Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №495/6486/25 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 495/6486/25

Провадження № 2/515/173/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дем`янової О.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Унгурян Т.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки адвоката Портної У.О.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Ковпака О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Татарбунари Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки та визнання спільної сумісної власності,

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю разом з відповідачем, як чоловіка та жінки, та визнання спільної сумісної власності.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона з 12 квітня 2003 по 30 травня 2011 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 травня 2011 року по справі №2- 481/2011 розірвано. За період сумісного проживання нами було придбаний житловий будинок по АДРЕСА_1 . Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області було визнано право власності на 1/2 частину житлового будинку за кожним в ідеальних долях. Оскільки у подружжя вже була спільна донька, вони продовжували спілкуватись навіть після розірвання шлюбу. Спочатку стосунки були натягнуті та формальні, однак, з кожним разом ставили теплішими і починаючи з січня 2012 року по вересень 2024 року вони стали жити разом, піклуватися один про одного та виховувати спільну доньку. У період сумісного проживання народилась друга донька. За період спільного проживання, як чоловіка та дружини, подружжя придбавало майно, а саме три автомобілі, які за їхньою усною домовленістю оформлювалося на чоловіка-відповідача у справі. На підтвердження факту спільного проживання, як чоловіка та дружини, посилалась на те, що в цей період народилась друга дитина, а також на факт неодноразового виклику поліції під час вчинення відповідачем психологічного та фізичного насилля щодо неї та дитини. Просила допитати свідків.

В зв`язку із хворобою чоловіка у них почастішали сварки, неодноразово викликалась поліція, а результаті з вересня 2024 року їх сімейні сто стосунки були завершенні.

Позивачка просила встановити факт її спільного проживання з відповідачем однією сім`єю, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу у період з січня 2012 року по вересень 2024 року, визнати об`єктом права їхньої спільної сумісної власності вище перелічене рухоме майно, стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію частини від вартості спільного майна подружжя, яка складає 1 113 750, 00 грн. та витрати на надання правової допомоги у розмірі 20 900, 00 грн, а також всі інші судові витрати.

02 грудня 2025 року представник відповідача адвокат Ковпак О.В. через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому з доводами сторони позивача не погодився, просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Дійсно позивачка та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.04.2003 року по 30.05.2011 року, який рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 08.09.2011 року було розірвано.

Вказав, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнано за кожним в ідеальних долях право власності на 1/2 частини житлового будинку. І після визначення ідеальних часток будинку сторони почали проживати окремо у визначених приміщеннях. Близько до 2020 року стосунки між ними потепліли та як наслідок у них народилась друга дитина. Після народження другої дитини за ініціативою Позивачки його було направлено на чергове примусове лікування до психіатричної лікарні та, як наслідок після повернення з відповідної установи він вигнав Позивачку з будинку. Далі Позивачка з дітьми проживала переважно у своїх батьків, а далі у м.Одеса. Приїжджаючи з м.Одеси в село Баштанівка відносини між сторонами постійно закінчувались скандалами та викликом поліції з наступним притягненням його до адміністративної відповідальності. Вказує на те, що постановами про притягнення його до адміністративної відповідальності встановлені обставини між колишніми чоловіком та дружиною, а не співмешканцями, які проживають однією сім`єю , як чоловік та дружина без укладення шлюбу, вказує, що у своїх зверненнях до поліції Позивачка зазначала статус відповідача «колишній чоловік», а не «співмешканець». Також посилається на Акт з`ясування обставин вчинення насильства в сім`ї або реальної загрози його вчинення, згідно якого сім`я ОСОБА_1 в належній їй частині житлового будинку складається з 3 осіб (вона та двоє дітей)і жодного слова про відповідача. Як на підставу своїх заперечень відповідач посилається рішення Саратського районного суду Одеської області від 09 грудня 2024 року, що набрало законної сили, в мотивувальній частині рішення встановив, що після народження дитини ОСОБА_3 , спільне життя не склалось, що призвело до припинення шлюбних відносин.

Вважав, що позивачка не підтвердила належними та допустимими доказами факту сумісного проживання однією сім`єю, наявність у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю та належність майна до спільної сумісної власності подружжя й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Просив допитати свідків.

08 грудня 2025 року представник позивачки адвокат Портна У.О. через підсистему «Електронний суд» подала суду відповідь на відзив, в якому вказала, що викладені представником Відповідача в відзиві доводи є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на те , що обов`язок довести, що майно не є спільним лежить на стороні, яка це стверджує, вказала, а стороною відповідача не було надано жодного доказу протилежного. Посилання представника відповідача у відзиві на рішення Саратського районного суду Одеської області, як на встановлення судом факту щодо припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, не відповідає дійсності. На думку позивача, це рішення є доказом саме існування шлюбних відносин до вересня 2024 року, тобто до подання позовної заяви про стягнення аліментів. Доводи представника відповідача про те, що сторони нібито проживали «кожен у своїй частині будинку» є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами. Формальний поділ будинку на частки не є доказом припинення спільного проживання і сам по собі не означає відокремленого побуту, а фактичний спосіб використання житла, у даному випадку свідчить про зовсім протилежне, з огляду на те, що будинок має один вхід, одну кухню, один санвузол, що виключає можливість автономного та незалежного пересування кожної зі сторін у межах будинку та свідчить про функціональну неподільність житла та спільний побут. Ці обставини свідчать, що поділ будинку був лише формальним юридичним оформленням часток, але не означав і не міг означати припинення спільного проживання чи спільного побуту.

Посилання представник відповідача на Акт з`ясування обставин вчинення насильства в сім`ї від 17 жовтня 2022 року, як на доказ відсутності спільного проживання, є безпідставним, оскільки цей акт свідчить про складність стосунків, але не виключає, що люди жили як сім`я, спільно утримували побут, народили й виховували дитину. Сам по собі епізод з відсутністю відповідача в конкретний день не доводить, що вони не жили як сім`я. Також зазначила, що відсутність бухгалтерського підтвердження спільних коштів не виключає права позивачки на частину у майні-діє презумпція спільності, а обов`язок спростування лежить на відповідачу.

У зв`язку з наведеним, просила визнати доводи відзиву безпідставними, а позовні вимоги - такими, що повністю підтверджені доказами та відповідають чинному законодавству.

10 грудня 2025 року представник відповідача через підсистему «Електронний суд» подав заперечення щодо відповіді на відзив, в якому зазначив, ще раз наголосив на своїх доводах.

Позивачка та її представник адвокат Портна У.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач та його представник адвокат Ковпак О.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав аналогічних тим, які викладені у відзиві на позов та просив у задоволенні позову відмовити.

Судом в судовому засіданні з пояснень сторін, показів свідків та матеріалів справи встановлено наступне.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надала покази, що з позивачкою знайома з 2022 року після того, як вона відстажувавшись на елеваторі в с.Струмок, почала працювати у листопаді 2022 року на посаді вагар-обліковець. З позивачкою мали дружні стосунки, тому бувала у неї вдома, зокрема, вкінці літа 2023 року їхала з м.Татарбунари в с.Струмок та за її запрошенням заїхала до неї додому на каву. Вдома була сама позивачка, її чоловік ОСОБА_5 -відповідач у справі та їхня донька. Вдруге була у відповідачки вдома в травні 2024 року після того як її скоротили, поспілкувалися на вулиці та розійшлися. Чи був чоловік вдома невідомо. Після звільнення ОСОБА_6 з роботи зустрічалися з нею в 2025 році в м.Одесі, де вона зараз живе. Відомо, що коли у позивачки захворіла мати, вони вдвох з чоловіком їздили до неї в лікарню,а у 2024 році вони зустрічали разом Новий рік.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні надала покази, що зі сторонами має гарні стосунки, з 2005 року вони похрестили її дитину та стали кумами. Часто зустрічалися, навіть не було відомо, що вони розлучені, вони завжди були разом. Коли приїжджала в с.Баштанівку, заїжджала в гості до подружжя, вони також заїжджали до неї в гості коли бували в Одесі. У 2023 році разом відпочивали на морі. Коли кума, перебувала на 9 місяці вагітності, кум також лежав у лікарні в обпіковому відділенні. Після народження дитини кума спочатку поїхала з дитиною до кума у лікарню, а вже потім додому. Про те, що шлюб між ними розірваний стало відомо лише після народження дитини, оскільки виникли деякі труднощі під час реєстрації ОСОБА_3 . Останній раз була в гостях у кумів вже під час війни влітку 2023 року, вони поводилися як подружжя, хоча стало відомо, що кум знайшов собі іншу жінку, тому стосунки погіршилися. В 2016-2017 роках також бувала в будинку кумів, вони разом робили ремонт, будинок має два входи, хоча сторони користуються одним. Кум займався землею, продавав зерно, паливо, тому мав непоганий дохід. Кума скуповувала молоко, робила сир, сметану, двічі на тиждень продавала в Одесі на ринку Черемушки. При цьому у подружжя був загальний бюджет, кума брала кошти з тумбочки на витрати. Відомо, що у подружжя були транспортні засоби: автомобілі ВАЗ, Volkswagen Caddy, трактор, який кум продав та купив Mitsubishi. Влітку 2021 року позивачка приїхала в Одесу працювати на ринку Черемушки, працювала там і в 2022 році, на Новий 2022 рік кум приїжджав до неї на Mitsubishi, щоб разом святкувати. Був період, коли кума поїхала в Баштанівку і влаштувалась там на роботу, потім знову повернулася в Одесу. Діти проживали з нею в Одесі. Про те, що кум виганяв куму з будинку, що вони конфліктують, їй стало відомо перед подачею позову до суду. Влітку 2021 року кума, посилаючись на відсутність коштів на необхідні речі для меншої доньки, придбання памперсів та ін., оскільки кум коштів їй не давав, продала машину зерна. З цих коштів сплатила контрактне навчання старшій доньці та вийняла квартиру в Одесі. Відповідача в цей час вдома не було, він перебував на лікуванні. Від позивачки також дізналася, що вона перевезла до своєї матері холодильник для зберігання молочної продукції, морозильної камери, телевізор, ліжко дитяче. Пізніше вона повернулась до чоловіка та перевезла всі речі назад. Їй відомо, що гроші вони тримали на кухні у шафі. Скільки було грошей і чиї гроші їй не відомо.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надала покази, що вона є донькою позивачки та відповідача, зараз мешкає з мамою та молодшою сестрою в Одесі, навчається.

Батьки проживали разом, майно, яке є у батька, є сумісним з мамою, оскільки вони придбавали все в період спільного проживання, зокрема автомобілі марки Caddy та Mitsubishi, якими користувалися також разом. Проживали постійно разом, без періодів окремого проживання. У батьків були свої картки, але кожен міг брати користуватися карткою іншого. Крім того кошти у готівці були спільні, зберігалися в доступному для обох місці. В 2020 році народилася менша сестра ОСОБА_3 , після пологового мама привезла її додому в Баштанівку, батько в цей час перебував в лікарні. В 2021 році під час перебування батька на лікуванні, були потрібні кошти на контрактне навчання, інші потреби, тому мама продала машину зерна. В цей день перед госпіталізацією батько почав проявляти агресію до неї (свідка), потім до матері, побив її, після чого поїхав у справах. Мати викликала ОСОБА_9 допомогу, батька затримали, він телефонував та погрожував. В лікарні перебував недовго, оскільки втік. Після цього прийняли рішення залишити будинок у зв`язку з небезпекою та мати частково вивозила необхідні речі до бабусі. Мама проживала з батьком окремо приблизно 4 місяці. В 2022 році батьки зустріли Новий рік в Одесі разом, мама повернулася в Баштанівку та батьки продовжували жити разом до 2024 року. Стосунки батьків погіршилися у 2024 році, батько сказав, що не хоче проживати з мамою, почав її виганяли, спричинив їй тілесні ушкодження, через що вона лікувалася в лікарні. Мати на своєму автомобілі перевезла частину належного їй майна (бойлер, холодильник, ліжко, дитяче ліжко меншої сестри, килими, одяг, посуд, телевізор, килими, інше майно) до своїх батьків. Вона (свідок) та сестра матері допомагали перевозити речі, складали все в автомобіль. Батька вдома не було, але він був в селі. Після цього мама переїхала проживати в Одесу разом з меншою сестрою, де дівчинка відвідує дитячий садок. Мама весь час працювала, зокрема на ринку Черемушки, продавала молочну продукцію та овочі, пізніше випічку, яку виготовляла вдома. Щодо автомобілів, придбаних у період спільного проживання пояснила, що бензовоз був придбаний батьками у 2024 році приблизно за 32 тис. доларів, перед тим, як тато вигнав маму з дому. Тато позичив частину коштів у ОСОБА_10 , з яким він був знайомий з 2019-2020 року. Через два тижні кошти повернув. Коли придбали бензовоз, тато переганяв його додому, а мама їхала позаду на CADDY.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні надала покази, що зі сторонами ми тісно спілкувались,ходили один до одного в гості. Ігнатенки від початку проживали у його батьків, потім купили свій будинок. Про те, що подружжя розлучене дізналася після народження меншої доньки. Від своєї невістки дізналася, що відповідач бив позивачку, не давав їй грошей. У 2023 році її сім`я разом з сім`єю ОСОБА_12 їздили разом на море, вони поводилися як подружжя, після цього відпочинку вони проживали разом ще у 2024 році. ОСОБА_5 був на похоронах тещі у 2024 році. Вони їздили на сірій машині. Знає, що позивачка, разом з її невісткою їздила в Одесу продавала молочну продукцію і там жила, проте коли це було вона не пам`ятає. Останній раз у них в гостях була на Різдво 2024 року, вони сиділи разом і вели себе, як подружжя. Коли саме подружжя розійшлося і чому їй не відомо. Наразі ОСОБА_5 проживає сам.

Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні надала покази, що вона є тіткою позивачки, проживає через три будинки від сім`ї племінниці. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проживали як подружжя, вели спільне господарство, а після розірвання шлюбу продовжували проживати разом в ОСОБА_14 та в Одесі, потім народилася менша донька. Про те, що ОСОБА_5 час від часу їздив до ОСОБА_6 , коли вона проживала в Одесі, та деякий час там проживав разом з нею, зустрічав Новий рік разом, їй відомо від племінниці. Коли ОСОБА_6 приїхала в Баштанівку та працювала на елеваторі, ОСОБА_5 брав з собою меншу доньку та їздив по своїх справах. В кінці 2024 року племінниця та її чоловік припинили спільне проживання. У зв`язку з неадекватною поведінкою ОСОБА_5 , який хворіє на психічне захворювання, дружина вимушена була піти від нього. До подружжя час від часу приїжджала поліція за викликом дружини через його агресивну поведінку. Крім того у ОСОБА_5 з`явилася інша жінка, тому подружжя почало сваритися. Виникали сварки і на ґрунті матеріального забезпечення сім`ї. Час від часу ОСОБА_5 позбавляв позивачку будь-яких коштів. Коли ОСОБА_6 залишила будинок, вона перевезла частину речей до своїх батьків, але через деякий час повернулася до чоловіка речами. У 2024 році подружжя купило бензовоз, за яким вони їздили разом. У той день до неї звернулася племінниця, пояснила, що вони з чоловіком від`їжджають у справах і попросила приглянути за меншою донькою ОСОБА_3 , забрати її до себе додому. Коли приїхали з бензовозом додому, то дитину забрали. У подружжя був ще один автомобіль та трактор, який ОСОБА_5 продав, щоб купити інший автомобіль. За час спільного проживання ОСОБА_5 добре заробляв, обробляючи земельні паї. Разом не живуть з 2024 року, коли ховали мати позивачки вони, ще жили, як чоловік і дружина у них все було добре. В них постійно були сварки і періодично вони розходилися і знову сходилися.

Свідок ОСОБА_15 батько позивачки пояснив, що донька вийшла заміж на ОСОБА_12 та спочатку проживали разом з ними. Через півроку купили власний будинок та переїхали. Разом жили, вели спільне господарство, заробляти гроші, разом їздили відпочивати на море, народилася менша донька. За період спільного проживання, крім іншого, купили мікроавтобус, автомобіль Caddy та бензовоз. Через деякий час чоловік почав бити ОСОБА_6 . Подружжя проживало разом у своєму будинку до часу, коли ОСОБА_12 її сильно побив та вигнав з дому. Після того донька зібрала речі та переїхала з дитиною проживати до батьківського будинку, але через деякий час повернулася до чоловіка, це було до смерті його дружини. Коли народилася менша онучка, він (свідок) поїхав забирати доньку з онучкою з пологового будинку на своєму автомобілі та привіз їх в Баштанівку. По дорозі вони заїжджали в опіковий центр в Одесі, де на той час проходив лікування ОСОБА_12 , показали новонароджену дитину. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла дружина, мати позивачки, на похоронах вони ще були подружжям. Йому відомо, що за бензовозом вони їздили разом і дочка отримала штраф, коли керувала автомобілем Caddy. Про психічне захворювання зятя відомо, донька час від часу сварилася з ним через агресивне поводження Ігнатенка. Розійшлися остаточно через побиття. Відомо, що зять заробляв на землі, перепродував пальне, а коли його не було вдома, донька підміняла його, крім того вона торгувала молочною продукцією, також заробляла гроші.

Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні наддала покази, що вона є матір`ю відповідача, пояснила, що син почав зустрічатися з ОСОБА_6 , хоча знав, що вона була проти їхній стосунків. Після одруження вони придбали будинок. Після того, як вона віддала синові свій земельний пай, він почав займатися землею, обробляв, а урожай продавав. На зароблені гроші зробив ремонт у будинку. Невістка торгувала молочною продукцією. Відомо, що в сім`ї сина постійно виникали сварки, позивачка завжди сперечалася з сином, кілька разів покидала його, забираючи з собою майже всі речі, навіть ті, що вона (свідок) їм подарувала. Постійно влаштовуючи сварки, невістка одразу викликала поліцію. Причиною розірвання шлюбу у 2011 році стало те, що син не дав невістці грошей та приблизно у цей період у нього з`явилися ознаки психічого захворювання. Після розірвання шлюбу у сина з невісткою народилася донька ОСОБА_3 і вони продовжували жити разом у будинку по АДРЕСА_2 . Як тільки виникала сварка, невістка покидала сина, вивозила все з хати, а коли мирилися, поверталася сама, але без речей. Останній раз ОСОБА_6 пішла від сина, коли ОСОБА_3 було три роки, про розірвання шлюбу їй не було відомо, однак, син не проживає з ОСОБА_6 вже не менше двох років. Всі транспортні засоби, які були в сім`ї, син купував сам, сплачував комунальні послуги, робив ремонти в будинку, у ОСОБА_6 грошей не було, вона ніколи не бачила, щоб син щось купував разом з дружиною. Коли син купив бензовоз, він вже не проживав з невісткою. Додала, що до народження ОСОБА_17 скупляла молоко в селі, робила сир, потім син возив її до м.Одеси його продавати, також приблизно місяць невістка пропрацювала на зерноскладі в с.Баштанівка. Після народження ОСОБА_3 , вона нір азу не була запрошена на свята до сина з невісткою. В будинку, де жив син з невісткою немає можливості проживати окремо один від одного, оскільки в домі одна кухня, дитяча кімната та спальня. Про розірвання шлюбу їй було невідомо поки не народилась друга дитина.

Свідок ОСОБА_2 у судовому засіданні надала покази, що вона є дружиною двоюрідного брата відповідача, знає родину ОСОБА_18 приблизно 20 років, раніше часто спілкувалися, зустрічалися на свята, дні народження. Що шлюб між подружжям розірвано їй відомо, однак, хто був ініціатором та за яких обставин їй невідомо. Після народження меншої доньки ОСОБА_3 позивачка та відповідач святкували христини, на яких вона була присутня, поводилися як подружжя, це був останній раз коли вони разом зустрічалися, ще якийсь час проживали разом у своєму будинку по АДРЕСА_2 , потім остаточно розійшлися. Подружжя періодично розходилося та сходилося, разом не проживають 2-3 роки. Відомо, що відповідач займався землею, має два автомобілі, мікроавтобус та бензовоз, який з`явився рік тому, коли сторони вже не проживали разом. Остаточно припинили спільне проживання з 2021 року. Позивачка займалася молочною продукцією до народження ОСОБА_3 , продавала її в м.Одесі, куди її возив відповідач.

Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні надав покази, що відповідач хрестив його дітей, проживає по сусідству з будинком ОСОБА_12 , останній раз був у будинку відповідача у 2025 році. На той час позивачки вже в будинку не було, я з якого часу припинили спільне проживання йому невідомо. З відповідачем спілкувалися в основному на нейтральній території, чим займалася його дружина невідомо, бачив, що до народження ОСОБА_3 вона займалася молочною продукцією, їздила на автомобілі ВАЗ-09. У відповідача є автомобіль ОСОБА_20 , бензовоз ОСОБА_21 , також раніше був трактор, чи купував він їх за час проживання з позивачкою невідомо.

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні надала покази, що є їх сусідкою. відповідача знає давно як дуже працьовиту людину, він займався землею, зерном, натомість з його дружиною у неї були конфлікти, ОСОБА_6 ніколи не працювала, лише торгувала молочною продукцією в м.Одесі. Чи розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем їй невідомо. Як подружжя вони прожили мало, ОСОБА_6 покинула відповідача та поїхала, забравши з будинку речі, побутову техніку, вивезла зерно, коли він перебував на лікуванні. ОСОБА_6 вивозила речі з будинку кілька разів, останній раз роки чотири тому, після цього вони разом не проживали. В той час, коли ОСОБА_6 проживала в м.Одесі, вони помирилися з ОСОБА_5 та певний прожили разом. Чи спричиняв ОСОБА_23 тілесні ушкодження не бачила, але бачила, що до будинку ОСОБА_12 приїздили працівники поліції та швидка допомога. Чи хворіє ОСОБА_5 на психічну хворобу не відомо, однак у ОСОБА_6 поганий характер, чим вона його провокувала в результаті він опинявся в лікарні. В дворі ОСОБА_12 була останній раз, коли ОСОБА_3 було 1,5 року, здавала ОСОБА_6 молоко, у подружжя було чотири автомобілі та трактор. Транспортні засоби купував ОСОБА_5 бо саме він заробляв кошти. ОСОБА_24 від людей, що ОСОБА_6 жила в Одесі, однак приблизно через рік вона повернулась, вони примирилися, потім знову посварилися і вона відправила його у лікарню.

Свідок ОСОБА_25 у судовому засіданні надала покази, що вона є сестрою відповідача. Сім`я брата завжди була не як сім`я. Кожен заробляв сам і своїми коштами розпоряджався сам. ОСОБА_26 хімію, комунальні платежі її брат та його дружина сплачували по черзі. У них не було спільного бюджету. Вони часто сварилися. Про те, що шлюб розірвано вона знала одразу. До народження другої дитини, ОСОБА_6 виготовляла молочну продукцію і продавала її в Одесі, ОСОБА_5 допомагав ОСОБА_6 тим, її туди возив. Після народження ОСОБА_3 вони, як сім`я, проживали разом, приблизно 1,5 роки до вересня-жовтня 2021 року, потім ОСОБА_6 пішла від ОСОБА_5 і забрала речі. Транспортні засоби були куплені ОСОБА_5 , коли позивачка та відповідач вже не проживали разом. У лютому 2026 року брат подарував їй автомобіль Фольцваген.

Свідок ОСОБА_27 у судовому засіданні надала покази, що є племінницею відповідача, зі сторонами були гарні відносини, однак з 2021 року з позивачкою не спілкується. В родині ОСОБА_12 ніколи не було спільного бюджету, ОСОБА_5 заробляв гроші, давав ОСОБА_6 кошти на сплату комунальних послуг, продукти, при цьому вона скаржилася, що коштів на особисті речі не дає. ОСОБА_6 почала займатися торгівлею молочною продукцією в м.Одесі, щоб заробляти на власні потреби. Про розірвання шлюбу між подружжям стало відомо одразу. Після розірвання шлюбу подружжя ще деякий час проживало разом. Вони часто розходилися і знову сходилися. У 2021 році вона приїжджала в гості до ОСОБА_5 , у будинку не було нічого: ні посуду, ні меблів – ОСОБА_6 все забрала та пішла від ОСОБА_5 . У 2022 році позивачка повернулася від своїх батьків у їхній будинок, мала намір помиритися, проте, ОСОБА_5 цього не хотів. ОСОБА_6 прожила у будинку кілька місяців потім переїхала до батьків. У 2023-2024 році ОСОБА_5 приїхав до них, щоб позичити грошей, але вони відмовили, оскільки грошей не було, тому ОСОБА_5 їх позичив у ОСОБА_28 , та лише нещодавно віддав. Коли ОСОБА_6 останній раз приходила до ОСОБА_5 миритися, все закінчилося сваркою та викликом поліції. У подружжя були транспортні засоби, які купував ОСОБА_5 . Коли купував бензовоз, вони з ОСОБА_6 вже не проживали.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 надав покази, що позивачка та відповідач є батьками його колишньої дівчини. Він познайомився з ними у 2020 році коли в м. Одесі торгував на ринку сухофруктами та різними горішками. У той час вони також торгували на цьому ринку але молочною продукцією і іноді купували у нього різні горішки. Молочкою вони торгували кілька разів на тиждень і приїжджали разом. Крім того, відповідач неодноразово звертався до нього для обміну доларів на гривню. У той момент позивачка була вагітна. У 2022 році він познайомився з їхньою дочкою ОСОБА_29 . Через де-який час вони почали проживати разом. Батьки ОСОБА_30 приїхали до нас на кілька днів, щоб відсвяткувати зустріч Нового року (2024 рік). Вони поводили себе як подружжя, разом спали, святкували разом, гуляли разом, сварок між ними він не чув і не бачив, а тому навіть не сумнівався у тому, що вони є родиною. У 2024 році померла мати позивачки, саме тоді він вперше поїхав до с. Баштанівка. Зупинились у батьків ОСОБА_30 , вони з ОСОБА_31 спали в одній кімнаті, а її батьки в іншій. Після поховання бабусі, ОСОБА_5 сказав, що хоче купити квартиру для ОСОБА_32 . Через кілька днів, батьки ОСОБА_32 приїхали в м. Одесу і, навіть, дивились кілька квартир але ті їм не сподобались. На той момент у них був голубий ОСОБА_33 . Приблизно через тиждень ОСОБА_5 подзвонив дочці та повідомив, що хоче купити бензовоз і спитав у ОСОБА_32 , чи може він позичити ОСОБА_5 кошти у сумі 5 тисяч доларів США, які той обіцяв повернути через місяць. Через 1-2 дні ОСОБА_5 приїхав і він через ОСОБА_34 передав кошти для її батька. Кошти ОСОБА_5 мені повернув але не особисто, а через свого друга. Машини ОСОБА_5 купував у ОСОБА_35 . На зворотному шляху машину ОСОБА_5 забирав на двох стовпах, у цей час ОСОБА_6 приїхала разом з ОСОБА_5 на ОСОБА_36 . В с. Баштанівка ОСОБА_5 повертався за кермом бензовоза, а ОСОБА_6 керувала ОСОБА_37 . У 2024 році молодша донька ОСОБА_38 та ОСОБА_6 захворіла і ОСОБА_5 відправив їх на лікування до м. Одеса, де дитину прооперували. ОСОБА_6 з дитиною приїхали до м. Одеси на ОСОБА_36 . ОСОБА_5 увесь час присилав ОСОБА_39 кошти для її мами на лікування дитини. Восени 2024 року їх сім`я розпалась і ОСОБА_6 з дитиною переїхала до м. Одеса.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/8023/15 - ц ( провадження № 14 - 130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факт спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (ст. 3, ст. 74 СК України)».

Для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю до уваги зокрема беруться: 1) Показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту; 2) Документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки; 3) Фотографії певних подій; 4)Документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі - продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

274/16-ц (провадження № 14-283 це18) вказано, що "згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки".

Згідно з постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270ск18) для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Одне лише спільне проживання не є достатнім для визнання фактичного подружжя сім`єю без наявності інших ознак сім`ї.

30 травня 2011 року Татарбунарський районний суд Одеської області у справі №2-481/2011 ухвалив рішення, яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ( ОСОБА_40 (Улятовською), зареєстрований 12 квітня 2003 року виконкомом Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (актовий запис №1) – розірвано.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 17.09.2003 року виконавчим комітетом Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області) та ОСОБА_41 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 09.09.2024 року Саратським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Витягом з Реєстру Татарбунарської територіальної громади №2024/010125324 від 23.08.2024 року підтверджується зареєстроване місце проживання відповідача з 30.12.2009 року за адресою: АДРЕСА_2 .

Довідкою про реєстрацію місця проживання особи №148 від 01.06.2020 року та підтверджується, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з грудня 2009 року та станом на день видачі довідки.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 13 серпня 2009 року у справі №2-772/2009 визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , укладений 03.03.2008 року між ОСОБА_42 та ОСОБА_2 та визнано право власності на вказаний будинок за ОСОБА_2 .

Згідно з Витягом про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №23693124, виданим 27.08.2009 року Товариством з обмеженою відповідальність «Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомого майна» за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на вищевказаний будинок на підставі відповідного рішення суду.

08 вересня 2011 року Татарбунарський районний суд Одеської області ухвалив рішення, яким визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 за кожним в ідеальних долях.

Із Витягу з Державного реєстру речових прав №396170059 від 24.09.2024 року вбачається, що на підставі вищевказаного рішення суду зареєстровано право власності ОСОБА_2 на частку у спільній частковій власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 .

З листа №10-10/136 від 22.04.2025 року Служба у справах дітей Татарбунарської міської ради вбачається, що ОСОБА_2 21.03.2022 здійснив стосовно своєї колишньої дружини психологічне, фізичне (з її слів наніс ушкодження) та економічне насилля, так як не допускає її до житлового приміщення.

До листа додано Повідомлення про факт вчинення домашнього насильства, зареєстроване відділенням поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області за №63-2/5768 від 07.10.2022 року, згідно з яким ОСОБА_1 звернулася до відділення поліції у зв`язку із вчиненням 06.10.2022 ОСОБА_2 домашнього насильства, спричиненні тілесних ушкоджень (синців, подряпин) у присутності малолітньої ОСОБА_43 , 2020 року народження. За результатами розгляду повідомлення відносно ОСОБА_2 складено протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Із Акту з`ясування обставин вчинення насильства в сім`ї або реальної загрози його вчинення від 17.10.2022 року, вбачається, що станом на 17.10.2022 комісія служби справах дітей відреагувала на звернення ОСОБА_1 , відвідала сім`ю і за наслідками склала акт, в якому в розділі «додаткова інформація про сім`ю» вказано, що сім`я неповна: батьки розлучені але проживають разом.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 09 грудня 2024 року у справі №515/1457/24 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_44 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до повноліття дитини. З рішення вбачається, що ОСОБА_1 звернулась з позовом 17.09.2024 року і обґрунтовуючи позов посилалась на те, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_5 у них народилась дочка, спільне життя не склалось, що призвело до припинення шлюбних відносин, дитина проживає з нею, перебуває на її утриманні, батько дитини матеріальну допомогу не надає.

З відомостей, наданих КП «Татарбунарська багатопрофільна лікарня» Татарбунарської міської ради Одеської області № 446 від 17.04.2025 року, вбачається, що 18.10.2024 року ОСОБА_1 звернулася до закладу зі скаргами на нудоту, головний біль, за результатами огляду їй встановлено діагноз «Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку», через що вона госпіталізована до хірургічного відділення та виписана 22.10.2024 року.

Випискою з історії хвороби №3581/335/1253 підтверджується перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні у період з 18.10.2024 по 22.10.2024 року.

З відповіді відділення поліції №2 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області №63.2/3359 від 22.04.2025 року слідує, що ОСОБА_1 мешканка АДРЕСА_3 , зверталася із заявою за фактом нанесення їй тілесних ушкоджень колишнім чоловіком ОСОБА_2 та вказана подія зареєстрована в ЄО під №4161 від 16.10.2025 року, однак відомості до ЄРДР не вносилися через небажання заявниці притягати його до кримінальної відповідальності.

Постановами Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 квітня 2022 року та 10 листопада 2022 року ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 .

Також в судовому засіданні встановлено, що сторони у період з січня 2012 року по вересень 2024 року у іншому зареєстрованому шлюбі не перебували.

Отже, суд вважає, що з січня 2012 року по вересень 2024 року позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, оскільки впродовж указаного періоду вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Цей факт підтверджується показами свідків ОСОБА_45 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_46 , які повністю узгоджуються між собою та підтверджуються матеріалами справи.

Так, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_45 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , підтвердили факт того, що ОСОБА_12 , як родина, проживала по 2024 рік Також вказані свідки підтвердили факт того, що ОСОБА_12 часто сварились, розходились і знову сходились, проте вели спільне господарство, спільний побут (одна кухня, один санвузол) і вели себе, як родина (разом відмічали свята, відпочивали, робили покупки). ОСОБА_16 , в своїх показах вказала, що проживати родиною позивачка та відповідач перестали, коли молодшій дочці було 3 роки, більш точно вона не пам`ятає. Суд виходить з того, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 , а отже до 14.07.2024 їй було 3 роки. ОСОБА_47 вказала, що ОСОБА_12 припинили проживати разом 2-3 роки тому, а відтак в сукупності з іншими доказами підтверджує факт того, що у 2024 році позивачка та відповідач перебували у фактичних шлюбних відносинах і жили, як родина.

Суд не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_25 , ОСОБА_27 що з 2021 року ОСОБА_12 разом не проживали і родиною не були, оскільки їх покази суперечать показам інших свідків та матеріалам справи.

Факт проживання однією сім`єю підтверджується також постановами Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 квітня 2022 року та 10 листопада 2022 року ОСОБА_2 притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 за місцем свого мешкання – в будинку по АДРЕСА_2 та Актом з`ясування обставин вчинення насильства в сім`ї або реальної загрози його вчинення від 17.10.2022 року, з якого вбачається, що станом на 17.10.2022 сім`я є неповна: батьки розлучені але проживають разом.

Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання представника відповідач на те, що Відповідними судовими рішеннями встановлені обставини між колишніми чоловіком та дружиною, а не співмешканцями, які проживають однією сім`єю , як чоловік та дружина без укладення шлюбу, оскільки обставини вказані у постановах суду, а саме, що позивач та відповідач були колишніми чоловіком та дружиною не суперечить та не спростовує факту сумісного проживання.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на те, що після визначення ідеальних часток будинку сторони почали проживати окремо у визначених приміщеннях будинку АДРЕСА_1 . Далі близько до 2020 року стосунки між колишніми подружжям потепліли та як наслідок у них народилась друга дитина: донька ОСОБА_48 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , оскільки це твердження спростовується показами свідків, у тому числі свідків відповідача, які вказували на те, що сторони проживали разом, як чоловік і дружина, так, свідок ОСОБА_16 , мати відповідача, надаючи покази зазначила, що про офіційне розірвання шлюбу їй не було відомо.

У Постанові ВП ВС висновувано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

Таким чином, суд встановивши у мотивувальній частині факт що з січня 2012 року по вересень 2024 року позивачка та відповідач проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік та дружина, разом з тим врахувавши Постанову ВП ВС приходить до висновку, що позовна вимога про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу у період з січня 2012 року по вересень 2024 року окремому задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту частин 1, 2, 3 статті 61 Сімейного кодексу України, об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту, а також заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кредитну) установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

В судовому засіданні знайшов підтвердження факт того, що сторони спільно проживали однією сім`єю, як чоловіка і жінки, без реєстрації шлюбу у період з січня 2012 року по вересень 2024 року.

Із Довідки за формою ОК-5 від 02.02.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_3 , реєстрована у Реєстрі застрахованих осіб, отримувала доходи у 2005, 2006, 2007, 2011, 2012, 2013, 2014, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роках.

Із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (Філія ГСЦ МВС) №31/30/15-16725-2025 від 18.11.2025 року, автомобіль марки VOLKSWAGEN модель TRANSPORTER, 2001 р.в., VIN: НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_5 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_49 , 03.02.1975 р.в. НОКПП НОМЕР_6 . Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_7 (статус Спр/TT – «ВИДАНИЙ»). Орган державної реєстрації ТСЦ №5143.

Дата державної реєстрації 06.12.2017 - перереєстрація транспортного засобу на підставі договору купівлі-продажу №5652/17/000423 від 06.12.2017 та договору комісії №5652/17/000423 від 06.12.2017 (акт огляду №5652/17/000426 від 06.12.2017) укладених у суб`єкта господарювання ПП «ДАФ-77», який діяв від імені та в інтересах попереднього власника ОСОБА_50 (а.с.106 Том 1).

Згідно з відповіддю Регіонального сервісного центру ГСЦ в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (Філія ГСЦ МВС) №31/35/12-15669-2025 від 26.11.2025 року, автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, номер кузова НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_9 , був зареєстрований за громадянином ОСОБА_2 03 березня 2023 року на підставі договору купівлі-продажу № 7162/23/000510 від 03 березня 2023 року, укладеного між ФОП ОСОБА_51 та ОСОБА_2 09 липня 2025 року вказаний вище транспортний засіб перереєстрований на громадянку ОСОБА_52 (а.с.129 Том 1).

03 березня 2023 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_51 було укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу №7162/23/000510, згідно з яким відповідач придбав автомобіль марки VOLKSWAGEN модель CADDY, 2010 року випуску, колір СИНІЙ, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_10 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_11 , вартість придбання 30000,00 грн (а.с.133-134 Том 1).

Із відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській області та Запорізькій областях (Філія ГСЦ МВС) №31/29/1249/25-23091-2025 від 19.11.2025 року та доданих дот неї документів вбачається, що 15 травня 2024 року ОСОБА_2 за посередництва ОСОБА_53 уклав з продавцем «Відділ реєстрацій №10 ТОВ «АВТО БІЗНЕС» у м.Дніпро Договір купівлі-продажу транспортного засобу №7529/1/000123, згідно з яким придбав транспортний засіб автомобіль марки MAN модель TGS 18.320, колір сірий, номер кузова (шасі,рама) НОМЕР_12 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_13 , номерний знак НОМЕР_14 . Оплата за розрахунком за договором 241593 грн (а.с.154-155,161 Том1).

За Заявою №2431615264 від 16.05.2024 року відбулася перереєстрація автомобіля на ім`я ОСОБА_2 (а.с.143-144 Том 1).

Посилання відповідача у відзиві на те, що спірні автомобілі не відповідають усім критеріям, необхідним для визнання їх спільним сумісним майном подружжя, що відповідно підлягає поділу. Придбання майна, без підтвердження того, що воно придбане за спільні кошти подружжя, не є підставою для визнання його спільно нажитим – є необґрунтованим та безпідставним.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

У частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17).

Тому саме на відповідача у справі покладається обов`язок спростувати презумпцію спільної сумісної власності щодо транспортних засобів.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка доглядала за дітьми, вела домашнє господарство та працювала і отримувала дохід. Цей факт підтверджується Довідкою ОК-5 та показами свідків. Відповідач також мав дохід, цей факт підтверджується показами свідків та не заперечується сторонами.

Таким чином суд приходить до висновку, що транспортні засоби були придбані у період спільного проживання і джерелом їх набуття є спільні сумісні кошти позивача та відповідача.

Натомість, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу того, що транспортні засоби були придбані ним за власні (особисті) кошти.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України)

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

Так, судом встановлено, що у період з січня 2012 по вересень 2024 року, у період спільного проживання позивача з відповідачем, було придбано три автомобілі: Автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, автомобіль MAN TGS 18/320, тобто таке майно є спільним майном подружжя. В свою чергу автомобілі зареєстровано за відповідачем.

09 липня 2025 року автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, номер кузова НОМЕР_8 , номерний знак НОМЕР_9 , був перереєстрований на громадянку ОСОБА_52 .

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18, Постанова від 03.06.2025 р №686/19675/24).

Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах. Підстав для відступу від нього немає.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Оскільки відповідач розпорядився автомобілем VOLKSWAGEN CADDY на власний розсуд без письмової згоди позивачки, то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.

Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля суд дійшов висновку про те, що така компенсація підлягає стягненню з відповідача, виходячи з вартості транспортного засобу на час розгляду справи.

Матеріали справи містять скріншот з сайту AUTO.RIA за результатами пошуку пропозицій продажу автомобілів та цін на них, а саме: середня ціна автомобіля марки Volkswagen CADDY 2010 року випуску від 9999$ або 414259 грн до 10300$ або 426729 грн.

Що стосується грошової компенсації 1/2 вартості автомобілів VOLKSWAGEN TRANSPORTER, автомобіль MAN TGS 18/320, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Позивачем самостійно визначено частину вартості вказаних транспортних засобів, а саме : матеріали справи містять скріншоти з сайту AUTO.RIA за результатами пошуку пропозицій продажу автомобілів та цін на них, а саме: середня ціна автомобіля марки MAN TGA, 2009 року випуску складає 34000$ або 1408960 грн, автомобіля марки Volkswagen LT 2001 року випуску – від 9500$ або 393685 грн до 10900$ або 451587 грн.

Вказану вартість обчислено відповідно до калькулятору розрахунку вартості автомобіля, виходячи із цін на аналогічні моделі, що знаходяться у продажу на сайті «AUTO.RIA».

Відповідач хоч і заперечував вартість транспортних засобів визначених позивачкою, проте не спростував, доказів того, що вартість транспортних засобів є іншою відповідачем до суду не надано.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на Ухвалу ВС у справі №757/8602/22-ц від 30.05.2024 року, оскільки відповідно до ст. 417 ЦПК України лише вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Щодо судових витрат.

Згідно положень ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, на професійну правничу допомогу.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Позивачкою при подачі позову до суду сплачено судовий збір на загальну суму 13003,42, що складається з платежів: за вимогу про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності у сумі 11137,50 грн., за вимогу про стягнення на користь позивача частини вартості спільного майна у сумі 968,96 грн, та за вимогу про встановлення факту спільно проживання подружжя у сумі 448,48 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог в частині визнання майна об`єктом спільної сумісної власності та в частині стягнення на користь позивача частини вартості спільного майна, судовий збір у розмірі 11137,50 грн. та 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача у загальному розмірі 121 06,46 грн.

Судовий збір у сумі 448,48 грн, сплачений позивачем за вимогу про встановлення факту сумісного проживання, в задоволені якої судом відмовлено, відшкодуванню на користь позивача не підлягає.

Також, при подачі двох заяв про забезпечення позову позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 896,96 грн, яка з урахуванням часткового задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 , підлягає стягненню з відповідача на її користь у пропорційному розмірі до задоволених позовних вимог, а саме 4/5 частки, що становить 775,17 грн.

Таким чином, загальна сума сплаченого позивачем судового збору, що підлягає стягненню на її користь, розрахована наступним чином: 12106,46+775,17 та становить 12881,63 грн.

Також, позивачкою при подачі позову заявлено вимогу про стягнення на її користь витрат на надання правничої допомоги у розмірі 20900,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано Договір про надання правової допомоги від 28 лютого 2025 року з додатком, товарний чек №10.02/25-ц від 28.02.2025 року.

Суд під час вирішення питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оцінивши обґрунтованість пред`явлених вимог, дійшов висновку про наявність правових підстав часткового задоволення цієї вимоги з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно з п. 1,2 Договору предметом є надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як вбачається п.1.1.2, 1.1.3. Додатку №1 до договору про надання правової допомоги 10.02/25-ц від 28.02.2025 року за надання правової допомоги відповідно до даного Додатку Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 20 900 (двадцять тисяч дев`ятсот) гривень. Вказана сума гонорару включає в себе всі податки, які повинен сплачувати Адвокат як самозайнята особа. Клієнт здійснює оплату гонорару в день складання договору, а саме 28.02.2025 року.

На підтвердження сплати позивачкою послуг адвоката у сумі 20900 грн згідно із вищевказаними умовами Договору, стороною позивача надано Товарний чек №10.02./25-ц.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22). Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Враховуючи на відсутність клопотання відповідача щодо зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу з власної ініціативи.

Зважаючи на те, що суд розглянувши справу, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, заявлена сума на відшкодування правничої допомоги, за умови відсутності клопотання сторони відповідача про зменшення суми витрат на надання професійної правничої допомоги, також підлягає до стягнення пропорційно розміру задоволених позовних вимог (4/5 частки), тобто у сумі 16720,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 17, 19, 23, 76-81,83,89,141,178,

191,209, 223, 235, 258-259, 263-265, 352, 354- 355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки та визнання спільної сумісної власності задовольнити частково.

Визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне рухоме майно:

Автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, рік випуску 2010, державний номер НОМЕР_9 , № шасі кузова НОМЕР_8 , який належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 7162/23/000510 від 03 березня 2023 року, укладеного між ФОП ОСОБА_51 та ОСОБА_2 (місце реєстрації ТСЦ 5641), який 09 липня 2025 року перереєстрований на ОСОБА_52 .

Автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, рік випуску 2001, державний номер НОМЕР_15 , № шасі кузова НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №5652/17/000423 від 06.12.2017 року та договору комісії №5652/17/000423 від 06.12.2017, укладених між суб`єктом господарювання ПП «ДАФ-77» та ОСОБА_2 (місце реєстрації ТСЦ 5143).

Автомобіль MAN TGS 18/320, pік випуску 2009р., державний номер НОМЕР_14 , № шасі кузова НОМЕР_12 , який належить ОСОБА_2 на підставі договору куплі - продажу 16.05.2024 року (місце реєстрації ТСЦ 1249).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рнокпп НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рнокпп НОМЕР_3 , частину від вартості спільного майна подружжя у розмірі 1 113 750 гривень (один мільйон сто тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень) в якості грошової компенсації.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рнокпп НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рнокпп НОМЕР_3 , витрати на надання правової допомоги у розмірі 16720,00 (шістнадцять тисяч сімсот двадцять дві гривні 00 коп).

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рнокпп НОМЕР_6 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рнокпп НОМЕР_3 , витрати зі сплати судового збору у розмірі 12881,63 грн (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня 63 коп).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , рнокпп НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , рнокпп НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 06.10.2026 року

Суддя О.А.Дем`янова