Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №646/8703/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/8703/25 Головуючий суддя І інстанції Білінська О. В.

Провадження № 22-ц/818/3809/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: визнання права власності

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боднар Віталії Русланівни на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 19 березня 2026 року, у цивільній справі № 646/8703/25, за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Черняєв Віталій Андрійович про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року представник позивача - адвокат Боднар В.Р. звернулась до суду з позовною заявою до Петропавлівської сільської ради, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Черняєв Віталій Андрійович про визнання права власності на спадкове майно.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був чоловіком Позивачки. Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно. Після смерті ОСОБА_2 , його діти відмовилися від належної їм долі у спадщині. ОСОБА_1 , дружина померлого у встановленому законом порядку подала заяву про прийняття спадщини відповідно до закону. 02 грудня 2020 року Постановою № 205/02-31 Приватного нотаріуса Черняєва В. А. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У своїй Постанові про відмову вчинення нотаріальної дії нотаріус посилається на ст. 49 ЗУ «Про нотаріат», а саме не надання спадкоємцем правовстановлюючого документа на житловий будинок. Правовстановлюючі документи на житловий будинок втрачені, на даний момент у Позивачки лише наявні Виписка з погосподарської книги № 21 Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за 2016-2020 роки № 1421 від 18.08.2020 року та Довідка видана Петропавлівською сільською радою Куп`янського району Харківської області № 2242 від 02.12.2020 року, що підтверджують право власності на даний житловий будинок за померлим чоловіком ОСОБА_2 . У зв`язку з вищевикладеним, Позивачка змушена звертатися до суду для визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Посилаючись на вказані обставини позивачка просила суд визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 107,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 19 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Боднар Віталія Русланівна подала апеляційну скаргу, у якій просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач не погоджується із заочним рішенням суду першої інстанції, оскільки прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказала, що суд першої інстанції зазначає, що позивачем не надано відомостей щодо моменту виникнення права власності спадкодавцем ОСОБА_2 на будинок та підстави виникнення права власності. Однак, в позовній заяві було зазначено, що правовстановлюючі документи на житловий будинок втрачено.

Крім того, Позивачка стверджує, що право власності на будинок спадкодавець ОСОБА_2 здобув ще у 2002 році викупивши його за майно яке в останнього було в колгоспі. З часом спадкодавець мав намір оформити на себе право власності в Куп`янському БТІ, де і залишились всі документи які підтверджували набуття права власності ОСОБА_2 (акт приймання-передачі, свідоцтво про право власності). За час життя спадкодавцеві не вдалося вчасно оформити право власності. Також, Позивачка зазначає, що з 1990 року вона проживала в даному будинку та зареєстрована в ньому по теперішній час, що підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади та Довідкою виконавчого комітету Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області №2242 (які наявні в матеріалах справи). З 2002 року по 1 січня 2013 року державна реєстрація прав власності на нерухоме майно здійснювалася відповідними бюро технічної інвентаризації, згідно з нормами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002. До 2013 року, зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської громади, було визначено КП "Куп`янське БТІ", яке знаходилося на пл. Центральна, 23 в місті Куп`янськ. Через збройну агресію російської федерації в Україні будівля комунального підприємства зруйнована, а база даних, архівні справи, комп`ютерна техніка та інше майно знищені. Тому наразі підприємство не проводить господарської діяльності й не може надати повну та достовірну інформацію стосовно проведеної до 2013 року державної реєстрації прав, відомості, про яку містилися виключно на паперових носіях, які й були втрачені в результаті воєнних дій. У зв`язку з вищевикладеним в Позивачки немає іншого способу захисту свого права, як звернення до суду.

Зауважує, що суд першої інстанції зазначає «станом на 01.01.2013 року право власності на спірний будинок було зареєстровано за КСП "Петропавлівське", тобто, у разі виникнення права власності спадкодавця ОСОБА_2 на будинок, таке право не могло виникнути раніше 01.01.2013 року.» Однак, право власності спадкодавця ОСОБА_2 на будинок виникло з моменту його викупу, ще в 2002 році. Той факт, що ОСОБА_2 не оформив своє право власності належним чином не могло позбавити його самого права володіння та користування своїм майном.

Зазначила, що з технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами від 23.07.2020 року вбачається, що даний житловий будинок був збудований в 1980 році. Відповідно, на той час здійснювалося ведення погосподарського обліку та для реєстрації права власності на таке майно законом вимагається подання виписки з погосподарської книги, надана виконавчим органом сільської ради. Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок, що надана Виписка з по господарської книги №21 Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за 2016-2020 роки від 18.08.2020 року, яка була додана до позовної заяви – є одним із документів що підтверджує право власності на житловий будинок ОСОБА_2 . Однак судом першої інстанції не було цього досліджено належним чином.

Вказала, що відсутність правовстановлюючих документів на нерухоме майно і, як наслідок, звернення до суду характерні передусім для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом у погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Додатково Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що відповідно до статті 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (пункти 106, 107 постанови від 18 грудня 2019 р., судова справа № 522/1029/18).

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та її представника, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Заочне рішення мотивовано наступним.

Суд встановив, що згідно довідки КП "Куп`янське бюро технічної інвентаризації" від 05.11.2020 року № 259, станом на 01.01.2013 року право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за КСП "Петропавлівське" на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 26.09.2000.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця права власності на житловий будинок, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження права власності спадкодавця на спірний будинок.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду, який належним чином не обґрунтований, та не враховує інших доказів щодо належності права власності на спірне спадкове майно спадкодавцеві.

Матеріали справи підтверджується та судом встановлено, що згідно повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) 10.08.2024 року, вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб 31.01.1983 року, актовий запис № 5 (а.с.7).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 30 березня 2020 року виконавчим комітетом Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14)

Постановою від 02 грудня 2020 року № 205/02-31 Приватного нотаріуса Черняєва В. А. було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15-16).

У постанові приватного нотаріуса зазначено, що спадкоємцями за законом, є: дружина померлого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка спадщину прийняла, подавши заяву про прийняття спадщини до нотаріуса, та діти померлого: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , які від належної їм долі у спадщині відмовилися.

Петропавлівським сільським головою Козирєвим О.М. видано за № 1421 від 18.02.2020 виписку з погосподарської книги № 21 Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за 2016-2020 роки, з якої вбачається, що житловий будинок загальною площею 110,0 кв.м., власником якого є ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Виконавчим комітетом Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області видано довідку № 2242 від 02.12.2021 року, з якої вбачається, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_14 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Згідно рішення Виконавчого комітету Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області від 05.08.2020, житловому будинку загальною площею 107,9 м.кв., в тому числі житловою площею 54,0 м.кв., який, відповідно до записів погосподарської книги, належить ОСОБА_2 , присвоєно таку поштову адресу: АДРЕСА_1 .

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на будинок, в якому зазначені технічні характеристики будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, які були збудовані у період з 1980 ро 1999 роки (а.с. 24-25).

У ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів:

1. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:

1. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

2. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У даній справі спірним є належність спірного житлового будинку до спадкового майна.

З матеріалів вбачається, що спірна спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_13 внаслідок смерті чоловіка позивачки – ОСОБА_2 , яку спадкоємець ОСОБА_1 у передбачений законом строк подала заяву про прийняття спадщини, а інші спадкоємці відмовились від належної їм долі у спадщині (а.с.89, 98,101,104,107,110,112,114,116,117,119,121).

Статтею 1216 ЦК України, передбачено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218,1231 ЦК України).

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Частиною 1 статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що діти спадкодавця та той з подружжя, що його пережив та батьки, відносяться до першої черги спадкоємців за законом.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1270 ЦК України.

Отже, спадкоємець ОСОБА_1 у передбачений законом строк подала заяву про прийняття спадщини, інший спадкоємці відмовились від належної їм долі у спадщині.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Таким чином, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини - це не обов`язок спадкоємців, а їх право.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася до набрання чинності ЦК України трьома підзаконними нормативними актами, а саме:

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року

№ 56.

Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Ці нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, хоча виникнення права власності на нерухомість не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги, що Погосподарські книги були особливою формою статистичного обліку, що здійснювались в Українській РСР із 1979 року.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 11 березня

1985 року № 105 сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Як вбачається з виписки з погосподарської книги № 21 Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за 2016-2020 роки, житловий будинок загальною площею 110,0 кв.м. власником якого є ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8).

Рішенням виконавчого комітету Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області №27а від 05 серпня 2020 року «Про присвоєння поштової адреси житловому будинку» вищезазначеному житловому будинку було присвоєно поштову адресу. Надати копію рішення до Куп`янського бюро технічної інвентаризації (а.с.10).

Суд першої інстанції не надав належної оцінки, що вказана виписка підтверджує право власності спадкодавця, яке хоча і не було зареєстроване, але належить до спадщини.

Наявна у справі довідка, яка видана Петропавлівською сільською радою Куп`янського району Харківської області № 2242 від 02.12.2020 року, у сукупності з вказаною випискою з погосподарської книги підтверджують право власності на даний житловий будинок, за померлим чоловіком ОСОБА_2 , яке він набув за його життя.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 760/1651/16-ц.

До 05 серпня 1992 року Закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність 30 грудня 2004 року) було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося.

Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Як вбачається з копії технічного паспорту виготовленого 23 липня 2020 року, рік побудови будинку 1980 року (а.с.24-25).

Колегія суддів також звертає увагу, що належність на праві власності померлому ОСОБА_2 спірного будинковолодіння, не заперечувала жодна із сторін, в тому числі орган місцевого самоврядування, що підтверджується випискою з погосподарської книги № 21 Петропавлівської сільської ради Куп`янського району Харківської області за 2016-2020 роки, житловий будинок загальною площею 110,0 кв.м. власником якого є ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8).

Ураховуючи, що спірний будинок побудовано у 1980 році, факт належності на праві власності померлому ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження, незалежно від дотримання процедури реєстрації такого права, яка засвідчує лише офіційне визнання і підтвердження державою наявності в особи цього права.

Аналогічних правових висновків щодо моменту набуття права власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно дійшов і Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2012 року, справа № 6-54цс12.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року, речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачає обов`язкової реєстрації таких прав. Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 13 червня 2012 року за наслідками розгляду справи за №6-54цс12). Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з ч.1 та ч.2ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Так, 5 серпня 1992 року було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об`єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 1 вересня 2011 року № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об`єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року"). Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів"). Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 19-32/319, від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку. Згідно з додатком 3 "Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно" рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно. Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої наказом Мінкомгоспу УРСР від 31.01.1966 року (надалі Інструкція), реєстрації підлягали лише всі будинки та домоволодіння в межах міста і селища міського типу Української РСР, а відповідно до п. 6 Інструкції не підлягали реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах.

Колегія суддів нагадує, що у сільській місцевості оформлення індивідуальних (приватних) будинків здійснювалося шляхом проведення у погосподарській книзі сільської ради відповідного запису та відкриття особистого рахунку. Інших правовстановлюючих документів чинне на той час законодавство не передбачало.

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності. Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності. Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна, а не його належність спадкодавцю. Відповідно до п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, п. 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 1/5 від 19 січня 1976 року, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку; розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки. Житлові будинки, побудовані до 05 серпня 1992 року на земельній ділянці, яка була відведена для такого будівництва та у сукупності з висновком про технічний стан і погодження з відповідними службами судами можуть визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючий документ.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності житлового будинку певній особі є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим. Виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на житловий будинок, позивач, як спадкоємець, не може оформити спадщину після смерті свого чоловіка. Враховуючи вищенаведене суд вважає, що право власності ОСОБА_2 на спірний будинок встановлено матеріалами справи, підтверджено технічним паспортом від 23.07.2020 та записами в погосподарських книгах. З урахуванням наведеного, у суду немає підстав ставити під сумнів належність ОСОБА_2 житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , і таких доказів суду не надано.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивач є спадкоємцем першої черги за законом, у встановленому законом порядку прийняла спадщину, спадкове майно належало спадкодавцю, а тому порушене право позивача на успадкування майна підлягає судовому захистові.

За таких обставин суд вважає що є усі достатні підстави для визнання за визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 107,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 листопада 2018 року у справі №302/1049/16-ц.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані стороною позивача докази, які містяться у матеріалах справи, підтверджують фактичне перебування у власності спадкодавця ОСОБА_2 (чоловіка позивача) спірного будинку.

Судом з матеріалів спадкової справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину після померлого чоловіка ОСОБА_2 .

Оскільки у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадковий будинок видача свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я позивача не може бути проведена на загальних підставах у нотаріальному порядку, судова колегія приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом визнання за позивачем права власності на житловий будинок.

Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають матеріалам справи, суд помилявся із застосуванням норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України скасовує оскаржене рішення суду та постановляє нове – про задоволення позову повністю.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Боднар Віталії Русланівни – задовольнити.

Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 19 березня 2026 року-скасувати.

Позов ОСОБА_1 до Петропавлівської сільської ради, третя особа: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Черняєв Віталій Андрійович про визнання права власності на спадкове майно-задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 107,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 06 жовтня 2026 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді колегії О.В.Маміна.

О.Ю.Тичкова