Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №953/453/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 953/453/26

провадження № 22-ц/818/3908/26, провадження № 22-ц/818/4294/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Харкова від 11 березня 2026 року та додаткове рішення Київського районного суду м.Харкова від 08 квітня 2026 року, постановлені під головуванням судді Шаренко С.Л., -

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Нежута Є.І. звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг в сумі 1 708 доларів США, у гривневому еквіваленті, на момент стягнення.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості у розмірі 1708 доларів США, за курсом Національного банку України на день виконання рішення, а також судовий збір в сумі 1331,20 гривень.

Додатковим рішенням Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сільченка С.О. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення по справі та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. У разі часткового задоволення скарги, зменшити розмір витрат на правничу допомогу до суми, що не перевищує 2000 грн., з урахуванням критеріїв співмірності, реальності та обґрунтованості витрат.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки ним надано сертифікат, що підтверджує, що він є менеджером компанії PREEM LLC, а тому, згідно зі ст.239 ЦПК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює та припиняє цивільні права та обов`язки особу, яку він представляє. Як вказує відповідач, позивач достеменно знав, що вступає в правовідносини з юридичною особою в особі її менеджера. Оскільки прямо в позовній заяві вказує, що метою послуг було створення дизайн-системи для компанії PREEM (https://www.preem.company/), комунікація відбувалася через корпоративну пошту ІНФОРМАЦІЯ_3 , запрошення на зустрічі мали назву «Preem Brand&Identity Kick-Off». А тому, вважає, що відповідно до вимог п.п.1,1 ст.96 ЦКУ, юридична особа самостійно відповідає за свої зобов`язання усім належним їй майном. А тому, стягнення коштів за корпоративні послуги з фізичної особи, вважає грубим порушенням принципу відокремленості майна юридичної особи. Крім того, вважає, що не досягнуто умов щодо письмової форми договору, оскільки ціна даного спору перевищує поріг 20 неоподаткованих мінімумів. Позивач заявив про виконання 81 години робіт, проте, в листування відсутнє погодження такого обсягу. Сплата авансу за 20 годин , на думку відповідача, свідчить про акцепт оферти лише в межах цих 20 годин. Будь-які роботи понад цей обсяг, позивач виконував на власний ризик без погодження із замовником. Вважає, що судовим рішенням фактично легалізованого одностороннє визначення ціни договору виконавцем, що прямо суперечить засадам цивільного з законодавства. Крім того, вважає, що недоведеним факт належного надання та прийняття послуг, так як не зрозуміло, яким чином судом перевірявся цей факт, оскільки жодного акту приймання-передачі чи звіту про витрачений час, підписаного відповідачем, позивач не надав. Вважає, що судом необґрунтовано покладено в основу рішення скріншоти месенджера «Телеграм», оскільки ідентифікація авторів листування була проведена лише за збереженими іменами контактів, що вважає не достатнім для встановлення суб`єктного складую. Крім того, вважає, що судом вирвані з контексту фразу про намір оплатити борг, з контексту очікування корпоративного фінансування PREEM LLC і не містили визнання конкретної суми в 1708 доларів США.

Додаткове рішення апелянт вважає незаконним, необґрунтованим та просить його скасувати з тих підстав, що воно є похідним від результату вирішення позовних вимог та в справі відсутні докази фактичного понесення витрат позивачем, оскільки з Акту№14 про надання правничої допомоги від 19.03.2026 вбачається, що клієнт зобов`язується сплатити гонорар в розмірі 30 000 грн. протягом 30 календарних днів з дати підписання, а тому, на момент ухвалення додаткового рішення 08.04.2026, строк фактичної оплати ще не сплив, а доказів реального перерахування коштів адвокату, позивачем не надано. Крім того, вважає, що сума, яка присуджена до виплати за правничу допомогу, не відповідає критеріям, визначеним ч.4 ст.137 ЦПК України та є завищеними, так як справа є нескладною з правової точки зору, стосується заборгованості між двома фізичними особами за послуги дизайну, правові питання є типовими, справа не є прецедентною, не зачіпає публічного інтересу, судовий розгляд відбувався у стислі строки. Вказаний в Акті обсяг послуг є стандартним і не може обґрунтовувати навіть суму в 5000 грн. за умови типовості справи. А тому вважає, що навіть при підтвердженому факті фактичного понесення витрат, розумним та обґрунтованим розміром відшкодування буде сума, що не перевищує 2000 грн, яка відповідає реальному обсягу юридичної роботи у типовій справі аналогічної категорії.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що, незважаючи на недодержання сторонами письмової форми правочину, що само по собі не має наслідком недійсність такого правочину, між позивачем та відповідачем фактично склались правовідносини яким притаманні ознаки договору про надання послуг, за яким позивач зобов`язався створити дизайн систему на ресурсі FIGMA, а відповідач здійснив передоплату таких послуг, отже, саме поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Суд вважав, що факт погодження сторонами умов та вартості замовленого проекту, засвідчується листуванням сторін в месенджері «Телеграм», а також наявністю підтвердження перерахування відповідачем суми авансу на рахунок позивача. Крім того, як вбачається з листування, відповідач неодноразово обіцяв сплатити залишок суми за виконаний проект, що свідчить про те, що відповідач визнає наявність домовленості між сторонами та обов`язку сплатити суму виконаного проекту.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення вимог представника позивача та стягнення на користь позивача 5000 грн за оплату послуг з правової допомоги, суд виходи за наданих позивачем на підтвердження своїх вимог доказів, складності справи, врахування виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, з урахуванням заперечень відповідача стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 звернувся до позивача ОСОБА_1 з проханням розробити дизайн-проект, про що сторони домовилися в усній формі месенджері «Телеграм». Між сторонами було узгоджено, що вартість послуг на створення проекту складатиме 2 268 доларів США, а для розрахунку буде використано вартість години у сумі 28 доларів США. 20.03.2025 позивач надіслав відповідачу в месенджері «Телеграм» презентацію виконаного проекту. 22.03.2025 відповідачем було перераховано позивачу сплату авансу за виконаний проект в сумі 560 доларів США (23 300 гривень) з розрахунку (1 година=28 доларів США).

З листування судом встановлено, що 15.06.2025 позивачем надіслано відповідачу посилання на презентацію підготовленого проекту. 14.07.2025 позивачем надано виконаний проект та надіслано посилання на нього, підсумовано, що загальний час виконаної роботи склав 81 годину, передплата становила 20 годин, внаслідок чого сплаті підлягає 61 година виконаних робіт, що становить 1708 доларів США. Однак надалі, оплата за залишок виконаних годин не надійшла.

З вимоги про оплату заборгованості за надані послуги та відповіді на вимогу відповідача ОСОБА_2 , судом встановлено, що відповідачем оспорюється заявлений обсяг робіт та сума, яку відповідач вважає визначеною виконавцем в односторонньому порядку, без погодження з відповідачем, а також зазначено, що результат робіт не був прийнятий, не використовуються та не приніс жодної вигоди, внаслідок чого відповідч не вбачає підстав для оплати послуг.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Згідно статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Крім цього, договір може бути комплексним, тобто таким, що містить декілька видів договорів.

Згідно ч.1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У ст. 901 ЦК України наведено визначення Договору про надання послуг, а саме:

1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

2. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено: якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Строк договору про надання послуг відповідно до ст. 905 ЦК України, встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином у відповідності до вищезгаданих положень чинного законодавства України, істотними умовами договору про надання послуг є предмет (детальний опис послуг та їх результат), ціна (розмір, порядок оплати) та строки виконання.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.02.2025 ОСОБА_1 одержав від ОСОБА_2 , за допомогою листування у месенджері «Телеграм», пропозицію, тобто оферту, щодо надання послуги зі створення дизайн системи на ресурсі FIGMA, яку ОСОБА_1 прийняв, тобто, акцептував, що відповідно до вимог ч. 2 ст.638 ЦК України свідчить про те, що між сторонами укладено електронний договір, шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідач повідомив Позивачу, що замовлена послуга (продукт) потрібна для компанії PREEM, сайт https://www.preem.company/.

Тобто, вказаний договір був укладеним у письмовій (електронній) формі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.638 Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з наданих позивачем скріншотів листування у месенджері «Телеграм», погодження умов надання послуги, зокрема, конкретизації технічних та графічних параметрів, орієнтовних витрат часу, вартості послуги та строків виконання робіт, між позивачем та відповідачем, велось у месенджері «Телеграм». При цьому, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, що свідчить про те, що договір є укладеним, відповідно до вимог ст.ст.638, 640 ЦК України.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

При цьому, відповідачем не заперечується той факт, що він вів переписку з позивачем у месенджері «Телеграм», на підтвердження чого, позивачем надано суду роздруківки листування між ним та відповідачем у даному месенджері, інформацію в яких, судом визнано належними та допустимими доказами, які досліджуються судами у їх сукупності, та яким надається належна правова оцінка.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у судовій справі №916/3027/21, де Верховний Суд зазначив: «Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.»

Твердження відповідача щодо недостатності огляду даних скріншотів для встановлення авторів листування, є безпідставним, оскільки зміст листування в сукупності з іншими доказами, дає можливість встановити авторів листування. Крім цього, вказаний факт листування з позивачем у месенджері «Телеграм» відповідачем не заперечувався, зокрема, і у відповіді на електронний лист представника позивача про необхідність оплатити заборгованість за наданою послугою.

20.03.2025 Позивач запропонував Відповідачу ознайомитися з презентацією виконання проекту (надання послуги), надавши доступ до файлу презентації за наступним посиланням: https://www.figma.com/design/4G6KD0KwNEGNVFsOnKTetG/Preem?nodeid=0-1&t=OZ6ZWSdXqMAeakkd-1 (пароль: Preem2025#).

Вказані умови та візуальне втілення проекту, відповідачем було погоджено, після чого, сторони домовилися, що вартість послуг зі створення дизайн системи складатиме 2 268 доларів США, а для розрахунку буде використано вартість години роботи Позивача у сумі 28 доларів США.

Після чого, позивач направив відповідачу платіжні реквізити для виплати авансу у розмірі, еквівалентному 560 доларів США, із розрахунку 28 доларів США за 20 годин роботи.

22.03.2025 відповідач особисто здійснив оплату за наданими Позивачем реквізитами в сумі 23300 грн. (а.с.11,18 )

При цьому, твердження відповідача, що він не є належним відповідачем є безпідставними, оскільки доказів того, що відповідач діяв саме як представник компанії PREEM LLC під час спілкування з позивачем, і довів свій статус саме представника компанії PREEM LLC, надавши довіреність від компанії, тощо, позивачем надано не було, як і доказ того, що він має право підписувати договори від імені PREEM. Більш того, аванс на рахунок позивачу прийшов від фізичної особи, особисто від ОСОБА_2 , а не з розрахункового рахунку компанії PREEM LLC .

Надалі у листуванні у період часу з 22.03.2025 до 31.03.2025 Позивач та Відповідач погодили технічні деталі проекту, кольорові та графічні рішення. 15.06.2025 Позивач передав Відповідачу презентацію підготовленого проекту за наступним посиланням: https://www.figma.com/proto/4G6KD0KwNEGNVFsOnKTetG/Preem?pageid=326%3A362&node-id=335- 1023&p=f&viewport=-796%2C420%2C0.03&t=Tzqrilazt5H2nYPd1&scaling=contain&content-scaling=fixed.

14.07.2025 Позивач передав Відповідачу результат послуги (виконаний проект) з погодженими матеріалами на онлайн ресурс за посиланням: https://www.figma.com/proto/4G6KD0KwNEGNVFsOnKTetG/Preem?pageid=439%3A203&node-id=486- 844&viewport=644%2C142%2C0.05&t=09Cdatuthljt9N5m-1&scaling=scale-downwidth&content-scaling=fixed&starting-point-node-id=486%3A844.

Таким чином, Позивач належно і в повному обсязі надав обумовлені сторонами послуги, що підтверджується фактичним результатом виконаних робіт, переданими програмними продуктами (вихідним кодом, файлами, доступами), а також тим, що Відповідач прийняв результат послуги (продукт) без зауважень, що зафіксовано у листуванні в месенджері Telegram.

Направлення позивачем 14.07.2025 виконаного проекту на онлайн ресурс, з якою був ознайомлений відповідач, за вказаним позивачем посиланням, свідчить про фактичне виконання позивачем послуг.

Як вбачається з домовленості між сторонами, сторонам узгоджено загальну вартість виконаної роботи у 2268 доларів США, виходячи з загального часу, витраченого позивачем на надання послуг, який складав 81 годину. Оскільки Відповідач здійснив попередню оплату в розмірі еквівалентному 560 доларам США, залишок оплати за надані послуги за 61 годину роботи, становить 1 708 доларів США, з вимогою про сплату якої і звернувся позивач до відповідача.

Крім того, як вбачається з листування, відповідач неодноразово обіцяв сплатити залишок суми за виконаний проект, що свідчить про те, що відповідач визнає наявність домовленості між сторонами та обов`язку сплатити суму виконаного проекту. Проте, розрахунку з позивачем проведено не було, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не спростовано факту укладання між ним та позивачем договору про надання послуг зі створення дизайн системи у відповідності до ст. 638 ЦК України. Посилання відповідача на листування, в якому він зазначав, що результат виконаної позивачем роботи не був прийнятий в установленому порядку, не використовується та не приносить вигоди, не спростовує обов`язку здійснення відповідачем розрахунку за надані позивачем послуги з розробки дизайн системи, оскільки сторонами були узгоджені всі істотні умови, в тому числі, і щодо оплати виконаних позивачем проектів. Також відповідачем не доведено належними доказами, що він діяв саме як менеджер компанії PREEM LLC, а не особисто від себе. Крім того, аванс за виконану позивачем роботу, надійшов позивачу не з розрахункового рахунку компанії PREEM LLC, а від відповідача, який вніс аванс особисто з власної карти, як фізична особа. А тому, доводи відповідача щодо пред`явлення до нього позову, як до неналежного відповідача, спростовуються вищенаведеним.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, які відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.

Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності присудженої суми на стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, є безпідставними.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення вимог представника позивача та стягнення на користь позивача 5000 грн за оплату послуг з правової допомоги, суд виходив за наданих позивачем на підтвердження своїх вимог доказів, складності справи, врахування виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, а також з урахуванням ст. 141 ЦПК України та заперечень відповідача стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Такі висновки суду в повній мірі відповідають вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частиною першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Крім того, суд апеляційної інстанції, враховує те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.

Звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та стягнення з ОСОБА_2 , понесені ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, представник позивача просив стягнути 30 000 грн.

На обґрунтування заяви позивачем було надано копію Договору про надання правничої допомоги № 2025/12/01 від 16.12.2025, а також ордера на надання правничої (правової) допомоги АХ № 1319638 від 16.01.2026.

У пункті 3.1. Договору сторони визначили, що остаточна сума гонорару Адвокатського об`єднання згідно з цим Договором погоджується відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг. Відповідно до Акту про надання правничої допомоги № 14 від 19.03.2026 р. сума гонорару за надані послуги складає 30 000,00 гр., ПДВ не передбачено. Пунктом 3.2. Договору встановлено, що фактичні витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги відшкодовуються Клієнтом у повному обсязі за фактом їх настання.

Згідно акту №14 про надання правничої допомоги за Договором №2025/12/01 від 16.12.2025 адвокатським об`єднанням надано наступні види правничої допомоги (послуг):

-18.12.2025 підготовка та направлення вимоги Клієнта про оплату заборгованості за договором про надання послуг ОСОБА_2 ;

-23.12.2025 підготовка відповіді на лист ОСОБА_2 з приводу оплати заборгованості перед Клієнтом;

-підготовка позовної заяви до ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості за виконану Клієнтом роботу;

-формування додатків до позовної заяви, письмових копій електронних доказів для подання до суду разом з позовною заявою;

-19.01.2026 оформлення та подання за допомогою Електронного кабінету в ЄСІТС до Київського районного суду міста Харкова позовної заяви про стягнення заборгованості за надані послуги з ОСОБА_2 ;

-10.02.2026 відвідування Київського районного суду міста Харкова для представництва інтересів Клієнта у справі № 953/453/26;

-10.03.2026 ознайомлення з відзивом ОСОБА_2 на позовну заяву Клієнта, формування правової позиції для участі в судовому засіданні, призначеному на 11.03.2026;

-11.03.2026 відвідування Київського районного суду міста Харкова для представництва інтересів Клієнта у справі № 953/453/26, підготовка і подання заяви про розгляд справи за відсутності сторін.

Загальна вартість послуг з надання правової допомоги за цим Актом складає 30 000,00 гр. (тридцять тисяч гривень 00 копійок), ПДВ не передбачено, які Клієнт має сплатити протягом 30 календарних днів з дати підписання цього Акту.

Крім того, на підтвердження понесених позивачем витрат, до матеріалів справи долучені: ордер про надання правничої допомоги від 16.01.2026 №1319638; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2043 серії ХВ №000334.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 11.03.2026 у справі № 953/453/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі.

З урахуванням складності справи, виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням ст. 141 ЦПК України, а також врахувавши заперечення відповідача стосовно розміру витрат на професійну правничу допомогу, в яких він просив зменшити суму витрат до 5000 грн., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 гр.

Підстав для зменшення визначеного судом розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів не вбачає.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що додаткове рішення є законним та обгрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року та додаткове рішення цього ж суду від 08 квітня 2026 року, слід залишити без задоволення, а вказані рішення без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова