Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №260/3424/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3424/25 пров. № А/857/40905/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Скраль Т.В.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Ужгороді 03 вересня 2025 року, повне судове рішення складено 03 вересня 2025 року, у справі № 260/3424/25 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування державного акту,

В С Т А Н О В И В :

06.05.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, просив визнати протиправними та скасувати: постанову відповідача щодо позивача від 6 січня 2025 року №ПШ044102 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень, постанову відповідача щодо позивача від 06 березня 2025 року №ПШ044240 про накладення штрафу в сумі 17000 гривень.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що справа про порушення без участі уповноваженої особи автомобільного перевізника розглядається лише у разі наявності доказів належного повідомлення суб`єкта господарювання про розгляд справи в порядку, визначеному пунктом 26 Порядку №1567, під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). Суд першої інстанції вказав, що якщо на розгляд справи про правопорушення не прибула особа, яку належним чином не повідомили, то це перешкоджає розгляду цієї справи. Суд першої інстанції зазначив, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за результатами акта № АР073042. Також суд першої інстанції вказав, що позбавлення можливості взяти участь у розгляді справи, яка стосується безпосередньо позивача, є істотним порушенням процедури розгляду такої справи. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та прийняття спірної постанови не дотримався вимог Порядку №1567, тому вимоги про її скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також суд першої інстанції зауважив, що на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Тому, суд першої інстанції зауважив, що відповідачем протиправно не враховано договір оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року, наданий у межах розгляду справи про порушення виявленні під час рейдової перевірки (акт № АР073212), оскільки постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону. Суд першої інстанції узагальнив, що відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області оскаржувану постанову від 06 березня 2025 року №ПШ 044240 прийнято необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що процедурних вимог, визначених Порядком проведення рейдових перевірок, щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративно-господарської відповідальності, дотримався, оскільки п. 26 Порядку №1567 про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомлено рекомендованим листом із повідомленням. Скаржник вказує, що неотримання позивачем такого повідомлення не може бути підставою для скасування правомірної та законної постанови, оскільки відповідач не може вплинути на хід отримання адресатом кореспонденції. Зазначає, що в межах спірних правовідносин законодавець передбачив лише повідомлення відповідної особи про час і місце розгляду справи про порушення ,під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну пошту, тому аргументи позивача щодо неповідомлення та висновок суду про порушення процедури повідомлення не відповідають дійсності. Також скаржник вказує, що положення Порядку 1567 не установлено обов`язкової присутності суб`єкта господарювання під час розгляду справи, неявка суб`єкта господарювання не є перешкодою для розгляду такої та прийняття органом державного контролю постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу. Скаржник звертає увагу, що за відсутності належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, а також, відсутності договору на здійснення перевезень Рогач Ганною Василівною, а також відсутністю належним чином посвідченого договору оренди, власне, посадова особа Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області приняла рішення про накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу. Також при вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою, у цій справі просить врахувати, що ця справа в силу пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України є справою незначної складності.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області у період з 02 по 08 грудня 2024 року посадовим особам відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 02 грудня 2024 року №НР001797.

03 грудня 2024 року о 11:05 год зупинено транспортний засіб марки «IVECO» (номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Ураховуючи те, що водій не надав старшому державному інспектору товарно-транспортну накладну або інший визначений законодавством документ на вантаж, протокол перевірки та адаптації тахографа, Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті було складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР073042, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Акт № АР073042 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та про отримання ним його копію.

16 січня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044102 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

03 лютого 2025 року на підставі графіку проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області посадовим особам відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті видано направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №НР001808.

Під час цієї перевірки, 07 лютого 2025 року о 12: 50 год зупинено транспортний засіб марки «IVECO» (номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.

Оскільки водій не надав старшому державному інспектору протоколу перевірки та адаптації тахографа, Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР073212, яким зафіксовано порушення вимог статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Такий акт № АР073212 містить запис про ознайомлення водія з його змістом та, що водій від підпису відмовився.

18 лютого 2025 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив ОСОБА_1 листом № 15778/27/24-25, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073212) відбудеться 06 березня 2025 року о 09:30. Цей лист ОСОБА_1 отримав 21 лютого 2025 року.

05 березня 2025 року Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті із листом № 12, у відповідь на лист № 15778/27/24-25 від 18 лютого 2025 року, в якому зазначив, що у своїй господарській діяльності використовує транспортний засіб Volkswagen Crafter, державний номер НОМЕР_3 . Всі інші транспортні засоби, які зареєстровані на громадянина ОСОБА_1 , здані в оренду або не використовуються. До листа додано копію Договору оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року.

06 березня 2025 року за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області винесено постанову №ПШ044240 про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу сумі 17 000,00 грн, передбаченого абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Вважаючи вказані постанови протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 2344-III) рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України (частина 21 стаття 6 Закону № 2344-III).

На виконання вимог статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», 08 листопада 2006 року Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №1567, яким (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) було установлено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 14 Порядку №1567 встановлено, що рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку №1567).

Відповідно до пункту 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Щодо суті виявленого порушення та підставності притягнення позивача до відповідальності, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що у актах зазначено, що позивач не забезпечив водія дійсним протоколом перевірки та адаптації тахографа, а також не забезпечив водія документом на вантаж.

Частиною 2 статті 49 Закону № 2344-III встановлено, що водій транспортного засобу зобов`язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув`язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Відповідно до положень статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з підпунктом 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, (надалі - Правила № 363) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

24.06.2010 Міністерством транспорту та зв`язку України наказом №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №385), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до пунктів 1.1 - 1.3 розділу І якої, Інструкцію розроблено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - ЄУТР), Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, а також Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Інструкція визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для перевезення пасажирів та вантажів.

Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 визначені у ній терміни вживаються у такому значенні: тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону № 2344-III документів, вказує на порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

Відповідальність перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт установлена, зокрема абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У статті 1 Закону № 2344-III наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (стаття 33 Закону № 2344-III).

Згідно з частинами 1 та 2 статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Питання відповідності учасника руху, який перевозить вантаж, критеріям автомобільного перевізника, визначеним Законом № 2344-III в аспекті правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, через відсутність у водія документів, вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема у справах №№640/27759/21, 240/22448/20, 280/3520/22, 620/18215/21, 600/1407/22-а та 280/2150/23.

У постанові від 19 жовтня 2023 року (справа №640/27759/21) Верховний Суд указав, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити особу, транспортний засіб якої перевіряється, така зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

В цьому контексті основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у подальшій правозастосовній практиці при розгляді справ, у яких, зокрема досліджувалося питання правомірності притягнення власника автотранспортного засобу до відповідальності лише з тих підстав, що працівники Укртрансбезпеки дійшли висновку, що він, як власник авто, є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III.

Вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у (справа №240/22448/20) зауважив на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом і у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №280/3520/22, від 26 травня 2026 року у справі № 420/29905/23.

Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2023 року у справі №620/18215/21 констатував, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отож, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не можна визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини 1 статті 60 Закону № 2344-III має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі №280/2150/23).

У постанові від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 60 Закону № 2344-III.

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 вирішуючи питання правильності застосування частини першої статті 33 № 2344-III щодо належного встановлення ознак статусу «автомобільного перевізника», зазначив, що приписи частини 2 статті 33 Закону № 2344-III містять дві умови, за яких особа, яка здійснює перевезення, відповідає вимогам, що кваліфікують її, як автомобільного перевізника, який несе відповідальність, відповідно до приписів абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону, а саме: особа повинна бути суб`єктом господарювання, який надає послугу з перевезення; перевезення вантажів транспортним засобом здійснюється на договірних умовах; використання транспортного засобу на законних підставах. Інших умов щодо визначення особи, як автомобільного перевізника, законодавцем не встановлено.

Крім того, у постанові від 20 березня 2025 року у справі №380/13118/23 Верховний Суд зауважив, що саме на органи Укртрансбезпеки покладено обов`язок ретельно перевірити надану водієм інформацію стосовно особи, яка відповідає за перевезення вантажу на предмет її відповідності вимогам автомобільного перевізника та вжити відповідних заходів, у випадку, якщо наданої водієм інформації недостатньо для визначення особи автомобільного перевізника.

Як убачається з вищенаведеного, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що автомобільного перевізника у цій справі органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, тоді як не враховано договір оренди транспортного засобу від 10 січня 2025 року, наданий у межах розгляду справи про порушення виявленні під час рейдової перевірки (акт № АР073212) та пояснення позивача про те, що у своїй господарській діяльності позивач використовує транспортний засіб Volkswagen Crafter, державний номер НОМЕР_3 , а всі інші транспортні засоби, які зареєстровані на громадянина ОСОБА_1 , здані в оренду або не використовуються.

Жодних відомостей про те, що цей водії перебували у трудових чи цивільно-правових відносинах саме з позивачем матеріали справи не містять.

Такі обставини залишились поза увагою відповідача під час винесення як постанови від 06 березня 2025 року №ПШ044240, так і постанови від 16 січня 2025 року №ПШ044102, тобто при їх прийнятті належно не з`ясовано всіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість таких.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки саме ФОП ОСОБА_1 допустив перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону №2344-III.

Щодо неповідомлення особи, яка притягується до відповідальності про час та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Згідно з пунктом 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

Відповідно до пункту 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Аналіз викладеного законодавства дає можливість для висновку про те, що Порядком № 1567 встановлено обов`язок органу державного контролю повідомити автомобільного перевізника про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Водночас, неявка уповноваженої особи автомобільного перевізника на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.

При цьому, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв`язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі №560/11763/22, від 06 червня 2024 року у справі №340/1617/22, від 27 лютого 2025 року у справі №200/4035/23, від 20 травня 2025 року у справі №120/4525/23.

На переконання суду апеляційної інстанції направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника. При цьому будь-яких інших обов`язків з цього приводу Порядок № 1567 на відповідача не покладає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 30 грудня 2024 року Відділ державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив позивача листом № 117266/27/24-24, що розгляд справи про порушення виявлені під час рейдової перевірки (акт № АР073042) відбудеться 16 січня 2025 року о 09:30.

Такий лист позивач отримав 18 січня 2025 року, тобто після винесення постанови №ПШ044102.

Скаржник вказує, що за актом АР073042 від 03.12.2024, власнику транспортного засобу ОСОБА_1 був направлений лист із запрошенням на розгляд справи №117266/27/24-24 від 30.12.2024, який відповідно до списку «Рекомендований лист» №253 був направлений 30.12.2024 із номером відправлення 0600998190280. Згідно з трекінгу Укрпошти, вказане поштове відправлення прийняте 31.12.2024 та прибуло до відділення с-ща Великий Березний 02.01.2025, де очікувало на адресата. Отже, вважає, що відповідач виконав свій обов`язок щодо повідомлення ФОП ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства.

Суд апеляційної інстанції розділяє таку позицію відповідача та вважає, що відповідач виконав свій обов`язок щодо повідомлення ФОП ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства, тоді як та обставина, що ФОП ОСОБА_1 його забрав у відділенні Укрпошти лише 18 січня 2025 року і, як наслідок, не був обізнаний про дату і час розгляду справи про порушення транспортного законодавства, не може ставитись у вину відповідача і не оцінюється судом апеляційної інстанції як порушення останнім пункту 26 Порядку № 1567.

Водночас, суд першої інстанції помилково вказав на недотримання відповідачем вимог Порядку №1567 як підставу для скасування постанови від 16 січня 2025 року №ПШ044102.

Однак, за попередньо наведених обставин та нормативно-правового регулювання, вказане не спростовує наведених вище висновків щодо прийняття оскаржуваних постанов про накладення штрафу необґрунтовано та без врахування всіх обставин у справі.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності прийнятих рішень про накладення штрафу на позивача за порушення норм про автомобільний транспорт, оскаржувані постанови прийняті без урахування усіх обставин справи, що мають значення, без доведення обставин належними і достатніми доказами, тому є протиправною і підлягають скасуванню судом.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, висловлену Верховним Судом правову позицію у цій категорії справ, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що задовольняючи позов суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов частково помилкових висновків щодо підстав задоволення, що є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині мотивів. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 260/3424/25 змінити в частині мотивів задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування державного акта.

В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі № 260/3424/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяТ. І. Шинкар

суддіО. І. Довга

І. І. Запотічний