Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №717/896/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №717/896/26

провадження №22-ц/822/1635/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В.В.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (далі по тексту - ТОВ «ФК «Процент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 24 вересня 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 121-118-1. За його умовами позичальниці надано кредит у сумі 1 750,00 грн строком на 365 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3,50 % від суми кредиту за кожен день користування (1 277,50 % річних). Кредитні кошти перераховано на платіжну картку відповідачки 24 вересня 2023 року.

Відповідачка кредит не повернула та проценти не сплатила. Позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 24 106,25 грн, з яких 1 750,00 грн - заборгованість за кредитом та 22 356,25 грн - проценти за користування кредитом, нараховані за період з 24 вересня 2023 року по 23 вересня 2024 року, а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» заборгованість за кредитним договором № 121-118-1 від 24 вересня 2023 року в розмірі 24 106 (двадцять чотири тисячі сто шість) гривень 25 копійок, судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одну тисячу) гривень.

Відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання судового рішення.

Повне рішення складено судом 18 червня 2026 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2026 року ОСОБА_1 через представника подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення в частині стягнення процентів у сумі 22 356,25 грн, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові та здійснити перерозподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не перевірив умову про процентну ставку на відповідність статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII. Проценти в сумі 22 356,25 грн більш ніж у 12 разів перевищують суму кредиту, а реальна річна процентна ставка становить 4 938 017,19 %. Скаржниця посилається на постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 і від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013. Обов`язок повернути тіло кредиту в сумі 1 750,00 грн відповідачка визнає.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення оскаржується лише в частині стягнення процентів у сумі 22 356,25 грн та розподілу судових витрат. У частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 750,00 грн та відмови в розстроченні виконання рішення воно не оскаржується, тому в цих частинах колегія суддів його не переглядає.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у цій справі становить 24106,25 грн, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2026 року (30 ? 3 328 грн = 99 840 грн). Позов містить лише вимогу майнового характеру, справа розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України колегія суддів не вбачає, а тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 24 вересня 2023 року між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 121-118-1 в електронній формі. Договір підписано позичальницею електронним підписом одноразовим ідентифікатором 184755.

Згідно з пунктами 1.1-1.3 договору позичальниці надано кредит у сумі 1 750,00 грн строком на 365 днів. Процентна ставка є фіксованою і становить 3,5 % від суми кредиту за кожний день користування (1 277,50 % річних). Проценти сплачуються кожні 11 днів, а кредит повертається в кінці строку.

Додатком № 1 до договору (графіком платежів) визначено 33 платежі з процентів по 673,75 грн та останній, 34-й платіж 23 вересня 2024 року в сумі 1 872,50 грн (1 750,00 грн кредиту та 122,50 грн процентів). Загальна сума процентів становить 22 356,25 грн, загальна вартість кредиту - 24 106,25 грн, реальна річна процентна ставка - 4 938 017,19 %.

Ті самі показники наведено в паспорті споживчого кредиту, з яким позичальниця ознайомилася до укладення договору та який підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором 634238.

Кредитні кошти в сумі 1 750,00 грн перераховано на платіжну картку відповідачки 24 вересня 2023 року. Це підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 24 березня 2026 року та відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» від 18 травня 2026 року № 20.1.0.0.0/7-260511/93541-БТ на запит суду з випискою за рахунком. Відповідачка факт отримання кредиту не заперечує.

Згідно з розрахунком заборгованості проценти нараховано за період з 24 вересня 2023 року по 23 вересня 2024 року в загальній сумі 22 356,25 грн, тобто за 365 днів користування кредитом по 61,25 грн за день. Після 23 вересня 2024 року проценти не нараховувалися. Штрафні санкції, пеня та проценти на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач не нараховував і не заявляв.

Доказів сплати відповідачкою будь-яких коштів на погашення заборгованості матеріали справи не містять.

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір укладено у формі, передбаченій законом, позивач свої зобов`язання виконав, а відповідачка кредит не повернула та проценти не сплатила. Розмір процентів відповідає умовам договору, а відповідачка не надала доказів погашення боргу чи контррозрахунку.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Щодо укладення кредитного договору

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) і може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором; такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічні вимоги щодо форми договору про споживчий кредит містить частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.

Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що кредитний договір, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, є укладеним у письмовій формі, а його укладення підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідачка факт укладення Договору та отримання кредитних коштів не оспорювала. За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив з того, що Договір укладений, а кредитні кошти відповідачкою отримані.

Правова природа заявлених до стягнення процентів

За кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати кошти позичальникові, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики в розмірі та порядку, встановлених договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Проценти за користування кредитом у межах строку кредитування є платою за правомірне користування коштами. Вони не є неустойкою (стаття 549 ЦК України) і не є процентами за прострочення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу строку кредитування; після цього інтереси кредитора забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України. Цей підхід підтримано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

У цій справі проценти нараховано виключно в межах погодженого строку кредитування - з 24 вересня 2023 року по 23 вересня 2024 року. Отже, позивач мав право на проценти за користування кредитом за весь цей строк. Водночас їх розмір має відповідати імперативним вимогам закону, чинним на день нарахування, з огляду на що колегія суддів виходить з такого.

Щодо застосування обмежень максимального розміру денної процентної ставки

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VIII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону доповнено пунктом 17, яким установлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, є нікчемними (абзац перший частини п`ятої статті 12 цього Закону). Нікчемною є умова правочину, недійсність якої встановлена законом, і для визнання її недійсною рішення суду не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) виснував, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки є імперативною, а нікчемність умови про перевищення цього розміру суд зобов`язаний враховувати за власною ініціативою (ex officio), незалежно від того, чи заявляв споживач відповідне заперечення.

Тому, хоча скаржниця на ці норми не посилається, колегія суддів зобов`язана перевірити, чи відповідає розмір нарахованих процентів зазначеним обмеженням (частина четверта статті 367 ЦПК України). Такий обов`язок охоплюється і вимогою апеляційної скарги про відмову у стягненні процентів.

Відповідно до пункту 4.2 договору та пункту 4.1 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «ФК «Процент» проценти нараховуються щоденно за фактичну кількість днів користування кредитом. Отже, право кредитодавця на проценти за кожен день користування кредитом виникає саме в цей день. Тому нарахування процентів за дні користування кредитом починаючи з 24 грудня 2023 року має відповідати імперативним обмеженням, чинним на день нарахування, а проценти, нараховані до цієї дати, перегляду не підлягають.

Спірний договір укладено 24 вересня 2023 року на строк 365 днів, який закінчився 23 вересня 2024 року. Отже, на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX договір діяв, строк кредитування тривав, а 275 із 365 днів нарахування процентів припали на період після 24 грудня 2023 року.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX передбачено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання ним чинності, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання ним чинності (постанова від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23). Ця норма визначає наслідки продовження строку раніше укладеного договору, тобто встановлення сторонами нового періоду кредитування вже після набрання чинності Законом. Вона не містить застереження про те, що до нарахувань у межах первісно погодженого строку, який триває після набрання чинності Законом, імперативні обмеження не застосовуються. Протилежне тлумачення дозволяло б кредитодавцю після 24 грудня 2023 року нараховувати проценти понад установлений законом імперативний максимум, що не узгоджується з метою зазначеного Закону та з особливим правовим захистом споживача як слабшої сторони договору (Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

Колегія суддів враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23 про те, що на договори, вчинені до 24 грудня 2023 року, правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширюються, якщо строк кредитування було продовжено після цієї дати. Однак у тій справі договір укладено 13 травня 2021 року з граничним строком кредитування один рік, тобто строк кредитування і нарахування процентів закінчилися задовго до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX. Об`єднана палата окремо зазначила, що питання строку кредитування в тій справі не вирішувалося. Отже, питання застосування обмежень до нарахувань за договором, строк кредитування за яким триває після 24 грудня 2023 року, предметом розгляду у справі № 552/672/23 не було, а правовідносини в цій справі не є подібними (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Щодо розміру процентів, що підлягають стягненню

Обмеження, встановлені пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» та частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, визначено за періодами часу від дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX. Тому до нарахувань за конкретний день застосовується граничний розмір, чинний у цей день: з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року - 2,5 %; з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року - 1,5 %; з 20 серпня 2024 року - 1 %.

Встановлена пунктом 1.2 договору процентна ставка 3,5 % на день перевищує кожен із цих розмірів. Тому умова пункту 1.2 договору є нікчемною в частині, в якій для періоду з 24 грудня 2023 року по 23 вересня 2024 року вона перевищує максимальний розмір денної процентної ставки (стаття 217 ЦК України, частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII), а проценти за цей період підлягають обчисленню за максимальними ставками.

За період з 24 вересня по 23 грудня 2023 року імперативного обмеження розміру процентів не існувало, тому проценти за цей період нараховуються за погодженою ставкою 3,5 % на день. Згідно з розрахунком позивача за цей період проценти нараховано за 90 днів (за 25 вересня 2023 року нарахування не здійснювалося).

Отже, проценти, що підлягають стягненню, становлять: за період з 24 вересня по 23 грудня 2023 року - 5 512,50 грн (за 90 днів по 61,25 грн за ставкою 3,5 %); за період з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року - 5 250,00 грн (за 120 днів по 43,75 грн за ставкою 2,5 %); за період з 22 квітня по 19 серпня 2024 року - 3 150,00 грн (за 120 днів по 26,25 грн за ставкою 1,5 %); за період з 20 серпня по 23 вересня 2024 року - 612,50 грн (за 35 днів по 17,50 грн за ставкою 1 %). Загальна сума процентів за весь строк кредитування становить 14 525,00 грн.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом у розмірі 14 525,00 грн, а загальний розмір заборгованості становить 16 275,00 грн (1 750,00 грн - за кредитом, 14 525,00 грн - за процентами). У стягненні процентів у розмірі 7 831,25 грн належить відмовити.

Щодо інших доводів апеляційної скарги про відмову у стягненні процентів

Скаржниця просить відмовити у стягненні процентів повністю, посилаючись на їх непропорційність та несправедливість умови договору в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII. Ці доводи колегія суддів відхиляє.

За висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №552/672/23, за відсутності підстав для застосування нікчемності умови правовими способами коригування процентів з урахуванням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII є оспорюваність умови чи договору, зміна договору та тлумачення його умов. Оспорюваність умови чи договору або зміну договору суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, тому, якщо споживач таких вимог не пред`явив, суд не може самостійно зменшити розмір процентів. Цією ж постановою Об`єднана палата відступила від висновків у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23 (провадження № 61-92св24), на яку посилається скаржниця.

ОСОБА_1 не зверталася до суду з позовом (зустрічним позовом) про визнання недійсною умови пункту 1.2 договору, про визнання договору недійсним або про його зміну. Тому проценти, нараховані в межах, що не суперечать імперативним обмеженням закону, не можуть бути зменшені судом з мотивів їх непропорційності чи несправедливості.

Пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII стосується умов про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов`язань, тобто відповідальності за порушення договору, а не плати за користування кредитом. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 стосується зменшення процентів річних як відповідальності за частиною другою статті 625 ЦК України, які в цій справі не стягуються. Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 стосується розміру неустойки.

Водночас, за висновком Об`єднаної палати, суд без позовної вимоги споживача може застосувати такий засіб коригування процентів, як тлумачення умов договору, якщо в ньому є нечіткі або двозначні положення (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII). Тлумачення здійснюється за правилами статей 213, 637 ЦК України. У справі № 552/672/23 такі положення було встановлено через те, що заява-анкета, яка є додатком до договору, передбачала обов`язок позичальника сплатити проценти у фіксованій сумі 1 440 грн, тоді як договір передбачав поетапне збільшення процентної ставки.

Колегія суддів дослідила умови спірного договору з цих позицій. Пункти 1.1-1.3 і 1.6 договору, додаток № 1 до нього та паспорт споживчого кредиту однаково визначають суму кредиту (1 750,00 грн), строк кредитування (365 днів), фіксовану процентну ставку (3,5 % на день, 1 277,50 % річних), розмір і періодичність платежів, загальну суму процентів (22 356,25 грн) та реальну річну процентну ставку. Розбіжностей між цими документами немає, а ставка не змінюється протягом строку кредитування.

Пункт 1.4 договору містить розрахунок суми 2 423,75 грн до сплати 05 жовтня 2023 року. На відміну від заяви-анкети у справі № 552/672/23, ця умова прямо сформульована як рекомендація Товариства «для мінімізації загальних витрат» на випадок повного дострокового погашення, не встановлює граничної суми процентів і не суперечить пунктам 1.3, 1.6 та додатку № 1. Буквальне значення її слів (частина третя статті 213 ЦК України) не допускає іншого розуміння.

Пункт 4.2 договору передбачає нарахування процентів до дня повернення кредиту, а пункт 3.3 - проценти за неправомірне користування коштами в разі прострочення. Однак позивач нарахував і заявив до стягнення проценти лише в межах строку кредитування, тому ці положення на розмір стягнутої суми не впливають.

Отже, нечітких або двозначних умов, тлумачення яких на користь споживача могло б вплинути на розмір процентів, заявлених до стягнення, договір не містить.

Доводи про те, що позивач скористався необізнаністю позичальниці, не підтверджені доказами (частина перша статті 81 ЦПК України). Умови кредитування, зокрема реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту, розкрито в паспорті споживчого кредиту до укладення договору. Позичальниця мала право відмовитися від договору протягом 14 календарних днів (стаття 15 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, підпункт 2.3.3 договору), але цим правом не скористалася.

Колегія суддів також враховує, що пункт 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII звільняє споживача від неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язань. Ця норма не звільняє від сплати процентів за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування за незмінною ставкою. Неустойки та процентів за прострочення позивач не заявляв.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у відповідачки заборгованості за кредитом та процентами, однак не врахував за власною ініціативою нікчемність умови договору про процентну ставку в частині перевищення максимального розміру денної процентної ставки за період з 24 грудня 2023 року по 23 вересня 2024 року. Тим самим суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, тобто неправильно застосував норми матеріального права (пункт 4 частини першої, частина друга статті 376 ЦПК України).

Крім того, суд першої інстанції неточно виклав позицію відповідачки (зазначив, що вона просила відмовити в позові повністю, тоді як у відзиві позов визнано частково) та не дав оцінки її доводам щодо невідповідності нарахувань законодавству про захист прав споживачів.

За таких обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір стягнутої заборгованості за процентами з 22 356,25 грн до 14 525,00 грн, а загальний розмір заборгованості - з 24 106,25 грн до 16 275,00 грн.

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України).

За приписами п.п. б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Позовні вимоги задоволено на 16 275,00 грн із заявлених 24 106,25 грн, тобто на 67,51 %. Тому розмір судового збору, стягнутого з відповідачки на користь позивача, підлягає зменшенню з 2 662,40 грн до 1 797,38 грн, а розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений судом першої інстанції в сумі 1 000,00 грн, - до 675,10 грн.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 675,10 грн та судовий збір у розмірі 1797,38 грн, а всього — 2 472,48 грн.

За подання апеляційної скарги, предметом якої є стягнення процентів у розмірі 22 356,25 грн, відповідачка сплатила судовий збір у розмірі 3 993,00 грн. Апеляційну скаргу задоволено в частині 7 831,25 грн, тобто на 35,03 %. Тому з позивача на користь відповідачки належить стягнути 1 398,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Частина 10 ст.141 ЦПК України вказує на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За наведеного, слід здійснити взаємозалік судових витрат між сторонами та стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати у розмірі 1073,73 грн (2 472,48 – 1 398,75).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої слід змінити.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 18 червня 2026 року змінити, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» (код ЄДРПОУ 41466388), заборгованість за кредитним договором №121-118-1 від 24 вересня 2023 року в розмірі 16 275,00 грн (шістнадцять тисяч двісті сімдесят п`ять гривень 00 копійок), яка складається з: 1 750,00 грн - заборгованість за кредитом, 14 525,00 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій в розмірі 1073,73 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена судом 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак