Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №750/9252/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/9252/26

Провадження № 2-а/750/152/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді Рощиної Т.С.,

секретар судового засідання Рубець В.В.,

за участю представника позивача Курца А.В. (на відеоконференцзв`язку),

представника відповідача Федоренка О.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та скасування рішення про примусове повернення до країни походження,

в с т а н о в и в:

21 серпня 2026 року позивач з використанням системи «Електронний суд» звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області, в якому просить визнати дії УДМС в Чернігівській області, вчинені в особі завідуючої Городнянського сектору Кобеняк І.А. щодо затвердження рішення №7416130100022084 від 15.08.2026р. про примусове повернення громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 до країни походження та зобов`язання його покинути територію України у термін до 24.08.2026р. протиправними та скасувати рішення завідуючої Городнянського сектору УДМС в Чернігівській області Кобеняк І.А. №7416130100022084 від 15.08.2026р. про примусове повернення громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 до країни походження та зобов`язання його покинути територію України у термін до 24.08.2026р. – скасувати.

Обґрунтовано позов, зокрема, тим, що 15 серпня 2026 року відповідачем прийнято рішення 7416130100022084 про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_2 . Позивач в`їхав на територію України 06.02.2026 з приватною метою. В Україні, а саме у місті Чернігів проживають його близькі люди, які у зв`язку із запровадженням воєнного стану не мають можливості виїжджати за межі країни. Позивач неодноразово звертався до територіальних органів Державної міграційної служби України з наміром подати документи для оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання. Проте з формальних підстав йому усно відмовляли у прийнятті документів, внаслідок чого він був позбавлений можливості своєчасно легалізувати своє перебування в Україні. Приймаючи оскаржуване рішення. відповідачем не було враховано, що позивач добровільно з`явився, визнав свій проступок, погодився сплатити штраф і просив не застосовувати до нього крайній захід адміністративного примусу. Відповідач в мотивувальній частині оскаржуваного рішення не навів жодних обставин, які б свідчили про те, що перебування позивача на території України суперечить інтересам забезпечення національної безпеки, охорони громадського порядку, захисту здоров`я населення або прав і законних інтересів громадян України. Матеріали справи не містять жодного доказу протиправної чи антигромадської поведінки позивача під час його перебування в Україні, його притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності. Відповідачем не було проведено належного з`ясування обставин справи та не складено протоколу співбесіди з позивачем. Згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» факт народження матері позивача на території України може бути підставою для отримання останнім дозволу на імміграцію в Україну.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судовий розгляд відкладався за клопотаннями представника позивача та представника відповідача.

Відповідач подав відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову. Зокрема, у відзиві на позов представник відповідача зазначає, що стосовно позивача встановлено, що 30.03.2021 Хмільницьким районним відділом Управління Державної міграційної служби України у Вінницької області позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення правил перебування в Україні, а саме за ухилення від виїзду з України після закінчення встановленого терміну перебування з 14.10.2019, за ч.1 ст.203 КУпАП (протокол серії ПР МВН №000858 від 30.03.2021 та постанова серії ПН МВН №000587 від 30.03.2021). 30.03.2021 Хмільницький районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Вінницької області прийняв щодо позивача рішення №1 про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яке позивачем не оскаржувалося та було ним виконано. Це свідчить про те, що позивач був обізнаний про вимоги міграційного законодавства щодо строків законного перебування іноземних громадян в Україні, строків виконання рішення про примусове повернення, тощо. 06.02.2026 позивач прибув на територію України, однак документів, які надають право законно проживати на території України не оформив і після закінчення встановленого строку перебування з 07.05.2026 перебуває в Україні незаконно. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI. Ч.3 ст.2 Закону №3773-VI передбачає, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Стаття 1 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про безвізові поїздки громадян, затвердженої Постановою Кабінетів Міністрів України №1731 від 27.12.2001, передбачає, що громадяни держави однієї Сторони, незалежно від місця постійного проживання, можуть в`їжджати виїжджати, прямувати та перебувати на території держави іншої Сторони без віз дотримання правил перебування і реєстрації, чинних в цій державі, по документах, зазначених у Додатку до цієї Угоди. Відповідно до під.2 п.2 Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено законодавством та міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Позивач порушив вимоги законодавства, відповідно до яких він мав право тимчасово перебувати в Україні не більше 90 днів протягом 180 днів. Частина 2 ст.203 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення іноземцем або особою без громадянства встановленого строку перебування в Україні більш як на 30 днів, а так само проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, за недійсними документами та документами, термін дії яких закінчився, тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частиною 1 ст.26 Закону №3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Таким чином, позивач підлягає примусовому поверненню, оскільки є іноземцем, дії якого порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (перебуває в Україні без наявності законних підстав після закінчення встановленого строку перебування). Доводи позовної заяви щодо відсутності дій позивача, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 ст.26 Закону №3773-VI порушення іноземцем законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є достатньою підставою для прийняття рішення про примусове повернення. Аргументи позовної заяви щодо відсутності протоколу співбесіди з позивачем не заслуговують на увагу, оскільки встановлена законодавством процедура прийняття рішення про примусове повернення не передбачає проведення та складання протоколу співбесіди. Стосовно твердження позивача щодо наявності в нього підстав для отримання дозволу на імміграцію, за обліками Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України позивач не значиться як особа, яка подала заяву на отримання документів на законне право проживання в Україні, зокрема дозволу на імміграцію в Україну. До позовної заяви позивач також не додав жодних доказів на підтвердження своїх тверджень про наявність у нього родинних зв`язків в Україні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, пояснив, що на даний час позивач все ще перебуває на території України, наявність оскаржуваного рішення перешкоджає йому звернутися за отриманням відповідних документів для легалізації його перебування.

Представник відповідача у судовому засіданні вказав, що відповідач позов не визнає з підстав, вказаних у відзиві.

Заслухавши доводи представників сторін та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив таке.

Відповідно до копії паспорту НОМЕР_1 позивач є громадянином Республіки Молдова.

З інформації з системи «Аркан» слідує, що 06 лютого 2026 року позивач в`їхав на територію України та з цього часу державний кордон не перетинав.

15 серпня 2026 року уповноваженою посадовою особою Державної міграційної служби України – завідувачем Городнянського сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Кобеняк Іриною Анатоліївною складена постанова про накладення адміністративного стягнення ПН МЧГ № 002141, з якої слідує, що 15 серпня 2026 року о 09 год. 56 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , громадянин Республіка Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив законодавство про правовий статус іноземців та ОБГ, а саме: перевищив встановлений строк перебування в Україні більше як на 30 днів з 07.05.2026 та ухиляється від виїзду з України після закінчення відповідного строку перебування. Місце вчинення правопорушення: м. Городня вул. Троїцька, 10. За вказане адміністративне правопорушення передбачена відповідальність відповідно до ч.2 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 4590 грн.

Постанова виконана 17 серпня 2026 року (квитанція № 2420-3459-5740-0384), тобто накладений штраф позивачем сплачено.

Крім того, 15 серпня 2026 року завідувачем Городнянського сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Кобеняк Іриною Анатоліївною прийнято рішення № 7416130100022084 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_2 . Вказане рішення затверджене завідувачем Городнянського сектору Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області Кобеняк Іриною Анатоліївною.

Позивачу повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства стосовно нього прийнято рішення про його примусове видворення з України та роз`яснено порядок оскарження цього рішення.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також міжнародними нормами.

Згідно з частинами першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до п.18 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Іноземці та особи без громадянства під час проходження прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон зобов`язані подати свої біометричні дані для їх фіксації. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Як слідує із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні позивач 06.02.2026р. прибув на територію України, однак документів, які надають право законно проживати на території України не оформив і після закінчення встановленого строку перебування з 07.05.2026р. перебуває в Україні незаконно. Відповідно до листа відділення поліції № 3 (м. Городня) ЧРУП ГУНП в Чернігівській області від 27.08.2026р. позивач був виявлений 15.08.2026р. на блок-посту Чернігів-Городня під час перевірки документів та доставлений до Городнянського сектору УДМС України в Чернігівській області.

Даних щодо того, що позивачем подано заяву на отримання документів на законне право проживання в Україні, зокрема, дозволу на іміграцію в Україну, суду не надано та такі в матеріалах справи відсутні. Даних щодо наявності в Україні у позивача родинних відносин до позовної заяви також не додано.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Частинами першою, восьмою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно із частиною першою статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Україна має певну свободу розсуду (дискрецію) у прийнятті рішення про примусове видворення до країни походження, але у разі відповідності такого рішення вимогам законодавства України та відсутності обмежень, передбачених міжнародними актами.

Чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і позивач зобов`язаний дотримуватися міграційного законодавства України.

Суд приходить до висновку щодо наявності достатніх підстав прийняття рішення про примусове повернення позивача, який фактично без належних на те законних підстав протягом тривалого часу перебував на території України.

Так, позивач порушив вимоги законодавства, відповідно до яких він мав право тимчасово перебувати в Україні не більше як 90 днів протягом 180 днів, будь-яких активних дій з метою продовження перебування в Україні на законних підставах до прийняття рішення про видворення не вчиняв, доказів на підтвердження вчинення таких дій суду не надано, жодних заходів щодо легалізації свого проживання в Україні не вживав, доказів на підтвердження здійснення таких заходів суду також не надано.

На момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення обставин, які б забороняли примусове видворення позивача не було. Із відповідною заявою на отримання документів на законне право проживання в Україні, зокрема дозволу на імміграцію в Україну не звертався. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», позивачем надано не було.

Оскаржуване рішення відповідача про примусове повернення позивача до країни походження містить основний виклад обставин, обґрунтування підстав для прийняття саме такого рішення.

Таким чином, враховуючи зазначене, під час прийняття оскаржуваного рішення відповідач правомірно виходив з того, що позивач порушив правила перебування іноземців в Україні.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачений законом, у зв`язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 72, 77, 90, 241-246, 271, 272, 288, 297 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 (місце перебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області (місцезнаходження: вул. Шевченка, 51-а, м. Чернігів; ідентифікаційний код - 37804450) про визнання дій протиправними та скасування рішення про примусове повернення до країни походження – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т.С. Рощина