Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №260/6088/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6088/25 пров. № А/857/49107/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.

Запотічного І.І.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року (головуючий суддя Гаврилко С.Є.), ухвалене правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Ужгород, у справі № 260/6088/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

30.07.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку - невиплату ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини (27.09.2024) грошового забезпечення в законодавчо визначеному розмірі. Стягнути із НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 27.09.2024 по 27.03.2025 року (за шість місяців), в розмірі 243 689,35 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року позов задоволено: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ; стягнуто із ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 08 грудня 2023 року по 08 червня 2024 року, у розмірі 266 528,52 (двісті шістдесят шість тисяч п`ятсот двадцять вісім грн 52 коп.) гривні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні зі служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути виплачений позивачу за період з 08.12.2023 по 08.06.2024 року у розмірі 266 528,52 (двісті шістдесят шість тисяч п`ятсот двадцять вісім грн 52 коп.) гривні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у цьому випадку відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП. Крім того, сума середнього заробітку, яку суд першої інстанції зобов`язав сплатити на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні є непропорційною розміру невиплачених сум.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач, проходив військову службу в різних органах Державної прикордонної служби України.

Звільнився з військової служби з НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 грудня 2023 року № 913-ОС, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 07 грудня 2023 року (а.с. 36).

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 27 вересня 2024 року № Ю19-ОС, яким ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27 вересня 2024 року (а.с. 8).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року, що ухвалене у справі № 260/8631/24, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 14 серпня 2021 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, із врахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення, 09 липня 2025 року позивачу виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 218576,61 грн, що підтверджено випискою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" від 09 липня 2025 року (а.с. 17).

Вважаючи протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону, щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Разом з тим, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими військовослужбовцем, а відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум не врегульовано, апеляційний суд вважає, що можливим застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Вказані доводи, щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положення Кодексу законів про працю України узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 у справі № 815/1767/17, від 19.04.2018 у справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.

Так, відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 частини 1 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно із статтею 117 частиною 2 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Водночас, за змістом частини першої статті 26 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п.7 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009), закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно з п.293 Положення №1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Отже, повний розрахунок з військовослужбовцем здійснюється тим органом Держприкордонслужби, з якого військовослужбовець звільняється.

Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 травня 2025 року в справі № 380/26344/23.

Аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто у разі звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Апеляційним судом встановлено, що позивач не звільнявся з військової служби з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), водночас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 06 грудня 2023 року № 913-ОС виключений із списків особового складу військової частини для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 прикордонного загону.

Надалі, наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 27 вересня 2024 року № Ю19-ОС, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та з 27 вересня 2024 року звільнено у відставку за станом здоров`я та такого направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

При розгляді цієї справи, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, де зазначено:

«63. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

64. Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

65. Верховний Суд вже викладав подібну правову позицію у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23.

66. Таким чином, в обсязі установлених обставин справи у системному зв`язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, є підстави погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України за період з 19 квітня 2014 року до 28 лютого 2018 року.(…)

73. Водночас Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав. Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Отже, враховуючи те, що питання відповідальності за несвоєчасну виплату заробітної плати (грошового забезпечення) без фактичного звільнення положеннями статі 117 КЗпП України не регламентуються, а тому при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) не може нести відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення ОСОБА_1 з військової служби у відставку за станом здоров`я відбулось 27 вересня 2024 року на підставі наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону № Ю19-ОС.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, які заявлені до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ), задоволенню не підлягають.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року у справі № 260/6088/25 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. І. Шинкар

суддіО. І. Довга

І. І. Запотічний