Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №152/430/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №152/430/26

Суддя: Береговий О. Ю.

Справа № 152/430/26

Провадження № 22-ц/801/2151/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокуСправа № 152/430/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (судді – доповідача),

суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Позика»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року, яке ухвалила суддя Роздорожна А.Г., повний текст складено 22 червня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог.

В березні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовні вимоги тим, що 26 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №13783675 та відповідачу на картковий рахунок було перераховано 4300 грн.

01 вересня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» було укладено договір факторингу, за яким позивачу було відступлено право вимоги за кредитним договором №13783675 від 26 жовтня 2021 року.

Проте відповідач належним чином умови договору не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 14620 грн, з яких 4300 грн – заборгованість за тілом кредиту, 10320 грн – заборгованість за відсотками, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн.

Рішення суду першої інстанції.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Позика» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором №13783675 про надання кредиту від 26 жовтня 2021 року в розмірі 14620 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 4300 грн, заборгованість за відсотками в сумі 10320 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 5500 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Скользнєва В.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просила скасувати рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що матеріали справи не містять доказів перерахування відповідачу кредитних коштів. Вважає, що нараховані відсотки є явно завищеними, що не відповідає вимогам ч.3 ст.509, ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України, а також п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також, вказала, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірним з витраченим часом та обсягом виконаних робіт.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Позика» – Міньковська А.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін. Також, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту №13783675, відповідно до якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 4300 грн, а позичальник зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором. Договором передбачено пільговий період кредитування тривалістю 30 календарних днів з 26 жовтня 2021 року по 25 листопада 2021 року включно, протягом якого застосовувалась пільгова процентна ставка у розмірі 2 % на день. Після закінчення пільгового періоду встановлено стандартний період кредитування тривалістю 60 календарних днів – з 26 листопада 2021 року по 24 січня 2022 року, зі стандартною процентною ставкою у розмірі 3 % на день. Відповідно до умов договору позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити нараховані проценти не пізніше 24 січня 2022 року. Вказаний договір укладено шляхом акцепту позичальником пропозиції кредитодавця та підписано сторонами із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с.10 – 15).

Згідно з копією додатку №1 до Договору – таблицею обчислення загальної вартості кредиту, загальна вартість кредиту становить 14620 грн, з них: 4300 грн – сума кредиту, 10320 грн – проценти за користування кредитом (а.с.15 на звороті).

Відповідно до копії довідки про ідентифікацію клієнта, ТОВ «ФК «Ірбіс» підтвердило, що відповідач, з яким укладено договір №13783675, акцептував одноразовим ідентифікатором 942886 26 жовтня 2021 року даний договір (а.с.16).

Згідно копії договору факторингу №010920025/01 від 1 вересня 2025 року, між між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» (фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» (клієнт), укладено договір про те, що клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги до боржників за кредитними договорами, перелік яких визначено у Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язався прийняти такі права вимоги та сплатити клієнту обумовлену договором суму фінансування (а.с.17 – 19).

Відповідно до копії платіжної інструкції №6054383 від 02 вересня 2025 року, ТОВ «ФК «Позика» перерахувало ТОВ «ФК «Ірбіс» грошові кошти у розмірі 3490472,17 грн, як плату за придбані права згідно Договору факторингу №010920025/01 від 1 вересня 2025 року (а.с.25).

Згідно копії акту приймання-передачі реєстру прав вимоги за Договором Факторингу №010920025/01 від 01 вересня 2025 року, кількість боржників за реєстром становить 25419, загальна сума заборгованості за реєстром боржників складає 213674446,94 грн (а.с.22).

Згідно із копією витягу з Реєстру боржників до Договору Факторингу 010920025/01 від 01 вересня 2025 року, у ньому вказаний ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості якого становить 14620 грн (а.с.23).

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого на виконання договору про переказ коштів від 06 квітня 2021 року № ФК-П-21/04-21, 26 жовтня 2021 року о 19-12-22 год було успішно перераховано грошові кошти у сумі 4300 грн на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_1 (а.с.24).

Згідно із копією розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 1 вересня 2025 року загальна заборгованість відповідача становить 14620 грн, з яких: 4300 грн заборгованість по тілу кредиту, 10320 грн заборгованість за відсотками (а.с.26 – 27).

Отже, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення коштів, сплати процентів не виконав в повному обсязі, а тому ТОВ «ФК «Позика», звернулося до суду з даними позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи заборгованість в загальному розмірі 14620 грн, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів в установлені договором строки не виконав, відсотки не сплатив. ТОВ «ФК «Позика» отримало право вимоги за договором факторингу щодо вказаного кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Позиція суду апеляційної інстанції.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Згідно з ч. 1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положення ст. 204 ЦК України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У справі, що переглядається позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, презумпція правомірності яких не спростована.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивач надав належні і допустимі докази укладення 26 жовтня 2021 року між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 кредитного договору № 13783675 (а.с.10 – 15) та отримання позичальником кредитних коштів на загальну суму 4300 грн, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми кредитної заборгованості через невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів перерахунку відповідачу грошових коштів в розмірі 4300 грн, є безпідставними та спростовується наступним.

Відповідно до копії довідки про ідентифікацію клієнта, ТОВ «ФК «Ірбіс» підтвердило, що відповідач, з яким укладено договір №13783675, акцептував одноразовим ідентифікатором 942886 26 жовтня 2021 року даний договір (а.с.16).

На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якого на виконання договору про переказ коштів від 06 квітня 2021 року № ФК-П-21/04-21, 26 жовтня 2021 року о 19-12-22 год було успішно перераховано грошові кошти у сумі 4300 грн на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_1 (а.с.24).

Отже, вищезазначені докази підтверджують перерахування відповідачу ОСОБА_1 кредитних коштів в розмірі 4300 грн.

Водночас, за приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині нарахованих відсотків.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів»).

Згідно з п.5 ч.3 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів» встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами договору.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», визначено необхідні вимоги, які повинні бути зазначені у договорі про споживчий кредит, в тому числі орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит.

Також відповідно до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 5 Закону України «Про споживче кредитування», визначено, що державне регулювання та нагляд у сфері споживчого кредитування здійснює Національний банк України, який визначає методики розрахунку реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит, яка була врахована фінансової установою при розробці форми кредитного договору та є невід`ємною умовою кредитного договору, що був підписаний сторонами.

Колегія суддів вважає, що кредитний договір №13783675 від 26 жовтня 2021 року, укладений сторонами у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів».

Кредитний договір було укладено на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_1 .

На підтвердження своєї обізнаності про умови кредитування ОСОБА_1 поставив свій електронний підпис у кредитному договорі (942886), тим самим підтвердивши отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наданого згідно з обраними умовами кредитування.

ОСОБА_1 не скористався своїм правом відмовитися в односторонньому порядку від укладання кредитного договору, хоча він мав можливість ознайомитися з інформацією необхідною для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення перед його укладанням.

Розмір процентів за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування узгоджено сторонами договору, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

При цьому, зустрічних вимог про визнання кредитного договору недійсним в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв`язку з невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не заявляв, тому умови кредитного договору не можна вважати несправедливими.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що умови договору можуть створювати істотний дисбаланс прав та обов`язків споживача.

Доводи щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів до уваги також не бере, оскільки визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вірно виходячи з принципу розумності, пропорційності та співмірності, вважав розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 5500 грн є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що судом першої інстанції встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з відповідача на користь позивача підлягає примусовому стягненню.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з урахуванням мотивів викладених у цій постанові.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з відзивом представник ТОВ «Фінансова компанія «Позика» – Міньковська А.В. надала апеляційному суду документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесені позивачем під час апеляційного провадження. До відзиву долучено: договір №39493634-АБ від 19 січня 2026 року про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та адвокатським бюро «Тетяни Кожиної»; додаткову угоду №13783675 від 27 липня 2026 року до договору про надання правової допомоги №39493634-АБ від 19 січня 2026 року; акт надання послуг №13783675 на підтвердження факту надання правової допомоги від 27 липня 2026 року, згідно якого вартість послуг становить 4000 грн; детальний опис робіт (наданих послуг) №13783675, згідно якого вартість послуг становить 4000 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Кожини Тетяни Вікторівни.

Таким чином, враховуючи приписи пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у виді витрат на правничу допомогу адвоката, понесені та документально підтверджені стороною позивача в розмірі 4 000 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Скользнєвої Валерії Владиславівни залишити без задоволення.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (код ЄДРПОУ 39493634) 4000 (чотири тисячі) грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua