Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №509/1603/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/1603/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; 3-тя особа без самостійних вимог щодо предмету спору : Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ :

16 березня 2026 року, представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Батурін С.Є. звернувся до Овідіопольського райсуду Одеської області із вищевказаною позовною заявою. Заява обґрунтована тим, що родина позивачки ОСОБА_4 (після укладення 25.11.2025р. шлюбу набула прізвище ОСОБА_5 ) до якої належав її син – ОСОБА_6 , донька ОСОБА_7 та її онук ОСОБА_3 на підставі рішення Овідіопольської районної Ради Одеської області №7 від 17.04.2003р. отримали у користування двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Згодом вказана квартира була передана на баланс Великодолинської селищної Ради і отримала адресу як квартира АДРЕСА_2 ще Великодолинське. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки ОСОБА_6 , а тому крім позивачки у цієї квартирі було зареєстровано місце мешкання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . І донька і онук позивачки років 10 потому залишили своє зареєстроване місце мешкання та виїхали жити за межі України. Позивачка звернулась до селищної ради з проханням приватизувати житло, однак їй було роз`яснено, що заяву повинні подати всі особи, які у неї проживають. Оскільки наявність зареєстрованих осіб, які не живуть у квартирі, є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 свого права на приватизацію житла, яке перебуває у комунальній власності, а тому позивачка звернулась до суду і просила суд визнати доньку та онука такими, що втратили право на користування жилим приміщенням.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 своїм процесуальним правом на відзив не скористались, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, шляхом надіслання на останній відомі їхні адреси реєстрації поштових повідомлень, які повернулися до суду без вручення, в судове засідання не з`явились і про причини неявки суд не повідомили.

Представниця 3-тьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору : Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області надала суду пояснення у яких своєї правової позиції з приводу спору не висловила, однак просила ухвалити рішення відповідно до вимог законодавства, а справу розглянути без участі їх представника.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явились, однак представник ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю, а за наслідками розгляду справи просив ухвалити рішення яким її позовні вимоги – задовольнити повністю.

За приписами п. 3 ст.211 сторона у справі має право подати суду клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ст. 247 ЦПК України у разі подання всіма учасниками справи клопотань про розгляд справи за їх відсутності суд розглядає справу на підставі наявних у справі документів без фіксування судового процесу.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане законодавство суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та учасників справи на підставі наявних у неї доказів.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» – кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує – кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

З наданого позивачкою свідоцтва про шлюб вбачається, що вона - ОСОБА_4 25.11.2025р. уклала шлюб з ОСОБА_8 , а тому у теперішній час має прізвище чоловіка – ОСОБА_5 .

Ордером №1872 серії ИГ, який був виданий позивачці ОСОБА_4 на підставі рішення виконкому Овідіопольської районної Ради Одеської області №7 від 17.04.2003р. підтверджено, що вона отримала у користування двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 у колишньому військовому містечку під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Згідно записів, які містять у ордері №1872 від 2003р. вказана квартира була надана її родині, яка у 2003 році складалася з неї, її сина ОСОБА_6 , її доньки та відповідачки по справі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та онука ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З відповіді Великодолинської селищної Ради №03-20/720-26 від 09.03.2026р. вбачається, що будинок у якої знаходиться квартира раніше належав військовій частині але на підставі рішення сесії Овідіопольської районної Ради Одеської області №158-ХХІV від 23.09.2003 року він був переданий у власність Великодолинської територіальної громади і у теперішній час перебуває на праві господарського відання у володінні КП «Великодолинське», що доводить те, що вона перебуває у комунальній власності Великодлинської територіальної громади.

З витягу з реєстру Великодолинської ТГ про зареєстроване місце мешкання позивачки та Акту «Перевірки квартири за адресою: АДРЕСА_3 » за № 447, вбачається, що у теперішній час адреса цієї квартири визначена як квартира АДРЕСА_2 .

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивачки – ОСОБА_6 , а тому у цієї квартирі залишилися зареєстрованими позивачка, її донька та її онук.

З акту «Перевірки квартири за адресою: АДРЕСА_3 » № 447, який був складений 17.02.2026 р. депутатом Великодолинської селищної Ради по вул. Паркова вбачається, що станом на день його складання 17.02.2026 р. у спірній квартирі проживала лише ОСОБА_1 , а інші зареєстровані у неї особи не проживають у неї більше 10 років.

З витребуваної судом від Державної прикордонної служби інформації, яка міститься у відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України № 19.5.1/34732-26-Вих від 13.05.2026р. наголошено, що відповідач ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3 перетнув кордон України у пп. «Маяки-Удобне» 16.10.2025р., а тому його тривала, більше 6-ти місяців з невідомих причини відсутність у спірній квартирі доведена належним, допустимим та достовірним.

Крім того, з вказаної відповіді прикордонників вбачається, що у цієї службі відомості про перетин фізичними особи кордонів України зберігається на протязі 10 років, а тому відомостей про перетин кордонів ОСОБА_2 вони не володіють.

Враховуючи цю відповідь та беручи до уваги відомості, які викладені у акті «Перевірки квартири за адресою: АДРЕСА_3 » № 447 від 17.02.2026 р. суд доходить до висновку що відповідачка ОСОБА_2 також тривалий час, який значно перевищує встановлений ст. 71 ЖК України 6-ти місячний строк, не проживає у вказаній квартирі.

З наданих позивачкою квитанцій вбачається, що всі комунальні платежі сплачуються виключно нею.

За таких обставин суд доходить до висновку, що відповідачі не проживають у спірній квартирі більше 6-ти місяців.

Відповідно до ст. 345 ЦК України та Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожна особа має право на отримання у власність займане ним жиле приміщення, що перебуває у комунальній власності в порядку приватизації.

Згідно ст. ст. 1 та 8 цього Закону під приватизацією житлового фонду розуміється відчуження квартир де мешкають два і більше наймачів, на користь громадян України. При цьому передача квартир в спільну сумісну або часткову власність здійснюється за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло.

Оскільки отримати згоду на приватизацію всіх зареєстрованих у квартирі осіб, які у неї не проживають ОСОБА_1 об`єктивно не має можливості, а тому ця обставина дійсно обмежує її права на приватизацію, в зв`язку з чим вони підлягають судовому захисту.

Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира або інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважне або тимчасово.

Статтями 3,6,7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» під реєстрацією місця проживання розуміється внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань реєстрації , а при зміні місця проживання в межах адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюється повноваження органу реєстрації, особа, яка зареєструвала місце проживання повинна письмово повідомити про це відповідний орган реєстрації протягом семи днів. Таким чином кожна особа повинна зареєструвати своє місце проживання, а у разі зміни цього місця вона зобов`язана у семиденний строк знятися з зареєстрованого місця мешкання.

Згідно ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семі днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи і на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою, свідоцтва про смерть тощо.

Вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому, положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Статтею 71 ЖК України встановлено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а тому суд доходить до висновку, що відсутність відповідачів у квартирі більше цього строку є підставою для визнання їх таким, що втратили право на користування жилим приміщенням.

З огляду на вищевказане законодавство суд погоджується з позивачкою, що відсутність відповідачів у квартирі більше шести місяців свідчить про порушення ними вимог житлового законодавства, а також про наявність у неї перешкод щодо реалізації свого права на приватизацію житла.

Визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням є підставою для зняття цієї особи з реєстраційного обліку.

Порядок вирішення питань щодо зняття осіб з реєстрації вказано у п.34 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р., де наголошено, що усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслі-док відсутності цієї особи має відбуватися у судовому порядку, що встановлено ст. 72 ЖК України.

З огляду на все вищевикладене суд доходить до висновку, що позивачка правильно обрала спосіб захисту своїх прав, а тому її позовна заява підлягає задоволенню.

Оскільки ніхто із сторін не подавав заяви про розподіл судових витрат, то суд це питання не розглядав.

Відповідно до ст.265 ЦПК України, суд у разі необхідності в резолютивній частині може вказати порядок і строк виконання рішення.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 316,317,391,405 ЦК України, ст.ст. 71,72,150,155,156 ЖК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1.Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити ;

2.Визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 такими, що втратили право користуватися жилими приміщеннями у квартирі АДРЕСА_2 .

Рішення, після набрання ним законної сили, є підставою для зняття ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 з реєстрації місця мешкання у квартирі АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 05.10.2026 р.

Суддя Гандзій Д.М.