у справі № 334/5347/22 (провадження № 61-11751св23) зазначено, що:

«якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У справі, що переглядається, позивачка ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Горбенка П.В., зазначала, що договору позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року з ТОВ «Лейм Кепітел» не укладала. Припускаючи, що договір було укладено від її імені іншою особою, ОСОБА_1 звернулася до органів поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Постановою старшого дізнавача СД Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 30.09.2024 року ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні № 12021175420000091, що внесене до ЄДР.

Отже, підставою для задоволення позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним сторона позивача зазначає те, що позивачкою ОСОБА_1 такий договір не укладався та позивачка вважає його укладення шахрайськими діями відносно неї іншої, невстановленої, особи.

При цьому позивачкою та її представником оспорюваного договору суду не надано.

Сама ОСОБА_1 зазначає, що кредитного договору вона не укладала.

Доказів укладення договору іншою особою стороною позивача суду не надано.

Також докази існування оспорюваного договору не були здобуті ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції.

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами зазначеної статті визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста).

У справі, що переглядається, жодної визначеної статтею 203 ЦК України обставини, яка могла б бути підставою для визнання договору недійсним, стороною позивача не зазначено.

Також не вбачається таких обставин з матеріалів справи.

Отже, оскільки ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , просила визнати договір позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року недійсним з підстав його неукладеності, такі вимоги задоволенню не підлягають.

Також колегія суддів враховує, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , як на наслідки порушення її прав укладеним від її імені кредитним договором, посилається на телефонні повідомлення ТОВ «Лайм Кепітел» про наявність у неї кредитної заборгованості.

Однак, колегія суддів вважає, що самі по собі телефонні повідомлення не можуть свідчити про порушення прав позивачки, оскільки не спричиняють жодних негативних наслідків. При цьому доказів пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості за оспорюваним договором, позивачка ОСОБА_1 не надала.

Посилання ОСОБА_1 на те, що оспорюваний нею кредитний договір негативно впливає на здійснення нею, як фізичною особою-підприємцем господарської діяльності, жодними доказами не підтверджено. Посилаючись на зазначену обставину, ОСОБА_1 зазначала, що у зв`язку з нібито поганою кредитною історією, яку створює оспорюваний договір, вона позбавлена можливості отримувати кредитні кошти на здійснення підприємницької діяльності. Однак, з наданої Українським Бюро Кредитних Історій інформації вбачається, що ОСОБА_1 мала 12 кредитів, 9 з них закриті, 3 відкриті. При цьому кредити з порушенням графіку платежів - 5, кредити з порушенням графіку платежів за останній рік - 1, кредити з поточним простроченням - 1.

Таким чином доказів того, що саме договір позики № ЛЛ-00928507 від 27.12.2020 року спричиняє ОСОБА_1 негативну кредитну історію, стороною позивача не надано.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності, суд першої інстанції припустився помилки та ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, яке підлягає зміні шляхом відмови у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

Таким чином рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Горбенком П.В., підлягає частковому задоволенню.

Рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, оскільки апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції, та відмовляє при цьому у задоволенні вимог апеляційної скарги про задоволення позову ОСОБА_1 , понесені апелянтом витрати при розгляді апеляційної скарги відносяться на її рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником - адвокатом Горбенком Павлом Володимировичем, задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 26 березня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 05 жовтня 2026 року