Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №380/19329/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 05 жовтня 2026 р.

Справа: №380/19329/25

Суддя: Гінда Оксана Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/19329/25 пров. № А/857/3771/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача: Гінди О.М.,

суддів: Заверухи О.Б., Матковської З.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (головуюча суддя: Сподарик Н.І., місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 , 24.09.2025 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 19.11.2024 № 134550029707 про відмову ОСОБА_1 в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, передбаченому пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Обґрунтовує позов тим, що рішенням від 19.11.2024 № 134550029707 позивачу відмовлено в призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказане рішення обґрунтоване тим, що період роботи з 25.08.1990 по 01.01.1993 на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії, згідно наданої довідки від 01.10.2024 № 01-15/469 виданої Львівським національним медичним університетом ім. Данила Галицького неможливо зарахувати до спеціального стажу. На переконання позивача, відмова відповідача у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій є протиправною, оскільки ним дотримано всі вимоги встановлені законодавством для здійснення такого призначення. У зв`язку з цим, позивач просить позов задовольнити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 від 19.11.2024 № 134550029707.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наступні періоди: 25.08.1990 по 01.01.1993 роботи на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що судом першої інстанції не повно та не об`єктивно з`ясовано всі обставини у справі, а висновки суду не відповідають дійсності, тому просить скасувати та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що основним критерієм, що визначає право на виплату грошової допомоги, є робота в закладах та установах державної та комунальної, форм власності на посадах, що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на

пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою № 909. Так як робота позивача на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії не зазначена в переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, підстави для зарахування оспорюваного періоду роботи позивача з 25.08.1990 по 01.01.1993 – відсутні. Оскільки, страховий стаж позивача в закладах та установах державної або комунальної форми власності, на посадах, робота на яких дає право на призначення

пенсії за вислугу років, відповідно пунктів «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про

пенсійне забезпечення», на дату звернення становить 34 роки 07 місяців 28 днів, у зв`язку з чим відсутні підстави для призначення грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 07.10.2024 № 9600 щодо перерахунку пенсії - допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Заяву від 07.10.2024 було направлено для розгляду за принципом екстериторіальності та 19.11.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії № о/р НОМЕР_1 , що вмотивоване тим, що період роботи з 25.08.1990 по 01.01.1993 на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії згідно згідно довідки від 01.10.2024 № 01-15/469 виданої Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького, неможливо зарахувати до спеціального стажу. Згідно наданих документів стаж за вислугу років заявника складає 34 роки 7 місяців 28 днів.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії від 19.11.2024 № 134550029707 відповідно до положень «Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, суд зауважує, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується не лише з виходом на пенсію з посад у закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а і з наявністю у особи необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, позивачем не оскаржується в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, а тому, предметом розгляду в суді апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України, є законність і обґрунтованість судового рішення суду у частині задоволення позову.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі по тексту - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1191 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та її виплати (далі - Порядок № 1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».

Пунктом 5 Порядку № 1191 встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Тлумачення зазначених норм в частині того, які саме вимоги мають бути дотримані особою задля отримання грошової допомоги, є ключовим правовим питання у цій справі.

Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.

Основною умовою, з якою законодавець пов`язує наявність права на грошову допомогу, є факт роботи у відповідних закладах та на відповідних посадах, визначених статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», саме в день досягнення пенсійного віку.

На переконання апеляційного суду, норму пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання визначеної пунктом 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV грошової допомоги при виході на пенсію по Закону № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог:

1) досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV;

2) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

3) на момент досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мала страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

4) не отримувала раніше будь-яку пенсію.

При цьому для отримання вказаної грошової допомоги необхідне одночасне дотримання всіх вищезазначених умов.

Постановою № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993, в галузі охорони здоров`я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно- поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби, та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до примітки 1-1 Постанови № 909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють У навчальних закладах і установах, перелічених у розділі « 1. Освіта» відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Згідно примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Відповідно до примітки 3 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Умови та норми призначення пенсії за вислугу років до 01.01.1992 року визначались Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 p. № 1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я та сільського господарства», якою було затверджено Положення про порядок обчислення стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я, якою було затверджено Перелік установ, організацій та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Пунктом 1 розділу 2 цього Переліку закріплено, що право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, дезінфекційні інструктори, які працювали в наступних лікувально-профілактичних закладах, закладах охорони материнства і дитинства, санітарно-профілактичних установах: лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії; амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги та переливання крові медсанчастини, здоровпункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).

Відповідно до п.п. 1.2, п. 1, п.п. 9 Наказу 28.10.2002 № 385 Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою, посад професіоналів у галузі охорони

здоров`я, посад фахівців у галузі охорони здоров`я, посад професіоналів з вищою немедичною освітою залучених до надання реабілітаційної допомоги у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд у закладах охорони здоров`я», Закладами охорони здоров`я є 1. Лікувально-профілактичні заклади 1.1. Лікарняні заклади 1.2 1. Амбулаторно-поліклінічні заклади: Медико-санітарна частина (медичний пункт) закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання Клінічним є лікувально-профілактичний заклад охорони здоров`я, який не менше ніж на 50 відсотків використовується для розташування структурних наукових і навчальних підрозділів (кафедри, лабораторії та ін.) вищих медичних навчальних закладів ІІІ, ІV рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, науково-дослідних інститутів і спільної роботи із забезпечення лікувально-діагностичного процесу, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації медичних кадрів та проведення впровадження в практику медичних наукових досліджень.

Згідно Наказу МОЗ від 26.01.2018 № 152 «Про затвердження переліків закладів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України», затверджено переліки закладів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України, згідно з додатком l.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до додатку 1 вказаного Наказу, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького належать до сфери управління Міністерства охорони здоров`я України.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 виданого на ім`я ОСОБА_1 , наявні такі записи:

- до поступлення на роботу медичний стаж становить 3 р. 7м. 23 д;

- 23.02.1989 зарахований на 0,5 ст. на посаду дитячого хірурга і на 0,5 ст. лікаря травматолога у Самбірській ЦРЛ;

- 24.08.1990 звільнений від займаної посади за власним бажанням;

- 25.08.1990 прийнятний на посаду старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії;

- 01.01.1993 звільнений переводом в Львівську обласну дитячу клінічну лікарню;

- 04.01.1993 прийнятий на посаду лікаря-хірурга операційно-анестезіологічного відділу Львівської обласної дитячої клінічної лікарні;

- 01.08.1994 переведений на посаду завідуючого операційно-анестезіологічним відділом;

- 02.01.1995 переведений на посаду лікаря-хірурга (трансфузіолога) операційно-анестезіологічного відділу;

- 28.04.1995 звільнений із займаної посади за власним бажанням;

- 03.05.1995 прийнятий на посаду лікаря-хірурга трансуфузіолога операційно-анестезіологічного відділу Львівської обласної дитячої клінічної лікарні;

- 01.09.1995 звільнений із займаної посади за власним бажанням;

- 01.02.1996 прийнятий на посаду лікаря-хірурга ургентної служби хірургічного відділення;

- 01.11.1998 переведений на посаду лікаря хірурга дитячого ургентної служби 1-го хірургічного відділення;

- 01.03.1999 міська дитяча клінічна лікарня перейменована на комунальну міську дитячу клінічну лікарню;

16.01.2018 переведено на посаду лікаря хірурга дитячого ургентної служби 1-го хірургічного відділення для надання невідкладної хірургічної допомоги дітям;

- 24.12.2021 переведено на посаду лікаря-хірурга дитячого ургентної служби 1-го хірургічного відділення для надання невідкладної хірургічної допомоги дітям Центру хірургії ВП «Лікарня Святого Миколая»;

- 01.02.2022 переведено на посаду лікаря хірурга дитячого ургентної служби хірургічного відділу Центру хірургії ВП «Лікарня Святого Миколая»;

- 01.09.2022 назву посади лікар-хірург дитячий ургентної служби змінено на «лікар-хірург дитячий» для приведення у відповідність до Національного класифікатора професій.

Долученими до матеріалів справи документами, зокрема довідкою № 01-15/469 від 01.10.2024 підтверджено, що позивач, перебував на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії, а тому відповідно до примітки 1-1 Постанови № 909, є лікарем, що надає йому право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7-1 «Прикінцевих положень» Закону № 1058-ІV.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 134550029707 від 19.11.2024 прийнято відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Апеляційний суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на вказане, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушених прав є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наступні періоди: 25.08.1990 по 01.01.1993 роботи на посаді старшого лаборанта кафедри дитячої хірургії та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню при призначенні пенсії за віком у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалюючи судове рішення, апеляційний суд керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд –

постановив:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 380/19329/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддяО. М. Гінда

суддіО. Б. Заверуха

З. М. Матковська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua