Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №460/989/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/989/26 пров. № А/857/41396/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 460/989/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

місце ухвалення судового рішенням. Рівне

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїНор У.М.

дата складання повного тексту рішення06 липня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (надалі по тексту також – відповідач, МО України), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати пункт 36 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 11.09.2025 № 475/975, в частині відмови в призначенні старшому сержанту у відставці ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення інвалідності II групи (2024 рік);

зобов`язати Міністерство оборони України в особі зазначеної комісії призначити та виплатити з 06 серпня 2024 року ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності II групи в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2024, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 460/989/26 у задоволенні вказаного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач, в інтересах якого діє адвокат Русін Тетяна Сергіївна, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилково визнав первинним встановлення позивачу у 2001 році ІІІ групи інвалідності, адже відповідно до довідки МСЕ №045911 таку інвалідність встановлено у зв`язку з травмою, не пов`язаною з виконанням службових обов`язків, під час служби в органах внутрішніх справ, а не у зв`язку з військовою службою.

Скаржник наголошує, що з січня 2023 року по травень 2024 року він проходив військову службу за мобілізацією, брав участь у бойових діях, має статус учасника бойових дій, за наслідками військової служби довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 907893 йому з 20.06.2024 вперше встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, а довідкою серії 12 ААГ № 909693 з 06.08.2024 – ІІ групу інвалідності з тією ж причиною, довічно, тому розмір одноразової грошової допомоги має визначатися виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2024 року.

Також позивач зазначає, що право на отримання одноразової грошової допомоги визначається законодавством, чинним на день встановлення інвалідності, посилається на положення Умов державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 488, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, постанови Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 278/307/17, від 19.02.2020 у справі № 161/6668/17, від 02.12.2021 у справі № 278/1429/17, від 13.01.2022 у справі № 569/12243/17.

На переконання скаржника, до спірних правовідносин не може бути застосовано обмеження, передбачене пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», щодо дворічного строку, оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 такі положення визнано неконституційними, що відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 та від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21.

Додатково скаржник вказує, що суд першої інстанції надав перевагу поясненням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву, який позивач не отримував і який, на його думку, подано з порушенням вимог КАС України.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що відповідно до пункту 3 Порядку № 975 у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності днем виникнення права на допомогу є дата первинного встановлення інвалідності, а пунктом 19 Порядку № 975 та пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено виплату з урахуванням раніше виплачених сум, у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, тому встановлення позивачу ІІ групи інвалідності у 2024 році не є новим первинним юридичним фактом. Крім того, причинний зв`язок інвалідності позивача визначено як «захворювання, пов`язане з проходженням військової служби», що відповідає підпункту 2 пункту 17 Порядку № 975 (90-кратний розмір), а не підпункту 1 (300-кратний розмір). Посилається на постанови Верховного Суду від 08.04.2024 у справі № 240/512/22, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20, від 18.06.2024 у справі № 240/20065/20, від 14.11.2024 у справі № 560/419/24, від 10.09.2025 у справі № 120/845/24, від 02.06.2026 у справі № 160/2006/25, а також вказує, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2022 стосується дворічного строку і до предмета цього спору не відноситься.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що розмір одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України і безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше, а у разі зміни групи інвалідності під час повторного огляду днем встановлення інвалідності є дата, коли інвалідність було встановлено вперше. Суд вказав, що позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності у 2001 році, а у 2024 році при повторному огляді змінено групу інвалідності на ІІ внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, тому, виплативши позивачу допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2001 року, в сумі 29790,00 грн, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. Суд послався на постанови Верховного Суду від 08.04.2024 у справі № 240/512/22, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20, від 18.06.2024 у справі № 240/20065/20, від 14.11.2024 у справі № 560/419/24.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії серії РВН № 045911 (Острозька міжрайонна МСЕК), виданою за результатами первинного огляду 01.08.2001, визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи строком до 01.08.2002; причина інвалідності – травма, отримана в період проходження служби в органах внутрішніх справ, не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0696754 від 20.07.2017 (огляд повторний) позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 07.07.2017 довічно з тією ж причиною інвалідності – травма, отримана в період проходження служби в органах внутрішніх справ, не пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Довідкою Управління поліції охорони в Рівненській області від 07.02.2025 № 457/43/37/01-2025 підтверджується, що при звільненні позивача з відділу Державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області одноразова грошова допомога йому не нараховувалась та не виплачувалась.

З січня 2023 року позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації.

20.10.2023 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Згідно зі свідоцтвом про хворобу № 2612/344 від 02.05.2024 позаштатної військово-лікарської комісії КНП «Міська клінічна лікарня № 16» ДМР, постанову якої затверджено 20 регіональною військово-лікарською комісією 09.05.2024 року встановлено причинний зв`язок: «Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби»; на підставі статті 61а, 39б графи ІІ Розкладу хвороб позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 21.05.2024 № 139-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я, а витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.05.2024 № 145 його виключено зі списків особового складу частини з 21.05.2024.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 907893 від 10.07.2024 (Рівненська обласна МСЕК № 2, огляд повторний) позивачу з 20.06.2024 встановлено ІІІ групу інвалідності безтерміново. Причина інвалідності – захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 909693 від 26.08.2024 (Рівненська обласна МСЕК № 2, огляд повторний) позивачу з 06.08.2024 встановлено ІІ групу інвалідності довічно; причина інвалідності – захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби.

02.10.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок хвороби, пов`язаної з проходженням служби.

Листом від 30.10.2024 № 12/1/8513 ІНФОРМАЦІЯ_3 направив до Департаменту соціального забезпечення МО України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, у якому зазначив, що ОСОБА_1 має право на отримання такої допомоги в розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року, долучивши, серед іншого, копії довідок МСЕК від 01.08.2001, 20.07.2017, 20.06.2024, 06.08.2024.

Пунктом 36 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 11.09.2025 № 475/975 (затвердженого заступником Міністра оборони України 16.09.2025) старшому сержанту у відставці ОСОБА_1 , звільненому 21.05.2024, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, у зв`язку зі зміною групи інвалідності, на підставі довідок МСЕК серії РВН № 045911 від 01.08.2001 та серії 12ААГ № 909693 від 06.08.2024 призначено одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2001), в сумі 29790,00 грн.

Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» 26.09.2025 на картковий рахунок позивача зараховано 29790,00 грн з призначенням платежу «Zarobitna plata-PKMU975_invalidnist».

07.10.2025 адвокат Русін Т.С. в інтересах позивача звернулася до МО України із заявою про перегляд пункту 36 зазначеного протоколу та перерахунок допомоги.

Листом Головного управління соціальної підтримки МО України від 30.10.2025 № 220/13/26740 повідомлено, що первинно позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, отриманої в період проходження служби в ОВС, не пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у 2001 році.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2001 року становив 331,05 грн, а сума допомоги у 90-кратному розмірі – 29794,50 грн.

Департаментом соціального забезпечення вживаються заходи щодо повторного подання на розгляд Комісії комплекту документів для усунення технічної помилки в частині обчислення суми призначеної допомоги.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернувся в суд з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі по тексту також Закон № 2011-XII). Статтею 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Спірні правовідносини щодо права позивача на одноразову грошову допомогу виникли у 2024 році, у зв`язку з чим колегія суддів застосовує норми Закону № 2011-XII та Порядку № 975 у редакціях, чинних на день виникнення права на її отримання.

Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з підпунктами 4 та 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII (в редакції Закону України від 29.07.2022 № 2489-IX) передбачено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (надалі по тексту також Порядок № 975), який на день виникнення у позивача права на допомогу діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2024 № 714 (редакція від 20.06.2024).

Абзацом другим пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 встановлено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку № 975 (в редакції від 20.06.2024) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно з підпунктом 2 пункту 17 Порядку № 975 (в редакції від 20.06.2024) у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або особі, звільненій з військової служби, інвалідність якої встановлено не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Натомість підпунктом 1 пункту 17 Порядку № 975 розмір 300-кратного прожиткового мінімуму у разі встановлення інвалідності II групи передбачено для військовослужбовця, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи особи після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Абзацом першим пункту 19 Порядку № 975 (в редакції від 20.06.2024) відтворено приписи пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII щодо виплати допомоги з урахуванням раніше виплачених сум у разі встановлення після первинного встановлення інвалідності вищої групи інвалідності або зміни її причинного зв`язку.

Колегія суддів також зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2025 №631 абзац четвертий пункту 3 Порядку № 975 викладено в новій редакції, згідно з якою у разі повторного огляду/оцінювання, зміни групи інвалідності чи причинного зв`язку днем виникнення права є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про повторне встановлення інвалідності, а постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.2025 № 1000, відповідні зміни якої набрали чинності з 31.08.2025, у тексті Порядку № 975 слова «в якому вперше встановлено інвалідність» замінено словами «в якому встановлено відповідну групу інвалідності».

Разом з тим, з огляду на викладені нижче мотиви, у цій справі застосування як редакції Порядку № 975, чинної на день виникнення права (20.06.2024 – 06.08.2024), так і редакції, чинної на день прийняття спірного рішення (11.09.2025), приводить до одного й того самого результату щодо року, прожитковий мінімум якого підлягає застосуванню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 02.09.2025 у справі № 240/4278/24 (провадження № К/990/415/25), розглядаючи спір, у якому позивачу у 2021 році було встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, не пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а у 2023 році під час повторного огляду – ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, і відповідач обчислив одноразову грошову допомогу виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2021 року, дійшов висновку, що для призначення одноразової грошової допомоги військовослужбовцю або особі, звільненій з військової служби, вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII, і визначається розмір такої допомоги. Юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату і прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір. Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв`язку з виконанням військового обов`язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про обчислення допомоги виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2023 року.

Правовідносини у справі № 240/4278/24 та у цій справі є подібними за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями, оскільки в обох випадках первинно інвалідність встановлено з причини, що не мала зв`язку з військовою службою, а надалі – з причини, пов`язаної з військовою службою, і предметом спору є визначення року, прожитковий мінімум якого застосовується для обчислення одноразової грошової допомоги.

Застосовуючи наведене правове регулювання до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає таке.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, інвалідність ІІІ групи, встановлена позивачу у 2001 році (довідка МСЕ серії РВН № 045911) та підтверджена у 2017 році (довідка МСЕК серії АВ № 0696754), настала внаслідок травми, отриманої в період проходження служби в органах внутрішніх справ і не пов`язаної з виконанням службових обов`язків. На час її встановлення позивач не був військовослужбовцем, така інвалідність не підпадала під жодну з підстав, визначених пунктом 2 статті 16 Закону № 2011-XII, і не породжувала права на одноразову грошову допомогу за цим Законом, а за довідкою Управління поліції охорони в Рівненській області від 07.02.2025 одноразова грошова допомога у зв`язку з нею позивачу не нараховувалась і не виплачувалась.

Матеріалами справи підтверджується, що вперше інвалідність у зв`язку з військовою службою встановлено позивачу з 20.06.2024 (ІІІ група, довідка МСЕК серії 12 ААГ № 907893 від 10.07.2024), тобто через менше ніж один місяць після звільнення з військової служби 21.05.2024, а з 06.08.2024 під час повторного огляду йому встановлено ІІ групу інвалідності з тим самим причинним зв`язком (довідка МСЕК серії 12 ААГ № 909693 від 26.08.2024).

За таких обставин первинним встановленням інвалідності в розумінні абзацу третього пункту 3 Порядку № 975 (в редакції від 20.06.2024), пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 19 Порядку № 975 є встановлення позивачу інвалідності з 20.06.2024, а не встановлення у 2001 році інвалідності, яка не пов`язана з військовою службою і перебуває поза межами спеціального правового регулювання Закону № 2011-XII.

Отже, незалежно від того, чи обчислювати розмір допомоги за редакцією Порядку № 975, чинною на день виникнення права (з прив`язкою до року, в якому вперше встановлено інвалідність у зв`язку з військовою службою – 2024 рік), чи за редакцією, чинною на день прийняття спірного рішення (з прив`язкою до року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності – 2024 рік), одноразова грошова допомога позивачу мала бути обчислена виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року. Про це, зокрема, зазначив і уповноважений орган – ІНФОРМАЦІЯ_3 у висновку від 30.10.2024 № 12/1/8513.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року встановлено у розмірі 3028 гривень.

Відтак, визначивши розмір одноразової грошової допомоги позивачу виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2001 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законом, а спірне рішення в цій частині не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості та пропорційності. Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що навіть за логікою самого відповідача сума допомоги (90 х 331,05 грн = 29794,50 грн) не відповідає фактично призначеній (29790,00 грн), що визнано відповідачем у листі від 30.10.2025 № 220/13/26740 як технічну помилку, яка на час розгляду справи не усунута.

Колегія суддів не погоджується з протилежним висновком суду першої інстанції, який ототожнив встановлення позивачу у 2001 році інвалідності у зв`язку зі службою в органах внутрішніх справ з первинним встановленням інвалідності в розумінні Закону № 2011-XII, не надав оцінки причинному зв`язку такої інвалідності, зазначеному у довідці МСЕ серії РВН № 045911, та, крім того, допустив внутрішньо суперечливі твердження про встановлення позивачу інвалідності «у травні 2001 року … внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в ОВС» і про необхідність обчислення допомоги «станом на 01 січня 2004 року», які не узгоджуються ні з матеріалами справи, ні з резолютивною частиною оскаржуваного рішення.

Досліджуючи доводи відзиву відповідача, які стосуються застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 19 Порядку № 975 щодо виплати з урахуванням раніше виплачених сум «у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм», колегія суддів зазначає, що зазначені норми регулюють випадки, коли після первинного встановлення інвалідності, яка сама по собі дає право на одноразову грошову допомогу за Законом № 2011-XII, під час наступного огляду встановлено вищу групу або змінено причинний зв`язок, і мають на меті виключити подвійну виплату допомоги. Вони не можуть тлумачитися як такі, що надають юридичного значення для обчислення розміру допомоги інвалідності, що не пов`язана з військовою службою і не породжувала права на таку допомогу, адже в такому випадку відсутні і «раніше виплачені суми» одноразової грошової допомоги, які підлягали б врахуванню. Саме такий підхід відображено у наведеній вище постанові Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 240/4278/24.

Стосовно ж посилань відповідача та суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 08.04.2024 у справі № 240/512/22, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20, від 18.06.2024 у справі № 240/20065/20, від 14.11.2024 у справі № 560/419/24, від 10.09.2025 у справі № 120/845/24, то суд апеляційної інстанції зазначає, що висновки про прив`язку розміру одноразової грошової допомоги до року первинного встановлення інвалідності стосуються первинного встановлення інвалідності, яка охоплюється спеціальним правовим регулюванням Закону № 2011-XII. Відповідач не навів, а колегія суддів не встановила, що у зазначених справах Верховний Суд надавав юридичного значення для обчислення розміру одноразової грошової допомоги інвалідності, не пов`язаній з військовою службою. Натомість у пізнішій постанові від 02.09.2025 у справі № 240/4278/24 Верховний Суд прямо вирішив питання щодо подібних правовідносин.

Разом з цим, досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються права на одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, колегія суддів зазначає.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності залежить від групи інвалідності та її причинного зв`язку, який визначається військово-лікарськими комісіями та медико-соціальними експертними комісіями, до компетенції яких належить встановлення причинного зв`язку захворювань з проходженням або з виконанням обов`язків військової служби. Ні комісія МО України, ні суд не можуть підміняти вказані органи у встановленні причинного зв`язку інвалідності.

Матеріалами справи підтверджується, що і постановою ВЛК (свідоцтво про хворобу № 2612/344 від 02.05.2024), і довідками МСЕК серії 12 ААГ № 907893 та № 909693 причинний зв`язок захворювань, що зумовили інвалідність позивача, визначено як «захворювання, так, пов`язане з проходженням військової служби». Причинний зв`язок у формулюванні «пов`язане з виконанням обов`язків військової служби» чи «пов`язане із захистом Батьківщини» позивачу не встановлювався, а висновки ВЛК та МСЕК в установленому порядку ним не оскаржувались.

Твердження скаржника про отримання поранення обох колінних суглобів, контузії та інших каліцтв під час виконання завдань військової служби не підтверджуються наявними у справі медичними документами, в яких діагностовано двосторонній деформуючий гонартроз ІІІ ст., ІХС та гіпертонічну хворобу, а участь позивача у бойових діях, підтверджена посвідченням учасника бойових дій, сама по собі не змінює встановленого компетентними органами причинного зв`язку інвалідності.

Таким чином, інвалідність позивача охоплюється підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII та підпунктом 2 пункту 17 Порядку № 975, відповідно до яких розмір допомоги у разі встановлення інвалідності ІІ групи становить 90-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб, а не 300-кратний, як помилково вважає позивач.

Відтак, в частині вимог про призначення допомоги у 300-кратному розмірі позов є необґрунтованим, і висновок суду першої інстанції про відмову в цій частині є правильним. Аналогічний підхід щодо розмежування понять «проходження військової служби» та «виконання обов`язків військової служби» як самостійних підстав, з якими закон пов`язує різні правові наслідки, узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.06.2026 у справі № 160/2006/25.

Стосовно ж доводів, які стосуються застосування Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 та висновків Верховного Суду у справах № 240/7411/21 та № 240/19209/21 щодо дворічного строку, то суд апеляційної інстанції зазначає, що спірне рішення відповідача не ґрунтується на обмеженні щодо дворічного строку і відповідач у праві на допомогу з цих підстав не відмовляв, а тому такі доводи не впливають на результат розгляду справи.

Посилання скаржника на Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 № 488, також не є релевантними, оскільки виплата страхових сум відповідно до цих Умов завершувалась за страховими випадками, що сталися до 01.01.2007, а право позивача на одноразову грошову допомогу виникло у 2024 році.

Щодо доводів про неотримання позивачем відзиву на позовну заяву, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною третьою статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Позивач реалізував право на викладення своєї позиції щодо доводів відповідача в апеляційній скарзі, які перевірено судом апеляційної інстанції, а тому зазначене не є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просив визнати протиправним рішення відповідача в частині визначення розміру допомоги та зобов`язати відповідача призначити і виплатити допомогу виходячи з прожиткового мінімуму на 01.01.2024 з урахуванням виплачених сум. Встановивши, що право позивача порушено в частині застосування прожиткового мінімуму на 1 січня 2001 року замість прожиткового мінімуму на 1 січня 2024 року, але позивач має право на допомогу у 90-кратному, а не 300-кратному розмірі, колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування пункту 36 рішення комісії в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2001 року та зобов`язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплаченої суми. Такий спосіб захисту перебуває в межах заявлених вимог, оскільки передбачає присудження меншого обсягу, ніж той, про який просив позивач, а відповідач при вирішенні питання про розмір допомоги не наділений дискреційними повноваженнями, адже всі умови для її обчислення визначені законом і встановлені судом.

Як наслідок колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення відповідної частини або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним пункту 36 рішення відповідача в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2001 року та про зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу у 90-кратному розмірі прожиткового мінімуму на 1 січня 2024 року з урахуванням виплачених сум слід скасувати як таке, що ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, ухваливши у названій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, а тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 322, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 460/989/26 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункту 36 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 11.09.2025 № 475/975, в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2001 року та про зобов`язання призначити і виплатити одноразову грошову допомогу виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2024 року.

Ухвалити у названій частині постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 36 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 11.09.2025 № 475/975, в частині визначення розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2001 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку зі встановленням з 06.08.2024 інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підпункту 2 пункту 17 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2024 року, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги в розмірі 29790,00 грн.

У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року у справі № 460/989/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос