Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №300/5532/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокуСправа № 300/5532/25 пров. № А/857/26823/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р. М., суддів Димарчук Т. М.,Сала П. І., розглянув в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року (головуючий суддя Микитин Н.М., м. Івано-Франківськ) у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити рішення, -

Короткий зміст позовних вимог

До Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач) з такими вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №092350002125 від 04.02.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального страхового стажу роботу в Надвірнянському лісокомбінаті з 02.07.1987 по 30.06.1995 на посадах робочий лісокультурних робіт, лісник та лісоруб Максимецького лісництва; ТОВ "ТЕЛІЖИНЕЦЬКЕ" з 01.05.2001 по 01.12.2001, на посаді різноробочий ТОВ "МРІЯ-98" з 01.09.2003 по 01.12.2003 та призначити і виплачувати з 26.01.2025 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-1V.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Суд першої інстанції постановив рішення, яким задоволено повністю адміністративний позов, а саме суд: - визнав протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.02.2025 за № 092350002125 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.07.1987 по 30.06.1995, з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.09.1987; - зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 з 26.01.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003.

Приймаючи оскаржене рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 04.02.2025 №092350002125 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є необґрунтованим, оскільки до страхового стажу позивача безпідставно не зараховано періоди його роботи з 02.07.1987 по 30.06.1995, з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003.Суд виходив із того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує трудову діяльність, а недоліки її оформлення, допущені роботодавцем, не можуть позбавляти працівника права на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу. Відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків за періоди до набрання чинності Законом №1058-IV також не може бути підставою для неврахування підтверджених трудовою книжкою періодів роботи, оскільки відповідальність за сплату страхових внесків покладалася на роботодавця.З огляду на зарахування зазначених періодів роботи суд встановив, що страховий стаж позивача перевищує 15 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком особі, яка досягла 65-річного віку. У зв`язку з цим суд визнав оскаржене рішення протиправним та скасував його, зобов`язав відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу та призначити позивачу пенсію за віком з 26.01.2025.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Відповідач оскаржив рішення першої інстанції до Восьмого апеляційного адміністративного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на те, що суд першої інстанції не врахував відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про перебування позивача у трудових відносинах та сплату страхових внесків за періоди з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003, а також неналежне оформлення запису про звільнення за період роботи з 02.07.1987 по 30.06.1995, оскільки відтиск печатки не дає можливості ідентифікувати найменування підприємства. На думку апелянта, за таких обставин позивач мав надати додаткові документи, передбачені Порядком №637, зокрема уточнюючу довідку, видану на підставі первинних документів. Крім того, апелянт зазначає, що обов`язок щодо підтвердження страхового стажу покладається на особу, яка звертається за призначенням пенсії, тоді як орган Пенсійного фонду не наділений повноваженнями самостійно встановлювати чи підтверджувати страховий стаж, а лише перевіряє подані документи, їх відповідність установленим вимогам та виявляє наявні в них неточності й розбіжності. Вважає, що за відсутності належного документального підтвердження спірних періодів Головне управління правомірно відмовило у їх зарахуванні та, відповідно, у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що оскаржене рішення прийняте з дотриманням норм законодавства, на підставі повно встановлених обставин справи. Доводи апеляційної скарги, на його переконання, є безпідставними. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Обставини справи, які встановив суд першої інстанції та перевірив суд апеляційної інстанції

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.09.1987 позивач, у спірні періоди:

- з 02.07.1987 по 30.06.1995 працював лісником Максимецького лісництва;

- з 01.05.2001 по 01.12.2001 працював різноробочим в ТОВ "ТЕЛІЖИНЕЦЬКЕ";

- з 01.09.2003 по 01.12.2003 працював в ТОВ "МРІЯ-98".

27.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (далі – Закон №1058-IV). До заяви позивач, серед іншого, долучив копії документів, що засвідчують набутий стаж, необхідний для призначення пенсії, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.09.1987.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Одеській області.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняло рішення від 04.02.2025 за №092350002125 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною 3 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – від 15 до 22 років після досягнення 65 років); страховий стаж обчислено в розмірі 07 років 11 місяців 26 днів. До страхового стажу орган ПФУ не зарахував періоди:

- з 01.05.2001 по 01.12.2001 та 01.09.2003 по 01.12.2003 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 07.09.1987, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутня інформація про сплату страхових внесків, період роботи;

- з 02.07.1987 по 30.06.1995 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 07.09.1987, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій не можливо ідентифікувати назву підприємства.

Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини

Стаття 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058-IV).

Частиною 1 статті 24 Закону України № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.

Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Згідно статті 45 Закону № 1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, окрім того пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 637 від 12.08.1993 (далі – Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищення кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

На момент існування спірних правовідносин порядок заповнення трудових книжок визначався Інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затвердженою постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Підпунктом 1.1 інструкції №162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно з пп. 2.1 Інструкції №162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.

Підпунктом 2.2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.

У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

За змістом абз. 1 п. 2.10 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Відповідно до п. 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.

За правилами п. 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з п. 2.5 Інструкції №162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції №162 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Згідно з п. 18 Постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Наведені положення кореспондуються з приписами чинної постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі – Постанова №301).

Відповідно до абз. 1 п. 3 Постанови №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 Постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Позиція суду апеляційної інстанції

суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов висновку, що спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до страхового стажу на підставі записів трудової книжки, оскільки її недоліки в частині оформлення запису про звільнення не можуть мати негативних наслідків для працівника, а відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування підтверджених трудовою книжкою періодів роботи. З урахуванням зарахування таких періодів суд дійшов висновку, що страховий стаж позивача є достатнім для призначення пенсії за віком.

Аргументи апелянта зводяться до того, що спірні періоди роботи не мають належного документального підтвердження відповідно до вимог пенсійного законодавства, зокрема через відсутність відповідних відомостей у реєстрі застрахованих осіб та неналежне оформлення запису про звільнення у трудовій книжці. Апелянт вважає, що за таких обставин підстав для їх зарахування до страхового стажу та призначення позивачу пенсії не було.

У спірних правовідносинах слід оцінити обґрунтованість висновку органу ПФУ щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв`язку із відсутністю необхідного стажу.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність і обґрунтованість рішення, погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на такі мотиви:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ПФУ із заявою від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком у зв`язку із чим ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії з мотивів відсутності необхідного страхового стажу, а саме – 15 років страхового стажу після досягнення 65-ти річного віку. У оскаржуваному рішенні про відмову від 04.02.2025 за №092350002125 пенсійний орган:

- визначив вік заявника на дату звернення 65 років;

- обчислив страховий стаж 07 років 11 місяців 26 днів;

- не зарахував період роботи лісником Максимецького лісництва з 02.07.1987 по 30.06.1995, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, на якій не можливо ідентифікувати назву підприємства;

- не зарахував періоди роботи в ТОВ "ТЕЛІЖИНЕЦЬКЕ" з 01.05.2001 по 01.12.2001 та в ТОВ "МРІЯ-98" з 01.09.2003 по 01.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 відсутні відомості про перебування в трудових відносинах з підприємством та відсутня інформація про сплату страхових внесків, період роботи.

Оцінюючи дії відповідача щодо відмови зарахувати певні періоди до страхового стажу позивача суд керується такими мотивами:

1) щодо періоду роботи у Максимецькому лісництві із 02.07.1987 по 30.06.1995 (запис № 2-7), суд звертає увагу, що відповідно до інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162 (яка була чинна станом на момент заповнення трудової книжки позивача) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, записи в трудовій книжці вносяться адміністрацією підприємства, а не самим працівником. У зв`язку із цим працівник не несе відповідальності за заповнення своєї трудової книжки.

При вирішенні цього питання колегія суддів, на підставі частини 5 статті 242 КАС України, враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17 «[…] За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже й не може впливати на її особисті права. Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист у частині призначення пенсії за віком. […]».

Враховуючи зазначені висновки, територіальне управління ПФУ діяло протиправно, відмовляючи позивачу у зарахуванні до його страхового стажу вказаного періоду, оскільки формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні певного періоду роботи до страхового стажу.

Колегія суддів зазначає, що у разі недостатності поданих документів або виникнення сумнівів щодо їх належності пенсійний орган мав повноваження та можливість витребувати у позивача додаткові документи, необхідні для підтвердження відповідного періоду роботи. Отже, відсутність ч недостатність у матеріалах пенсійної справи на момент прийняття оскаржуваного рішення документів для підтвердження періодів роботи не звільняла пенсійний орган від обов`язку належним чином перевірити наведені позивачем відомості та, за необхідності, витребувати додаткові докази.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.

2) щодо посилань відповідача про відсутність в Реєстрі інформації про сплату страхових внесків за періоди роботи з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003, суд звертає увагу на таке:

відповідно до статті 1 Закону України № 1058-IV:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

- страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до вказаного Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону України № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог зазначеного Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності вказаним Законом.

Згідно із статтею 20 Закону України № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до вказаного Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені зазначеним Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Верховний Суд у постановах від 17.07.2019 (справа № 144/669/17) та від 20.03.2019 (справа № 688/947/17) зробив висновок, що «[…] несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків. Крім того, колегія суддів зауважує, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата (несплата) підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі […]». Тому, відсутність у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про нарахування та сплату страхових внесків не є підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів трудової діяльності позивача з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003. Отже, відповідач безпідставно не зарахував спірні періоди до страхового стажу позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення № 092350002125 від 04.02.2025 та про наявність підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача. Тому суд відхиляє аргументи відповідача у зв`язку із їх помилковістю, а спірні періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Згідно частини 3 статті 26 Закону № 1058-ІV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років. Страховий стаж позивача, встановлений відповідачем, становить 07 років 11 місяців і 26 днів, страховий стаж, який підлягає зарахуванню, становить 08 років 09 місяців 28 днів., тому загальний страховий стаж становить більше 15 років, тобто є достатнім для призначення пенсії за віком відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1058-IV.

Крім того, суд першої інстанції правильно визначив належний та ефективний у цій справі спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу з 26.01.2025 (з наступного дня після досягнення 65-ти річного віку) пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 02.07.1987 по 30.06.1995, з 01.05.2001 по 01.12.2001 та з 01.09.2003 по 01.12.2003.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення належного відповідача у цій справі. Оскільки заява позивача від 27.01.2025 була розглянута за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Одеській області, яке за результатами її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 04.02.2025 року №092350002125, саме цей орган є належним відповідачем у спірних правовідносинах та повинен вчиняти дії зобов`язального характеру.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції та не містять підстав, передбачених статтею 317 КАС України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки апеляційний суд визнав доводи апеляційної скарги помилковими та такими, що не спростовують висновки суду першої інстанції, то апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

З огляду на висновок по суті апеляційної скарги суд покладає понесені апелянтом судові витрати на нього.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі № 300/5532/25 – без змін.

Понесені апелянтом судові витрати покласти на нього.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

Головуючий суддяР. М. Москаль

суддіТ. М. Димарчук

П. І. Сало

Повне судове рішення складено 06.10.26