Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №380/24182/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24182/25 пров. № А/857/33600/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І. Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі №380/24182/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов?язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішенням. Львів

розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїКравців О.Р.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

ОСОБА_1 (надалі по тексту також – позивач, скаржник, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі по тексту також – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 12.10.2023 по 25.11.2025 (включно);

стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 271534,32 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, з відрахуванням податків та обов?язкових платежів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі №380/24182/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з?ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що в період з грудня 2015 року по 12.10.2023 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 , а рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справах №380/17244/25 та №380/17477/25 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та щомісячної «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 і зобов?язано відповідача провести відповідні нарахування та виплати. На виконання вказаних рішень відповідач 25.11.2025 виплатив йому 223171,36 грн, однак середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2023 по 25.11.2025 не виплатив.

На переконання скаржника, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) та статті 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», за якими днем закінчення проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу, а тому, оскільки грошове забезпечення не було виплачене йому в день виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (12.10.2023), він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність між сторонами інших спорів (у справах №380/24111/25 та №380/1843/26) та не проведення повного розрахунку виключають стягнення середнього заробітку, оскільки за такою логікою право на передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування ставиться у залежність не від факту порушення роботодавцем строків розрахунку, а від стверджуваної судом здатності здійснити розрахунок суми цього відшкодування. Посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, а також у постанові від 19.05.2025 у справі №380/1794/24, відповідно до яких порушення обов?язку роботодавця виникає з дня звільнення, кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, а наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки. Зазначає також про висновки Верховного Суду щодо окремого обрахунку строків звернення до суду за кожною виплатою (постанови від 10.02.2022 у справі №300/3142/20, від 07.09.2023 у справі №160/914/23), щодо застосування статті 117 КЗпП України в редакціях до та після 19.07.2022 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23) та щодо формули обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у разі зменшення його розміру (постанова від 30.11.2020 у справі №480/3105/19), а також на обов?язок суду офіційно з?ясовувати всі обставини справи (постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №600/747/22-а), вважаючи, що наявність спору у справі №380/24111/25 не перешкоджала суду встановити необхідні для вирішення спору обставини.

Щодо розміру відшкодування скаржник вказує, що з урахуванням обмеження шістьма місяцями, встановленого статтею 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, йому належить середній заробіток за період з 12.10.2023 по 12.04.2024, а середньоденний розмір грошового забезпечення, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з урахуванням особливостей, визначених Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, становить 1475,73 грн (90019,80 грн грошового забезпечення за серпень–вересень 2023 року / 61 календарний день), а відтак сума відшкодування становить 271534,32 грн (1475,73 грн Ч 184 дні). Посилається також на постанови Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №160/2867/19 та від 19.11.2025 у справі №380/10701/24.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач проходив військову службу в Західному ТУ НГУ до 12.10.2023 та був виключений зі списків особового складу, а 25.11.2025 на виконання рішення суду у справі №380/17477/25 йому перераховано недоотриману частину грошового забезпечення (індексацію) в сумі 223171,36 грн. Застосувавши статті 116, 117 КЗпП України, суд першої інстанції встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №380/24111/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до Західного ТУ НГУ та зобов?язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та інших додаткових видів грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а за апеляційною скаргою на це рішення відкрито апеляційне провадження, крім того, ухвалою від 06.02.2026 у справі №380/1843/26 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Західного ТУ НГУ, предметом якого є компенсація втрати частини доходів.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент розгляду справи між сторонами існують спори про розмір належних позивачу сум та не проведено повного розрахунку, а тому немає підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки фактичної виплати грошових сум ще не відбулося.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Національній гвардії України (з 30.07.2009 – військова служба у Державній прикордонній службі України, з 25.07.2013 – у внутрішніх військах МВС України, з 2014 року – у Національній гвардії України).

З 17.06.2022 по 12.10.2023 позивач обіймав посаду помічника начальника штабу окремого загону спеціального призначення ІНФОРМАЦІЯ_4 (наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №177 о/с від 17.06.2022), що підтверджується витягом з послужного списку майора ОСОБА_1 , засвідченим 03.07.2025 заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 – начальником штабу.

Згідно з вказаним витягом з послужного списку наказом командувача Національної гвардії України №209 о/с від 05.10.2023 позивача переміщено для подальшого проходження військової служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), а наказом начальника Західного ТУ НГУ №331 с/ч від 12.10.2023 його виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення з 12.10.2023.

Ці ж обставини підтверджуються особовою карткою на грошове забезпечення позивача за 2023 рік, складеною ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_2 ), у якій зазначено: «Виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 12.10.2023 Наказ №331 від 12.10.2023», «Переведений до в/ч НОМЕР_1 . Грошовий атестат №65 від 12.10.2023»; при цьому графа «Звільнений з військової служби по статті» не заповнена.

Надалі, з 13.10.2023 по 04.04.2024 позивач проходив військову службу на посаді офіцера (оперативного чергового) групи бойового управління секції S-3 (оперативне планування) штабу 4-го окремого штурмового загону спеціального призначення « ІНФОРМАЦІЯ_7 » Центру спеціального призначення НГУ (наказ начальника Центру спеціального призначення НГУ №67 о/с від 13.10.2023).

Наказом командувача Національної гвардії України №258 о/с від 29.11.2023 йому присвоєно військове звання «майор».

04.04.2024 позивача звільнено з посади та зараховано в розпорядження начальника Центру спеціального призначення (наказ №29 о/с від 04.04.2024).

Наказом командувача Національної гвардії України №116 о/с від 26.04.2024 його переміщено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ) з виключенням зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Центру спеціального призначення з 23.05.2024 (наказ №146 с/ч від 23.05.2024).

З 24.05.2024 позивач обіймав посаду викладача-інструктора циклової комісії підготовки фахівців з розмінування ІНФОРМАЦІЯ_8 (військова частина НОМЕР_3 ), а з 01.11.2024 (наказ командувача Національної гвардії України №305 о/с від 01.11.2024) – посаду викладача-інструктора циклової комісії підготовки фахівців з розмінування ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ), яку станом на дату видачі витягу (03.07.2025) обіймає «по даний час».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №380/17244/25 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 та зобов?язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за цей період із застосуванням січня 2008 року як «місяця зростання доходу», з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі №380/17477/25 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 , що виразилася в ухиленні від нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної «індексації-різниці», визначеної відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, та зобов?язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення в розмірі 4463,15 грн щомісяця за вказаний період з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» по надходженнях на картковий рахунок позивача від 25.11.2025 № НОМЕР_4 , 25.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 (в/ч НОМЕР_2 ) зараховано позивачу 223171,36 грн з призначенням платежу «Перерахунок індексації г/з згідно рішень» адміністративного суду від 05.11.2025 у справах №17244/25 та №17477/25 (у виписці номери справ зазначено з кодом « 300»).

Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 31.01.2026 №NE2N919TOIMBK7RS, 30.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_6 (в/ч НОМЕР_2 ) додатково зараховано позивачу 78365,48 грн з призначенням платежу «Перерахунок індексації г/з згідно рішення Львівського окружного адм.суду №380/17244/25 від 05.11.2025року».

У заяві про долучення доказів від 20.02.2026 позивач зазначив, що загальна сума отриманих ним на виконання рішення у справі №380/17244/25 коштів становить 301536,84 грн.

Позовна заява у цій справі датована позивачем 01.12.2025.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 у справі №380/24111/25 частково задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 та зобов?язано відповідача провести перерахунок та виплату позивачу за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та інших додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум; ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 відкрито провадження у справі №380/1843/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , предметом якого є компенсація втрати частини доходів.

Вважаючи, що виключення зі списків особового складу Західного ТУ НГУ 12.10.2023 є його звільненням, з яким пов?язаний обов?язок відповідача провести повний розрахунок, а виплата 25.11.2025 індексації грошового забезпечення – несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся в суд з даним позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, у зв?язку з тим, що суми індексації грошового забезпечення за періоди проходження ним служби в Західному ТУ НГУ виплачені йому після виключення зі списків особового складу цієї військової частини. Відтак, ключовим для вирішення спору є питання, чи мало місце звільнення позивача, з яким закон пов?язує обов?язок роботодавця провести повний розрахунок та відповідальність за його затримку.

Відповідно до частини 3 статті 9 Закону України від 13.03.2014 №876-VII «Про Національну гвардію України» комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

Частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов?язок і військову службу» (надалі по тексту також – Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (на яке як на нормативну підставу посилається, зокрема, Інструкція з організації обліку особового складу Національної гвардії України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.01.2017 №73), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що виключення зі списків особового складу військової частини як день закінчення проходження військової служби у розумінні частини 3 статті 24 Закону №2232-XII пов?язується із звільненням військовослужбовця з військової служби, яке передує такому виключенню та оформлюється відповідним наказом. Натомість виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини у зв?язку з його переміщенням (переведенням) для подальшого проходження служби в іншій військовій частині не припиняє військово-службових правовідносин, а свідчить лише про зміну місця їх проходження.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців спеціальним законодавством не врегульовані, а тому, як правильно зазначили сторони та суд першої інстанції, до таких правовідносин застосовуються норми Кодексу законів про працю України.

Статтею 116 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред?явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов?язує обов?язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки, включає: 1) звільнення працівника; 2) невиплату з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України; 3) тривалість затримки до дня фактичного розрахунку. Відсутність першого з цих елементів – звільнення – виключає застосування як статті 116, так і статті 117 КЗпП України, оскільки обидві норми прямо адресовані «звільненому працівникові» і регулюють саме розрахунок «при звільненні».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24, вирішуючи спір за позовом військовослужбовця, якого виключено зі списків особового складу військової частини у зв?язку з призначенням на посаду в іншій військовій частині, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, дійшов висновку, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої, а свідчить про припинення проходження служби у відповідній військовій частині у зв?язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем.

Стаття 117 КЗпП України пов?язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв?язку зі звільненням працівника, а у разі, коли спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, відсутній передбачений законом юридичний склад, тому застосування зазначеної норми до випадків переміщення (переведення) військовослужбовця означало б її розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження.

Матеріалами справи, а саме витягом з послужного списку майора ОСОБА_1 та особовою карткою на грошове забезпечення за 2023 рік, які подані до суду самим позивачем, підтверджується, що 12.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення не у зв?язку зі звільненням з військової служби, а у зв?язку з його переміщенням наказом командувача Національної гвардії України №209 о/с від 05.10.2023 для подальшого проходження служби в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , із видачею грошового атестата №65 від 12.10.2023.

Вже з 13.10.2023 позивач обійняв посаду в Центрі спеціального призначення НГУ, надалі йому присвоєно чергове військове звання «майор», він неодноразово переміщувався на інші посади в межах Національної гвардії України і станом на 03.07.2025 продовжував проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_3 . Наказу про звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять, графа особової картки щодо звільнення з військової служби не заповнена, і самим позивачем факт продовження служби не спростовано.

Наведене свідчить, що станом на 12.10.2023 і на час виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була закінчена, він не звільнявся з військової служби, а продовжував виконувати обов?язки військової служби за новим місцем служби у тій самій Національній гвардії України.

Відтак, у відповідача як у військової частини, з якої позивача переміщено, не виникло обов?язку провести з ним розрахунок «при звільненні» у розумінні статті 116 КЗпП України, а несвоєчасна виплата сум індексації грошового забезпечення за періоди, що передували переміщенню, не утворює юридичного складу відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів зазначає, що захист прав позивача у зв?язку з несвоєчасною виплатою належного йому грошового забезпечення (індексації) забезпечується іншими передбаченими законом механізмами, зокрема Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати», яким позивач скористався, звернувшись до суду з позовом у справі №380/1843/26.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги позивача, які стосуються помилковості висновку суду першої інстанції про те, що наявність між сторонами інших спорів та не проведення повного розрахунку виключають стягнення середнього заробітку, колегія суддів зазначає.

За змістом частини 2 статті 117 КЗпП України наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум сама по собі не звільняє роботодавця від відповідальності, а лише зумовлює обов?язок сплатити відповідне відшкодування у разі вирішення спору на користь працівника, з урахуванням правил, встановлених цією статтею. З огляду на це, мотиви суду першої інстанції про те, що існування інших спорів між сторонами та не проведення остаточного розрахунку є самостійною підставою для відмови в позові, не можна визнати такими, що повністю ґрунтуються на правильному застосуванні статті 117 КЗпП України. Водночас, ці доводи скаржника не можуть мати наслідком задоволення позову, оскільки, як встановлено вище, у спірних правовідносинах відсутній базовий елемент юридичного складу відповідальності за статтею 117 КЗпП України – звільнення працівника, а тому питання впливу наявності спорів на право на відшкодування в цій справі взагалі не постає.

Стосовно ж доводів, які стосуються застосування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, від 25.11.2020 у справі №160/2867/19, від 10.02.2022 у справі №300/3142/20, від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 07.09.2023 у справі №160/914/23, від 19.05.2025 у справі №380/1794/24, від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та від 19.11.2025 у справі №380/10701/24, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як убачається зі змісту наведених самим скаржником правових позицій, вони стосуються порядку визначення періоду затримки, моменту виникнення порушення («з дня звільнення»), строків звернення до суду, застосування принципу співмірності та порядку обчислення розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню з роботодавця на користь звільненого працівника. Тобто, вказані висновки сформовані у правовідносинах, в яких факт звільнення працівника (військовослужбовця) був наявний і не оспорювався, а тому не є релевантними до обставин цієї справи, в якій звільнення з військової служби не відбулося. Натомість у подібних до цієї справи правовідносинах, де військовослужбовця виключено зі списків особового складу у зв?язку з переміщенням, підлягає врахуванню наведений вище висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24.

З цих же підстав колегія суддів не надає оцінки наведеному позивачем розрахунку середнього заробітку у розмірі 271534,32 грн, оскільки за відсутності права на таке відшкодування його розмір не має значення для вирішення спору.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що й сам цей розрахунок є внутрішньо суперечливим: позивач визначає період затримки з 12.10.2023 по 12.04.2024 тривалістю 183 календарні дні, а суму обчислює, виходячи із 184 днів, тоді як у тексті позовної заяви, крім суми 271534,32 грн, зазначено також про стягнення 178572,00 грн.

Щодо доводів скаржника про обов?язок суду офіційно з?ясовувати всі обставини справи (частина 4 статті 9 КАС України), то саме з урахуванням цього принципу колегія суддів дослідила всі подані позивачем докази та встановила, що виключення позивача зі списків особового складу Західного ТУ НГУ було зумовлене його переміщенням для подальшого проходження служби, а не звільненням, чому суд першої інстанції не надав належної оцінки, обмежившись констатацією обставини виключення зі списків як такої, що «не заперечується сторонами».

В силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об?єктивному дослідженні.

З урахуванням обумовленого, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, однак помилково обґрунтував таку відмову наявністю між сторонами інших спорів та не проведенням остаточного розрахунку, не врахувавши, що позивач не був звільнений з військової служби, а виключення його зі списків особового складу Західного ТУ НГУ відбулося у зв?язку з переміщенням для подальшого проходження служби, що виключає застосування статей 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставою для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, зокрема, незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 2 статті 317 КАС України). Згідно з частиною 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, однак мотивувальна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні шляхом викладення її з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов?язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі №380/24182/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі №380/24182/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п?ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос