Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №500/1361/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/1361/26 пров. № А/857/33781/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шевчук С. М.

суддів - Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 500/1361/26 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

місце ухвалення судового рішення м. Тернопіль

розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження

суддя у І інстанції Чепенюк О.В.

дата складання повного тексту рішення 13 травня 2026 року

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Головне управління ДПС у Тернопільській області (надалі по тексту також - позивач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Тернопільській області) звернулося в суд з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі по тексту також - відповідач, скаржник, ФОП ОСОБА_1 ) про стягнення податкового боргу в сумі 197465,91 грн, у тому числі з єдиного податку з фізичних осіб в сумі 170956,89 грн та з військового збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, в сумі 26509,02 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 500/1361/26 позов задоволено повністю, стягнуто в дохід бюджету з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковий борг у сумі 197465,91 грн, у тому числі по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 170956,89 грн та по військовому збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, в сумі 26509,02 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити ГУ ДПС у Тернопільській області у задоволенні позову в частині стягнення сум податкового боргу, які були добровільно сплачені скаржником, а альтернативно - змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру суми, що підлягає стягненню, з урахуванням здійснених скаржником платежів на загальну суму 132000,00 грн та фактичного залишку податкового боргу після їх зарахування, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В доводах апеляційної скарги вказує, що не заперечує свого обов`язку сплачувати податкові зобов`язання, однак не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення до стягнення повної суми податкового боргу без урахування його фактичного часткового погашення. Зазначає, що після виникнення спору ним здійснено часткове добровільне погашення податкового боргу на загальну суму 132000,00 грн, а саме: 07.05.2026 сплачено 65000,00 грн єдиного податку та 7000,00 грн військового збору; 13.05.2026 сплачено 10000,00 грн єдиного податку; 12.06.2026 сплачено 40000,00 грн єдиного податку та 10000,00 грн військового збору.

Скаржник вказує, що згідно з даними Електронного кабінету платника податків після врахування частини здійснених платежів податковий борг становив по єдиному податку 95956,89 грн, по військовому збору 19509,02 грн, а всього 115465,91 грн без урахування пені, а після зарахування платежів від 12.06.2026 орієнтовний залишок основного податкового боргу становить 65465,91 грн (по єдиному податку 55956,89 грн, по військовому збору 9509,02 грн).

На переконання скаржника, платежі від 12.06.2026 здійснені після ухвалення рішення суду першої інстанції і об`єктивно не могли бути подані до суду першої інстанції, а платіж від 13.05.2026 здійснено в день ухвалення рішення, тому він фактично не був врахований судом. Стягнення з нього повної суми 197465,91 грн без урахування здійснених оплат суперечить фактичним обставинам справи та створює ризик подвійного стягнення податкових зобов`язань у частині вже сплачених сум, тому судове рішення, на думку скаржника, має відповідати реальному стану його розрахунків з бюджетом.

Разом з апеляційною скаргою скаржник подав клопотання про долучення нових доказів (квитанцій про сплату податків, знімка екрана з Електронного кабінету платника податків, таблиці оплат і орієнтовного залишку податкового боргу), у якому просить визнати поважними причини їх неподання до суду першої інстанції, а також клопотання про зупинення дії та виконання рішення суду першої інстанції до закінчення апеляційного розгляду.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що податковий борг відповідача ґрунтується на самостійно задекларованих ним і узгоджених податкових зобов`язаннях, які не підлягають оскарженню. Звертає увагу на те, що ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.03.2026 суд першої інстанції зобов`язав відповідача у разі сплати податкового боргу подати до суду відповідні докази, однак відповідач правом на подання відзиву не скористався, а докази сплати подав лише після ухвалення рішення. Зазначає, що довідкою про наявність податкового боргу станом на 07.05.2026 підтверджено, що податковий борг не змінився, а з урахуванням положень Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, контролюючий орган не міг передбачити часткову сплату станом на 07.05.2026 та може отримати відомості про стан розрахунків платника з бюджетом не раніше наступного робочого дня. На переконання позивача, законність рішення оцінюється виходячи з обставин, які існували на момент його ухвалення, докази, не подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках (частина 4 статті 308 КАС України), а погашення податкового боргу після ухвалення рішення суду першої інстанції не свідчить про незаконність такого рішення і фактично підтверджує існування боргу та правомірність звернення до суду.

Про розгляд апеляційної скарги сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (ЄСІКС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг відповідача виник у зв`язку з несплатою у встановлені Податковим кодексом України строки самостійно визначених ним у податкових деклараціях платника єдиного податку податкових зобов`язань з єдиного податку та військового збору, які є узгодженими і не оскаржувались. Суд зазначив, що контролюючий орган надіслав відповідачу податкову вимогу форми "Ф" від 12.01.2026 №0000069-1301-1900, яка повернута поштовою службою без вручення і в силу пункту 42.5 статті 42, пункту 58.3 статті 58 ПК України вважається врученою, податковий борг з часу надіслання вимоги не переривався, а отже позивач дотримався визначеної податковим законодавством процедури стягнення податкового боргу.

Суд першої інстанції також виходив з того, що відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позов не подав, доказів сплати податкового боргу не надав, заперечень щодо його наявності та розміру не висловив, а сума заборгованості станом на 07.05.2026, як додатково підтвердив позивач, не змінилася.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.04.2024, перебуває на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Тернопільській області, місцезнаходження: 46015, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Винниченка, буд. 13, кв. 37, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.01.2026 (а.с.9-10).

30.12.2025 відповідач подав до контролюючого органу податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця (платника єдиного податку третьої групи): №9410387660 за І квартал 2025 року, у якій задекларував дохід у сумі 758146,90 грн, єдиний податок за ставкою 5 відсотків у сумі 37907,35 грн та військовий збір у сумі 7581,47 грн; №9410390372 за півріччя 2025 року, у якій задекларував наростаючим підсумком дохід у сумі 1599747,60 грн, єдиний податок, що підлягає сплаті за звітний період, у сумі 42080,03 грн та військовий збір у сумі 8416,01 грн; №9410392057 за три квартали 2025 року, у якій задекларував наростаючим підсумком дохід у сумі 2650901,50 грн, єдиний податок, що підлягає сплаті за звітний період, у сумі 52557,70 грн та військовий збір у сумі 10511,54 грн; №9430288742 за 2024 рік, у якій задекларував дохід у сумі 1161436,27 грн, єдиний податок, що підлягає сплаті за звітний період, у сумі 47728,02 грн (а.с.18-25).

Згідно з даними інтегрованої картки платника податків за платежем "Єдиний податок з фізичних осіб" (код 18050400) станом на 31.12.2024 у відповідача обліковувалась переплата в сумі 9656,21 грн, яка 18.11.2025 зменшена на 340,00 грн у зв`язку з донарахуванням штрафних санкцій за актом перевірки та 30.12.2025 зарахована в рахунок сплати зобов`язань за декларацією за І квартал 2025 року в сумі 9316,21 грн; внаслідок відображення задекларованих сум станом на 31.12.2025 недоїмка з єдиного податку становила 170956,89 грн. За платежем "Військовий збір, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування" (код 11011700) станом на 31.12.2025 недоїмка становила 26509,02 грн (а.с.26-27).

Контролюючим органом складено податкову вимогу форми "Ф" від 12.01.2026 №0000069-1301-1900, якою повідомлено відповідача про наявність у нього станом на 08.01.2026 податкового боргу в сумі 197465,91 грн, з детальним розрахунком суми податкового боргу, згідно з яким податковий борг складається з податкових зобов`язань з військового збору в сумі 26509,02 грн та з єдиного податку в сумі 170956,89 грн. Податкова вимога надіслана відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою: АДРЕСА_1 , яке повернуто відправнику без вручення (а.с.16-17). Податкова вимога в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувалась і не відкликалась.

Відповідно до довідки ГУ ДПС у Тернопільській області про наявність податкового боргу станом на 23.02.2026 (а.с.11) та розрахунку суми позовних вимог (а.с.12-13) податковий борг відповідача становив 197465,91 грн, у тому числі з єдиного податку з фізичних осіб 170956,89 грн (за декларацією №9410387660 від 30.12.2025 - 28591,14 грн з урахуванням переплати 9316,21 грн; за декларацією №9410390372 від 30.12.2025 - 42080,03 грн; за декларацією №9410392057 від 30.12.2025 - 52557,70 грн; за декларацією №9430288742 від 30.12.2025 - 47728,02 грн) та з військового збору 26509,02 грн (за декларацією №9410387660 від 30.12.2025 - 7581,47 грн; за декларацією №9410390372 від 30.12.2025 - 8416,01 грн; за декларацією №9410392057 від 30.12.2025 - 10511,54 грн). Штрафних санкцій та пені до стягнення не заявлено.

Позовна заява від 09.03.2026 №5682/6/19-00-13-13-04 надіслана позивачем відповідачу рекомендованим листом з описом вкладення згідно зі списком згрупованих поштових відправлень від 09.03.2026.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Надіслана відповідачу рекомендованим листом копія ухвали повернулася до суду без вручення з відміткою "за закінченням терміну зберігання" 07.04.2026, а 16.04.2026 на офіційному вебпорталі судової влади України розміщено оголошення про розгляд справи. Відзиву на позов відповідач не подав.

08.05.2026 представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про долучення доказів, до якого долучено довідку про наявність податкового боргу станом на 07.05.2026, за змістом якої податковий борг відповідача становив 197465,91 грн, у тому числі з військового збору 26509,02 грн та з єдиного податку з фізичних осіб 170956,89 грн.

Водночас, згідно з квитанцією АТ КБ "ПриватБанк" (ID операції 2849176561) 07.05.2026 о 15:37 відповідач сплатив на рахунок UA538999980314050699000019751 (отримувач ДПС України) 65000,00 грн з призначенням платежу "*;101;3462202491;Сплата 50 18050400 UA61040490000035010", тобто єдиний податок з фізичних осіб, а згідно з квитанцією АТ КБ "ПриватБанк" (ID операції 2849178118) 07.05.2026 о 15:40 сплатив на рахунок UA428999980313040198000019001 (отримувач ДПС України) 7000,00 грн з призначенням платежу "*;101;3462202491;Сплата 30 11011700 UA61000000000060328", тобто військовий збір. Реквізити рахунків, на які здійснено платежі, відповідають реквізитам, зазначеним у довідці позивача про реквізити рахунків для зарахування коштів на погашення податкового боргу відповідача.

Згідно з квитанцією АТ КБ "ПриватБанк" (ID операції 2853610628) 13.05.2026 о 15:53 відповідач сплатив 10000,00 грн єдиного податку з фізичних осіб (код 18050400).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.05.2026 позов задоволено повністю. Повний текст рішення складено та підписано 13.05.2026.

Згідно з квитанціями АТ КБ "ПриватБанк" (ID операцій 2871569247 та 2871570900) 12.06.2026 о 14:27 та 14:29 відповідач сплатив відповідно 40000,00 грн єдиного податку з фізичних осіб (код 18050400) та 10000,00 грн військового збору (код 11011700).

До апеляційної скарги скаржник долучив знімок екрана з Електронного кабінету платника податків (без зазначення дати формування), за даними якого за ГУ ДПС у Тернопільській області за платежем 11011700 (військовий збір) обліковується податковий борг (без врахування пені) у сумі 19509,02 грн та залишок несплаченої пені 109,32 грн, за платежем 18050400 (єдиний податок з фізичних осіб) - податковий борг у сумі 95956,89 грн та залишок несплаченої пені 1195,89 грн, за платежем 71040000 (єдиний внесок) заборгованості немає. Зазначені суми арифметично відповідають сумам податкового боргу, визначеним у позові, зменшеним на суми платежів від 07.05.2026 та 13.05.2026 (170956,89 грн - 65000,00 грн - 10000,00 грн = 95956,89 грн; 26509,02 грн - 7000,00 грн = 19509,02 грн).

Апеляційну скаргу подано 12.06.2026, за її подання скаржником сплачено судовий збір у сумі 3993,60 грн згідно з платіжною інструкцією від 12.06.2026 № KTC2-HKAX-5C8C-3BCK.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (надалі по тексту також ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 36.1 статті 36 ПК України визначено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За змістом пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 56.11 статті 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 296.3 статті 296 ПК України платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду, а згідно з пунктом 295.3 статті 295 ПК України платники єдиного податку третьої групи (крім електронних резидентів (е-резидентів) сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Згідно з абзацом другим підпункту 1.11 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України платники збору, зазначені у підпункті 3 підпункту 1.1 цього пункту (фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку третьої групи), сплачують військовий збір протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації платника єдиного податку за податковий (звітний) квартал.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до пункту 59.4 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Згідно з абзацом першим пункту 87.9 статті 87 ПК України у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 87.11 статті 87 ПК України передбачено, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Відповідно до пунктів 95.1, 95.2 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

З аналізу наведених норм убачається, що стягненню в судовому порядку підлягає саме податковий борг, тобто сума узгодженого грошового зобов`язання, яка не сплачена платником податків, а отже сплачена платником частина грошового зобов`язання втрачає ознаки податкового боргу і не може бути предметом примусового стягнення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2025 року у справі №320/659/23 зазначив, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: наявність узгодженого грошового зобов`язання; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

У постанові від 16 квітня 2024 року у справі №640/17763/21 Верховний Суд вказав, що у спорах за позовом контролюючого органу про стягнення податкового боргу встановленню підлягають факт узгодженості грошового зобов`язання, а суд позбавлений процесуальної можливості здійснювати правовий аналіз питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань.

Крім того, у постанові від 10 липня 2025 року у справі №560/1092/23 Верховний Суд зазначив, що податкова вимога є дійсною протягом усього терміну безперервного існування податкового боргу платника податків з моменту його утворення та до моменту його повного погашення за всіма видами податків і зборів.

Як з`ясовано судом і не заперечується сторонами, грошові зобов`язання, що стали підставою для звернення позивача до суду, самостійно визначені відповідачем у податкових деклараціях платника єдиного податку від 30.12.2025 за І квартал, півріччя, три квартали 2025 року та за 2024 рік, у силу пункту 54.1 статті 54 ПК України є узгодженими і не підлягають оскарженню, у встановлені строки сплачені не були, податкова вимога від 12.01.2026 №0000069-1301-1900 надіслана відповідачу у встановленому порядку і не відкликалась, а з дня її надіслання до звернення позивача до суду минуло понад 30 календарних днів. Скаржник у апеляційній скарзі не заперечує ні виникнення, ні розміру податкового боргу станом на дату звернення позивача до суду, ні дотримання позивачем процедури його стягнення.

З урахуванням обумовленого, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача станом на час звернення позивача до суду податкового боргу у заявленому розмірі та про наявність у позивача права на звернення до суду з позовом про його стягнення.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги, які стосуються неврахування судом першої інстанції часткового погашення податкового боргу, колегія суддів зазначає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим, згідно з частиною 3 цієї статті, є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції перевіряється з урахуванням обставин, які існували на момент його ухвалення, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами відзиву в тій частині, що обставини, які виникли після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть свідчити про його незаконність. Водночас обставини, які існували на момент ухвалення рішення, входили до предмета доказування, однак не були встановлені судом першої інстанції внаслідок неповноти поданих йому доказів, підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 4 цієї статті докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з цим, відповідно до частини 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з абзацом другим частини 2 статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Матеріалами справи підтверджується, що 07.05.2026, тобто після відкриття провадження у справі, але до ухвалення рішення судом першої інстанції, відповідач сплатив 65000,00 грн єдиного податку з фізичних осіб та 7000,00 грн військового збору на бюджетні рахунки, реквізити яких визначені самим позивачем у довідці про реквізити рахунків для зарахування коштів на погашення податкового боргу відповідача, з правильним зазначенням у призначенні платежу реєстраційного номера облікової картки платника податків та кодів класифікації доходів бюджету.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку наявні виняткові обставини для прийняття зазначених доказів судом апеляційної інстанції з огляду на таке.

По-перше, справу розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, копія ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу фактично не вручена і повернулася до суду за закінченням терміну зберігання, тобто відповідач участі в розгляді справи не брав.

По-друге, інформація про надходження коштів від відповідача на бюджетні рахунки 07.05.2026 об`єктивно перебувала у розпорядженні самого позивача, який, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу сам зазначає, що отримує актуальні відомості щодо стану розрахунків платника з бюджетом наступного робочого дня, тобто щодо платежів від 07.05.2026 - не пізніше 08.05.2026. Натомість 08.05.2026 позивач подав до суду першої інстанції довідку про наявність податкового боргу станом на 07.05.2026 без урахування таких платежів і до ухвалення рішення 13.05.2026 про зменшення суми податкового боргу суд не повідомив.

По-третє, позивач у відзиві на апеляційну скаргу факту надходження платежів від 07.05.2026 та їх зарахування в рахунок податкового боргу не заперечив, а лише послався на те, що не міг передбачити часткову сплату станом на 07.05.2026. Зарахування цих коштів в рахунок погашення податкового боргу підтверджується також даними Електронного кабінету платника податків, які формуються контролюючим органом і за якими податковий борг з єдиного податку та військового збору зменшився саме на суми сплачених коштів.

По-четверте, неврахування зазначених доказів призведе до примусового стягнення з відповідача сум, які на момент ухвалення рішення вже були сплачені до бюджету і не мали ознак податкового боргу в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що суперечить принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).

Таким чином, станом на дату ухвалення рішення суду першої інстанції податковий борг відповідача становив не 197465,91 грн, а 125465,91 грн, у тому числі з єдиного податку з фізичних осіб 105956,89 грн (170956,89 грн - 65000,00 грн) та з військового збору 19509,02 грн (26509,02 грн - 7000,00 грн), а висновки суду першої інстанції про незмінність суми податкового боргу станом на момент ухвалення рішення не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що погашення податкового боргу під час розгляду справи підтверджує правомірність звернення до суду, оскільки зазначене не спростовує того, що предметом стягнення за рішенням суду може бути лише несплачена на момент ухвалення рішення сума податкового боргу. Правомірність звернення позивача до суду під сумнів не ставиться і, як наслідок, враховується судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Стосовно ж доводів, які стосуються платежу від 13.05.2026 в сумі 10000,00 грн, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Платіж здійснено 13.05.2026 о 15:53, тобто в день ухвалення рішення судом першої інстанції. Матеріали справи не містять доказів того, що цей платіж був здійснений та зарахований на бюджетний рахунок до моменту ухвалення рішення, а відтак не можна дійти висновку, що суд першої інстанції стягнув суму, яка на момент ухвалення рішення вже не була податковим боргом. Крім того, скаржник не навів причин, які об`єктивно перешкоджали йому повідомити суд першої інстанції про намір погашати борг чи подати докази сплати, адже він провів платежі 07.05.2026 та 13.05.2026, тобто ще під час розгляду справи.

Щодо платежів від 12.06.2026 в сумі 40000,00 грн та 10000,00 грн, то вони здійснені після ухвалення рішення судом першої інстанції, а тому не впливають на оцінку його законності та обґрунтованості і не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що в силу абзацу першого пункту 87.9 статті 87 ПК України контролюючий орган зобов`язаний зарахувати кошти, сплачені платником податків, у тому числі 13.05.2026 та 12.06.2026, в рахунок погашення його податкового боргу, а стягнення податкового боргу за рішенням суду згідно з пунктом 87.11 статті 87 ПК України здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження, у межах якого підлягають врахуванню суми, сплачені боржником на погашення стягнутого боргу. Отже, доводи скаржника про ризик подвійного стягнення податкових зобов`язань у частині сум, сплачених 13.05.2026 та 12.06.2026, стосуються стадії виконання судового рішення і не свідчать про незаконність рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо клопотання скаржника про зупинення дії та виконання рішення суду першої інстанції до закінчення апеляційного розгляду, то відповідно до частини 2 статті 255 КАС України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Тобто рішення суду першої інстанції, на яке подано апеляційну скаргу, законної сили не набрало та виконанню не підлягало, а з ухваленням цієї постанови апеляційний розгляд завершується, тому підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні.

З урахуванням обставин справи колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 65000,00 грн податкового боргу з єдиного податку з фізичних осіб та 7000,00 грн податкового боргу з військового збору ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків суду обставинам справи, що відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 317 КАС України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції шляхом зменшення суми податкового боргу, що підлягає стягненню, до 125465,91 грн, у тому числі з єдиного податку з фізичних осіб 105956,89 грн та з військового збору 19509,02 грн, і відмови у задоволенні позову в решті позовних вимог.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у цій справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань у встановлені строки, часткове погашення податкового боргу відбулося вже після звернення позивача до суду, а зміна рішення суду першої інстанції зумовлена неподанням відповідачем до суду першої інстанції доказів сплати, які існували під час розгляду справи, колегія суддів на підставі частини 8 статті 139 КАС України покладає сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги на відповідача і не вбачає підстав для його відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань позивача. Судові витрати позивача, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, у справі відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 500/1361/26 змінити, виклавши абзаци перший та другий його резолютивної частини в такій редакції:

Позов Головного управління ДПС у Тернопільській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу задовольнити частково.

Стягнути в дохід бюджету з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) податковий борг у сумі 125465,91 грн (сто двадцять п`ять тисяч чотириста шістдесят п`ять грн 91 коп.), у тому числі: по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 105956,89 грн (сто п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн 89 коп.); по військовому збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, в сумі 19509,02 грн (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`ять грн 02 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року у справі № 500/1361/26 залишити без змін.

У задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про зупинення дії та виконання рішення суду першої інстанції відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяС. М. Шевчук

суддіТ. І. Боршовський

С. П. Нос