Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №742/4280/26 — Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/2880/26

Єдиний унікальний № 742/4280/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м.Прилуки

Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

у складі: головуючого - судді Павлова В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Рубан Ж.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

за участі сторін:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача Генба Н.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області, у якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради № 2-ос від 18 червня 2026 року про її звільнення з посади завідувача Радьківського фельдшерського пункту за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача Радьківського фельдшерського пункту КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 червня 2026 року по день ухвалення рішення суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 травня 2026 року позивач направила відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (наявність заборгованості з виплати заробітної плати та ненадання належних умов праці).

Проте відповідач оскаржуваним наказом від 18 червня 2026 року № 2-ос звільнив позивача на підставі ст. 38 КЗпП України (на загальних підставах), змінивши підставу звільнення в односторонньому порядку без згоди працівника. Позивач вважає таке звільнення незаконним.

Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

ІІ. Заяви ( клопотання) та пояснення учасників справи.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позові, та просила його задовольнити.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позову, вважаючи за необхідне дочекатись результатів досудового розслідування за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення. При цьому підтвердила, що позивач не подавала будь-яких інших заяв про звільнення, окрім заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Витребувана судом інформація про середньоденний заробіток позивача у відповідача відсутня.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді завідувача Радьківського фельдшерського пункту КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області.

14 травня 2026 року позивач звернулася до відповідача із заявою про звільнення з посади за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо оплати праці та умов праці.

18 червня 2026 року головою ліквідаційної комісії КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Косовою Т. видано наказ № 2-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача Радьківським ФП за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 19 червня 2026 року.

Зі змісту наказу від 18.06.2026 року № 2-ос та заяви позивача від 14.05.2026 року вбачається, що роботодавець ухвалив рішення про звільнення позивача за ст.38 КЗпП України, ігноруючи вказану позивачем підставу - ч.3 ст.38 КЗпП України.

V. Мотиви, з яких виходив суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Частиною третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Таким чином, розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є самостійною правовою підставою припинення трудових відносин з ініціативи працівника, яка відрізняється від загального порядку звільнення за частиною першою цієї статті, зокрема строком припинення трудових відносин та обставинами, з якими працівник пов`язує своє волевиявлення.

Судом встановлено, що 14 травня 2026 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, пославшись, зокрема, на заборгованість із виплати заробітної плати та неналежні умови праці. Отже, волевиявлення позивача було спрямоване на припинення трудових відносин саме з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.

Разом з тим наказом голови ліквідаційної комісії КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області № 2-ос від 18 червня 2026 року позивача звільнено за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 19 червня 2026 року, без зазначення частини третьої статті 38 КЗпП України та без посилання на обставини, наведені працівником у заяві.

За змістом статті 38 КЗпП України правова підстава припинення трудових відносин з ініціативи працівника залежить від причин, які спонукають працівника до розірвання трудового договору та які працівник визначає у своїй заяві.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц зазначив, що у разі, якщо вказані працівником причини звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, роботодавець не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. У такому випадку роботодавець може відмовити у звільненні з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, однак не вправі розірвати трудовий договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Отже, роботодавець не мав права за відсутності згоди працівника замінювати зазначену ним у заяві підставу звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України на загальну підставу звільнення за власним бажанням.

У трудових спорах про поновлення на роботі саме роботодавець повинен довести законність звільнення працівника. Відповідачем таких доказів суду не подано.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що при виданні наказу № 2-ос від 18 червня 2026 року відповідачем фактично змінено визначену працівником у заяві правову підставу припинення трудових відносин, що суперечить вимогам статті 38 КЗпП України та наведеній правовій позиції Верховного Суду.

При цьому суд не вирішує питання про наявність чи відсутність кожного із зазначених позивачем порушень роботодавцем законодавства про працю як передумови для задоволення позову, оскільки навіть у разі незгоди роботодавця з наявністю таких порушень він не набував права самостійно змінювати зазначену працівником підставу звільнення.

За таких обставин наказ голови ліквідаційної комісії КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області № 2-ос від 18 червня 2026 року про звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог законодавства, вона підлягає поновленню на попередній посаді - завідувача Радьківського фельдшерського пункту КНП «ЦПМСД» Прилуцької районної ради Чернігівської області.

Суд відхиляє доводи представника відповідача про необхідність очікування результатів досудового розслідування щодо фактів можливого вчинення позивачем кримінального правопорушення, з огляду на таке.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або ухвалу, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. За таких обставин відсутні підстави пов`язувати вирішення питання про законність оскаржуваного наказу з результатами досудового розслідування.

Щодо визначення дати, з якої позивач підлягає поновленню на роботі, суд зазначає наступне. Наказом № 2-ос від 18 червня 2026 року позивача звільнено з посади з 19 червня 2026 року. День видачі наказу (18 червня 2026 року) був останнім робочим днем позивача. Оскільки вимушений прогул розпочався з 19 червня 2026 року, позивач підлягає поновленню на посаді саме з 19 червня 2026 року. Вимога позивача про поновлення на роботі з 18 червня 2026 року підлягає задоволенню частково, з визначенням дати поновлення з 19 червня 2026 року.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул позивача виник у зв`язку з незаконним звільненням з 19 червня 2026 року (дата припинення трудових відносин згідно з оскаржуваним наказом № 2-ос від 18.06.2026) і триває по день ухвалення рішення суду - 06 жовтня 2026 року включно, що становить 78 робочих днів (червень 2026 року - 8 робочих днів, липень 2026 року - 23 робочі дні, серпень 2026 року - 21 робочий день, вересень 2026 року - 22 робочі дні, жовтень 2026 року - 4 робочі дні).

Обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом третім пункту 3 Порядку № 100 передбачено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два календарні місяці роботи.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Порядку № 100, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати не з його вини, розрахунки проводяться з установленого йому в трудовому договорі посадового окладу (тарифної ставки).

Судом установлено, що звільнення позивача відбулося у червні 2026 року. Двома календарними місяцями, що передували звільненню, є квітень та травень 2026 року. Проте, як убачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами під час судового розгляду, позивачу з листопада 2024 року заробітна плата не нараховувалася та виплати не здійснювалися.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи відомостей про розмір посадового окладу позивача, ненадання відповідачем на вимогу суду інформації про середньоденний заробіток та встановлену судом відсутність заробітної плати позивача у розрахунковому періоді, середня заробітна плата підлягає обчисленню відповідно до пункту 4 Порядку № 100 із застосуванням установленого законом розміру мінімальної заробітної плати, якщо посадовий оклад є меншим за такий розмір.

Станом на дату ухвалення рішення суду (жовтень 2026 року) розмір мінімальної заробітної плати встановлений законодавством становить 8 647,00 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати обчислюється шляхом ділення посадового окладу (або мінімальної заробітної плати) на середньомісячну кількість робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи.

Середньомісячна кількість робочих днів у квітні - травні 2026 року становить 21 робочий день ((22 дні у квітні + 20 днів у травні) / 2). Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає: 8 647,00 грн/21 день = 411,76 грн.

Загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2026 року по 06 жовтня 2026 року (78 робочих днів) становить: 411,76 грн *78 днів = 32 117,28 грн.

Нарахована сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з утриманням установлених законодавством України податків та обов`язкових платежів під час її виплати.

VI. Розподіл судових витрат

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

З огляду на задоволення основних позовних вимог, судовий збір, від сплати якого позивач була звільнена, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави. За вимогу немайнового характеру (визнання незаконним наказу та поновлення на роботі) ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 331,20 грн.

За вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку в сумі 32 117,28 грн) ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн).

Таким чином, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у загальному розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись ст.12,13,81,141,259,263-265,273,354 ЦПК України, ст.38,235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області № 2-ос від 18 червня 2026 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача Радьківського фельдшерського пункту на підставі ст. 38 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача Радьківського фельдшерського пункту Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області з 19 червня 2026 року.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 40314763) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2026 року по 06 жовтня 2026 року в сумі 32 117 (тридцять дві тисячі сто сімнадцять) гривень 28 копійок без урахування податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Прилуцької районної ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 40314763) в дохід держави судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Г. Павлов