Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/145/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/145/26 пров. № А/857/48821/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в зміщаній електронно- письмовій формі у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 380/145/26 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня будинків «Квітка» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

місце ухвалення судового рішення м.Львів

розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження

суддя у І інстанції Гулик А. Г.

дата складання повного тексту рішення 07 серпня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстерня будинків «Квітка» (код ЄДРПОУ 40402461, адреса: 79024, Львівська область, Львівський район, м. Львів, вулиця Старознесенська, 24-26; надалі по тексту також – позивач, Товариство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090, адреса: 79026, Львівська область, Львівський район, м. Львів, вулиця Стрийська, 35; надалі по тексту також – відповідач, скаржник, контролюючий орган, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07 форми «В4», яким визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 6 933 641 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не реалізовувало квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення у зазначених об`єктах будівництва безпосередньо кінцевим покупцям, а кошти, залучені через деривативні контракти (форварди), укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини»), є платою за базовий актив (майнові права на об`єкти нерухомості), а не вартістю самого об`єкта нерухомості у класичному юридичному розумінні. На переконання позивача, майнові права та право власності на новозбудований об`єкт нерухомості не є тотожними об`єктами цивільних прав, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент передачі майнових прав, а тому дані, розміщені Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛУН Україна» на платформі «ЛУН», не є статистичними даними про звичайні ціни і не можуть братися за основу висновку про заниження бази оподаткування податком на додану вартість.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 380/145/26 (повний текст рішення складено 07 серпня 2026 року) позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07 форми «В4»; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 26 624,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби у Львівській області звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Майстерня будинків «Квітка» відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1– 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, далі – КАС України).

В доводах апеляційної скарги скаржник вказує, що суд першої інстанції помилково розмежував вартість майнових прав і ринкову вартість об`єкта нерухомості, знехтувавши імперативним приписом абзацу другого пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (далі – ПК України, Кодекс) щодо самостійно виготовлених товарів, оскільки Товариство є забудовником – особою, яка самостійно виготовляє товар (об`єкт нерухомості), а тому незалежно від цивільно-правової конструкції, через яку оформлюється продаж, мінімальною межею бази оподаткування податком на додану вартість (далі – ПДВ) має бути звичайна (ринкова) ціна саме об`єкта нерухомості.

Додатково скаржник зазначає, що висновок суду першої інстанції про неналежність даних платформи «ЛУН» зроблений з неповним з`ясуванням обставин справи, оскільки суд першої інстанції самостійно витребував відповідну інформацію в ТОВ «ЛУН Україна», а отримані документи, на переконання скаржника, у переважній більшості підтвердили цінові показники акта перевірки, тому їх відхилення судом першої інстанції є непослідовним.

Також скаржник вважає помилковою кваліфікацію судом першої інстанції доводів контролюючого органу про пов`язаність позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» та фондом «Відродження Галичини», єдиний економічний центр прийняття рішень і штучне розщеплення ціни як обставин, що виходять за межі акта перевірки; на переконання скаржника, наведене є лише правовою кваліфікацією вже зафіксованих в акті перевірки фактів (укладення форвардних контрактів, розбіжність між задекларованими та ринковими цінами), а не новою обставиною.

На переконання скаржника, суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів заниження бази оподаткування ПДВ та неправильно розподілив тягар доказування, оскільки позивач не спростував наведених контролюючим органом даних про невідповідність задекларованих цін ринковому рівню. Щодо висновків суду першої інстанції про застосування статті 102 ПК України апелянт заперечень не наводить та просить залишити їх без змін.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що дериватив (форвардний контракт) є окремим видом товару за визначеннями підпунктів 14.1.45, 14.1.191, 14.1.202, 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а майнове право – самостійний об`єкт цивільних прав («право очікування»), який не є тотожним праву власності на готовий об`єкт нерухомості і об`єктивно має відмінну ринкову вартість, зокрема з огляду на тривалість та ризики будівельного процесу. Позивач також зазначає, що ТОВ «ЛУН Україна» є приватною рекламною структурою (основний вид діяльності – 73.11 «Рекламні агентства»), а не уповноваженим державним органом, тому розміщена на платформі «ЛУН» інформація не може підтверджувати рівень звичайних цін, а отримані судом першої інстанції від ТОВ «ЛУН Україна» документи не дозволяють встановити дату формування конкретної ціни та її відповідність періоду перевірки. Щодо доводів про пов`язаність з ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» Товариство наполягає, що акт перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 не містить жодного аналізу чи згадки про таку пов`язаність, а тому наведення цих доводів у суді є виходом контролюючого органу за межі акта перевірки.

Про дату, час та місце розгляду справи учасники повідомлені через електронний кабінет сервісу «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

У судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю їхніх представників у даному судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Оцінюючи клопотання відповідача (податкового органу) про відкладення розгляду справи через відсутність (зайнятість) представника у цей день, суд зазначає, що відповідач є суб`єктом владних повноважень із чисельним штатом працівників юридичної служби. Належна організація роботи та забезпечення взаємозамінності працівників юридичного департаменту з метою забезпечення представництва інтересів державного органу в судах є внутрішнім організаційним питанням відповідача.

При цьому колегія суддів ураховує, що кадрові питання, відпустки, зайнятість в інших судових засіданнях або недостатня кількість працівників юридичної служби суб`єкта владних повноважень не є поважними причинами для відкладення розгляду справи, оскільки державний орган не обмежений у колі осіб, які можуть представляти його інтереси в суді в порядку самопредставництва.

Враховуючи, що сторони майже за місяць часу були належним чином та заздалегідь повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, та відповідач не надав суду доказів існування об`єктивно поважних та непереборних обставин, які перешкоджають явці його представників, а наявні у матеріалах справи докази є достатніми для з`ясування обставин і вирішення спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача та вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні представник позивача Радковський Т.Р. надав пояснення та заперечив проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що майно та майнові права є окремими об`єктами оцінки з відмінною ринковою вартістю, а фактична вартість об`єкта нерухомості складається з двох сум – вартості базового активу (майнових прав) та плати за фінансовий інструмент (дериватив), тому контролюючий орган помилково ототожнив базовий актив і майнові права з фактичною вартістю об`єкта нерухомості. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що дані платформи «ЛУН» не є належним джерелом визначення звичайної (ринкової) ціни, оскільки ТОВ «ЛУН Україна» є рекламним агентством, а не уповноваженим державним органом, а отримані за результатом судового витребування документи не спростовують позицію позивача, оскільки не дозволяють ідентифікувати особу, яка надала інформацію, дату формування ціни та інші суттєві показники.

Крім того, суд першої інстанції визнав, що доводи відповідача про пов`язаність позивача з ТОВ «Компанія з управління активами «Актив» та фондом «Відродження Галичини», а також про штучне розщеплення ціни, не були зафіксовані в акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, а тому контролюючий орган не вправі посилатися на них у суді.

Водночас суд першої інстанції відхилив доводи позивача про пропуск контролюючим органом строків давності, встановлених статтею 102 ПК України, встановивши, що їх перебіг був зупинений на період дії карантину та воєнного стану щонайменше на 801 день.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстерня будинків «Квітка» (код ЄДРПОУ 40402461) зареєстроване 06.04.2016, перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Львівській області та зареєстроване платником податку на додану вартість з 01.05.2016 (свідоцтво №200416157, індивідуальний податковий номер 404024613073).

У період з 18.11.2025 по 26.11.2025 посадові особи Головного управління ДПС у Львівській області на підставі направлень від 18.11.2025 №12281, №12282 та наказу від 14.11.2025 №6398-ПП, керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, підпунктом 69.2 статті 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, провели документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань декларування за вересень 2025 року від`ємного значення з ПДВ, у тому числі визначеного з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатами перевірки складено акт від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, яким встановлено:

заниження Товариством податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 20 230 058 грн за звітні періоди з березня 2019 року по березень 2025 року внаслідок включення до бази оподаткування вартості майнових прав, реалізованих за цінами, нижчими за звичайні ринкові ціни, чим порушено пункт 185.1 статті 185, пункт 186.1 статті 186, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188 ПК України;

як наслідок – заниження на 13 243 515 грн позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (рядок 18 декларації) за відповідні періоди та, за вересень 2025 року, завищення на 6933641 грн суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 21 декларації), чим порушено пункт 200.4 статті 200 ПК України;

крім того, встановлено порушення пункту 120-1.2 статті 120-1, пункту 201.10 статті 201 ПК України внаслідок не реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних на загальну суму 121380 348 грн, у тому числі ПДВ 20230058 грн.

Актом перевірки встановлено, що позивач виступав замовником у двох об`єктах будівництва: багатоквартирному житловому будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на вулиці Пасічній, 150 у м. Львові (житловий комплекс «SOLOWAY»; сертифікат готовності об`єкта до експлуатації від 27.09.2024 №ІУ123420920630) та багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вулиці Личаківській, 79 у м. Львові («Клубний будинок на Личаківській»; акт готовності об`єкта до експлуатації від 25.04.2019).

За даними Єдиного реєстру податкових накладних та оборотно-сальдових відомостей за рахунком 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» позивач за період з 01.03.2023 по 30.03.2025 реалізувало квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення об`єкта на вулиці Пасічній загальною площею 3291,2 кв. м на суму 57 444 195 грн, у тому числі ПДВ 9 574 032 грн, за цінами від 13 559 грн до 61 198 грн за 1 кв. м, а за період з 01.03.2019 по 31.07.2023 – об`єкта по вулиці Личаківській, 79 загальною площею 1153,3 кв. м на суму 10 818 002 грн, у тому числі ПДВ 1 803 000 грн, за цінами від 7 990 грн до 29 516 грн за 1 кв. м.

Реалізація зазначених об`єктів здійснювалася позивачем переважно шляхом укладення деривативних контрактів (форвардів) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494), з подальшим продажом фондом відповідних фінансових інструментів третім особам та укладенням між Товариством і такими третіми особами договорів купівлі-продажу майнових прав на відповідні об`єкти нерухомості; право власності на майнові права за умовами цих договорів переходило до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі майнових прав, а право власності на сам об`єкт нерухомості – після державної реєстрації такого права.

Актом перевірки також встановлено, що на виконання Договору від 26.10.2018 №LU_26_10_2018 про надання рекламних послуг у мережі Інтернет, укладеного між Товариством («Рекламодавець») і Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛУН Україна» (код ЄДРПОУ 39535899, «Рекламіст»), Товариство розміщувало на платформі «ЛУН» (https://lun.ua/) рекламні оголошення про продаж об`єктів нерухомості за вказаними адресами.

За результатами аналізу історії зміни мінімальної ціни на цій платформі контролюючий орган встановив, що мінімальна ціна становила: щодо об`єкта на вулиці Пасічній, 150 – від 37 600 грн до 57 750 грн за 1 кв. м; щодо об`єкта по вулиці Личаківській, 79 – від 36 050 грн до 42 000 грн за 1 кв. м, тобто перевищувала ціни, які Товариство включало до податкових зобов`язань з ПДВ.

26.12.2025 на підставі акта перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення №59810/13-01-07-07 форми «В4», яким визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, у розмірі 6933641 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 за клопотанням представника відповідача частково витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУН Україна» інформацію та документи щодо розміщення Товариством рекламних оголошень про продаж об`єктів нерухомості за вказаними адресами за період з 01.03.2019 по 30.03.2025. Відповідні документи надійшли до суду першої інстанції 21.05.2026.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07 протиправним, Товариство звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів та відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Згідно з підпунктом «а» пункту 186.1 статті 186 ПК України місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, – зарахування коштів від покупця в оплату товарів або відвантаження товару; за операціями з першого постачання житла застосовується касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості.

При цьому абзацом другим пункту 188.1 статті 188 ПК України імперативно встановлено, що база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.

За визначенням, наведеним в абзацах першому–третьому підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України, звичайна ціна – ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом; якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна – ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Правовідносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, регулюються Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI, статтею 11 якого встановлено, що вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Колегією суддів встановлено, що положення ПК України не містять норм, які врегульовують процедуру доведення факту того, що договірні ціни не відповідають ринковим цінам.

Відповідно до рекомендацій ДФС України щодо звичайних цін, викладених у листі №22286/6/99-99-15-03-02-15 від 13.10.2016, для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг), контролюючому органу необхідно звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

За даними акту перевірки та матеріалів справи, відповідач не звертався до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із запитом про надання інформації про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг).

Також апеляційний суд зазначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Апеляційним судом також ураховано, що Верховний Суд у постановах від 18.12.2025 у справі №320/35831/24, від 29.05.2024 у справі №320/8996/22 сформулював правову позицію, згідно з якою ринкова ціна (вартість) – це економічна категорія, що відображає у грошовому вимірі цінність товару на ринку з урахуванням низки умов та факторів, зокрема взаємодії попиту та пропозиції, і відображає середню ціну, за якою здійснюються угоди на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів за певний період. Суб`єкти господарювання реалізують продукцію за ціною, визначеною в договорі. Ця ціна, якщо не доведено зворотнє, вважається такою, що відповідає рівню ринкових цін і для цілей оподаткування є звичайною.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 16.12.2019 (справа №200/12345/18-а) та від 07.11.2022 у справі № 320/5251/19 зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (послуг), визначена в договорі, не відповідає ринковим.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24 Верховний Суд зазначив, що правова природа майнового права на об`єкт незавершеного будівництва як самостійного об`єкта цивільних прав («права очікування»), відмінна від права власності на завершений об`єкт нерухомості.

Повертаючись до матеріалів цієї справи, судом встановлено, що згідно акту перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, позивач виступав замовником у двох об`єктах будівництва, а саме: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на вул. Пасічній у м. Львові» (місце розташування об`єкта: Львівська обл., Львівський район, Львівська територіальна громада, м. Львів (станом на 01.01.2021), вулиця Пасічна) та «Багатоквартирний житловий будинок з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вулиці Личаківській, 79 у місті Львові» (місце розташування об`єкта: 4610137200:06:002:0014, 79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 79).

В акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 контролюючий орган вказав, що за період з 01.03.2019 по 30.03.2025 позивач нараховував податкові зобов`язання з ПДВ від суми зарахованих коштів від покупців як оплату за майнові права за об`єкти нерухомості (квартири, машино-місця, комори, тощо) у згаданих об`єктах будівництва.

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), оборотно-сальдових відомостей за рахунком 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» встановлено, що позивачем за періоди:

- з 01.03.2023 по 30.03.2025 реалізовано квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на вул. Пасічній у м. Львові на загальну площу 3291,2 м.кв. та загальний обсяг 57444195 грн в т.ч. ПДВ 9 574 032 гривень з цінами за м.кв. від 13 559 грн до 61 198 гривень;

- з 01.03.2019 по 31.07.2023 реалізовано квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 на загальну площу 1153,3 м.кв. та загальний обсяг 10818002 грн в т.ч. ПДВ 1 803 000 гривень з цінами за м.кв. від 7 990 грн до 29 516 гривень.

Також в акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 зазначено, що, досліджуючи платформу, що спеціалізується на пошуку та аналізі інформації про нерухомість в Україні сайт «ЛУН», з яким позивач уклав Договір від 26.10.2018 №LU_26_10_2018 про надання рекламних послуг в мережі Інтернет, встановлено, що мінімальні ціни за м.кв. значно вищі за ціни, які позивач включав до складу податкових зобов`язань з ПДВ, а саме: - в об`єкті будівництва ЖК SOLOWAY за адресою вул.Пасічна,150, м Львів ціна за м.кв. від 37 600 грн до 57 750 гривень; в об`єкті будівництва «Клубний будинок на Личаківській» за адресою вул.Личаківська, 79, м. Львів від 36 050 грн до 42 000 гривень.

З матеріалів справи також убачається, що квартири, комори, машино-місця, нежитлові приміщення та приміщеннями комерційного призначення в об`єктах будівництва за адресами: вул.Личаківська, 79, м. Львів та вул. Пасічній у м. Львові, які були об`єктом проведеної податкової перевірки, реалізовувались не через набуття покупцем права власності на майно, а як базовий актив (через укладення деривативних контрактів (форвардів)), а також через продаж майнових прав на такі об`єкти нерухомого майна.

На підтвердженням вказаних обставин слугують долучені до матеріалів справи:

-деривативні (форвардні) контракти укладені позивач, як продавцем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494) як з покупцем. Відповідно до названих договорів базовим активом є майнові права на об`єкти нерухомості, які стануть об`єктом нерухомого майна після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію відповідного об`єкта будівництва. Під майновими правами на об`єкт нерухомості сторони домовились розуміти речове право на набуття у майбутньому права власності на об`єкт нерухомості (під вiдкладальною умовою), яке є складовою частиною об`єкта нерухомості як об`єкта цивільних прав, яке підлягає відчуженню продавцем згідно з договором купiвлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості. Умовами укладених деривативних контрактів (форвардів) закріплювалась ціна саме ціна базового активу на момент укладення відповідного деривативного контракту (форварду), яка, як це вказано у самих деривативних контрактах (форвардах), визначена сторонами на момент укладення з урахуванням всіх тих факторів, що є визначальними при ціноутворенні на ринку, зокрема кон`юнктури ринку, тощо та чинного на момент укладення деривативного контракту законодавства України;

- договори купівлі-продажу майнових прав, із аналізу умов яких встановлено, що зазначені деривативні контракти (форварди) Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494), продавало третім особам як фінансові інструменти за договорами купівлі-продажу фінансових інструментів (деривативного контракту (форварду)).

В результаті між позивачем та такими третіми особами (покупцями фінансового інструмента) укладались договори купівлі-продажу майнових прав відповідно до пункту 3.3 яких: право власності на майнові права переходить від продавця до покупця після підписання актy прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Право власності на об`єкт нерухомості переходило до покупця після здійснення державної реєстрації права власності, у встановленому чинним законодавством України порядку.

В такий спосіб позивач приймав до виконання відповідний деривативний контракт (форвард).

Отож внаслідок укладення вказаних договорів позивач відчужив квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на АДРЕСА_2 (окрім квартир АДРЕСА_3 , комори №49 та нежитлових приміщень №№112, 151) та комори №№ 18, 21, 24, а також машиномісця №№ 2, 3 та 6 багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 .

Аналізуючи зміст як деривативних контрактів (форвардів), так і укладених в подальшому на їх підставі договорів купівлі-продажу майнових прав, суд звертає увагу на те, що до форвардний контракт фактично є можливістю його покупця вимагати укладення договору щодо майбутньої нерухомості чи вимагати від забудовника вчинення певних дій щодо передачі нерухомості чи майнових прав на нерухомість. Предметом форвардного контракту є базовий актив, який власник зобов`язується передати покупцю через певний час.

Відповідно до пункту 1 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 №632 (чинне у спірний період), базовий актив - це товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов`язань за деривативом.

Базовим активом у випадку продажі об`єкта нерухомості в новобудові виступатимуть майнові права на такий об`єкт.

Відтак фактично після того, як інвестор в будівництво житла придбав деривативний контракт, він набув права на купівлю базового активу (майнових прав на об`єкт нерухомості). Після цього деривативний контракт (форвард) пред`являється до виконання і як наслідок - укладається договір купівлі-продажу майнових прав.

Отже, надані деривативні контракти засвідчують зобов`язання щодо продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Матеріали справи також містять копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.06.2019, відповідно до умов якого останній продав нежитлові приміщення №11, позначені на плані літерою «А», загальною площею 107,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят дев`ять) (п.1 Договору).

Відповідно до довідки про балансову вартість нежитлових приміщень №13-18/06 станом на 18.06.2019 балансова вартість таких становила 863 200,00 гривень 00 копійок, без ПДВ, тоді як ціна предмету продажу за домовленістю сторін становила - 1 726 400,00 гривень 00 копійок, без ПДВ.

Щодо квартир АДРЕСА_3 , комори №49 та нежитлових приміщень №№112, 151 у багатоквартирному житловому будинку з вбудованим паркінгом та приміщенням комерційного призначення на АДРЕСА_2 та квартир, комор №№12, НОМЕР_1 , машиномісць №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , то позивач уклав договори купівлі-продажу майнових прав з третіми особами, копії яких містяться у справі.

Судом також встановлено, що предметом усіх договорів були саме майнові права на об`єкти нерухомості, які надавали їх покупцеві у майбутньому правомочність набути у власність відповідний об`єкт нерухомості після здійснення повної оплати та отримання підтверджуючих документів від продавця.

Окрім того, за змістом договору купівлі-продажу майнових прав від 03.01.2017 №03/01-17/Л, квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , відчужені Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494) (Покупець). Предметом такого договору також були майнові права на об`єкти нерухомості.

Вказаний договір укладено сторонами ще у 2017 році та погоджено плановий термін введення в експлуатацію – IV кварталі 2019 року. Тобто істотні умови договору досягнуті сторонами на етапі початку будівництва, що об`єктивно визначало вартість відповідних майнових прав.

Забудовник укладає з покупцем квартири 2 окремих види договорів: 1) договір купівлі продажу деривативу (форвардного контракту); 2) договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру, при цьому первинним є договір купівлі-продажу деривативу. Після того, як інвестор в будівництво житла придбав форвардний контракт, він набуває права на купівлю базового активу (майнових прав на квартиру).

За наслідком пред`явлення форвардного контракту до виконання укладається договір купівлі-продажу майнових прав.

Підсумовуючи викладене, кошти, які залучаються через форвардний контракт, є базовим активом, а не вартістю за сам об`єкт нерухомості.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що є безпідставним співставлення контролюючим органом базового активу із фактичною вартістю об`єкта нерухомості квартири, яка складається з базового активу (майнових прав на квартиру), яка сплачується на рахунок Товариства, та платою за право придбання базового активу, яка визначається Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини».

Як наслідок колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що ринкова вартість об`єкта нерухомості та ціна базового активу відрізняються, не тотожні також вартість майна та вартість майнових прав.

При цьому фактична вартість об`єкта нерухомості складається з двох сум: суми базового активу (майнових прав) та суми за купівлю фінансового інструменту (деривативного контракту) (плати за право придбання базового активу).

Особливістю ж майнових прав є те, що такі передаються покупцеві до фактичного створення об`єкта нерухомості, а покупець таких прав фактично виступає інвестором, який несе додаткові ризики, пов`язані з завершенням будівництва та введенням об`єкта будівництва в експлуатацію і, як наслідок, можливістю оформити в майбутньому право власності на об`єкт нерухомості.

Водночас колегією суддів ураховано, що відповідно до статті 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення та інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Кодексом або іншими законами.

Пунктами 3– 5 розділу ІІ та пунктом 4 розділу ІІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 (далі – Порядок №727), передбачено, що акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень із посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку та іншу звітність, викладених чітко, об`єктивно та повною мірою.

Аналогічна правова позиція про те, що детальне відображення в акті перевірки змісту виявлених порушень є обов`язковою умовою для подальшого притягнення платника податків до відповідальності, а факти, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для такого притягнення, неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 серпня 2024 року у справі №824/995/19-а, від 15 лютого 2023 року у справі №420/2114/22, від 11 листопада 2021 року у справі №420/1878/19, а також у постанові від 04 грудня 2025 року у справі №400/9035/21, згідно з якою акт документальної перевірки є не лише носієм податкової інформації, але й доказом у справі про оскарження податкового повідомлення-рішення в розумінні статті 72 КАС України, оскільки таке рішення приймається безпосередньо на його підставі.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги в частині незгоди відповідача з висновком суду першої інстанції про розмежування вартості майнових прав і ринкової вартості об`єкта нерухомості, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариство є забудовником – особою, яка самостійно виготовляє товар у розумінні абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України, а тому сам факт оформлення відчуження об`єктів нерухомості через ланцюг «деривативний контракт – майнові права» не звільняє Товариство від обов`язку визначати базу оподаткування ПДВ не нижче звичайних цін на відповідний самостійно виготовлений товар.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу, що застосування цього імперативного припису вимагає коректного визначення об`єкта порівняння: абзац другий пункту 188.1 статті 188 ПК України вимагає, щоб база оподаткування не була нижчою звичайної ціни самого товару, який є предметом постачання, а не довільно обраного контролюючим органом іншого об`єкта цивільних прав.

У максимально подібній за фактичними обставинами справі – коли забудовник житла реалізовував квартири через форвардні контракти з пов`язаною компанією з управління активами та подальші договори купівлі-продажу майнових прав, а контролюючий орган визначив заниження бази оподаткування ПДВ шляхом порівняння задекларованої вартості майнових прав із цінами, розміщеними на інтернет-платформах з продажу нерухомості, – Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24 погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що «кошти, які залучаються через форвардний контракт, є базовим активом, а не вартістю за сам об`єкт нерухомості», а тому «безпідставним є співставлення контролюючим органом базового активу... із фактичною вартістю об`єкта нерухомості... яка складається з базового активу (майнових прав на квартиру)... та платою за право придбання базового активу».

З огляду на це колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що майнові права на об`єкт незавершеного будівництва та право власності на завершений об`єкт нерухомості є різними об`єктами цивільних прав з відмінною ринковою вартістю, а тому пряме порівняння ціни майнових прав з ціною пропозиції готового об`єкта нерухомості, в тому числі за даними рекламних інтернет-платформ, не відповідає вимозі підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України про порівнянність економічних (комерційних) умов і не може вважатися коректним застосуванням абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України.

Колегія суддів також враховує, що майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, за усталеною практикою, є правом очікування, вартість якого об`єктивно залежить від стадії будівництва та пов`язаних із нею ризиків, а тому зіставлення такої вартості з ціною пропозиції завершеного будівництвом об`єкта нерухомості потребує додаткового обґрунтування порівнянності умов, якого акт перевірки не містить.

Так, матеріалами справи, зокрема актом перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, підтверджується, що об`єкт по вулиці Личаківській, 79 отримав акт готовності до експлуатації ще 25.04.2019, тобто до початку майже всього періоду, охопленого перевіркою щодо цього об`єкта (з 01.03.2019 по 31.07.2023), а об`єкт на вулиці Пасічній, 150 отримав сертифікат готовності до експлуатації 27.09.2024, тобто до завершення періоду, охопленого перевіркою щодо цього об`єкта (з 01.03.2023 по 30.03. 2025).

Попри це акт перевірки не містить диференційованого аналізу порівнюваної цін за стадіями будівництва та не розкриває, яким чином наведені в ньому орієнтовні ціни платформи «ЛУН» співвідносяться зі стадією будівництва на дату кожної конкретної операції.

Це узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24 про те, що контролюючий орган зобов`язаний навести джерело походження інформації про ринкові ціни, застосовану методику оцінки та порівнянність обраних для порівняння об`єктів, а недотримання цього стандарту доведення не дозволяє визнати обґрунтованою визначену суму заниження податкових зобов`язань. Верховний Суд у цій справі також зазначив, що положення ПК України не містять норм, які врегульовують процедуру доведення факту того, що договірні ціни не відповідають ринковим цінам», а тому відповідне навантаження покладається на контролюючий орган з урахуванням загальних вимог статей 77, 90 КАС України щодо доведеності та належності доказів.

Колегія суддів зазначає, що відсутність в акті перевірки диференціації цінових показників за стадіями будівництва не була окремо предметом оцінки контролюючого органу під час перевірки, однак підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на контролюючий орган покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а зазначений недолік не дозволяє визнати доведеним застосований контролюючим органом метод порівняння цін як такий, що відповідає вимогам підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України в повному обсязі визначеної актом суми заниження.

Разом з тим встановлення звичайної (ринкової) ціни самостійно виготовленого товару відповідно до підпункту 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України вимагає порівняння з цінами ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо оцінки судом першої інстанції інформації, отриманої від ТОВ «ЛУН Україна», колегія суддів зазначає, що дані приватної рекламної структури, яка не є уповноваженим державним органом у сфері формування державної цінової чи статистичної політики, за загальним правилом не можуть братися за самостійне і достатнє джерело визначення звичайної (ринкової) ціни для цілей оподаткування, на що послідовно вказував Верховний Суд у постановах від 21.11.2024 у справі №640/18265/21 та від 17.12.2025 у справі №300/6615/24.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24 звернув увагу на роз`яснення Державної фіскальної служби України від 13.10.2016 №22286/6/99-99-15-03-02-15, згідно з яким для отримання переліку офіційних джерел інформації про ринкові ціни контролюючому органу належить звертатися до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної цінової політики, та органів державної статистики, а не використовувати як самостійне джерело дані приватної рекламної платформи.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що джерелом відповідних цінових показників у цій справі є оголошення, розміщені безпосередньо самим Товариством на платформі «ЛУН» на виконання власного Договору від 26.10.2018 №LU_26_10_2018, а тому висновок суду першої інстанції про неможливість ідентифікувати особу, яка надала цінову інформацію, не повністю узгоджується з тим, що Товариство не заперечує факту розміщення відповідних оголошень власними відділами продажів.

Разом з тим колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що отримані від ТОВ «ЛУН Україна» документи не дозволяють встановити дату формування конкретної ціни щодо конкретного об`єкта, її співвіднесення зі стадією будівництва на відповідну дату та порівняння з цінами на подібні об`єкти на ринку нерухомості, а тому, з урахуванням встановленого вище дефекту акта перевірки щодо відсутності диференціації за стадіями будівництва, ці документи самі собою не усувають сумнівів щодо повної обґрунтованості застосованого контролюючим органом методу визначення заниження у визначеному актом розмірі.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилкову кваліфікацію судом першої інстанції аргументів контролюючого органу про пов`язаність позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» та фондом «Відродження Галичини» як обставин, що виходять за межі акта перевірки, колегія суддів зазначає таке.

Матеріалами справи, зокрема текстом акта перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, підтверджується, що встановлене цим актом порушення сформульоване виключно як заниження бази оподаткування ПДВ унаслідок реалізації майнових прав за цінами, нижчими за звичайні ринкові ціни (порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України), і не містить жодного аналізу пов`язаності позивача з контрагентами за деривативними контрактами, єдиного економічного центру прийняття рішень чи штучного характеру розщеплення ціни. Ці обставини вперше наведені відповідачем лише у відзиві на позовну заяву від 18.02.2026.

З урахуванням наведеної вище практики Верховного Суду щодо меж, у яких податкове повідомлення-рішення може ґрунтуватися виключно на обставинах, зафіксованих в акті перевірки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що контролюючий орган не вправі обґрунтовувати правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення обставинами пов`язаності та штучного розщеплення ціни, які не досліджувались під час перевірки і не знайшли відображення в акті перевірки.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що йдеться лише про правову кваліфікацію вже встановлених фактів, оскільки самі факти, на яких могла б ґрунтуватися така кваліфікація (характер контролю над контрагентом, спільність економічних інтересів, відсутність самостійної ділової мети операцій з придбання деривативів), в акті перевірки не досліджувались і не наводились, а тому їх наведення у відзиві на позовну заяву є не уточненням правової позиції, а спробою розширити фактичні підстави оскаржуваного рішення за межами, встановленими актом перевірки.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильний розподіл судом першої інстанції тягаря доказування, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Встановлена цією постановою правова відмінність майнових прав від права власності на об`єкт нерухомості, відсутність в акті перевірки диференційованого аналізу порівнюваності цін за стадіями будівництва об`єктів, а також недостатність самих по собі відомостей ТОВ «ЛУН Україна» для усунення цього дефекту – повністю узгоджуються з підходом, застосованим Верховним Судом у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24, і свідчать про те, що в межах установленої актом перевірки методики та суми заниження контролюючий орган не довів обґрунтованості застосованого цінового порівняння.

Тому висновок суду першої інстанції про недоведеність підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07 у визначеному ним розмірі колегія суддів визнає правильним.

Посилання позивача у позовній заяві на показники опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області за даними Міністерства розвитку громад та територій України колегія суддів, як і суд першої інстанції, не приймає за самостійний доказ відповідності задекларованих цін ринковому рівню, оскільки собівартість будівництва і ринкова ціна реалізації готового житла кінцевому споживачу є економічно різними показниками, проте це не змінює наведеного вище висновку про недоведеність контролюючим органом заявленої суми заниження в межах методики, застосованої в акті перевірки.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про застосування до спірних правовідносин абзацу другого пункту 188.1 статті 188 ПК України є частково слушними в тому, що структурування продажу об`єктів нерухомості через деривативні контракти саме собою не звільняє забудовника від обов`язку визначати базу оподаткування ПДВ не нижче звичайних цін самостійно виготовленого товару, проте це не спростовує кінцевого висновку суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07, оскільки контролюючий орган в акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 порівняв вартість майнових прав із цінами на завершені об`єкти нерухомості без урахування правової та економічної відмінності цих об`єктів, підтвердженої, зокрема, постановою Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №240/8292/24, і не довів у визначеному Кодексом порядку обґрунтованості застосованої методики цінового порівняння в повному обсязі визначеної цим актом суми заниження, а обставини пов`язаності Товариства з його контрагентами за деривативними контрактами не можуть братися до уваги як такі, що виходять за межі зазначеного акта перевірки.

Колегія суддів зазначає, що скаржник не оскаржує висновки суду першої інстанції щодо строків давності, передбачених статтею 102 ПК України, а як наслідок за результатами перегляду справи в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України) колегія суддів не встановила підстав для іншої оцінки цієї частини рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, колегія суддів не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, наведені учасниками справи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі №380/145/26 ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права в частині його резолютивних висновків, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, а підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення колегія суддів не встановила.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Львівській області залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року у справі № 380/145/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та підлягає касаційному оскарженню шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Матеріали апеляційного провадження надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року