Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №718/1502/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2026 року місто Чернівці справа №718/1502/26

провадження №22-ц/822/1629/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп»,

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Скорейко В.В.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (далі по тексту - ТОВ «Стар Файненс Груп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 21 грудня 2025 року між Товариством та відповідачем в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 50120-12/2025, який з боку позичальника підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором. На виконання договору Товариство 21 грудня 2025 року перерахувало на платіжну картку відповідача 10 500,00 грн. Відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів і комісії у строки, визначені графіком платежів, належним чином не виконала, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленому розмірі

Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 50120-12/2025 від 21 грудня 2025 року в розмірі 26 073,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 10 500,00 грн, за процентами – 9 273,00 грн, за комісією – 1 050,00 грн, за штрафом - 5 250,00 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року в задоволенні позову ТзОВ «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитний договір укладено в спосіб, визначений законом, а факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується квитанцією iPay.ua. Разом із тим суд дійшов висновку, що з розрахунку заборгованості вбачається здійснення відповідачем у період з 19 січня 2026 року по 22 квітня 2026 року платежів на загальну суму 56 000 грн, які позивач, усупереч статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, спрямував лише на погашення процентів. За власним розрахунком суду, щоденними платежами по 500 грн тіло кредиту було повністю погашене 08 лютого 2026 року, після чого підстави для нарахування процентів були відсутні, а внесених у подальшому 50 000 грн достатньо для погашення процентів у розмірі 3 076,50 грн та комісії в розмірі 1 050,00 грн. У стягненні штрафу суд відмовив з посиланням на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників

16 липня 2026 року ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» через підсистему «Електронний суд» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно витлумачив зміст розрахунку заборгованості.

На думку апелянта, розрахунок сформований за накопичувальним (кумулятивним) принципом, тому відображені в ньому суми оплат є наростаючим підсумком, а не окремими щоденними платежами; фактично відповідач сплатила 1 500,00 грн, які зараховано в погашення процентів. Зокрема, 19 січня 2026 року замість 3 885,00 грн відповідач сплатила лише 500,00 грн, тому з наступного дня почали діяти умови договору щодо прострочення. Зарахування платежів відповідає пунктам 3.1, 3.7 Договору, а проценти в розмірі 9 273,00 грн нараховані в межах погодженої ставки та строку кредитування на суму фактично неповерненого кредиту. Комісія передбачена Договором, а право кредитодавця встановлювати комісію прямо передбачене пунктом 4 частини першої статті 1 та частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Апелянт також посилається на пункт 5.3 Договору щодо штрафу.

У скарзі апелянт заявив про намір стягнути витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн та зазначив, що докази цих витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило.

Мотивувальна частина

Межі розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ціна позову у цій справі становить 26 073,00 грн, що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2026 року (30 ? 3 328 грн = 99 840 грн). Позов містить лише вимогу майнового характеру, справа розглядалася судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України колегія суддів не вбачає, а тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 21 грудня 2025 року о 15:36:57 між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 50120-12/2025 (далі – Договір), який з боку позичальника підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Y755». Того ж дня відповідач підписала одноразовим ідентифікатором «W586» паспорт споживчого кредиту та заявку-анкету на отримання фінансового кредиту, у яких зазначено її персональні дані, реквізити паспорта, РНОКПП, адресу реєстрації, номер телефону, адресу електронної пошти та номер платіжної картки 4149-62хх-хххх-8504.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Договору Товариство надало відповідачу споживчий кредит у розмірі 10 500,00 грн строком на 120 днів; дата надання кредиту – 21 грудня 2025 року, кінцева дата погашення – 19 квітня 2026 року.

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що за користування кредитом нараховуються проценти в розмірі 0,90 % на день на залишок заборгованості (тип процентної ставки – фіксована) та одноразова комісія за видачу кредиту в сумі 1 050,00 грн (10 % від суми кредиту). Відповідно до пункту 1.4.1 Договору денна процентна ставка становить 0,98 %, загальні витрати за кредитом – 12 390,00 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту – 22 890,00 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка – 2 572,74 %.

Графіком платежів (додаток № 1 до Договору) визначено платежі: 19 січня 2026 року – 3 885,00 грн (проценти 2 835,00 грн та комісія 1 050,00 грн); 18 лютого 2026 року – 2 835,00 грн; 20 березня 2026 року – 2 835,00 грн; 19 квітня 2026 року – 13 335,00 грн (тіло кредиту 10 500,00 грн та проценти 2 835,00 грн). Пунктом 1.4.2 Договору та пунктом 2 додатка № 1 передбачено знижку на перший платіж (сума першого платежу 3 021,69 грн) лише за умови його своєчасної сплати в повному розмірі.

Пунктами 3.1, 3.7 Договору визначено, що платіж, внесений до дати платежу, зараховується спочатку в погашення нарахованих на дату оплати процентів і комісії, а залишок спрямовується на дострокове погашення тіла кредиту; у разі недостатності суми платежу для виконання зобов`язання в повному обсязі вона погашає вимоги в такій черговості: прострочені сума кредиту та проценти; сума кредиту та проценти; неустойка та інші платежі.

Пунктом 5.3 Договору передбачено штраф у розмірі 100 % від суми простроченої заборгованості з урахуванням обмежень, встановлених законодавством; пунктом 5.3.1 – обмеження розміру неустойки половиною суми кредиту, якщо сума кредиту перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати.

21 грудня 2025 року о 15:40 Товариство через ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (iPay.ua) перерахувало 10 500,00 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , отримувач – ОСОБА_1 , що підтверджується квитанцією про зарахування № 956142986 та листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» вих. № 3426_260424144253 від 24 квітня 2026 року. Маска картки збігається з номером картки, зазначеним відповідачем у заявці-анкеті та Договорі.

Із розрахунку також вбачається, що у першому платіжному періоді проценти нараховувалися з урахуванням умовної знижки (73,50 грн на день), і станом на 19 січня 2026 року їх сума становила 2 205,00 грн, а після зарахування платежу 500,00 грн – 1 705,00 грн. Оскільки перший платіж не був сплачений у повному розмірі, з 20 січня 2026 року знижку відповідно до пункту 1.4.2 Договору не застосовано, проценти за перший період визначено в розмірі, встановленому графіком платежів (2 835,00 грн), і прострочена заборгованість за процентами становила 2 335,00 грн (2 835,00 – 500,00), а прострочена заборгованість за комісією – 1 050,00 грн. Після зарахування платежу 1 000,00 грн станом на 10 лютого 2026 року прострочені проценти зменшились з 2 335,00 грн до 1 335,00 грн.

Проценти нараховано за ставкою 0,90 % на день (94,50 грн на день) за період з 21 грудня 2025 року по 13 квітня 2026 року (114 днів), тобто в межах строку кредитування, на загальну суму 10 773,00 грн; після 13 квітня 2026 року проценти не нараховувались. Станом на 22 квітня 2026 року заборгованість становить: тіло кредиту – 10 500,00 грн, проценти – 9 273,00 грн (10 773,00 – 1 500,00), комісія – 1 050,00 грн, штраф – 5 250,00 грн.

13 квітня 2026 року Товариство склало повідомлення про повернення кредиту (досудову вимогу), яке направлено відповідачці 21 квітня 2026 року (список згрупованих відправлень № 4638, ШКІ 0505603330247).

Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Щодо укладення кредитного договору

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно із статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї ст. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)). Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі. Згідно зі статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) і може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором; такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Аналогічні вимоги щодо форми договору про споживчий кредит містить частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.

Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19 та від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що кредитний договір, підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором, є укладеним у письмовій формі, а його укладення підтверджується належними та допустимими доказами.

Відповідач факт укладення Договору та отримання кредитних коштів не оспорювала, відзиву на позовну заяву не подавала, а здійснені нею платежі за Договором свідчать про визнання договірних відносин. Велика Палата Верховного Суду у пункті 76 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 4 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 (провадження № 61-4523св25), щодо перевірки цілісності та незмінності електронного кредитного договору, підписаного іншим, ніж кваліфікований чи удосконалений, електронним підписом. Однак у цій справі відповідач не ставила під сумнів зміст наданих позивачем електронних доказів, умови Договору узгоджуються з паспортом споживчого кредиту та заявкою-анкетою, підписаними відповідачем, а частково Договір виконаний нею, тому підстав для сумніву у відповідності наданих копій оригіналам немає.

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив з того, що Договір укладений, а кредитні кошти відповідачем отримані.

Щодо розміру здійснених відповідачем платежів

Разом із тим висновок суду першої інстанції про сплату відповідачем 56 000 грн не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на доказах.

Із деталізованого розрахунку заборгованості вбачається, що графи «Оплата по тілу», «Оплата по відсотках», «Оплата по комісії», «Оплата по штрафу» та «Оплат всього» відображають наростаючий (сукупний) підсумок здійснених оплат станом на кожну дату, а не суму платежу, внесеного в конкретний день. Значення графи «Оплат всього» залишається незмінним (500,00 грн) у період з 19 січня по 09 лютого 2026 року і змінюється на 1 500,00 грн з 10 лютого 2026 року до кінця розрахунку, що відповідає одночасному зменшенню простроченої заборгованості за процентами саме на 500,00 грн і на 1 000,00 грн. Якби відповідач здійснювала щоденні платежі, відповідні суми щодня зменшували б залишок заборгованості, чого розрахунок не відображає.

Крім того, власний розрахунок суду першої інстанції є внутрішньо суперечливим: сума «щоденних» платежів, визначена судом (21 платіж по 500 грн у період з 19 січня по 08 лютого 2026 року, тобто 10 500 грн, та 50 000 грн у період з 09 лютого по 22 квітня 2026 року), становить 60 500 грн і не узгоджується ні із загальною сумою 56 000 грн, встановленою тим самим рішенням, ні з даними розрахунку, на який послався суд. Сама по собі сплата позичальником 56 000 грн за кредитом у розмірі 10 500 грн за наявності заявленої позивачем заборгованості є логічно неможливою, що мало б викликати в суду сумнів у правильності такого прочитання доказу. Відповідач, у свою чергу, обставин здійснення платежів у такому розмірі не стверджувала і доказів цього не подавала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначила, що, визначаючи розмір заборгованості, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною розрахунок, перевірити його, оцінити в сукупності з іншими доказами, а в разі незгоди – навести правові аргументи на його спростування та власний розрахунок. Власний розрахунок суду першої інстанції наведеним вимогам не відповідає, оскільки ґрунтується на помилково встановлених вихідних даних.

Щодо черговості зарахування платежів (стаття 19 Закону України «Про споживче кредитування»)

Не можна погодитися і з висновком суду першої інстанції про те, що позивач порушив вимоги статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, спрямувавши платежі на погашення процентів.

Відповідно до частини першої статті 19 цього Закону у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитодавця у такій черговості: у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит. Аналогічний порядок закріплений у пункті 3.7 Договору.

Зазначена норма є спеціальною щодо загального правила статті 534 ЦК України, за яким у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі у другу чергу сплачуються проценти і неустойка, а в третю – основна сума боргу. На відміну від загального правила, стаття 19 Закону України «Про споживче кредитування» відносить неустойку та інші платежі до останньої черги, проте так само не передбачає пріоритетного погашення основної суми кредиту перед процентами, строк сплати яких настав.

Наведена норма застосовується до вимог кредитодавця, строк виконання яких настав, і встановлює черговість їх погашення. Вона не зобов`язує кредитодавця зараховувати платіж у рахунок суми кредиту, строк повернення якої за договором ще не настав. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За пунктом 1.2 Договору та графіком платежів тіло кредиту підлягало поверненню одним платежем 19 квітня 2026 року, а до цієї дати щомісячно сплачувалися лише проценти (і в першому платежі – комісія).

Станом на 19 січня 2026 року настав строк сплати першого платежу в розмірі 3 885,00 грн, що складався з процентів (2 835,00 грн) і комісії (1 050,00 грн). Оскільки відповідач сплатила лише 500,00 грн, тобто менше суми першого платежу навіть з урахуванням знижки (3 021,69 грн), умови пункту 1.4.2 Договору щодо знижки не застосовувалися. Простроченої суми кредиту на цю дату не існувало, а строк повернення тіла кредиту не настав. За правилами статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» проценти за користування кредитом належать до першої (прострочені) або другої (поточні) черги, тоді як комісія як інший платіж за договором – до третьої черги. Отже, платіж 500,00 грн підлягав зарахуванню саме в рахунок процентів, що й було зроблено позивачем.

Станом на 10 лютого 2026 року у відповідача існувала прострочена заборгованість за процентами в розмірі 2 335,00 грн, яка належить до першої черги погашення, та прострочена заборгованість за комісією в розмірі 1 050,00 грн, яка належить до третьої черги. Простроченої суми кредиту не існувало. Тому платіж 1 000,00 грн також правомірно зараховано в погашення прострочених процентів, після чого їх залишок становив 1 335,00 грн. Сплачені відповідачем 1 500,00 грн не перевищили суми прострочених процентів, отже, жодна частина цих коштів не могла бути спрямована на погашення вимог наступних черг.

Спрямування коштів на погашення суми кредиту до настання строку її повернення можливе лише в разі дострокового повернення кредиту, що є правом споживача відповідно до статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII і реалізується за його волевиявленням. Доказів того, що відповідач, реалізуючи це право, виявила намір достроково повернути кредит або визначила призначенням платежів погашення тіла кредиту, матеріали справи не містять. До того ж за умовами пункту 3.1 Договору платіж, внесений до дати платежу, спрямовується на погашення тіла кредиту лише в частині, що перевищує нараховані проценти та комісію, а обидва платежі відповідача були меншими за суму нарахованих на відповідні дати процентів.

Отже, зарахування позивачем платежів на загальну суму 1 500,00 грн у погашення процентів відповідає частині першій статті 19 Закону України «Про споживче кредитування», статті 534 ЦК України та умовам пунктів 3.1, 3.7 Договору, а висновок суду першої інстанції про погашення тіла кредиту станом на 08 лютого 2026 року, про припинення з цієї дати нарахування процентів, а також про відсутність заборгованості за процентами та комісією є помилковим.

Щодо заборгованості за тілом кредиту та процентами

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно з частиною першою статті 1048, статтею 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Проценти нараховані позивачем за період з 21 грудня 2025 року по 13 квітня 2026 року, тобто в межах строку кредитування, за фіксованою ставкою, визначеною Договором і паспортом споживчого кредиту однаково (0,90 % на день). Заявлений розмір процентів (9 273,00 грн) не перевищує розміру процентів, передбаченого графіком платежів, з урахуванням сплачених відповідачем 1 500,00 грн: за графіком загальна сума процентів за 120 днів становить 11 340,00 грн (4 ? 2 835,00 грн), тоді як позивач нарахував 10 773,00 грн, тобто на 567,00 грн менше (6 днів ? 94,50 грн). Денна процентна ставка за Договором (0,98 %) не перевищує граничного розміру, встановленого частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) зазначила, що суд не вправі за власною ініціативою, за відсутності відповідної позовної вимоги споживача, визнати умову договору про споживчий кредит недійсною, змінити договір і на цій підставі зменшити розмір процентів; натомість у разі нечіткості або двозначності умов договору суд тлумачить їх на користь споживача. Умови Договору щодо розміру процентів є чіткими та узгодженими між собою, відповідач їх не оспорювала.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту колегія суддів не враховує, оскільки цей висновок уточнено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22), а в цій справі проценти нараховані лише в межах строку кредитування – до 13 квітня 2026 року, а не до 22 квітня 2026 року, як зазначено в апеляційній скарзі. На правильність висновку про розмір процентів ця неточність не впливає.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10 500,00 грн та за процентами в розмірі 9 273,00 грн.

Щодо заборгованості за комісією

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 та абзацу четвертого частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Згідно з частиною шостою статті 12 цього Закону споживач не зобов`язаний сплачувати платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної процентної ставки.

Одноразова комісія за видачу кредиту в розмірі 1 050,00 грн прямо передбачена пунктом 1.4 Договору, зазначена в паспорті споживчого кредиту та графіку платежів і врахована в розрахунку загальних витрат за кредитом (12 390,00 грн = 11 340,00 грн процентів + 1 050,00 грн комісії) та денної процентної ставки. Відповідач цю умову не оспорювала, а суд першої інстанції відмовив у стягненні комісії не через її недійсність, а з огляду на помилковий висновок про її сплату. Оскільки комісія не сплачена, вона підлягає стягненню.

Водночас колегія суддів зауважує, що наведена апелянтом постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) стосувалася щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка фактично охоплювала безоплатні за законом інформаційні послуги, і такі умови договору визнано нікчемними. У цій справі йдеться про одноразову комісію за надання кредиту, тому висновок колегії ґрунтується на положеннях Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII, а не на зазначеній постанові.

Щодо штрафу

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, доповненого Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Аналогічне правило для договорів про споживчий кредит встановлене пунктом 6-1 розділу IV «Прикінцеві положення» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII.

Воєнний стан, введений в Україні Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, неодноразово продовжувався і триває на час ухвалення цієї постанови.

Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 дійшов висновку, що на кредитний договір поширюється дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України; зміст цієї норми розкрито також у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23).

Прострочення відповідача виникло з 20 січня 2026 року, тобто в період дії воєнного стану, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення штрафу в розмірі 5 250,00 грн. Посилання апелянта на пункт 5.3 Договору цього висновку не спростовують, оскільки зазначена умова договору не може застосовуватися всупереч імперативним приписам закону, а інших доводів щодо незастосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України апеляційна скарга не містить.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу понесених позивачем в суді першої інстанції

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з вимогами частин першої, другої, четвертої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості й достовірності відображеної у них інформації.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) виснувала, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (частини перша, друга статті 141 ЦПК України).

Як вбачається з електронного кабінету, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6 000,00 грн позивач надав договір про надання правової допомоги № 44022416 від 02 січня 2026 року, укладений з фізичною особою – підприємцем Горобей Р.Г. (яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 11628/10 від 29 липня 2024 року, тому надана нею допомога є професійною правничою допомогою у розумінні статті 137 ЦПК України), додаткову угоду № 50120-12/2025 від 24 квітня 2026 року щодо представництва у справі про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , детальний опис робіт (наданих послуг) та акт надання послуг № 50120-12/2025 від 24 квітня 2026 року на загальну суму 6 000,00 грн. Повноваження керівника позивача Кононенка Є.О. підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Колегія суддів враховує, що позовна заява у цій справі є типовою для численних спорів позивача за аналогічними договорами, справа є справою незначної складності, розглядалася в порядку спрощеного провадження без участі представника позивача, а тому витрачання всього 4,5 год. на підготовку такої справи до суду першої інстанції, в тому числі двох годин на складання позовної заяви не відповідає критеріям реальності та розумності. З урахуванням ч. 3 ст. 141 ЦПК України та висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 756/6927/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 701/804/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 530/259/21, від 10 квітня 2024 року у справі №367/6289/21, від 22 травня 2024 року у справі №205/5969/15-ц, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено на 20 823,00 грн із заявлених 26 073,00 грн, тобто пропорція задоволених вимог становить 20 823,00 / 26 073,00 = 79,86 %.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 2395,80 грн (3 000,00 ? 79,86 %).

Щодо судового збору

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 253 від 01 травня 2026 року), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 126,19 грн (2 662,40 ? 79,86 %).

За подання апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 993,60 грн (платіжна інструкція № 6678 від 16 липня 2026 року). Оскільки апелянт просив задовольнити позов у повному обсязі, а апеляційну скаргу задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог судовий збір в сумі 3 189,28 грн (3 993,60 ? 79,86 %).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права (пункти 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Оскільки висновки суду першої інстанції щодо розміру здійснених відповідачем платежів не відповідають обставинам справи, а норма статті 19 Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII застосована неправильно, рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 20 823,00 грн (10 500,00 + 9 273,00 + 1 050,00). У частині відмови у стягненні штрафу рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» задовольнити частково.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44022416) заборгованість за договором про надання кредиту № 50120-12/2025 від 21 грудня 2025 року в розмірі 20 823 (двадцять тисяч вісімсот двадцять три) грн 00 коп., з яких: 10 500,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 9 273,00 грн – заборгованість за процентами; 1 050,00 грн – заборгованість за комісією.

В іншій частині, а саме щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5 250,00 грн, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44022416) судовий збір за подання позову та за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 5315,47 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» (код ЄДРПОУ 44022416) витрати на правову допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 2395,80 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повна постанова складена судом 05 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

О.О. Одинак