Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №735/261/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №735/261/26

Провадження № 2/730/694/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Ріхтера В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі – позивач, Товариство, ТОВ «ФК «Процент») через свого представника – адвоката Руденка К.В. - за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до Коропського районного суду Чернігівської області із зазначеним позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач, позичальник, ОСОБА_1 ), мотивуючи свої вимоги тим, що 18.11.2024 ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 23508. Кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень. Натомість, відповідач не виконував умови договору належним чином, не сплачуючи платежі, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість.

Як убачається з відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Чернігівській області від 13.04.2026 на запит Коропського районного суду Чернігівської області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ураховуючи вищевказану інформацію, згідно ухвали від 20.04.2026 Коропський районний суд Чернігівської області ухвалив справу передати за підсудністю до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області.

Згідно ухвали від 13.05.2026 Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області постановив справу надіслати за підсудністю до Борзнянського районного суду Чернігівської області.

Згідно ухвали від 16.06.2026 Борзнянський районний суд Чернігівської області (далі – суд) постановив позовну заяву залишити без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст. 43, 175, 177 ЦПК України.

19.06.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Згідно ухвали від 22.06.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалам, задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ «ПриватБанк» у порядку ст. 84 ЦПК України.

Позивач в судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач був повідомлений належним чином про розгляд справи відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, однак у встановлений законом строк відзиву на позов не подав, із заявами до суду не звертався, а також не скористався своїм правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору № 23508 від 18.11.2024 між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 останній отримав кредит у розмірі 7 000,00 грн строком на 730 днів (до 18.11.2026) шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «ПриватБанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування (365,00 % річних). Даний факт також підтверджується відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 24.06.2026 № 20.1.0.0.0/7-260624/100847-БТ, отриманою на запит суду.

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 642272 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 2.1.2. кредитного договору товариство має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом у разі порушення умов цього договору.

За змістом п.2.4.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний у встановлений договором строк сплачувати нараховані проценти за користування кредитом, штрафні санкції (у разі наявності) та повернути кредит.

Таким чином, у вказаному кредитному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

У зв`язку з порушенням зобов`язань заборгованість відповідача за даним кредитним договором станом на 20.02.2026 становить: 25311,80 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 28.12.2024 по 01.02.2026 та 14 000,00 грн – штраф за порушення умов кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до ст. 1055 ЦК України.

Таким чином, кредитний договір є двостороннім, оскільки породжує обов`язок кредитодавця надати кредит та обов`язок позичальника його повернути та сплатити проценти за користування ним.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у форматі, придатній для приймання його змісту.

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону.

Згідно ст.ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даним в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини другої ст. 1050, частини другої ст. 1054 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок повернути кредит частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання з повернення кредитних коштів.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Крім того, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

А тому суд погоджується з вимогою позивача про стягнення з відповідача 25 311,80 грн – заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом.

Щодо стягнення штрафу суд зазначає наступне.

15.03.2022 був прийнятий Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дій норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022. Вказаним законом доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. До розділу був внесений пункт 18, відповідно до якого: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Аналогічне правило щодо споживчих кредитів передбачене пунктом 6? розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Із розрахунку штрафу за порушення умов договору, доданого представником позивача до матеріалів позовної заяви, судом встановлено, що штраф за несвоєчасне виконання зобов`язання по сплаті боргу нарахований у 2025 році, тобто в період дії воєнного стану, і становить 14 000,00 грн.

З огляду на викладене, суд, ураховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України, вважає, що слід відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу з відповідача, який нарахований у період дії в Україні воєнного стану, оскільки такий підлягає списанню кредитодавцем.

Щодо судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги на загальну суму 39 311,80 грн задоволені судом на 64,39 % (25 311,80 / 39 311,80 = 64,39), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені судові витрати в розмірі 1 714,32 грн ( 2 662,40 х 0,6439 = 1 714,32).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України вказано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

По даній справі позивачем понесені витрати на професійну правову допомогу адвоката Руденка К.В. у сумі 10 000,00 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами (копіями договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024, довіреності ТОВ «ФК «Процент» адвокату Руденку К.В. на право представляти інтереси в судах від 31.12.2025, акту приймання-передачі наданих послуг № 103 від 26.01.2026 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024, витягу з Реєстру № 1 до акту приймання-передачі наданих послуг № 103 до договору № 03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03.06.2024.

Згідно із ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Одночасно суд зважує на ту обставину, що відповідачем не оспорювався вказаний розмір витрат, понесених відповідачем на професійну правову допомогу, який є співмірним зі складністю даної справи, наданим адвокатом часом та обсягом послуг, ціною позову та значенням справи для сторін, відповідає критерію реальності та розумності таких витрат, й всупереч вимог ст.ст. 12, 13, 81, ч. 6 ст. 137 ЦПК України позивачем нічим не спростований.

Крім того, у даному питанні суд керується практикою Верховного Суду, згідно якої інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 по справі №275/150/22. Так, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Аналогічні висновку викладені у додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020, де Велика Палата ВС висловила позицію щодо порядку відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Як зазначила ВП ВС із запровадженням з 15 грудня 2017 змін до ЦПК України законодавець принципово по-новому визначив роль суду у позовному провадженні – як арбітра, що надає оцінку тим доказам і доводам, які наводять сторони у справі, та не може діяти на користь будь-якої зі сторін, бо не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тому саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічного висновку дійшла й Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 154/5761/07-а.

Водночас, суд уважає за можливе стягнути витрати на правову допомогу пропорційно заявленим вимогам.

На підставі вище наведеного, керуючись ст.ст. 2-5, 76-80, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 610, 1054 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 23508 від 18.11.2024 у розмірі 25 311,80 грн (двадцять п`ять тисяч триста одинадцять гривень 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 1 714,32 грн (одну тисячу сімсот чотирнадцять гривень 32 копійки) у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 6 438,73 грн (шість тисяч чотириста тридцять вісім гривень 73 копійки) у відшкодування витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (місцезнаходження: 03124, Україна, м. Київ, бул. В. Гавела, буд. 4; код ЄДРПОУ 41466388).

Відповідач: ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Ріхтер В.В.