Вирок від 05 жовтня 2026 р. у справі №607/6684/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2026 Справа №607/6684/26 Провадження №1-кп/607/1367/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі кримінальне провадження №12026216040000189, дані про яке 12.03.2026 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Залібівка Рівненського (Здолбунівського) району Рівненської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та мешканця АДРЕСА_1 , із середньою освітою, непрацюючого, одруженого, який є особою з інвалідністю ІІІ групи, у відповідності до ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України,

за участю сторін кримінального провадження: прокурорів Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_7 , представника потерпілого – адвоката ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. у ОСОБА_3 , який перебував за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6, на ґрунті раніше виниклих особистих неприязних відносин, виник протиправний умисел на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_7 . Реалізуючи свій умисел, 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6, діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, підійшов до потерпілого ОСОБА_7 , який перебував в сидячому положенні на сидінні скутера, та наніс йому один удар кулаком правої руки в область його обличчя, а за цим, стягнувши потерпілого на асфальтобетонне покриття та обхвативши рукою його шию, почав стискати, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді садна червоної облямівки і слизової оболонки нижньої губи зліва, які за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень.

За таких обставин, ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, не визнав та заперечив викладені в обвинувальному акті обставини заподіяння ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Показав, що 11.03.2026 у післяобідній час він разом зі своєю дружиною ОСОБА_9 перебував поблизу магазину «Копійочка», де побачив ОСОБА_7 , який під`їхав до них на мопеді. Після цього він підійшов до ОСОБА_7 , вважаючи, що останній має намір з ним поспілкуватися, однак між ними виникла словесна суперечка, під час якої ОСОБА_7 висловлював погрози та схопив його дружину ОСОБА_9 , внаслідок чого зламав їй руку. Надалі між ним та ОСОБА_7 почалась шарпанина, в ході якої ОСОБА_7 намагався за допомогою фізичної сили забрати ключі від квартири та барсетку, а також стягував з нього светр, після чого самостійно впав на асфальтове покриття. Під час свого допиту обвинувачений ОСОБА_3 зазначив, що вважає свої дії правомірними, оскільки він захищався від неправомірних дій ОСОБА_7 .

Незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, в повному обсязі підтверджується та доводиться показаннями допитаного в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_7 , який показав, що 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. в м. Тернопіль на перехресті вулиць Шептицького та Медової він побачив ОСОБА_3 з його дружиною ОСОБА_9 та під`їхав до них, щоб поспілкуватися про необхідність отримання ключів від квартири для фіксації та передачі показників лічильників. Після цього ОСОБА_3 стягнув його з мопеда на асфальтове покриття, завдав удару кулаком у ділянку обличчя та, обхопивши його рукою за шию, почав її стискати, через що він декілька разів втрачав свідомість. В подальшому перехожі їх розборонили, після чого він викликав поліцію. В судовому засіданні потерпілий просив перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_3 з умисного легкого тілесного ушкодження на замах на умисне вбивство, оскільки вважає, що в обвинуваченого ОСОБА_3 був умисел, направлений на заподіяння йому смерті. Щодо міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 просив суд призначити останньому суворе покарання.

Крім зазначених показів допитаного судом потерпілого ОСОБА_7 , винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, також підтверджується дослідженими та проаналізованими судом в судовому засіданні письмовими доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження, а саме:

- електронним рапортом інспектора чергового Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 від 11.03.2026, згідно з яким 11.03.2026 о 16 год. 05 хв. надійшло повідомлення ОСОБА_7 про те, що 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. ОСОБА_3 , перебуваючи по вул. Медова, 6 в м. Тернополі, під час конфлікту наніс один удар рукою в ділянку обличчя, чим спричинив йому тілесні ушкодження, а саме: закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій нижньої губи та гіпертонічний криз;

- електронним рапортом інспектора чергового Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 від 11.03.2026, згідно з яким 11.03.2026 о 17 год. 19 хв. надійшло повідомлення лікаря екстреної медичної допомоги про те, що в травмпункт було доставлено ОСОБА_7 , якому встановлено діагноз: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій нижньої губи та гіпертонічний криз;

- протоколом зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-, кінозйомки, відеозапису від 13.03.2026, згідно з яким старшим дізнавачем сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_11 проведено зняття показань записів із камер відеоспостереження, які знаходяться у володінні КП «Тернопіль Інтеравіа», який знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Коперника, 1, та вилучено вказаний відеозапис на магнітний носій інформації у вигляді DVD-R диску;

- протоколом огляду відеозапису від 13.03.2026 з долученими до нього таблицею ілюстрацій та магнітним носієм інформації - DVD-R диском, згідно з яким старшим дізнавачем сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_11 оглянуто магнітний носій інформації - DVD-R диск, на якому міститься відеозапис події із камери відеоспостереження, яка мала місце 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6;

- відеозаписом із камери відеоспостереження, який міститься на магнітному носії інформації - DVD-R диску, що є додатком до протоколу огляду відеозапису від 13.03.2026, який було досліджено у судовому засіданні, на якому зафіксовано, що 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. поблизу магазину «Копійочка» обвинувачений ОСОБА_3 підійшов до потерпілого ОСОБА_7 , який на той момент перебував на сидінні скутера, після чого між ними виник конфлікт, а згодом і шарпанина, під час якої ОСОБА_3 стягнув потерпілого ОСОБА_7 зі скутера на асфальтобетонне покриття;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 13.03.2026 з доданим до нього магнітним носієм інформації – DVD-R диском з відеозаписом, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_7 , в ході якого потерпілий ОСОБА_7 повідомив учасникам вказаної слідчої дії та за участю статиста продемонстрував обставини нанесення йому ОСОБА_3 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6, одного удару кулаком правої руки в ділянку обличчя, а також подальшого обхоплення рукою його шиї та її стискання;

- висновком експерта №156 від 17.03.2026 за результатами проведення судово-медичної експертизи, призначеної на підставі постанови старшого дізнавача сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_11 від 13.03.2026, з підсумкової частини якого вбачається, що: при судово-медичній експертизі у ОСОБА_7 виявлені садна червоної облямівки і слизової оболонки нижньої губи зліва та 5-го пальця лівої кисті. Виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження, зважаючи на їх вид і морфологічні властивості, утворились від дії тупих предметів близько за 2-4 доби до його експертного огляду, не виключено у вказаний в постанові термін події. Виявлені у ОСОБА_12 садна за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень - п. 2.3.5. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" (МОЗ України, Київ, 1995). Утворення виявлених у ОСОБА_7 ушкоджень на обличчі за наведених у постанові обставин події (від удару кулаком), не виключається;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 24.03.2026 з доданим до нього магнітним носієм інформації – DVD-R диском з відеозаписом, проведеного за участю свідка ОСОБА_9 , в ході якого свідок ОСОБА_9 повідомила учасникам вказаної слідчої дії та за участю статиста продемонструвала обставини нанесення ОСОБА_3 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6, ОСОБА_7 одного удару кулаком правої руки в ділянку обличчя, а також подальшого обхоплення рукою його шиї та її стискання.

Суд також дослідив інші письмові матеріали кримінального провадження, які подані прокурором, а саме: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11.03.2026 та постанову старшого дізнавача сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області від 13.03.2026 про визнання предмету електронним документом. Вказані письмові матеріали хоча і не є доказами в розумінні статті 84 КПК України, однак являються процесуальними документами, які підтверджують законність і правомірність проведення органом досудового розслідування процесуальних дій у даному кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку дослідженим в судовому засіданні письмовим доказам, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Суд також враховує, що зазначені письмові докази у даному кримінальному провадженні учасниками судового провадження не оспорювалися та під сумнів не ставилися.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що він не наносив удару потерпілому ОСОБА_7 , а захищався від неправомірних дій останнього, суд оцінює критично, оскільки такі не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються сукупністю взаємоузгоджених доказів, безпосередньо досліджених судом, оцінку яким наведено вище.

Оцінюючи показання обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що за викладених в обвинувальному акті обставин, він діяв лише з метою самозахисту від неправомірних дій ОСОБА_7 суд враховує наступне.

З об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 125 КК України характеризується: діянням (дією або бездіяльністю), спрямованим на заподіяння легкого тілесного ушкодження; наслідком у вигляді спричинення легкого тілесного ушкодження; причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідком. Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується тільки умисною виною.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Згідно з усталеною судовою практикою, узагальненою, зокрема, у пункті 22 Постанови Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року №2 «Про судове практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», питання про умисел, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи №156 від 17.03.2026 при судово-медичній експертизі у ОСОБА_7 виявлено, в тому числі садна червоної облямівки і слизової оболонки нижньої губи зліва, утворення яких за наведених у постанові обставин події (від удару кулаком), експертом не виключається.

Наведені вище обставини кримінального правопорушення в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_3 умисно наніс один удар кулаком руки в ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_7 , після чого, стягнувши останнього на асфальтобетонне покриття та обхвативши рукою його шию, почав стискати, чим спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження у виді садна червоної облямівки і слизової оболонки нижньої губи зліва. У такому випадку особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, а саме умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень.

Крім того, для відмежування умисного легкого тілесного ушкодження від заподіяння легкого тілесного ушкодження у разі перевищення меж необхідної оборони необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

За змістом ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Отже, сутність необхідної оборони полягає у правомірному заподіянні шкоди особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання, особою, яка реалізує своє право на захист інтересів, що охороняються законом.

Визначальним для поняття необхідної оборони є правомірність захисту і протиправність посягання.

Таким чином, для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, необхідно врахувати конкретні обставини кримінального провадження, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

При цьому у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.

Так, під час судового розгляду даного кримінального провадження не встановлено обставин на підтвердження того, що 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. потерпілий ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу магазину «Копійочка» в м. Тернопіль по вул. Медова, 6, вчинив щодо ОСОБА_3 такі дії, які би могли бути розцінені ним як реальна небезпека чи загроза його життю або здоров`ю.

Відтак, дослідженими судом доказами не встановлено та не підтверджено наявність підстав, які б об`єктивно свідчили про те, що обвинувачений ОСОБА_3 за викладених в обвинувальному акті обставин перебував у стані необхідної оборони та які б давали йому підстави вчинити у відношенні потерпілого ОСОБА_7 інкримінованого йому діяння з метою захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, так як під час судового розгляду цього кримінального провадження не встановленого обставин на підтвердження того, що дії потерпілого ОСОБА_7 відносно ОСОБА_3 становили чи могли становити реальну загрозу життю та здоров`ю останнього, а тому дії обвинуваченого ОСОБА_3 не містять ознак, які передбачені приписами ст. 36 КК України, а саме перебування у стані необхідної оборони.

Всі наведені докази у сукупності, на думку суду, дають підстави вважати, що з боку потерпілого ОСОБА_7 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. не відбувалося такого суспільно небезпечного посягання на охоронювані законом права та інтереси обвинуваченого ОСОБА_3 , яке б за своїм змістом, небезпечності, тяжкості можливих наслідків могло б виправдовувати негайне відвернення такого посягання з боку ОСОБА_7 шляхом заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Отже, на переконання суду, у даному випадку визначальним у поведінці ОСОБА_3 було не відвернення нападу та захист від ОСОБА_7 , а усвідомлене бажання заподіяти останньому шкоду, а тому дії обвинуваченого ОСОБА_3 у даному випадку мають розцінюватися судом на загальних підставах.

З огляду на викладене, доводи обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що за викладених в обвинувальному акті обставин, він діяв виключно з метою самозахисту від неправомірних дій ОСОБА_7 суд вважає безпідставними та такими, що повністю спростовуються здобутими у кримінальному провадженні доказами.

Крім того, в судовому засіданні було допитано свідка сторони обвинувачення ОСОБА_9 , яка показала, що у зазначені в обвинувальному акті дату та час вона разом зі своїм чоловіком ОСОБА_3 перебувала поблизу магазину «Копійочка», куди на мопеді під`їхав потерпілий ОСОБА_7 , після чого останній почав вимагати передати йому ключі від квартири. У ході розмови ОСОБА_7 схопив її за руку та вивернув її, внаслідок чого вона отримала ушкодження руки. Надалі, ОСОБА_7 почав шарпати ОСОБА_3 , намагався вирвати у нього барсетку, схопив його за футболку, після чого самостійно впав на бордюр. Під час свого допиту свідок ОСОБА_9 ствердила, що ОСОБА_3 не завдавав жодних ударів та не наносив тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .

Надаючи оцінку зазначеним показанням свідка ОСОБА_9 суд враховує, що повідомлені нею обставини, які стосуються предмета доказування у цьому кримінальному провадженні, зокрема щодо характеру та послідовності дій учасників події, обставин падіння потерпілого ОСОБА_7 на асфальтобетонне покриття, а також заперечення факту заподіяння йому обвинуваченим ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, не узгоджуються з іншими доказами, безпосередньо дослідженими судом, та спростовуються їх сукупністю і взаємозв`язком.

Крім того, оцінюючи достовірність зазначених показань, суд бере до уваги, що ОСОБА_9 є дружиною обвинуваченого ОСОБА_3 , тобто перебуває з ним у близьких сімейних відносинах, що може свідчити про її особисту заінтересованість у результатах розгляду цього кримінального провадження; водночас зазначена обставина оцінюється судом не самостійно, а у сукупності з установленими суперечностями між її показаннями та іншими дослідженими у судовому засіданні доказами.

Також в судовому засіданні був допитаний свідок сторони обвинувачення ОСОБА_13 , який повідомив, що не знає жодних відомостей про подію, яка мала місце 11.03.2026 близько 16 год. 00 хв. за адресою: м. Тернопіль, вул. Медова, 6 між обвинуваченим ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_7 .

На переконання суду, вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджується показаннями допитаного безпосередньо судом потерпілого ОСОБА_7 , а також дослідженими судом протоколами слідчих дій, висновком судово-медичного експерта, відомостями відеозапису з камери відеоспостереження та іншими доказами, що містяться в матеріалах кримінального провадження, які узгоджуються між собою та підтверджують обставини, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку доводам потерпілого ОСОБА_7 про наявність підстав для кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 як замах на умисне вбивство, оскільки потерпілий вважає, що в ОСОБА_3 був умисел на заподіяння йому смерті, суд враховує положення ст. 337 КПК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Під час судового розгляду за межі викладеного в обвинувальному акті обвинувачення може вийти прокурор у передбачених ч. 2 ст. 337 КПК України випадках, в тому числі, шляхом зміни обвинувачення чи висунення додаткового обвинувачення, або суд лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження і з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, що передбачено положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України.

Тобто суд має право самостійно вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.

З обвинувального акта вбачається, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто в умисному легкому тілесному ушкодженні.

За наведеного та враховуючи, що потерпілим ОСОБА_7 ставиться питання про зміну кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 125 КК України на ст. 115 КК України, що безумовно погіршить становище обвинуваченого, а прокурором зміни в обвинувачення під час судового розгляду вказаного кримінального провадження не вносились і додаткове обвинувачення не висувалось, то суд не вправі вийти за межі пред`явленого обвинувачення та кваліфікувати дії ОСОБА_3 за ст. 115 КК України. З цих підстав, посилання потерпілого ОСОБА_7 на наявність підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3 як замах на умисне вбивство, суперечать закону, а тому прийняті до уваги судом бути не можуть.

Отже, суд повно і всебічно розглянувши кримінальне провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає, що фактичні обставини в кримінальному провадженні встановлені у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом, та винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є доведеною та кваліфікує його дії за ч. 1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд виходить із того, що відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням наведених положень законодавства, при призначенні покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 2 ст. 12 КК України класифікується як кримінальний проступок.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, згідно з вимогами ст. ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Також при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує особу винного, який у відповідності до положень ст. 89 КК України є не судимим, є особою з інвалідністю ІІІ групи, за місцем проживання характеризується негативно, згідно з висновком судово-психіатричного експерта Тернопільської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» №195 від 24.03.2026, ОСОБА_3 страждає на аномалію інтелектуального розвитку у вигляді легкої розумової відсталості, що не досягає рівня хронічного психозу чи вираженого недоумства, на час вчинення кримінального правопорушення міг давати звіт своїм діям та керувати ними, розлад, на який страждає ОСОБА_3 , не спричинив тимчасове неусвідомлення неправомірності поведінки на зазначений час вчинення кримінального проступку, застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру не потребує.

Окремо суд враховує й позицію щодо покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , висловлену потерпілим ОСОБА_7 у судовому засіданні, який наполягав на призначенні суворого покарання для обвинуваченого, яка хоча і не може бути залишена без належної уваги та оцінки суду, однак не є вирішальною при прийнятті судом рішення щодо призначення покарання обвинуваченому у кримінальному провадженні, яке здійснюється у формі публічного обвинувачення, а відтак підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами, які суд повинен врахувати при призначенні покарання у відповідності до приписів закону про кримінальну відповідальність (ст. 65 КК України), не маючи над ними пріоритетного значення.

З огляду на викладене, та виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації та приймаючи до уваги, що покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу, суд у даному конкретному випадку вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, у виді громадських робіт на максимальний строк, передбачений санкцією вказаної частини статті.

При цьому суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_3 за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, інших, передбачених санкцією вказаної частини статті покарань, а саме у виді штрафу чи виправних робіт, оскільки вважає їх такими, що не призведуть до виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень та не відповідатимуть меті покарання.

Обставин, передбачених ч. 3 ст. 56 КК України, які б унеможливлювали призначення обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді громадських робіт, судом не встановлено.

Підстав для застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов за яких, норми, передбачені даною частиною статті можуть бути застосовані.

На думку суду, за викладених обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, покарання у виді громадських робіт, яке полягає у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, на максимальний строк, передбачений санкцією інкримінованої обвинуваченому частини статті, буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, в тому числі проти життя та здоров`я особи, відповідатиме його меті та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Судом встановлено, що у цьому кримінальному провадженні заходи забезпечення у вигляді арешту майна та запобіжного заходу не застосовувались, цивільний позов не пред`являвся, процесуальні витрати, зокрема пов`язані із залученням експертів та речові докази відсутні.

Долю наданого суду електронного документу слід вирішити в порядку ч. 9 ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 100, 368, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у виді громадських робіт на строк 200 (двісті) годин.

Початок строку відбування покарання у виді громадських робіт обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту фактичного початку виконання ним громадських робіт за визначеним місцем роботи.

На підставі ч. 9 ст. 100 КПК України, після набрання вироком законної сили, наданий суду електронний документ – відеозапис, який зберігається на носії інформації у вигляді DVD-R диску, залишити при матеріалах кримінального провадження №12026216040000189 від 12.03.2026.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддяОСОБА_1