Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №500/7192/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7192/25 пров. № А/857/49254/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в змішаній електронно письмовій формі у м. Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 500/7192/25 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

місце ухвалення судового рішення м.Львів

розгляд справи здійснено за правилами загального позовного провадження

суддя у І інстанції Подлісна І.М.

дата складання повного тексту рішення 03 серпня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі по тексту також - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернулися до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (надалі по тексту також - відповідач, ГУ ДПС, податковий орган), в якому просили:

1) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.08.2025, винесені відносно ФОП ОСОБА_1 , а зокрема

№ 741712-2407-1918-UA61040070000079091 на суму 51508,18 грн ( 2022 рік;

№ 741711-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 59229,57 грн (2023 рік);

№ 741710-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 62250,28 грн (2024 рік);

№ 741706-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 55172,09 грн (2025 рік);

2) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.08.2025, винесені відносно ФОП ОСОБА_2 , а зокрема:

№ 741735-2407-1918-UA61010070000079091 на суму 51508,18 грн (2022 рік);

№ 741734-2407-1918-UA61040070000079091 на суму 59229,57 грн (2023 рік);

№ 741732-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 62250,28 грн (2024 рік);

№ 741738-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 55172,09 грн (2025 рік).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 500/7192/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, представник позивачів - адвокат Іщук К.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неправильно та неповно встановлено обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та практики Верховного Суду.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність використання позивачами спірної земельної ділянки у господарській діяльності. Скаржники наголошують, що земельна ділянка кадастровий номер 6125285400:02:001:0738 перебуває у їх спільній власності з 2011-2012 років та із самого початку призначалася для будівництва торговельного комплексу, що підтверджується погодженим у 2013 році містобудівним розрахунком побутово-виробничо-комерційного комплексу з магазином-складом та листом Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 14.09.2017 № 880/12/03-2017 щодо погодження схеми організації дорожнього руху.

Додатково зазначає, що на виконання Договору про спільну діяльність від 01.06.2017, укладеного між позивачами строком на 15 років, ними було укладено Договір про надання послуг № 27-10 від 01.12.2021 з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , за умовами якого на спірній земельній ділянці розміщено 6 належних ОСОБА_3 господарських каркасних металевих блоків площею 48 кв.м кожен для зберігання паперової продукції, в обмін на що ОСОБА_3 надавалася 25-відсоткова знижка на оренду складських приміщень позивачів по АДРЕСА_1 . Розміщення блоків підтверджується Актом приймання-передачі від 14.12.2021, а їх демонтаж зі спливом чотирирічного строку користування - Актом приймання-передачі від 11.12.2025.

На переконання скаржників, фактичне використання ділянки протягом 2022-2025 років додатково підтверджується наказами та товарно-транспортними накладними про доставку паперової продукції на ділянку та з ділянки за період з 2021 по 2025 рік. Скаржники вважають, що суд першої інстанції безпідставно відхилив ці докази з посиланням на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, оскільки відповідно до частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється виключно на юридичних осіб, а тому вимоги щодо оформлення первинних документів у розумінні цього Закону на фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, не поширюються.

Також в доводах апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції проігноровано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.08.2018 у справі № 820/5485/17, за якою єдиними умовами застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, є перебування платника на єдиному податку першої-третьої груп та використання ділянки у господарській діяльності, без встановлення додаткових вимог щодо наявності зареєстрованих об`єктів нерухомості чи дозвільних документів.

Крім того, скаржники звертають увагу суду на те, що податковим органом щодо тієї ж земельної ділянки за 2025 рік спочатку було винесено податкове повідомлення-рішення № 526785-2407-1918-UA61040070000079091 від 20.05.2025 на суму 139440,63 грн, а згодом, без наведення підстав такого збільшення, - оскаржувані повідомлення-рішення на іншу суму, що, на думку скаржників, свідчить про формальний та недобросовісний підхід податкового органу до визначення грошового зобов`язання.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

В судовому засіданні представник позивачів Іщук К.В. надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Шутова А.А. в судовому засіданні надала пояснення та заперечила проти доводів апеляційної скарги.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами ні до контролюючого органу, ні до суду не було надано жодних первинних документів, які б підтверджували використання спірної земельної ділянки у господарській діяльності, а наявні у справі копії договорів, наказів та товарно-транспортних накладних не можуть вважатися належними доказами, оскільки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам, установленим наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зокрема не містять відомостей про масу вантажу, вантажно-розвантажувальні операції та підписи відповідальних осіб.

Суд першої інстанції також виходив з того, що за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній ділянці не зареєстровано жодних об`єктів нерухомого майна, за даними ІКС "Податковий блок" повідомлення про об`єкт оподаткування за формою № 20-ОПП щодо спірної ділянки подано ФОП ОСОБА_1 лише 31.07.2025, а ФОП ОСОБА_2 такого повідомлення не подавала взагалі, а в податкових деклараціях платника єдиного податку позивачі декларували дохід виключно за видом діяльності КВЕД 68.20 (надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна).

Суд першої інстанції також врахував відомості листа Великоберезовицької селищної ради Мишковицького старостинського округу про те, що спірна земельна ділянка протягом 2022-2025 років за цільовим призначенням не використовувалася.

З огляду на встановлене суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачами умов для застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, та про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що земельна ділянка кадастровий номер 6125285400:02:001:0738 площею 1,5001 га, цільове призначення 03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, розташована в АДРЕСА_2 , перебуває у спільній власності ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 597218 від 20.07.2012, виданого на підставі рішення сесії Мишковицької сільської ради від 22.12.2011 № 186.

Обидва позивачі є фізичними особами-підприємцями - платниками єдиного податку третьої групи; за поданими податковими деклараціями платника єдиного податку за 2023-2025 роки позивачі декларували дохід виключно за видом діяльності КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

20.05.2025 ГУ ДПС у Тернопільській області винесено податкове повідомлення-рішення № 526785-2407-1918- НОМЕР_1 , яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з земельного податку за спірну земельну ділянку за 2025 рік у сумі 139440,63 грн без урахування частки власності на ділянку, а також податкове повідомлення-рішення № 526784-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 250,69 грн, яке стосується іншої земельної ділянки (цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства, площею 0,75 га), обліковуваної за ФОП ОСОБА_1 з 2012 року, і предметом цього спору не є.

14.07.2025 ФОП ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС з листом, у якому вказував на помилковість податкового повідомлення-рішення № 526785-2407-1918- НОМЕР_1 та на використання спірної ділянки у господарській діяльності, з проханням його скасувати.

На підставі поданої заяви податкове повідомлення-рішення № 526785-2407-1918- НОМЕР_1 скасовано (відкликано), а 13.08.2025 з урахуванням часток власності кожного з позивачів (по 1/2) винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

щодо ФОП ОСОБА_1 - № 741712-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 51508,18 грн за 2022 рік, № 741711-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 59229,57 грн за 2023 рік, № 741710-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 62250,28 грн за 2024 рік та № 741706-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 55172,09 грн за 2025 рік;

щодо ФОП ОСОБА_2 - № 741735-2407-1918- НОМЕР_2 на суму 51508,18 грн за 2022 рік, № 741734-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 59229,57 грн за 2023 рік, № 741732-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 62250,28 грн за 2024 рік та № 741738-2407-1918- НОМЕР_1 на суму 55172,09 грн за 2025 рік.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення надіслано платникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення та вручено: ФОП ОСОБА_1 - 22.08.2025, ФОП ОСОБА_2 - 25.08.2025.

19.08.2025 ФОП ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУ ДПС з листом, у якому просив надати підтвердження щодо невикористання ним господарської діяльності на спірній ділянці.

Листом від 26.09.2025 № 19877/6/19-00-24-07-02-4 ГУ ДПС повідомило, що оскільки підприємцем не надано жодних документів, які б підтверджували використання земельної ділянки для провадження господарської діяльності, підстави для скасування нарахувань відсутні.

За даними інформаційно-комунікаційної системи ІКС "Податковий блок" повідомлення про об`єкт оподаткування за формою № 20-ОПП щодо спірної земельної ділянки подано ФОП ОСОБА_1 лише 31.07.2025; ФОП ОСОБА_2 такого повідомлення протягом усього спірного періоду не подавала.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.08.2025 № 438058337, сформованою за кадастровим номером спірної ділянки, відомості про право власності, інші речові права, обтяження чи об`єкти нерухомого майна щодо цієї ділянки в реєстрі відсутні; за відомостями інших витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо позивачів особисто також відсутня інформація про перебування в їх власності будівель торгівлі, розташованих на спірній ділянці.

Листом Великоберезовицької селищної ради Мишковицького старостинського округу, наданим у відповідь на запит ГУ ДПС у Тернопільській області, повідомлено, що земельна ділянка, яка перебуває у власності позивачів за адресою АДРЕСА_1 , протягом 2022-2025 років за цільовим призначенням не використовувалася.

На підтвердження використання спірної ділянки у господарській діяльності позивачі надали до суду копії правовстановлюючих документів, копію договору про спільну діяльність від 01.06.2017, договір про надання послуг № 27-10 від 01.12.2021, укладений з ФОП ОСОБА_3 , за умовами якого на спірній ділянці розміщувалися 6 належних ОСОБА_3 господарських каркасних металевих блоків площею 48 кв.м кожен для зберігання паперової продукції строком на 4 роки (пункт 4.3 Договору), в обмін на надання ОСОБА_3 25-відсоткової знижки на оренду складських приміщень позивачів по АДРЕСА_1 , акт приймання-передачі від 14.12.2021 та Акт приймання-передачі від 11.12.2025 про демонтаж блоків, а також копії наказів та відповідних товарно-транспортних накладних за період з 2021 по 2025 рік (наказ № 05-21 від 15.12.2021 та ТТН № 23 від 04.01.2022, наказ № 03-22 від 20.05.2022 та ТТН № 21 від 21.05.2022, наказ № 07-22 від 15.10.2022 та ТТН № 31 від 24.10.2022, наказ № 02-23 від 21.05.2023 та ТТН № 35 від 25.05.2023, наказ № 05-23 від 20.10.2023 та ТТН № 38 від 30.10.2023, наказ № 06-24 від 23.05.2024 та ТТН № 42 від 25.05.2024, наказ № 08-24 від 19.10.2024 та ТТН № 45 від 30.10.2024, наказ № 03-25 від 21.05.2025 та ТТН № 47 від 24.05.2025, наказ № 09-25 від 01.12.2025 та ТТН № 49 від 09.12.2025).

Цих самих документів, як і повідомлення за формою № 20-ОПП, позивачі до контролюючого органу в порядку, встановленому Розділом VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, не подавали.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 13.08.2025 протиправними, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів регулюються Податковим кодексом України (далі також - Кодекс, ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є, зокрема, власники земельних ділянок.

Пунктом 287.1 статті 287 ПК України визначено, що власники землі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності на земельну ділянку. Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1 статті 285 ПК України).

Згідно з пунктом 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами, які надсилають платнику податку до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку разом із детальним розрахунком суми податку.

Разом з тим, підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності, крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм), позичку, на іншому праві користування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 17.05.2021 у справі № 826/16051/16 виснував, що сам по собі формальний статус платника єдиного податку не є достатньою підставою для звільнення від обов`язку нарахування і сплати земельного податку: обов`язковою умовою застосування пільги, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, є саме фактичне використання земельної ділянки платником податку у власній господарській діяльності, а надання майна, розташованого на земельній ділянці, у найм третім особам такому використанню не відповідає.

Колегія суддів звертає увагу, що постанова Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 820/5485/17, на яку посилається скаржник, стосується іншого питання, а саме - чи є відсутність державної реєстрації права власності (користування) на саму земельну ділянку перешкодою для застосування пільги, і не спростовує наведеного вище висновку Верховного Суду щодо необхідності доведення факту фактичного використання ділянки у власній господарській діяльності. Позивачі у цій справі мають зареєстроване право власності на спірну ділянку, тому питання, вирішене у справі № 820/5485/17, у цій справі не є спірним, а посилання на цю постанову не спростовує мотивів суду першої інстанції щодо недоведеності факту використання ділянки.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивачів, які стосуються незастосовності до них Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, відповідно до частини першої статті 2 названого Закону його дія поширюється на юридичних осіб, а тому обов`язок ведення бухгалтерського обліку та складення первинних документів у розумінні цього Закону на фізичних осіб-підприємців не поширюється.

Разом з тим, наведена обставина не звільняє позивачів від визначеного статтею 77 КАС України обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги, а суд, незалежно від підстав, з яких особа веде чи не веде облік своєї діяльності, в силу статті 90 КАС України оцінює подані стороною докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємного зв`язку для встановлення обставини, яка ними доводиться.

Відтак встановлені судом першої інстанції недоліки поданих товарно-транспортних накладних (відсутність відомостей про масу вантажу, вантажно-розвантажувальні операції та підписи відповідальних осіб, що не відповідає вимогам підпункту 1 пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363) знижують доказову силу цих документів як підтвердження реального переміщення товару незалежно від того, поширюється на позивачів обов`язок ведення бухгалтерського обліку за Законом № 996-XIV чи ні, а тому наведений довід апеляційної скарги не спростовує правильності оцінки доказів судом першої інстанції.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивачів, які стосуються погодженого у 2013 році містобудівного розрахунку побутово-виробничо-комерційного комплексу та листа Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 14.09.2017 щодо погодження схеми організації дорожнього руху, колегія суддів зазначає, що зазначені документи підтверджують лише намір позивачів забудувати ділянку та узгодження містобудівної документації, тобто стосуються періоду, який передує спірним податковим періодам (2022-2025 роки), і самі по собі не свідчать про фактичне провадження господарської діяльності на ділянці саме у зазначені роки.

Матеріалами справи підтверджується, що задум щодо будівництва торговельного комплексу, розроблений у 2013 році, реалізований не був: за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будь-які об`єкти нерухомого майна на спірній ділянці станом на 2025 рік відсутні.

З огляду на це наведені документи не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність використання ділянки у спірний період.

Стосовно доводу апеляційної скарги про те, що використання ділянки підтверджується розміщенням на ній належних ФОП ОСОБА_3 господарських блоків за Договором про надання послуг № 27-10 від 01.12.2021, колегія суддів зазначає, що навіть виходячи з версії подій, викладеної позивачами, наведена обставина не спростовує, а навпаки підтверджує правильність висновку суду першої інстанції.

Як убачається зі змісту Договору № 27-10 від 01.12.2021, позивачі надали належну їм земельну ділянку в фактичне користування третій особі - ФОП ОСОБА_3 для розміщення її власного майна, отримавши за це зустрічне надання у вигляді знижки на оренду інших приміщень.

Такі дії за своєю правовою природою є не провадженням позивачами власної господарської діяльності на спірній ділянці, а наданням цієї ділянки в користування іншій особі на платній основі (у формі зустрічного надання), що прямо віднесено підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України до переліку випадків, на які пільга не поширюється.

Отже, навіть за умови встановлення судом достовірності договору № 27-10 від 01.12.2021 та відповідних актів приймання-передачі, наведені обставини не є підставою для застосування спірної пільги, а спростовують позицію апелянтів про власне господарське використання ділянки.

Окрім зазначеного колегія суддів звертає увагу позивачів на те, що жодних доводів на спростування встановленого судом першої інстанції та не оскарженого окремо факту, підтвердженого відповіддю Великоберезовицької селищної ради Мишковицького старостинського округу, про те, що спірна земельна ділянка протягом усього періоду 2022-2025 років за цільовим призначенням не використовувалася, апеляційна скарга не містить.

Зазначена обставина є самостійною та достатньою підставою для висновку про недоведеність позивачами факту використання ділянки у господарській діяльності, а відсутність відповідних доводів у апеляційній скарзі виключає можливість переоцінки цього висновку судом апеляційної інстанції.

Також колегія суддів враховує, що ФОП ОСОБА_1 подав повідомлення про об`єкт оподаткування за формою № 20-ОПП щодо спірної ділянки лише 31.07.2025, тобто безпосередньо напередодні винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і після завершення усіх спірних податкових періодів (2022-2025 років), а ФОП ОСОБА_2 такого повідомлення не подавала взагалі, що узгоджується з вимогами пункту 8.1 Розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, про обов`язок платника повідомляти контролюючий орган про всі об`єкти оподаткування.

Разом з тим у поданих податкових деклараціях платника єдиного податку позивачі протягом усього спірного періоду декларували дохід виключно за видом діяльності КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію нерухомого майна, а не за видами діяльності, пов`язаними з торгівлею чи складським господарством, на здійснення яких, за твердженням скаржників, використовувалася спірна ділянка.

Наведене узгоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів фактичного провадження позивачами на спірній ділянці задекларованого ними виду господарської діяльності.

Стосовно доводу апеляційної скарги про нібито непослідовність та недобросовісність дій податкового органу, який спочатку визначив податкове зобов`язання на суму 139440,63 грн, а згодом - на іншу суму, колегія суддів зазначає, що вказана обставина повністю пояснюється матеріалами справи: податкове повідомлення-рішення № 526785-2407-1918-UA61040070000079091 від 20.05.2025 було розраховано без урахування частки власності кожного з двох співвласників ділянки, а після звернення ФОП ОСОБА_1 із заявою від 14.07.2025 - скасовано (відкликано) та замінено оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, розрахованими з урахуванням часток власності обох позивачів, що повністю відповідає порядку, встановленому пунктом 286.5 статті 286 ПК України. Отже, наведена обставина не свідчить про свавільність чи формальність підходу податкового органу, а є звичайним наслідком уточнення розрахунку за зверненням платника, та не спростовує правомірності остаточно винесених податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі відсутні.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 року у справі № 500/7192/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.

Матеріали апеляційного провадження надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 06 жовтня 2026 року